Компанія на Різдво

25.12.2023
Головний офіс

   Тьмяне світло розливається по кімнаті.Світлі стіни невеличкої кімнати були обставленні полицями для книжок та різноманітними медлями. Дивлячись із дверей, ліва стіна кімнати повністю обкладена полицями з темного дерева. Полиці були повністю забиті папками з документами , книгами та кучкою макулатури , але де не де розміщувалися фото у рамках з такого ж темного дерева. Більшість фото були кольорові та у хорошій якості , але були і доволі старенькі фото у чорно-білій гаммі.
  Приблизно по середині правої стіни приміщення стоїть невеличкий чорний, шкіряний диван. А перед ним низенький столик прямокутної форми з темного дерева , як і полиці. З одної сторони від дивана , блище до вхідних дверей є шкаф з того ж матеріалу що й інші меблі. З іншої сторони від дивана стоїть буфет а в кутку біля нього торшер, який додає атмосфері цієї кімнати затишку та м’яких відтінків.
  На стіні яка знаходиться напроти дверей , два високих вікна  виходять на пейзаж вечірнього міста. Над вікнами на білих карнизах висять ніжно кремові штори а під ними напів прозора білява тюль. На стіні між вікнами висить круглий  годинник на циферблаті , якого стрілка ,тільки що, пробила дев’яту годину вечора і продовжує свій рух.
  Трохи далі від стіни з вікнами приблизно посередині стоїть стіл з такого ж темного дерева, а за ним чорне шкіряне крісло на якому зігнувшись над документами сидить дівчина з світлим золотисторусим  волоссям, кришталево голубими очима і з доволі втомленним виглядом.Вона одягнена у чорний гольф що ідеально облягає її струнку талію та груди. Військові штани які також облягають талію та чорні закриті черевички на невеличкому каблучку. Досі порпаючись у стопці документів і перечитуючи деякі з них вона паралельно попивала каву хоча зараз і пізній вечір. Цей звук шелесту паперу і стомленого зітхання перервав неочікуваний звук відкриття дверей.
    – Україно ти чому досі працюєш?, – звучить здивований та в одночас стурбований голос чоловіка – Робочий день закінчився ще три години тому.
    – Британіє я просто доробляла та переглядала документи, ви ж знаєте який деколи прискіпливий ООН, – прозвучав стомлений голос України, саме так це все відбувається у її кабінеті.
    – Я це розумію, але  ти що забула сьогодні ж Різдво, – сказавши це він нарешті зайшов у кабінет.
   – Ні, я пам’ятаю…. – Тихо відповіла вона. – Я вже збиралася йти.
     Вона швиденько почала складати документи в купку , поки за цим спостерігав Британія розуміючи що швидше за все вона так само, як і він зустрічати Різдво буде сама і, тому у нього майнула думка дещо запропнувати.
      Тим часом Україна була вже біля шафи та витягала з неї своє чорне пальто та шалик кольору, який наближався до оливкового. Поспіхом вона одягалась та почула голос Британії.
– Юкі ти будеш зустрічати Різдво сама, чи не так ?
Це запитання трохи збило її з пантелику.
– Так, а ви ?
– Я також , тоді можливо зустрінемо його разом. Давно ми не спілкувалися. – Хоч дівчина не очікувала цієї пропозиції, але відповіла.
– Залюбки, – чоловік їй посміхнувся, а вона йому у відповідь. Британія ширше відчинив двері пропускаючи Україну вперед .
– Прекрасні дами перші, – на його обличчі з’явилася грайлива посмішка, а у очах веселі іскорки. Україна завжди добре спілкувалася з усією сім’єю англійців що з Канадою, що з США, що з Британією. Тому відповіла на цей жест так само грайливо.
– Пане ви такий галантний, – вона посміхнулася ширше та пройшла у коридор.

