6 арка. “Чудний Честер”. Монстр селища Олачіль.

А. – Що означає не з того часу? То від куди тоді ти? – з невеликим подивом запитав лицар. “Може він просто хворий чи п’яний? Нііі такі як він не повинні були тоді сюди потрапити, просто не вижили б у цьому місці”.

Ч. – Зараз це не важливо. Найважливіше те, навіщо ти тут і яку мету наслідуєш. І як далеко ти зможеш зайти в безодню міста і своєї душі, щоб виконати те, що ти мав намір зробити, – з уже приємним на слух, але все таким же спокійним голосом промовив незнайомець у чорному вбранні.

А. – Гаразд, як я зрозумів від тебе нормальної інформації не дочекаєшся, не буду в тебе питати від куди ти знаєш про прірву, але я пообіцяв дорогій мені людині, що я розберуся з цим прокляттям, і покладу йому кінець.

Ч. -Ах так, точно, ти ж пообіцяв Сіаран що зможеш …

Щойно Арторіас почув це ім’я, щось у ньому клацнуло і без жодних роздумів він з блискавичною швидкістю взяв Честера за комір і притиснув спиною до найближчої скелі. Хоч з-за шолома обличчя мечника й не було видно, але по маленьких фіолетових нотках, що виходили з-під броні, можна було зрозуміти, що він був на сказі. Сиф же, після такої дії господаря, почав гарчати на людину, що зміг похитнути таку постійну холоднокровність мечника.

Лише одним ім’ям…

А. – ПРИБЛЮДОК, ще раз вимовиш її ім’я, і ​​ти більше ніколи не повернешся до свого часу! Це я тобі обіцяю!, – крикнув Арторіас стискаючи одяг на шиї “клоуна”, так що той уже почав задихатися. Після кількох секунд лицар відпустив бідолаху, і той, повільно сповзаючи по каменю, задихаючись сміявся на весь голос.

Ч. – (кашляючи) Я так подивлюся…ти взагалі не змінився… з нашої минулої зустрічі. Хоча, як могло щось зміниться, з іншого боку, – вже віддихаючись промовив незнайомець.

А. – Я більше не хочу з тобою зв’язуватися, тож думаю мене ти більше не побачиш, дивак у чорному костюмі. Пораджу тобі вибиратися з цього місця, якщо, звичайно, зможеш, – ідучи, сказав лицар.

Ч. – Ну що ж, до нових зустрічей, мандрівник прірви. Тільки ось подивимося хто вибиратиметься сюди останнім, – з мерзенною усмішкою на обличчі, що приховувала не менш мерзенна маска, промовив Чудний Честер.

Пройшовши невеликим мостом, Арторіас прислухався до галасу, що долинав з неба. А після того, як звуки стали більш виразно чутні, мечник зрозумів що це означало і повернув голову до джерела шуму… Сиф почав гавкати кудись у бік ущелини, але через пару миттєвостей перестав, бо від побаченого і сам Арторіас, і його вірний друг були в шоці від того, що було перед ними…

Величезна істота чорного кольору закрила половину неба своїми крилами. Легенди не брехали… у цьому лісі живе дракон. Чорний дракон Каламіт…