Частина 4: Перше завдання.

Минуло не так вже й багато часу перш ніж дівчині надали її форму винищувача, а ще трохи більше двох тижнів знадобилося на виготовлення індивідуального Нічірін який був доставлений особисто ковалем. До воріт храму де зараз проживала Амане прибув молодий чоловік, він носив темне чоловіче кімоно зверху якого був накинений білий хаорі, біле волосся спадало ледь нижче плеча, а також трохи закривали червону маску яку зазвичай носили ковалі.

Амане вийшла на вулицю й одразу помітила дивну постать що бродила навколо храму. Побачивши дівчину коваль одразу ж стрімко попрямував у її напрямок не надто хвилюючись як це виглядає. Через мить чоловік зупинився і дістав з-за спини клинок в ножнах простягаючи його дівчині.

—Витягай його негайно або я зламаю його прямо тут і зараз…

Дівчина якийсь час дивилася на хлопця не надто розуміючи сенсу його слів, але згодом розуміння що справа йде про клинок в руках коваля наздогнало її.

—Спокійно, я зрозуміла.

Амане легко видихнула перш ніж обережно витягнула катану, практично одразу лезо клинка змінило свій колір на неймовірний чорний що так нагадував обсидіан. Коваль якийсь час мовчки спостерігав перш ніж дуже тяжко зітхнув і простогнав невдоволено бурмочучи щось під ніс. Дівчина підняла брову дивлячись на дивну поведінку людини перед собою.

—Перепрошую… але невже все настільки погано що ви себе ведете таким чином?

Коваль миттю випрямився і повернувся до Амане перш ніж простягнув руку і легко стукнув дівчину по голові.

—Звісно ж нічого хорошого в цьому бісовому чорному я не бачу! Та знаєш що!? Я мав надію що мені трапиться майбутній стовп, а не марна трата часу!

Амане невдоволено насупила брови та закотила очі в намаганні терпіти подібне відношення.

—До біса.. гаразд, будь-якому випадку моє ім’я Кін і тепер всі питання щодо твого Нічірін вирішую я і тільки я, зрозуміло?

—Так, без питань.

Ще певний час чоловік продовжував розповідати певні аспекти щодо використання катани перш ніж в повітрі не почав кружляти ворон що був передвісником завдання.

—КАРР, КАРР! Амане Фушиторі уважно слухай наказ – іди в селище на Північному-сході, там почали зникати діти та похилі люди, кожної ночі зникає одна людина. Відшукай демона що ховається і знищи його! Амане Фушиторі підготуйся і виконай ідеально своє перше завдання як винищувач демонів!

Сказавши це ворон махнув крилами й полетів. Згодом після цього коваль також залишив дівчину готуватися до місії. Дівчина переодягнулася і прихопивши катану радісна побігла до виходу з храму де на порозі стояв батько.

—Сонце… ти дуже виросла і стала сильнішою за що я пишаюся тобою, тож повертайся цілою та неушкодженою.

—Гаразд татку, обов’язково так і зроблю.

Чоловік посміхнувся і провів рукою по волоссю дівчини легко посміхаючись після чого Амане повернулась і пішла до місця виконання завдання.

Цілий день пішов на дорогу до гірського поселення де своє полювання влаштував демон. Дівчина повільно йшла вулицею і спостерігала як двері та вікна закривалися одразу після заходу сонця.

Через певний час на вулиці повністю потемніло і в селищі виникла мертва тиша. Нарешті Амане почала патрулювання гуляючи та оглядаючи провулки. Більшу частину ночі не відбувалося нічого до поки дівчина не помітила дивну активність на околиці. Невідома фігура блукала поруч з будинками й ніби ховаючись швиденько оглядалася перш ніж піти далі.

Амане уважно спостерігала за всіма діями перш ніж якомога тихіше піти слідом за незнайомцем. Близько пів години вони тинялися місцевими вулицями перш ніж дівчина все ж підійшла ближче і розгледіла хлопчину ледь старшого за неї. Це був молодий юнак з коротким білим волоссям, незвичайними очима фіалкового кольору і шрамами на обличчі. З одягу на ньому була звичайна біла сорочка заправлена в штани, а зверху накинений хаорі білого кольору.

Підійшовши якомога ближче дівчина обережно доторкнулась до плеча хлопчини. Юнак спіймав руку яка щойно лягла йому на плече перш ніж перекинув і притиснув Амане до землі, дівчина не розгубилася і відштовхнула хлопця ногами також перекинувши через себе. В цю мить вони опинилися на відстані трьох метрів один від одного оглядаючись.