   Вони пройшли у коридор у , якому світилася лише одна лампа , дівчина припустила що Британія уже збирався йти і лиш вирішив перевірити чи ніхто не залишився. Цей чоловік завжди був пунктуальним, ввічливим, відповідально ставився до своєї роботи. Завжди був гарно та ошатно вдягнений. Що до зовнішності, то в нього блондинисте волосся, темні, сині очі глибокі та крижані мов льодовики, проте зараз вони горіли теплом. Завжди у пріоритеті був класичний одяг. Він носив костюми темної гамми від чорних до темно синіх. Завжди була світла сорочка з жилетом такого ж кольору, як і піджак. А ось краватки він носить різноманітні, але здебільшого гарячих відтінків. Деколи можна побачити хусточку у нагрудній кишені піджака.Зараз же Британія одягнутий у темно синій костюм з жилеткою , червона краватка а на ній брошка з коштовним камінням. З верхнього одягу у нього темне пальто. Одяг завжди дорогий та якісний, часто брендовий. Його волосся сьогодні гарно зачесане назад, а на оці красується монокль на золотому ланцюжку.

      По коридору вони пройшли до ліфту з лівої сторони, оминувши ще деякі кабінети. Вони знаходилися на дванадцятому поверсі і зайшовши у ліфт Британія нажав на кнопку першого поверху який слугував як фойє. У ліфті Україна вирішила порушити тишу, яка зараз тривала.
  – Доречі, де ми будемо святкувати ? У мене чи у вас?
Задавши це питання вона вивела чоловіка з роздумів.
  – Пропоную у мене, я всерівно маю тут квартиру. Якщо я не помиляюсь ти зараз у готелі поселилась?,- на секунду запала тиша, а потім він продовжив.
  – А точно Україно не звертайся до мене на “ви” ми ж домовлялися що звертаємось одне до одного на “ти”. Я ж ще не такий старий.
  – Вибач, Британіє, просто у мене під кінець вечора голова тріщить і я вже взагалі не звернула на це уваги.
У цю мить вона ніяково посміхнулася і здивувалася, тому що, її супутник розсміявся. Тільки з нею він міг вести себе відкрито, хоча про це вона не знає.
  – Я жартую, просто вирішив трохи тебе розбудити, а то ти дуже сонна як на мене.
Він мав рацію поки вони йшли вона позіхнула разів три. В України дуже завантажений графік і паперова робота у офісі, і війна яка йде уже майже два роки, недосипання та деколи застуди дуже втомлюють її. На Різдво вона збиралась просто відпочити і можливо поїсти з різдвяною свічкою, але плани явно змінилися.

   І ось ліфт зупиняється дверцята відчинилися і країни вийшли у просторе фойє. Вихід знаходився праворуч від стіни з ліфтом. Центральний вхід це були величенькі двері у висоту під три метри, стеля тут була висока та з гарним різбленням, великими люстрами. Стеля була розкішного бурдового кольору у квітчасті візерунки, а по краях уже є різьбленні візерунки. Стіни бежеві з подвісними лампами на вигляд антикваріатними. Біля виходу також є гардероб куди часто здають верхній одяг та рецепція. По всьому фойє розташовано багато канап, диванів, крісел, та столів біля них. Україна та Британія йшли до виходу та проходячи рецепцію Україна побажала гарного вечора працівниці. І вони вийшли. Одразу дівчина відчула прохолоду, яка була незвично приємна та заспокійлива. А все, тому що, на вулиці було не видно ні душі, усі були у будинках та зібравшись усією сім’єю їли, веселились, розпаковували подарунки та раділи проведеному часу у колі сім’ї. Ліхтар освітив обличчя України і їй стало сумно. А все, тому що, вона згадал час коли усі головні міста України і вона були разом за одним столом святкували та раділи життю. Цього року у неї не вийшло повернутися додому через те що усі рейси були зайняті і їй прийшлось залишитися тут.
   Британія який тим часом помітив зміну у настрої дівчини запитав.
  – Щось сталося? Чому засумувала ?
  – Та…ось згадала Києва, Одесу, Львів тай інші міста. Цікаво чи вони зустрілися на Різдво…
Чоловік зрозумів її смуток  цьогоріч він також залишився тут і не зміг поїхати у Лондон.
