Частина І. Підготовка виступу

Чанмін був дуже злий. М’яко кажучи «дуже». Якби одним поглядом можна було нищити, то від будівлі SM каменя на камені не лишилось би. А все чому? Тому що його друг і одногрупник готує спільний виступ з дівчиною, від якої у Шима вже півроку як голова йде обертом.

Усе почалося через новачка, що з’явився у відділку, де проходив службу сам Чанмін. Виявилось, що хлопчина фанбой Twice. Тож за декілька тижнів усі у відділку могли розрізнити пісні гурту та знали поіменно всіх учасниці. Сам же Шим не міг відвести очей від тендітного та ніжного дівчати з грайливим поглядом. Цзиюй занадто швидко заволоділа серцем уже дорослого чоловіка. І ось зараз вона була зовсім поруч. В одній із танцювальних студій. Але з іншим.

Чанмін знервовано вимірював кроками невелике приміщення студії. В кімнаті не було більше нікого – звукооператор і тренер з вокалу давно втекли, злякавшись такого айдола. І так тривале ще деякий час, доки двері тихенько не відчинилися, пропускаючи у приміщення стомленого Юнхо.

– Ох і молодь з їх нескінченною енергією, – чоловік стомлено вклався на невеликий диван. – А ти чого полякав усіх?

– Нічого, буркнув Чанмін, як куля вибігаючи зі студії. Він зараз не хотів ні з ким спілкуватися.

Вискочивши з ліфта, співак ледве не збив з ніг двох людей, що обговорювали якісь свої справи у холі. А, побачивши, хто це, Шим взагалі завмер, як вкопаний. Тіло наче перетворилося на камінь. Думки одна слідом за іншою вилетіли з голови – Цзиюй дивилася на Чанміна з подивом, захопленням і легким страхом у великих очах.

– Сонбе, – отямившись, дівчина вклонилася на дев’яносто градусів.

– А? Так, – розгублено кивнув Чанмін і обернувася до ліфта.

Але і там на нього чекала підстава у вигляді Юнхо, що спостерігав за поведінкою друга з посмішкою не тільки на вустах, а ще й в очах.

– І все-таки, з тобою щось відбувається, – примітив Юнхо в машині, дорогою на черговий захід.

– Тобі здається, – відповів Чінмін, не відволікаючись від гри в телефоні. Він вже не скидався на ту кам’яну статую, що явилася людям у холі будівлі SM.

На деякий час запала тиша. Доки в голову старшого айдола не навідалася цікава здогадка.

– Невже тобі подобається та дівчинка? Ти ревнуєш? – відповіддю стало мовчання та красномовний погляд. На це Юнхо зреагував протяжним та не менш красномовним «Оооо…».

Решту дня до цієї теми не поверталися, але це зовсім не значило, що хтось про це забув. Насправді ж Чанмін думав, як він міг стати таким очевидним, що ж викрило його… А Юнхо тільки задавався питанням, к його товариш примудрився так влипнути, і чим тепер йому зарадити.

* * *

– Хьон, тільки не треба казати, що ти сам не міг сходити за водою. Тим паче, автомат знаходиться на цьому ж по… – Чанмін з’явився у студії вкрай незадоволеним, бо його змусили йти через усю будівлю компанії. Але завмер, так і не закінчивши свою гнівну тираду.

Юнхо і Цзиюй тільки-но завершили репетицію майже готового виступу. Дівчина, змучена кількагодинним тренуванням, важко дихала, хапаючи повітря відкритим ротом. Часте і поверхневе дихання не давало організму повною мірою насититися киснем, та тільки… Останнє відчувала не стільки Чжоу, скільки Чанмін. Бідося розумів, що прийшов зовсім невчасно. Краще б він одразу провалився крізь землю. Але в декого були зовсім інші плани.

– О, Мін, ти наше спасіння! – вигукнув Юнхо, забравши воду для себе і Цзиюй. – До речі… Побудь поки що тут. Мене менеджер просив зайти до нього. Я швидко, – не давши хоч слово вставити, Юн вийшов із зали, залишивши Чанміна наодинці з дівчиною.

– Дякую, – трохи прийшовши до тями мовила дівчина.

– А? так, прошу, – чоловік поводився майже так само, як у першу зустріч.

Запала тиша. Чанмін ніяк не міг взяти себе у руки і не поводитися, ніби старшокласник, що закохався у молоду вчительку. А Цзиюй не хотіла показати себе невихованою, розмовляючи занадто багато.

– Ем… Як проходять ваші тренування? – розмова про роботу – єдине, на що вистачило Чанміна.

– Усе чудово. Виступ майже готовий.

– Хьон не сильно знущається та ганяє? Бо він може, якщо захопиться.

– Ні, все добре. Дякую за турботу, сонбе.

І знов тиша.

Двоє скоса поглядають один на одного, намагаючись не бути спійманими за таким заняттям. І здавалося б, тут усе очевидно. Але щось все ж не давало комусь зробити перший крок. Доки Чанміну не прийшло повідомлення: «Менеджер неочікувано згалав про зйомки. Тренування на сьогодні закінчено. Я перевдягаюсь і буду чекати на тебе внизу. Проведи нашу гостю, в холі її зустріне менеджер. А до цього часу спробуй запросити її на побачення», – написав Юнхо, не забувши додати у кінці смайликів (не завжди доречних).

«Інакше це зроблю я», – прийшло ще одне повідомлення.

– Репетиції більше не буде, – майже одночасно промовили Чанмін і Цзиюй.

– Хьон попросив провести тебе до менеджера, – сказав уже сам айдол.

– Так, він мені написав. Не сонбе. Наш менеджер.

– Я… Так… – Чанмін знову замовчав. – Цзиюй, тобі подобається кориця?

– Кориця? – здивувалася дівчина.

– Так, тут через дорогу є кав’ярня, де готують надзвичайно смачний чай з корицею та імбиром. Як тобі ідея, аби наступного разу сходити і випити по філіжанці чаю після репетиції?