Вони могли розслабитись

Герміона сиділа снідала, слухаючи розповідь Рона про те, що дружина Діна Томаса нещодавно завагітніла. Вона чула цю історію вже напевно в третій або в четвертий раз, і вже навіть не намагалась зробити зацікавлене обличчя. Вона втомилась. І ця втома тягнулась через занадто великий проміжок часу, щоб бути нормальною. Але для нього цене мало жодного значення. Рон кидав їй чергове: “ Ну, ти поспи сьогодні подовше. Я впевнений, ти з усим впораєшся, люба.” Після цього вислову слідував цілунок в лоба й незручне постукування по плечу. Дуже турботливо. Дуже дбайливо. Дуже в стилі Рона. Але вона втомилась все встигати! Втомилась вирішувати ворох  побутових проблем сама! Втомилась бути героїнею війни, від якої чекають чогось вражаючого! 

 

Герміона різко встала з-за столу, ігноруючи впавшу з колін серветку. Рон питав її про те, що сталось, але вона вже не чула, тому що її вже  забрало в вихор аппарації. Відьма впала на коліна в жухле листя й що було сил заволала, не турбуючись про те, що буде кимось почута. Королівський ліс Дін поглинав її крик, нічого не відповідаючи. Вона кричала доти, доки її голос не охрип, а горло не почало садніти від такого сплеску емоцій. Прохолодне повітря середини березня окольцювало її тіло, виганяючи з нього все тепло, що вона принесла з маленької лондонської квартири. Герміона запізно зрозуміла, що навіть не накинула не плечі пальто, а вертатись за ним не було ніякого бажання. 

 

Але в цей момент їй на плечі лягла тепла в’язана кофта, що мала запах цигаркового диму “Мальборо” й гарбузових пампушок, які любила готувати Джинні. Вона знала кому належить цей запах, але так і продовжувала сидіти на землі, відчуваючи, як волога від листя просочилась в її капронові панчохи. Герміона була не готова зараз зустрітись з ним обличчям до обличчя. Тому що як тільки вона побачить співчуття в зелених очах, дороги назад не буде. Вона вкрай розклеїться й ридання вирвуться назовні. На даний момент їх вдавалось подавляти. Вона трималась. 

 

Трималась рівно до того моменту, як він обійшов її та дзеркально повторив позу Герміони, і міцно її обійняв, заглушаючи перший всхлип свооїм плечем. Подальше було для неї під легким димком туману, тому що емоції знайшли вихід й царськи користувались своєю привілегією на прояв. Герміона  відчувала, що чіпляється за плечі найкращого друга з маніакальною потребою, ніби то він будь-якої миті може щезнути. В якийсь момент її відкинуло на декілька років назад, коли вони були втікачами, й він точнісінько так само підтримував її під час нервових зривів. 

 

Вона не могла сказати скільки часу пройшло з початку її істерики, але більш менш прийшла до тями, коли вже сиділа в його палатці, тримаючи в руках чашку з какао, яка мала спокусливий шоколадний запах. Він пам’ятає, що вона полюбляє какао. Рон вже чотири роки заварював їй каву.

 

– Ти навіть не спитаєш, що трапилось? – тихо поцікавилась вона, сором’язливо ховаючи свій погляд в чашці.

 

– Ти хочеш, щоб я спитав? – його голос лунав так м’яко. Герміона кивнула й побачила, як він підсів  ближче. – Що трапилось?

 

– Я не змогла збрехати собі цього ранку, Гаррі, – вона підняла до нього погляд. – Я так більше не можу, – покачала головою відьма. – Не можу жити далі, як всі. Не можу планувати сім’ю з людиною, яку не кохаю. Якого ніколи не кохала, – як тільки вона вимовила це вголос, в голові щось клацнуло, і Герміона подивилась на Гаррі таким здивованим поглядом, нібито щойно зробила прорив, який був елементарним висновком, що лежав на поверхні. – Гаррі, я його не кохаю, – здавалось, що чим частіше вона буде це казати, тим легше буде дихати.

