Кров

                   ~~~
В однин з днів, коли сонце висіло високо в небі , Міра сиділа на ганку свого дому дивлячись в далечінь. Повз неї проходили інші члени клану “Багряного сонця” , але вона на них не зважала. До поки на горизонті не з’явилася жіночка , одна з старішин та по сумісництву її тітка. Коли жінка підійшла ближче, то Міра зазначила , що та вдягнута в край вишукано ніж зазвичай. Біле кімоно з червоним вставками щільно прилягало до її талії , а білі квіти прикрашали її довге чорне волосся. З ввічливості Міра вирішила встати та вклонитися , після чого її тітка видихнула.
—Краще принеси випити , а то я помираю від спраги.
—Га? Ти і так багато п’єш і ще , я не твоя прислуга.—відповіла Міра.
Жіночка подивилася в бік та під звала одного хлопця. Поки вона щас йому казала про випивку , Міра сіла на своє місце та втопилася в одну точку. Через пару секунд тітка відпустила парубка та сіла поруч.
—Напрочуд прохолодно сьогодні.—промовила тітка.
І справді було вітряно та холодно , подумала Міра. Але все рівно , багато вже хто навіть не помічає цього.
—Ви краще розкажіть, тітонько Мей, куди ви намилились?—
—Та , на зустріч до одного багатого чиновника. Якщо все пройде добре , то ми залишимося в великому плюсі.—
—Мені про це нічого не казали.—
—Немає сенсу, справа не складна , ти там нічого не зробиш. Навпаки, завантажити будеш.—тітка провела рукою по волоссю.
—Дякую , ви ду-уже добра.—
В цей момент до тітоньки Мей підбігає той парубок, тримаючи дві чашки та пляшку саке. Він ставить їх на дерев’яний паркет ганку , та йде по своїм справам. Після чого тітонька розливає саке , та пропонує Мірі.
—Ні , дякую. Завтра важливий день, сама знаєш.—
—Але ж він буде після завтра.— тітонька ще ближче простягає чашечку з саке до Міри.
Але та просто хитає головою в знак протесту. На це тітонька лише фиркає та випиває спочатку свою , а потім і другу чашечку. Поставивши їх на підлогу, вона встає. Перед цим кинувши останній погляд на Міру і подивившись в далечінь на гори , які видно навіть через дерев’яні стіни.
—Що ж , успіху тобі. Не зганьби рід хацуне знову.—
—Звичайно.—тихо промовила Міра , але тітка вже пішла.

                                                 ~~~

Після декількох прийомів з дерев’яною палицею, яка схожа на катану , Ліптон вирішила відпочити. Підійшов до маленького будиночку, де вже стояли пару людей, вона взяла з тумбочки глечик та почала з нього пити.  Але її увагу привернув юноша , який підійшов до неї.
—Добрий день, Ліптон-сан , я хотів спитати за вашу наступну місію. Просто, можливо ми зустрінемось там.—промовив парубок.
Ліптон опустила глечик , та окинула його поглядом. Вона точно не пам’ятала де його бачила , але скоріше за все він у неї тренувався.
—А можеш нагадати , де ми бачились?—Ліптон поставила глечик на стіл.
—Я був у вас на тренуваннях! На ваших останніх тренуваннях.—
—Точно , ти ще тоді тільки прийшов до нас. Тебе тоді називали “загублене дитя” , правильно?—
Хлопець похитав головою в знак згоди.
—Що ж , відповім на твоє перше питання. Можливо знаєш, але після завтра унас буде велика зділка з одним кланом. Ось , там я і буду.—
—Так , так , так! Я там теж буду! Можливо, ви можете зі мною потренуватися? А то мої друзі пішли вже по різним місіям.—
Ліптон ще раз окинула парубка поглядом , та подумала , що це не погана ідея. Бо краще тренуватися в двох , а ніж одному. Тай хлопець показував хороші результати, тож чому б і ні.
—Добре , пішли тоді.— промовила Ліптон та пішла до тренувального майданчику.
Хлопець одразу засяяв і пішов за нею.
Тренування тривали достатньо довго, що б парубок під кінець був повністю виснажений. Але попри це Ліптон була вражена, що він тримає стійку попри величезну втому. Тому після ще кількох прийомів вони подякували одне одному за  тренування, та розійшлися. Ліптон пішла до себе в кімнату , їй треба було привести себе до ладу , а для цього треба прийняти душ.

