15 арка. Підготовка до останнього ривка.

Арторіас: Що на умі цього дракона, він не схожий на тих, яких ми вбивали, аж надто розумний і балакучий він. Була б тут Сіаран, напевно, тріснула б мене за мою безрозсудність і невміння щадити себе. Якоюсь усмішкою промовив Арторіас. Я вже сумую за нею, сподіваюся з нею все добре і вона не на якомусь завданні для ассасинів, а просто сидить вдома і займається дівчачими справами.
Нарешті озирнувшись уважніше по сторонах, Арторіас помітив Сіфа, який мирно лежав поряд з господарем і трохи похилився. Мабуть, від стану свого вірного напарника. Лицар усміхнувся, побачивши в темряві (до якої за час перебування у темній прострації, звикли очі мечника) сонну мордочку вовка і вирішив не будити його щоб дати відпочити і перевести дух від стількох битв за останні дні.
Арторіас розумів, що засипати зараз будуть поганим варіантом, бо тварюки поглинені безоднею навряд чи відмовляться від порції свіжого м’яса, так що доводиться залишатися у свідомості, хоч це й не просто через нещодавнє пробудження мечника.
Відкривши свої похідні сумочки, які весь цей час знаходилися під обладунками, Арторіас почав заліковувати деякі невеликі рани, що не давали мечникові боротися на повну силу. Адже хоч обладунок і чудово захищав від шкоди, через здатність самовідновлюватися, але вплив прірви ніхто не скасовував і надто довге носіння на собі шати такого типу просто шкодило власнику, залишаючи порізи та невеликі рани в деяких місцях. А оскільки Арторіас вже щонайменше місяць ходить у них, то результат був в наявності.
Останні пару годин, Арторіас провів за своїми ранами, а коли вже почало проглядатися перші промені сонця через напівзруйновану стелю тієї будівлі, в якій ховалися мечник і його напарник, який відчув запах лікарських трав і крові, одразу ж прокинувся і ліг поряд з мечником. самим показуючи йому, що оберігає його і заснув міцним сном.
Настає ранок, а значить двом бойовим товаришам судилося знову вийти на вулиці Олачіля і почати нове криваве місиво заради своєї мети.