 

Герміона чекала, що зустріне на обличчі друга обурення чи розчарованість, що завгодно, окрім тієї посмішки, яку він намагався стримати з усих сил, але не виходило так огидно, що не треба було й намагатись. 

 

– Вибач, – поспішив вимовити він. – Пробач, це зовсім не та реакція, яку прийнято демонструвати в таких обставинах. Просто… – а от все інше було ніяк не просто. 

 

– Просто, що? – відьма мала намір дізнатись. 

 

– Тобі було треба чотири роки, щоб вимовити це вголос, Герміона. Ти неймовірна відьма, я не втомлюсь це говорити, але часом така сліпа, що мій зір майже ідеальний порівняно з твоїм, – він, що, сміється з неї? Ну, нє. 

 

– Ну, вибачте, пане Поттер, – образилась вона. – Не всім щастить зустріти кохання всього життя в школі, як деяким, – він тієї ж миті потупив погляд та кивнув. 

 

– Сумнівна вдача, – тихо пробурмотів чоловік. – Що тепер будеш робити? – спробував перевести тему Гаррі, але Герміона вже дивилась на нього своїм вивчаючим поглядом, який породжував відчуття, що вона пробирається під шкіру.

 

– Гаррі, – серйозно почала вона. – Що ти маєш на увазі під сумнівною вдачею? У вас з Джинні щось трапилось? Що ти робиш в лісі в четвер з палаткою? – пішла на таран Грейнджер.

 

– Іноді я думаю, що ти помилилась з підрозділом й треба було йти до Аврорату, – вперто не бажав прогинатись під її тиском Поттер. –Така впертість нам би знадобилась на допитах. Якщо вирішиш змінити професію, я з радістю замовлю за тебе слівце, хоча скоріш за все сам домовлюсь про переведення. 

 

– Гаррі, що відбувається? – повторила вона м’якішим тоном. 

 

– Я ухиляюсь від агресивного допиту, – реготнув Гаррі, піджигаючи паличкою цигарку. – Але ти добре змінюєш тактику. Серйозно порозмисли про Аврорат. 

 

– Одразу після того, як ти кинеш палити, – фиркнула Герміона, роблячи ковток какао. – Ди додав сюди заспокійливий бальзам.

 

– Я вирішив, що це не буде зайвим, – знизав плечима Гаррі. – Тобі вже краще? – вона впевнено кивнула. 

 

– Але я все ще хочу знати, що ти тут робиш? – вона не мала наміру відступати від свого.

 

– Я часто тут буваю, коли градус напруги на роботі загрожує стати критичним. Цей випадок не був виключенням, – він зробив глибоку затяжку перш, ніж продовжити. – Ловити злодіїв не завжди в кайф. Кінгслі наполегливо вимагає, щоб я взяв відпустку.

 

– Мені він також про це говорить кожного разу, коли ми перетинаємось, – кивнула Герміона. 

 

– І що ти відповідаєш? – усміхнувся друг.

 

– Я намагаюсь його бачити так рідко, як це тільки можливо, – криво посміхнулась відьма. – Він стає агресивним амбасадором відпустки, – коротко реготнула вона, і Гаррі її підтримав. 

 

– Треба буде йому обов’язково повідомити про нове звання, – він докурив цигарку, спалюючи окурок  невербальним Інсендіо. – Ти взяла вихідний? Виглядаєш так, нібито збиралась на роботу. 

 

– Ні, – відповіла Герміона. – Я більше не хочу туди приходити. Не хочу повертатись в нашу квартиру. Не хочу працювати у Міністерстві. Ніколи більше не хочу працювати з документами. Знаєш, спочатку мені здавалось, що я працюю на благо суспільства, але потім я все частіше почала помічати, що моя посада не має нічого спільного з впливом. І все, що я робила протягом чотирьох років — це перебирала папери. З мене досить, Гаррі, – в її очах знову стояли сльози. 