                                                ~~~
Настав день зустрічі двох кланів , цей день багато хто чекав. Чекали як в клані “Багряного сонця” , так і в клані “Світлого неба”. Тож , коли сонце на горизонті вже сідало , на галявину усіяну квітами вийшли з обох сторін члени кланів. Во глові яких стояли одні з старійшин , та довірених лиць голови клану. Коли вже між двома старішинами було сто або двісті метрів , вони почали розмову.
—Я радий вас вітати Макімо-сан , сподіваюся ви прийняли нашу пропозицію. Нам , справді, потрібна ваша допомога.—почав старшина з клану “Світлого неба”.
Макіма-сан подивилася на своїх двох охоронців , та знову подивилася на старшину. Одним з охоронців Макіми-сан була Міра , це була для неї честь та несподіванка опинитися на цьому місці. Міра все ще тримала злобу на одного з членів клану “Світлого неба” ,  тому вона намагалася побачити її в толпі озброєних людей. Але марно.
Макіма ще трохи постояла на місці, від чого в іншого старійшини почалася нетерплячека. Але нарешті,  вона дістає сувій з рукава свого кімано. Вона відкриває його , та підходить до старійшини. Її супроводжує Міра з рукою на рукоятці катани. Вона все ще вишукує свого противника, але марно , її не видно. Старшина теж підійшов, вони стояли майже посередині. У кожного було по одному з охоронців.
—Що ж ,—почала Макіма-сан.—я була б дуже рада заключити перемир’я. Підпишіть ось тут , якщо ви точно згодні з цим договором.—
Вона показала пальцем де поставити підпис , а потім дала для прочитання договір. Сам же старішена обережно взяв його , та почав читати.  Це тривало декілька хвилин, але для Міри час тягнувся довше , набагато довше. И ось коли старішина підняв голову , на його обличчі була усмішка , а очі наче світили. Мірі здалося, що він був неначе щасливий. Макіма-сан також усміхнулась йому , та подивилася на нього з невимовно добрим поглядом. Міра до цього ніразу не бачила у неї такого погляду, це було щось нове. Старішина попросив, щоб його охоронець порізав йому палець, для того щоб залишити “підпис”. И ось охоронець дістає конжал , старішина підносить палець до леза , щоб провести по ньому.
—Чорт!—каже Макіма-сан, та падає на землю. Міра одразу підбігає до неї , та сідає перед нею. В її грудях стріла , стріла клану “Світлого неба”. Тепер це остаточний кінець, нічого тепер не змінити. Міра розуміє , що перемир’я не може бути і не могло. Вона нахмурює брови та дивиться на старішину. Тот з відкритим ротом вирячився на неї,  голосно  дихаючи. Він не зрозумів що відбулося , але коли він побачив як до них біжить товпа воїнів , він кинувся назад. Але Міра швидко піднялася з колін , та одним ударом розробила старішені голову. Після чого другим ударом розрізали шию його охоронцеві. Піднявши погляд , вона побачила як на неї біжать всі , але вона думала лише про те : як вони посміли вбити одну з них. Особливо коли пропонували допомогу.