  – Я тебе розумію, мені також було самотньо, але бачиш ми зустрілися…
  – Так
Вони йшли тихими вулицями хвилин десять у повній тиші і лиш Британія деколи поглядав на дівчину і з теплом , і з смутком коли помічав такий стомлений погляд. Тихий вечір без вітру який би обдував обличчя, без гомону, без неприємних людей. Лиш тиша…ліхтарі, вулички…

  – Прийшли, – неочікувано мовив Британія. – проходь
Він відчинив двері багатоповерхівки, впустив Україну і зайшовши у ліфт вони піднялися на десятий поверх. Україна нарешті ніби вийшла з трансу і вже опинилася біля вхідних дверей у квартиру. Чоловік віднайшов ключ у кишені, впихнув у отвір та прокрутив. Почувся характерний звук відмикання.
  – Заходь, ось гачки для одягу. – Україна зайшла всередину. Скинула пальто, черевики та пропустила всередину і Британію.
  -Ласкаво прошу відчувай себе як вдома.- Усміхаючись промовив чоловік
Роздягнувшись він почав проводити міні екскурсію по помешканню.
Квартира починалася із невеличкого видовженого коридору. Покоридору ж на ліво були двері у спальню, далі був прохід у вітальню поєднану з кухнею відділеною одне від одного лиш кухонною стійкою із білого мармурум. Взагалі зона  кухні була у світлих тонах. Білі шафки, холодильник металічного кольору, світло сіра матова раковина. У залі був великий чорний диван, білі тюлі на панорамних вікнах. У дальньому кутку кімнати стояла штучна ялинка, прикрашена кульками гарячих та золотих відтінків. В момент коли Бритнія показав квартиру він ввімкнув вогники на ялинці та показав рукою на диван запрошуючи Україну присісти. Поки Британія пішов готувати їсти Україна сиділа і розгладала інтер’єр. Але дівчина вирішила допомогти у приготуванні святкової вечері.

    Вона ходить доволі тихо, тому заскочила чоловіка зненацька.І тут почувся оксамитовий голос України
  – Ти не проти якщо я тобі допоможу?
  – Ні звісно, але я думав гостя не проти відпочити, – Британія був здивований такою поведінкою України, і не очікував що вона захоче йому допомогти.
  – Що будемо готувати ?
  – Гадаю можемо запекти м’ясо, зробити салат і ще щось.
  – Ти б хотів щоб я приготувала щось українське?
Британія чув від свого сина Канади що Україна чудово готує і хотів колись щось покуштувати, але ніколи не було нагоди, тому був дуже радий цій пропозиції.
  – Чудова ідея я хотів би щось спробувати.
  – Ну тоді я за роботу, – вона закачала рукави гольфа, зібрала волосся у низький пучок та взялася гадати що ж зробити таке, щоб  Британії  було до смаку.
Тим часом чоловік все більше дивувався їй, а все тому що усі жінки з яким він колись вечеряв, майже, не любили готувати. Україна у свою чергу вже вирішима що вона приготує, а саме борщ, та запече курятину з овочами а Британії вирішила залишити салат.
  – Ну що ж на вас  зробити салат, а про решту я подбаю.
  – Без проблем, – зі здивуванням промовив Брит – мені розповідали що у тебе дуже смачна кухня, але я не думав що ти любиш готувати.
  –  Так я люблю готувати зараз це мене, якось відволікає від думок.
Вона помила руки та приступила і взялась до роботи.

   Пройшла десь година і Британія закінчив із салатом і взявся спостерігати за Україною. Він зрозумів одне буде точно курятина, а ось що в каструлі вариться він не мав уявлення. Британія не помітив, як весь час спостерігав за нею не сказавши ні слова.
  І ось вони починають накривати на стіл і серверувати його.
  – Юкі як щодо напоїв? Чай чи щось міцніше ?
Він посміхнувся, а Україна тим часом із задуманим обличчям відповіла.
  – Гадаю можна щось міцніше, – вона також посміхнулася,- але втома давала своє і вона сіла за стіл який вони накрили і спостерігала, як чоловік пішов до шафи та почав пробігатися очима по полицях з напоями.
  – Вино чи шампанське ?
  – А є коньяк?
Британія явно здивувався і на його лиці це одразу відобразилося. Він узяв одну з пляшок та наближався до столу.
  – Для такої гості завжди знайдемо, – сказавши це він відкрив пляшку та почав наливати напій у келихи, які також дістав із шкафчика поряд. Запалив різдвяну свічку та присівши на свій стілець вирішив почати розмову.