 

– Що ж, тоді ми зобов’язані випити та відзначити твоє звільнення з марної посади, вірно? – хутко підірвався з місця чоловік, організовуючи напої. 

 

– Гаррі, це погана ідея, – похитала головою Герміона, але перед нею вже стояв квадратний келих з бурштиновим вогневіскі. – Я хотіла допити какао, – її аргумент пролунав так несуттєво, що Поттер не зміг втриматись від сміху. 

 

– Ти можеш пити какао, – знизав плечима він. – Але мені потрібне віскі. 

 

– На роботі все так погано? – спитала відьма, ставлячи чашку з какао на стіл.

 

– Не погано, – усміхнувся Гаррі. – Важко. Чотири роки тому я був надзвичайно наївний, думав, що світ зміниться після вбивства Тома, але по суті мало, що змінилось. Мудаки продовжують вислизати від правосуддя, завдяки великим статкам і справедливістю тут навіть не пахне. Люди вмирають, Герміона, а я навіть не можу з цим боротися, розумієш? Все це бісове лайно.

 

– Тоді ми повинні випити за твої наївні мрії, яким вже час відправитись до іншого світу, – вона підняла бокал, чекаючи доки друг чокнеться з нею, і зробила невеликий ковток. 

 

Вогневіскі одразу виправдало свою назву, розносячи по тілу гарачу хвилю. Герміона зняла кофтину Гаррі, повертаючи її власнику. 

 

– Так, нам доводиться жити у світі, який повністю не такий, як ми сподівались, – погодився він, знімаючи окуляри та потираючи перенісся. 

 

Герміона обвела поглядом простір, помічаючи деталі, які видавали саме ту зачаровану палатку, в якій вони провели рік, тікаючи від Смертежерів, та іншого неприємного люду, щоб врятувати світ. Навіть невеличке радіо стояло на маленькому столику біля ліжка. Єдине, що меблі тепер були кращі. Вона помітила невелику валізу в кутку і уважно подивилась на Гаррі. 

 

– Як давно ти живеш в палатці? – він посміхнувся своїм думкам, не поспішаючи відповідати на питання. – Гаррі, відмовчатися цього разу не вийде. Ти ж знаєш, що тримати це всередині не варіант або як там казали ці психотерапевти після війни? – вона ненавиділа свого лікаря, якого їй назначили в Мунго, вважаючи його до нестями непрофесійним. 

 

Він рекомендував лікувати нічні жахіття медитациями. Серйозно? Медитаціями? А чому б одразу не піти на сеанс провидіння, щоб їй розповіли про сховані секрети її майбутнього життя? Ні, вона вважала це суцільним лайном. Зілля “Сну без сновидінь” виконувало свою задачу на відмінно. За інших обставин вона б спробувала його методику, але не в ті моменти, коли кожен раз закриваючи очі, вона бачила по ту сторону вік мертвих людей, над якими реготала ця божевільна сука. Ні, медитації були хріновою рекомендацією до лікування. 

 

– Ти ж так і не закінчила свою реабілітацію, так? – нагадав Гаррі, і вона фиркнула, ховаючи відповідь в алкоголі. – А Джинні там подобалось. Я не розділяв її емоцій, – він покосився в бік валіізи. – Сьогодні я дійсно взяв вихідний, але тут я знаходжусь вже два тижні. Все гірше, ні раніше, Герміона, – він подивився їй в очі, і відьму пробрало від того скільки оголеного болю було в тому погляді. – Раніше мене підривало з ліжка від жахіть з участю Смертежерів, тепер це сцени злочинів, де жертвами є мої близькі. Ти, Рон, Джинні. А тут я сплю, як убитий. Це так дивно. 

 

– Наскільки давно повернулись жахіття? – вона дотягнулась до його руки, міцно стискаючи долоню. 

 

– Вони не припинялись, – тихо відповів Гаррі. 

 

– Ти пробував зілля “Сну без сновидінь”? – він кивнув. 