—Хто ти такий, щоб так пізно гуляти…

—А ти хто така… І ЩО ЦЕ ЗА БІСЯЧА ФОРМА НА ТОБІ!?

—Я перша запитала, тому відповідай спершу ти! — дівчина витягнула катану з ножнів і навела на хлопця навпроти.

—Тц… Я Санемі Шиназугава і саме я знищу всіх цих потвор… НУ А ТЕПЕР КАЖИ ХТО ТИ ТАКА!

—Моє ім’я Амане Фушиторі, я винищувач демонів, або як ти кажеш тих “потвор”, мій ранг Мідзуното, але це поки що…

—Винищувач? Мі… дзу… що це за фігня взагалі…

Дівчина легко зітхнула і поглянула на хлопця трохи обдумуючи слова.

—Я полюю на демонів і отримую за це винагороду, але… як щодо тебе?

—Я також мисливець!

—З ножем для м’яса? Ти зараз серйозно чи жартуєш?

—Та я цим ножем уже не одного демона спіймав!

—Їх так не вбити…

—А МЕНІ БЕЗ РІЗНИЦІ, ТАК НАВІТЬ КРАЩЕ АДЖЕ ВОНИ ЗГОРЯТЬ НА СОНЦІ!

Раптом звідкись зверху донісся тихий чоловічий голос наскрізь пронизаний насмішкою.

—Ой… ну що за посміховисько… полюють на мене, а сперечаються між собою… мене ж на все містечко вистачить~

Піднявши голову Амане і Санемі помітили демона що стояв на даху будинку неподалік.

Демон прокусив шкіру на пальці і тонкою лінією кров повільно потекла вниз стікаючи й падаючи на дах. У міру того як кров потрапляла на землю, вона непомітно випаровувалась створюючи невеликий туман. Згодом туман ставав все густішим і заполонив весь простір утруднюючи огляд. Демон скористався цим і одразу ж зістрибнув з даху, щоб злитися з туманом і напасти.

Амане уважно стежила за оточенням намагаючись розпізнати щонайменший рух, проте, як на зло, навколо не було жодного звуку. Тим часом Санемі швидко оглянувся і з певною злістю прокричав.

—ВИХОДЬ І НЕ ХОВАЙСЯ ПРИДУРОШНИЙ БОЯГУЗ!

Дівчина на мить здригнулась і повернулась до хлопця.

—Не кричи, відволікаєш!

Майже одразу плече дівчини було поранене кігтями демона і в просторі навколо почувся легкий сміх.

—Ви ще такі діти, але мені до вподоби, вбити вас буде легко.

Амане легко насупилася, а тим часом демон напав на Санемі з явним наміром убити, хлопець у відповідь відбив удар ножем що був у руках. Дівчина швидко відреагувала і попрямувала до демона.

—”П’ятий стиль: Помах крові” — Амане підбігла до ворога та уникаючи удару в лоб підстрибнула перш ніж завдати удару зверху вниз зносячи голову з плечей демона, через мить тіло демона зникає перетворюючись в попіл.

Санемі звузив очі дивлячись на дівчину яка ховала катану в ножни.

—Що це за фокуси… ЧОМУ ЦЕЙ ДЕМОН ТАК ШВИДКО ЗНИК!?

—Не знаю чим ти слухав, але скажу ще раз, я мисливець і можу легко та швидко вбити демонів завдяки особливій зброї.

—Тц… віддай цю зброю мені!

—Не будь нахабою, ця зброя моя… тим паче я її лише отримала…

—НАХАБА ТУТ ТІЛЬКИ ТИ! ЩЕ Й ДЕМОНА МОГО ВБИЛА, НЕ ЧЕСНО!

—Хааа… якщо хочеш полювати, стань мисливцем, тоді й зброю отримаєш.

Дівчина повернулась та ігноруючи подальші слова Санемі вона повільно йшла геть. Згодом крики ставали тихішими і Амане востаннє оглянувши поселення відправилась додому.

Трішки більше ніж за день дівчина дібралась до храму з бажанням привітатися з батьком і розповісти подробиці зі своєї першої місії, проте чоловіка ніде не було. Амане швидко обійшла храм і помітивши монаха підійшла до нього.

—Перепрошую… ви часом не бачили батька?

—Твого батька? — монах на хвилину замислився перш ніж легко посміхнувся і поглянув на дівчину — твій батько покинув храм майже одразу як ти відправилася на місію, він просив передати що коли прийде час він зв’яжеться з тобою.

—а…

Амане провела рукою по волоссю і деякий час залишалась на одному місці думаючи куди ж міг відправитися її батько.

Далі буде…