                                                ~~~

Коли підстрелили Макіму , одразу всі хто стояв в оточенні Ліптона і не тільки завмерли на місці. Стрілки одразу почали гнати один на одного та сваритися. Але коли вбили їхнього старішину Іто-сана , всі одразу побігли на товпу та на Міру. Ліптон побачила її ще давно , на початку зустрічі, але не хотіла сама їй показуватися. Та зараз вона бігла  , лише з метою знову поквитатися і в додаток помститися за старішину. Спочатку Ліптону потрапилися на шляху двоє інших членів “Багряного сонця” , та вона дуже вправно та швидко розібралася з ними. Допомігши парочці своїх побратимів, вона нарешті побачила її.  Міра в цей момент добила одну з дівчат , яка також була на останніх тренуваннях Ліптона. Вона лише стиснула міцніше катану в руках  і побігла на Міру. В цей момент Міра обернула голову на неї , та з байдужістю встала в стійку. Вона відбила атаку Ліптона , але коли відбувся одразу другий удар, Міра трохи втратила рівновагу. Що дало фору Ліптону , яка вже замахнулася , але лучник підстрелив її плече. Через що Міра змогла нанести удар , який Ліптон погано відбила. Від чого впала на землю та проїхалась трохи назад. Вона відчувала біль у всьому тілі , але здаватися було рано. Ліптон піднялася на ноги , та побачила як той парубок з яким вона займалася позавчора наніс удар Мірі. Він ранив їй живіт , та хотів нанести другий удар , але марно , його відбили одразу. Та в добавок вштрикнули йому катану в живіт . Він одразуш впав на землю коли дістали з нього клинок. Але це дало час для Ліптона , щоб нанести другий удар  , яким вона змогла ранити руку супротивниці. Але також отримала удар по спині , де тепер красувалося кроваве місево.
Обоє вже от от и впадуть замертво , та бій продовжується. Вони встають в стійки один на впроти одної,  стискають катани ще міцніше. Як раптом,  Ліптон бачить в далечінь постать , яка не належить ні до її клану , ні до клану ворогів. Вона бачить як та людина піднімає руки вверх, після чого починає йти дощ. Ліптон підозрювала дещо, але вона не могла повірити, що це може бути за правду. Вона вирячилась на той силует в надії не побачити те , про що зараз думає. Міра запідозрила , що тут щось не так , та обережно глянула назад. Вона побачила цю людину, вона не могла повірити своїм очам. Його руки так і залишилися в повітрі,  тож вона ще раз поглянула на Ліптона та кинулась в бігти як умова швидше. Але через рани це у неї не дуже виходило , тож Ліптон перекрила шлях Міри. Їхні катани одразу зіткнулися.
—Якого хріна ти зараз біжиш ?!— промовила Ліптон.
—Вибач , але я не хочу померти від рук того довбня! І мені треба зберегти життя інших, тож відчепись!—
Міра опрокинула клинок Ліптона, та побігла кличучи інших членів клану. Ліптон від цього втратила рівновагу та впала на підлогу , тепер вона була вся в крові та грязі. Вона спробувала встати , але марно , підлога від дождя була слизькою.
—Ліптон-сан!—з криком підбігла дівчина , та допомогла встати Ліптону.
—Господи… . А , куди всі біжать ?—
Не встигла відкрити рота дівчина , як почувся страшний крик. Обернувшись в сторону де стояла та постать , вони побачили декількох воїнів яких наскрізь прорізали крижані уламки. Після чього вони перетворилися у звичайну воду , а тіла впали замертво. Там були воїни з обох кланів. Майже всі припинили боротьбу та затамували подих , після что постать опустила руки та почала йти на них. З тим як він шов чулися ще більше криків. Ліптон почала бігти назад , дівчина побігла за нею. Пробігши декілька метрів, була купка яка ще билася між собою. Ліптон почала кричати щоб всі забиралися з відси , але пізно. Декількох ще просквознили наскрізь. Коли вони упали на землю , то Ліптон побачила Міру. У неї відкрився рот і очі дивилися на впавшого її супротивника. Вона склала катану та побігла геть з іншими , за ними побігли також Ліптон та дівчина.
Та через пару метрів Ліптон впала на землю , сили вже покидали її тіло. Вона втратила занадто багато крові. Перша спроба піднятися, провалилася. Друга , третя , четверта та п’ята , знову невдача. Нікого щоб допомогти не було, вона лежала одна , а з кожного боку були гори трупів. Ліптон спробувала в останній раз встати , але не вийшло. Вона просто вирішила прийняти поразку. Коли Ліптон закрила очі , то подумала про те як це взагалі сталося. І про себе попросила вибачення за те , що не змогла нічого зробити.

                                               ~~~
Міра прибігла майже до самого лісу. Вона знала що там можна буде сховатися не надовго, та вибратися назад до будівлі. Але вона відчуває гострий біль в нозі , та зупиняється.
—Міра-сан , треба бігти! Нега..!—в голову парубка прилітає гострий шматок льоду. Він одразу ж падає.  Інші пробують втекти , але вони одразуш падають. Міра з жахом дивитися на це все , у неї одразу з’являються картинки з минулого перед очима. Але вона розуміє, що не може померти. Хоч і шанси дуже не великі. Вона дивиться на свою ногу , в якій шматок льоду, та дістає його. Це неймовірно боляче, але Міра стискає зуби та йде далі. Вона з кожним кроком майже падає , в вухах дзвін , перед очима пилина. Одежа вся промокла від дождя наскрізь. Після ще одного кроку , вона падає на коліна та рука упирається перед собою об землю. Все тисне , все брудне , все в крові. Все не реальне. Тепер не впізнати ту галявину з початку , на якій росли гарні квіти. Міра роботь декілька вдохів , після чого сідає на коліна , рукою тримаючись за живіт. Піднявши голову вона бачить перед собою його , він створює в руці по типу молоточка. Міра це бачить та хватається за свою катану , але він вдаряє її по маківці.
В голові лише дзвін , все навколо стає розмитим , а в очах починає темніти.  Останнє, що вона запам’ятала , так це те що її взяли та понесли кудись. І так само поруч несли Ліптона , її ворога. Після чого , вона закрила очі.

Продовження триває….