 

– Я його не просто пробував. Я сидів на ньому місяць, а потім вирішив, зо проблеми більше немає і я з усім впорався. Чорта з два. Ти знала, що це зілля визиває звикання? – вона відсторонилась від нього, і прийшла черга Гаррі податись їй на зустріч. – Ти все ще його приймаєш?

 

– Час від часу, – сховала погляд відьма. 

 

– Як часто? – аврор включився в ньому моментально. 

 

– Жахіття є не тільки в твоїй голові, Гаррі, – вона спробувала відхилитись від прямої відповіді, але він був настроєний серйозно.

 

– Як часто ти вживаєш зілля, Герміона?  

 

– Три рази на тиждень, може, чотири, – похитала головою відьма, нібито то була марна інформація. – Я зменшила дозу до однієї четвертої склянки. Це мене не вб’є, Гаррі. 

 

– Ти й раніше його приймала в такому дозуванні. Ми жили разом, Герміона. Не забувай про це. Ти повинна припинити прийом. 

 

– Тоді я не зможу спати, – вимовила вона. – До того ж, життєва ціль все ще в процесі створення, так що нічого поганого не трапиться.

 

– Ти сама себе чуєш? – він навіть підірвався з місця, таким сильним було його обурення. – Ти ж Герміона Грейнджер, – вона гірко розсміялась йому у відповідь.

 

– Саме так, Гаррі, саме так. Але всі чомусь забули, що я також людина. Я звичайна жінка, в мене також є проблеми, з якими  я намагаюсь впоратись. Я не залізна, Гаррі, й ніколи такою не була. Просто всі відмовляються це помічати. А я втомилась, розумієш? – він сів на місце, опустивши погляд до підлоги. 

 

Тому що він розумів. Тому що він розділяв її почуття. Тому що в будь-якому випадку заспокоївся б, адже це була вона. Герміона Грейнджер. Дівчинка з неслухняним волоссям, яка нав’язала йому свою дружбу на першому курсі школи, та стала його ангелом-охоронцем. Він був впевнений, якщо б не ця відьма, вони в загинула під час тої втечі. Це була їх Герміона. Дівчина, яку він ніколи не зможе назвати своєю. 

 

– Ти вже з кимось говорила з приводу зілля? – знову зайшов до цієї теми аврор, але вона тільки похитала головою, обводячи пальцем краї келиха. – Рон не турбувався про те, що ти приймаєш зілля? – він з усіх сил намагався стримати обурення, але вийшо не дуже добре. 

 

– Мені здається, що він про це навіть не знає, – тихо відповіла Герміона. – Ми не те, щоб багато розмовляли останній час. Ні, Рон говорить багато, просто мене більше на це не вистачає. 

 

– Як він може про це не знати? Ви живете разом, чорт забирай, – вона не зовсім розуміла його спалах люті. – Ви спите в одному ліжку. 

 

– Так, сон це все, що бачить це ліжко, – черговий ковток задавив бажання розплакатись.

 

Не те, щоб Рон не намагався відновити їх статеве життя. Ні, це не так, він єдиний, хто намагався його відновити, але всі спроби зіштовхувались з глухою стіною у вигляді втомленої Герміони, яка пресікала будь-які спроби. І так вигідно склалось, що Рон був не тим хлопцем, який намагається розібратись з проблемою, він тільки казав про те, що треба з цим щось робити. Наприклад, добре виспатись та смачно поїсти. Порада, звісно, по суті непогана, але не дієва у випадку Герміони. Тому що її  втома не мала фізичного характеру, вона була емоційною. 

 

Вона була цілком і повністю не задоволена життям з цим чоловіком. Просто не задоволена життям. Герміона навіть не могла відродити в собі ту злість на хлопця, тому що він завжди був таким, як зараз, саме вона вирішила, що спільне життя його змінить. Або ж вона покладалась на те, що зміниться сама? Що повернеться та дівчина з четвертого курсу, яка могла заливисто реготати, сидячи за сніданком в Великій залі й все буде добре. Але добре не було. 