  – Як в тебе справи, останім часом я все частіше помічаю що ти засиджуєшся в офісі,- дівчина в цей момент видихнула та почала
  – Ну…нормально, стараюсь більше працювати останім часом тай відганяю дуже нав’язливі думки від, яких чесно кажучи голова іде обертом і в душі неспокійно, – вона сумно відвела погляд. У неї знову думки пішли обертом і перед очима виринають образи най дорожчих їй людей, яких давно забрала смерть. Але в наступну мить вона знову перевела погляд на чоловіка, що сидів напроти.
– Але нічого…впораюсь, – Британії стало на душі мулько, він не хотів заставляти Україну сумувати ще більше, і не очікувано для самого себе поклав свою долоню на долоню дівчини. І з незвичною для нього ніжністю він промовив.
  – Україно, ми з тобою…. надіюсь ти це знаєш. Що завжди можеш звернутися до мене якщо тобі паршиво на душі.
Її очі розширились, а її погляд був прикутий до зіниць Британії.
  – Я знаю…, – в цей момент Україні стало так затишно та тепло вона вже давно такого не відчувала. Вона відчула душевне тепло, що усім не байдуже на неї. І тепер вона промовляє те що хотіла вже давно сказати.
  – Я хотіла тобі вже давно сказати, дякую за все. Дякую за  твою допомогу, зараз, в такий важкий час, коли йде війна. Ти Британія один з перших підтримав мене і став допомагати… Я це дуже високо ціную…За всю військову, моральну підтримку щиро, – вона зробила невеличку паузу, набрала у легені повітря і сказала, – дякую.
Зараз у її душі вирує ураган спогадів і відчуттів. Спогади холодні і болючі знову і знову шматуючи її серденько. Смерть батьків, УПИ, інших родичів. Гноблення роками у лапах СРСР і ось вона незалежна, але знову нещадний ворог хоче убити і її…І ось сильна і витривала дівчина загартована життям пустила одну зрадливу сльозу. Вона ніколи не плакала перед кимось. Завжди трималась міцно і не плакала за любої нагоди. Але сьогодні хвилі болючих спогадів і сьогоднішньої війни, лиш вони випустили цю кришталеву сльозу. Яка скотилася до долу
і залишила мокрий слід.
  – Сонечко…, – і в одну мить Британія підвівся і підвів Україну, яка з болем і пустотою глянула на нього. А він лиш обійняв її, вона ж у свою чергу не пручалася, а лиш склала ручки на широких плечах Британії. Він пригорнув її і склав свої руки на її спині. Зараз дівчина нагадувала йому таку ніжну, але водночас таку сильну квіточку. Вони б обнімалися так довго, якби до України не прийшло розуміння того що відбувається. І вона обережно вийшла з таких теплих обіймів.
  – Ми так і не поїли, – сказала вона стараючись не дивитися йому у вічі. Їй було, якось не звично отак обійматися із Британією, вона завжди сприймала його, як друга з яким вона частенько чаювала,але не сприймала його, як найближчого, але від початку війни він став часто телефонувати, цікавитись нею та допомагати.
  – Так, – відповів Брит та пішов до свого місця.- смачного
  – Смачного
Вони почали вечеряти і Україна вирішила почати з борщику давно вона його не їла. Британія ж також захотів його скуштувати. І вже через мить дівчина помітила, як Британія уплітає страву. Ну звісно не було ще такої країни якій не сподобався український борщ, промайнуло у неї в голові. З’ївши по невеличкій тарілці борщу та трохи м’яса вони взяли келихи та відпили трохи рідини. І тепер завели розмову.
  – Україно, ти дуже смачно готуєш я ніколи не куштував смачнішого.
Він дружньо посміхнувся, а Україна була рада що йому сполобалось.
  – Можливо колись ще щось тобі приготую.
Так і заплелась їхня розмова. Спочатку Україна почала розповідати про українську кухню та традиції. Британія ж мовчки слухав деколи задаючи питання.  Україна розповідала останні новини. А Брит у свою чергу свої.
