18 арка. Ущелина безодні. Фатальна стріла.

А. Ми багато чого дізналися, але не найважливіше, що дуже дратує мене. Але треба продовжувати наш шлях, Сифе, ми майже дісталися своєї мети. Неважливо, що нас чекає по той бік цієї ущелини, ми повинні боротися і перемогти заради нашого світу.

Арторіас і Сиф схрестили свої мечі на знак того, що не кинуть один одного в тому пекельному місці, куди вони зараз спустяться.

А. і С. Покажемо їм на що здатний лицар Гвіна та його вовк-лицар.

У міру того як мандрівники спускалися все нижче і нижче цієї темної ущелини, їм траплялися все потворніші і страшніші одержимі, які від одного лише свого зовнішнього вигляду могли до смерті налякати просту людину і навіть лицаря-новачка. Безодня настільки поглинула і знівечила їхні душі, що лише одним порятунком було для них – це смерть.

Із зовнішнім виглядом також і змінилася їхня манера поведінки. Адже тепер вони атакували ще лютіше, а маги закидали великими снарядами, від яких не можна було просто так ухилитися. Так що Арторіасу доводилося використовувати силу срібної підвіски від Сіаран, що весіла на шиї мечника і слугувала оберегом від магії безодні.

Прориваючись через натовпи ворогів, увага лицарів послабшала, адже все, що вони тепер бачили – було тонни частин тіла одержимих і ще кілька груп монстрів, що збиралися добити вже цих двох.

Після ще кількох хвилин битви, Арторіас і Сіф були практично біля самого епіцентру прірви – старовинного храму, оповитого непроглядною темрявою.

Сили та концентрація вже починали залишати героїв, адже активовані здібності забрали багато життєвої енергії як одного, так і іншого володаря артефактів безодні.

Раптом Арторіас відчув щось гостре на задній частині шиї. Срібна підвіска з шумом упала на кам’яну дорогу і неприємний сміх, що був до болю знайомим, пройшовся луною в ущелині, де знаходилися лицарі. Арторіас відразу ж дізнався кого це був сміх.

А. Честере!, – крикнув у душі мечник.

І він мав рацію, на пагорбі, де стояли уламки сходинків, позаду мандрівників, стояв той самий незнайомець із королівського лісу.

Ч. Я думаю тобі сподобався мій безшумний арбалет, до того ж тобі ця підвіска вже не допоможе, Арторіасе. Побач же що приховувало під землею королівство Олачіль і схили перед його монстром. Манусом – батьком безодні.