 

Вона дивилась на підлогу, згадуючи одну з ночей, що була в цій палатці. Герміона все ще не могла собі пояснити, що тоді трапилось. Вони не були на підпитку, хіба що засмучені. Рона не було вже тиждень, а потім все трапилось само собою. І ось тоді було добре, навіть не дивлячись на суцільне пекло, що панувало по всій магічній Британії. Вони домовились про це не говорити, але тепер Герміона не могла зрозуміти, чому? 

 

Герміона навіть не звернула уваги, що в палатці повисло паружене мовчання. Вона підняла погляд на Гаррі, і він дивився на неї так, нібито чекав відповіді на питання. Питання, яке вона прослухала. 

 

– Ти не міг би повторити ще раз те, що питав? – він закотив очі й посміхнувся, а вони тим часом вивчала його. – Ти щось запитав, так? 

 

– Це вже не важливо. Напевне, навіть добре, що ти не чула питання, – Гаррі підняв келих віскі. – Старий Огден спонукає мене на дивні питання. 

 

Його промова навіть не була схожа на п’яну, вони випили лише декілька ковтків. Коли він вкривав її плечі своєю кофтиною, він не був напідпитку, вона б відчула запах віскі.

 

– Що відбувається? – прижмурилась відьма. – Ти поводиш себе дивно, – їй також хотілось поводити себе дивно, тому що мозок дуже невчасно підкинув їй картинку про те, що конкретно відбувалось в цій палатці однієї темної ночі.

 

– Бляха, – він втомлено прикрив очі і відкинувся на спинку стільця. – Я не поводжу себе дивно, просто ти чомусь вперше вирішила звернути на це увагу, – це звучало майже з докором, і Герміона зрозуміла, що повністю заплуталась. – Просто занадто багато емоцій та занадто мало алкоголю, – відмахнувся він, допиваючи віскі великим ковтком.

 

Цього разу він вирішив не користуватись паличкою та підлив собі віскі власноруч, та підійшов до маленького радіо, щоб увімкнути пристрій. А Герміона спостерігала за його рухами з небувалою скрупульозністю. Тепер вона дивилась на нього, як на того хлопця, з яким провела свою першу дорослу ніч і це було дивно. Чому вона прийняла його бік? Чому погодилась про це не згадувати? Відьма не могла зараз відповісти на ці питання, але відчувала, що дивитись на нього, як на друга більше не зможе. І це лякало її. До такого рівня, що лишити палатку й сховатись десь на іншому континенті. 

 

А потім вона почула цю пісню. Нік Кейв співав про дітей, яких неможливо захистити, це була саме та пісня, що лунала тоді. Тоді вони відчували, що ці строчки лунають про них. Гаррі стояв посеред палатки, протягуючи їй руку. Пропозиція була зрозуміла без слів. Вона боялась її прийняти, але тіло її більше не слухалось. Герміона відставила келих й прошла до нього, відчуваючи, як серце б’ється за такою шаленою швидкістю, що здавалось от-от вискочить з грудей. 

 

Тепер Гаррі був значно вищим за неї, і навіть підбори не дозволяли зрівнятись з ним в рості. Вона відчувала тверді м’язи під тонким твидом сорочки: праця в Аврораті зробила з нього сильного чоловіка. Не те, щоб він раніше був слабаком, але раніше вона не бачила його таким, як зараз. 

 

– Розслабся, я тебе не покусаю, – вимовив Гаррі, і вона відчула, як цей звук зароджується в його грудній клітці. 

 

Він різко розкрутив її, дозволяючи декілька разів обернутись коло своєї осі, перш ніж схопити в обійми, які були значно міцніші минулих. Цей танок не мав нічого спільного з тим, що був багато років тому. Рухи Гаррі були вишколені до неможливості. Завдяки такій великій кількості прийомів, що їм довелось відвідати, він навчився танцювати. І тепер робив це так гарно, що їй довелось закусити губу, щоб не виказати все, що крутилось в хмільній свідомості. 