Їхня розмова була відкрита, а п’янкий коньяк додавав цій розмові ще більших барв. Британія деколи жартував і по кімнаті розливався ніжний сміх дівчини, який так заспокійливо діяв на нерви чоловіка йому подобалось коли вона сміється. В деякі моменти її сміх п’янив більше ніж алкоголь. Їхня розмова переходила від одної теми до іншої. Так пройшло година чи дві? Британія навіть не звертав уваги на час, доки не подивився що Україна сперлась ліктем на стіл та поклала своє миле личко з почервонілими від напою щічками на лодоню і все сильніше закривала повіки. Тоді він глянув на наручний годинник на циферблаті було уже пів другого ночі. І Британія подумав що іти Україні у готель не варіант. Тому що, ніч і готель у зовсім протилежному напрямку від його квартири.
  – Юкі гадаю ти сьогодні в мене заночуєш ?
Україна повільно відкрила очі і глянула на годинник.
  – Пізно…ну тоді напевно залишуся.
  – Тоді я піду постелю тобі ліжко, – Британія пішов у спальню і залишив Україну на кухні. Вона знову прикрила повіки від втоми та пізньої години. Через декілька хвилин Британія повернувя та дав Україні, якийсь одяг.  Юкі помітила білу тканину, схожу з якої шиють піжами.
І вона стомленою ходою пішла в кімнату з душем. Вона уважно подивилася що ж це їй таке дали і зрозуміла що це гарна біленька шовкова піжама із візерунками квітів трохи темнішого кольору. Переодягнувшись вона глянула у дзеркало. У ньому відображалася дівчина із золотистим волоссям, рожевими губами і втомленими очима в, яких так і відбиваються теперішні події. Вона зітхнула вийшла з кімнати і направилась у спальню. Це простора кімната із великими вікнами закритими білим тюлем. Трохи далі у лівому кутку кімнати була зона для роботи чорний стіл, шкіряне крісло того ж кольору. Над столом полиці з паперами та папками. У правому кутку кімнати стоїть велике двоспальне ліжко а недалеко від нього розкладений  диван застелений для гості. Біля шафи стоїть Брит та складає свій костюм у середину, він вже також переодягнений у темно синю шовкову піжаму з золотистими манжетами та ґудзиками. Він подивився на Україну та вказав рукою на диван.
  – Ось твоє спальне місце.
  – Дякую
Дівчина направилась до дивана підняла покривало та залізла під нього покриваючись майже повністю. Вона любила укутатись у ковдру і тільки щоб волосся виднілося.
  – Ти часом не замерзла?, -запитав чоловік дивлячись на те, як Україна ховається у ковдру мов хом’ячок у тирсу.
  – Звісно ні, просто люблю закутатись в ковдру.           Тихим і м’яким голосом говорить Україна. Британія ж в свою чергу лиш посміхнувся від цієї милоти. Він частенько поглядав на Україну в офісі і вона завжди там серйозна, особливо останніх два роки. І хоч вони деколи  зустрічаються за чашкою чаю, але такої милої України він ще не бачив. Британія час від часу чує в чоловічих компаніях, як вони обговорюють Україну. Найчастіше її називають дуже гарною та симпатичною і нерідко роблять компліменти, але  чоловіку це не завжди довподоби, а чому? Він і сам не збагне. Поки Британія про це думав та складав краватку на полицю, Україна потихеньку заснула. Чоловік ляг на ліжко та глянув на вже заснувшу дівчину, яка тихенько сопіла. Не помітно для себе він посміхнувся та вирішив глянути перед сном соціальні мережі. Зайшовши в Instagram та трохи погортавши йому на очі потрапило старе фото з 2021 року…день незалежності України коли він та ще інші країни приїхали до України в гості. Це фото зроблено в момент коли всі її вітали в фойє розважального центру у Києві. І на Британію нахлинуни теплі спогади з часу, коли в України ще не було повномасштабної війни і вона усміхалась…Він знову глянув на Україну, на її обличчя, на закриті очі, умиротворенний стан. Тихцем піднявся з ліжка навіть не дихаючи підійшов до України, вона у світлі лампи здавалась ще красивішою. І ось він нахиляється до неї та безшумно цілує у чоло і миттю піднімається. Коли ж він зрозумів що зробив.. На його обличчі з’явився непомітний рум’янець. Що він утнув? Одразу спало йому на думку, але всеж він схаменувся.
Тихо повернувся у ліжко. Після цього він не засне годину точно, промайнуло в нього в голові.​