 

Пісня давно закінчилась, але вони продовжували покочуватись в простих руках в абсолютній тиші. Ніхто з них не зважувався заговорити, а невимовленні питання ставали все гучнішими в цьому мовчанні. 

 

– Чому ти не хотів говорити про те, що трапилось в цій палатці? – тихо спитала вона, і Гаррі неохоче відсторонився, відвертаючись від неї. – Гаррі, будь ласка, – вона потягнула його за руку, примушуючи повернутись й мимоволі відкрила рота від того погляду, що він намагався приховати цією витівкою. 

 

Поттер дивився на неї з відвертим голодом, який межував з обожнюванням. Вона ніколи не бачила, щоб він так дивився на Джинні. Це було майже протипрородньо, якщо б не відчувалось так правильно в той момент. 

 

Якщо б її спитали потім про те, хто перший зробив цей вирішальний крок в прірву, Герміона не змогла б відповісти. Наступне, що вона відчула були його губи поверх її. І цей поцілунок не міг порівнятись ні з чим, що вона відчувала до цієї миті. В  ньому було стільки бажання, що здавалось його неможливо наситити, як бі сильно вона не прагнула то зробити. Якщо б вона могла відкрити очі, то показала б йому такий саме погляд, яким він хвилину раніше дивився на неї. Герміона не могла повірити, що втратила чотири роки таків поцілунків. Чотири роки пристрастних дотиків до її, зголоднілого до ласки, тіла. Тепер все встало на свої місця. Вона не просто не хотіла сексу, вона не хотіла його з Роном. 

 

Гаррі підхопив її на руки, розмикаючи поцілунок і попрямував до ліжка, в той час, як вона не могла надихатись цим наелектризованим повітрям, яке було між ними. Він поклав її на ліжко, не маючи сил вимовити хоч слово, тільки б не зруйнувати те, що повинно було трапитись. 

 

Герміона поспіхом розстібала маленькі гудзики своєї блузки, які не хотіли підкорятись хаотичним рухам її пальців. Гаррі відкинув в сторону свою сорочку, демонструючи декілька рожевих шрамів під ключицею, але тепер вона думала вже не про те, щоб лікувати його. Вона хотіла доторкнутись до нього усюди. Хотіла компенсувати собі втрачений час в геометричній прогресії. А ці кляті гудзики продовжували вислизати з її пальців. Гаррі прибрав її руки від блузки, розриваючи тканину на шматки. Вона забула, що необхідно дихати цієї миті, коли його руки напружились, а погляд зробився диким. Він легесенько прикусив її грудь через чорне мереживо ліфа, примушуючи Герміону вигнутись від насолоди,  доки його руки спритно справлялись з замком спідниці, стягуючи її зі струнких ніг відьми. 

 

Вона зарилася рукою в його волосся, притискаючи голову Гаррі до своїх грудей, дозволяючи собі такі гучні прояви насолоди, що потім буде червоніти аж до самих вух, згадуючи ці моменти. Він залишав жадібні поцілунки на її ребрах і животі, доки не опустився до самого бажаного місця. Гаррі відсунув тканину білизни, цілуючи її поміж ніг так само пристрасно, як до цього цілував в губи. Йому довелось придавити її стегна до ліжка, щоб вона не рухалась, й після цього він повільно ввів в неї один палець, тієї ж миті додаючи другий. Жар її тіла не міг й на соту долю процента зрівнятись з тим, що він відчув, торкаючись її всередині. Тепер його стогон пройшовся по кімнаті, віддаючись легкою вібрацією на кліторі. Кожен його поступний рух пальцями і язиком доставляли їй насолоду. Тільки в цей момент вона зрозуміла, що означає насолоджуватись процесом, що б він зараз не зробив це було б добре. Пучок, в який було стягнуте її волосся, давно розвалився, дозволяючи кучерявим пасмам розмітатись по ліжку. Гаррі на мить прервався, дивлячись на неї й одразу продовжив руки рукою, розтираючи великим пальцем клітор. Він відчував, що вона знаходиться близько до розрядки й хотів запам’ятати, як вона виглядає на самому піку. Він хотів запам’ятати абсолютно все цього разу, не збираючись втрачати і мікросекунди їх зв’язку. І те, що він зараз бачив було в тисячу разів краще того, що йому вдавалось уявити. 

 

Герміона вигнулась у попереку, віддаваючи своє тіло незабулньому тремтінню задоволення, доки він поглинав це видовище: її сліпий погляд, спрямований доверху, почервнівші від поцілунку губи, відкриті в гучному стогоні раювання, та груди, що піднімаються від глибокого дихання. І це саме він зробив її такою незабутньо прекрасною цієї миті. Це усвідомлення віддавалось вже майже болем в його члені, який все ще упирався в тканину джинсів. Гаррі повільно звільнив її лоно від своїх пальців, злизуючи вологу її оргазму, він навіть не усвідомлював, що робить, доки не зустрівся з її поглядом. Трапилось те, чого він боявся, вона дивилась на нього повністю усвідомлено. Гаррі вже був готовий до того, що вона скаже щось страшенно неприємне, але Герміона повільно сіла на ліжку, опиняючись в безпосередній близості до нього, стоячого на колінах.

 

– Потім буде все, чого ти захочеш, – прошепотіла вона, розтягуючи слова так, нібито їй було потрібне зусилля,  щоб їх вимовити. – Але зараз, я хочу відчувати тебе всередині так глибоко, як це буде можливо, – вона розстібнула його ширинку, знімаючи джинси зі стегон разом з боксерами. – Зараз, Гаррі, – це було більше схоже на наказ.

 

Й він, не втрачаючи дорогоцінного часу підкорився, відкидаючи в сторону окуляри. Вона пропустила мить, коли він зняв з неї білизну, залишаючи в одних панчохах, тому що наступної миті Герміона відчула, як її пустота заповнюється. І це мало відношення не тільки до сексу. Відчуття заповненості зароджувалось глибоко всередині її природи, в тому місці, до якого неможливо доторкнутись. Між ребрами, трішки лівіше від центру, де швидко билось її серце.

 

Він закинув її ноги до себе на плечі, обмацуючи литки, убрані в тоненький капрон з таким благоговінням, нібито кращої миті ще не було в його житті. Контраст ніжних дотиків та грубих поштовхів приводили її свідомість в стан повної невагомості, і вона була б дурепою, бажаючи приземлитися. Рухи Гаррі ставали все більш безладними, збиваючись з рівного ритму.

 

– Ще трошки, – простогнала Герміона, відчуваючи, як невагомість починає розпалюватись, готуючись до вибуху.

 

Йому було надзвичайно складно стримуватись, тому що гарячі стінки піхви почали ледве помітно скорочуватись, підштовхуючи до головної події в жіночому організмі. Але пара кругових рухів по її клітору завершили почате. Другий оргазм був схожий на те саме приземлення. Герміону нібито різко опустило на землю, вибиваючи весь кисень з легенів. Декілька щасливих хвилин вона взагалі не розуміла, що відбувається навкруги. Вона просто була в цьому сліпучому відчутті блаженства. Гаррі був готовий підтримати її в цьому описі розрядки, вона безперечно зробила його одним з найщасливіших людей в цю мить. 

 

Герміона засинала в Гаррі на грудях, не збираючись його більше відпускати. Вони і так вже загубили чотири роки. Поміж ними все ще є занадто багато слів, які тепер необхідно сказати, але те, що трапилось більше не залишиться за ширмою безглуздої домовленості. Вона засинала, повністю забувши, що не випила зілля. Але жахіття мали намір перетворитись в минуле. Теперь все було правильно. Все встало на свої місця. Вони могли розслабитись.