4

Годинник цокав до тих пір, допоки нарешті не продзвенів дзвінок. Усі учні вибігли, прямуючи додому. Відчувши полегшення, що уроки нарешті завершилися, я тут же повернулася до реальності та згадала, що мене чекає покарання. Зібрала усі речі в свою сумку та попленталася з класу.

Однак Техьона ніде не було видно. Тоді мене осяяла думка, що, можливо, він може бути там.

Я тихенько піднялася на третій поверх, переконавшись, що ніхто мене не бачив. Підбігши до комірчини, відчула сильний запах тютюну, що йшов ззовні.

Спробувала відчинити двері, але не змогла, бо вони були замкнені зсередини. Я постукала:

– Агов, Ві, це я. Відчиняй.

Я почула шепіт, перш ніж двері нарешті відчинилися.

– Так, Ві, ми повинні…

Техьон затягнув мене до комірчини і зачинив двері.

Я закашлялась, як тільки вдихнула цей жахливий запах.

– Ти… – задихалася я.

Перед собою в якусь мить я побачила Чіміна і Чонгука, які, з сигаретами у роті, дивилися на мене. Техьон також курив.

– Я не можу дихати…тут, – вистрибнула з комірчини та продовжувала кашляти.

Мені було огидно спостерігати за тим, як ці хлопці пускають дим. Я вирішила проігнорувати це та, прихопивши з собою швабру, відро з водою та все необхідне, направилася на верхній поверх.

Я скиглила, зітхала, уже була готова заплакати, як тільки діло доходило до чистки туалетів. Це було настільки гидко, що я давилася від цього запаху, навіть після того, як відчистила кожен куточок. В деяких кабінках також були розкидані засоби гігієни.

Я покінчила лише з двома кабінками, а залишилося ще три. Підтягнула своє відро до наступної. Я вже майже ридала. Це виснажлива і огидна робота.

– Чому ти плачеш? – пролунав голос.

Він витяг мене з кабінки та вирвав з рук щітку й швабру.

– Я не плачу, це просто піт, – відмовила я і вдала, ніби витираю обличчя від поту.

– Так–так, звичайно. Витри соплі, – кинув той і взявся чистити туалети.

– Я сама це зроблю, – сказала я.

– Замовкни. Я прибираю.

– Візьми свою щітку та швабру. Це моє!

– Сама іди і візьми, – гаркнув він і продовжив працювати.

Я зітхнула. Вийшла у вбиральню та повернулася з необхідними речами. Після чого приступила до праці.

Стукнула п’ята година дня, а ми лише завершували прибирання. Обоє плюхнулися на підлогу, настільки виснажені ми були.

– Скільки ще ми будемо драїти ці туалети? Уже 17:00. Я хочу піти додому і сісти за уроки, – стомлено скаржуся.

Він теж безсило опустив голову.

– Давай просто це швидко зробимо, і розійдемося по домах.

Ми понесли відра та інше приладдя до сусідньої вбиральні – чоловічої. Гидота. Було набагато брудніше, ніж я собі уявляла, мене ледь там ж не знудило. Це був перший раз, коли я зайшла у туалет для хлопців і було це дуже дивно. Я не могла сміливо стати на підлогу, коли ходила по цьому приміщенню. Навшпиньки підійшовши до раковини, наповнила відро водою.

Оглянулась кругом і побачила пісуар.

– Ви, хлопці, не можете нормально прицілюватися? – запитала я Техьона і з відразою глянула на жовті плями на підлозі.

– Іноді ми граємось і попадаємо поза межами, – жартома відповів він.

Викинувши ці думки з голови, вилила миючий засіб на підлогу та почала відтирати бруд. Техьон зробив те ж, але не прикладаючи особливих зусиль.

– Я вже втомився, – сказав він і опустив щітку.

– Та ти що, у нас ще є декілька туалетів, які треба прибрати, – витерла краплі поту, що стікали по чолі.

– Думаєш, мене це хвилює? – притулився до стіни, відклавши роботу. Я видихнула і покрокувала до першої кабінки.

Налила трішки миючого засобу, коли раптом побачила таргана, що виповз з–за спинки туалету.

– А-а-а! – вистрибнула з кабінки і побігла до Техьона.

– Що? Що таке? – його очі збільшилися, він явно був шокований.

Я обернулася в сторону кабінки і уже готова була знепритомніти, побачивши таргана, що вилазив звідти.

– Ось! – прокричала я, вказуючи на шкідника та крокуючи з Техьоном, міцно тримаючись за сорочку хлопця. Я надзвичайно сильно боялася комах та будь–яких страшних істот.

На мить він зупинився та наче завмер.

– Якого біса.

Він відштовхнув мене вбік і ступив вперед до таргана. Комаха ось–ось і втекла б, але той зреагував і розчавив його ногою.

– Все, мертвий, – сказав він, повертаючись до мене.

Не надто приємну картину спостерігала я – розчавлений тарган, що валявся на підлозі. Так, мені стало легше, але можливість того, що і в інших кабінках є такі от «сюрпризи», змушувала остерігатися усього.

Неохоче продовжила прибирання, кожні тридцять секунд кидаючи погляд в усі сторони, щоб на мене раптом не налетіла ще якась комаха.

Виходжу з третьої кабінки і витираю обличчя. Дивлюся на годинник, а там уже 18:30.

– Давай кинемо це і просто підемо, – видав таку ідею Техьон.

– Ми не можемо. Пані Гіл придумає ще якісь покарання та змусить нас їх виконувати. А я більше не хочу ніяких проблем.

– Вона не дізнається. Вона, мабуть, уже пішла.

– Вона не дурна. Вона б сказала про це охоронцям, – сказала я, – Але якщо ти хочеш піти, то вперед.

– Як я можу тебе тут саму залишити.

– Таке дуже рідко від тебе можна почути, Кім Техьон, – і він люто подивився на мене.

Зайшовши в наступну кабінку, я важко зітхала кожну хвилину прибирання. Якраз в цей момент чужа рука схопила мене за кисть, щітка і миючий засіб випали з моїх рук. Мене витягнули з туалету.

– Ей! Кім Техьон, ти що коїш?

Все ще тримаючи мене за руку, він побіг до місця, де ми залишили наші речі.

– Бери свою сумку, – наказав він.

Я була надто впертою.

– Бери, – повторив, а погляд був достатньо страшним.

Я швидко взяла сумку. Він, в свою чергу, потягнувся за своїм портфелем. І ми побігли. Спустилися на перший поверх, і я збагнула, що він хоче, аби ми втекли зі школи. Крадькома обходячи периметр, ми шукали місце, з якого можна вислизнути на волю.

– Там, – сказала я й показала на відчинені ворота.

– Ні, – він відтягнув мене назад, – за тим деревом біля хвіртки стоїть охоронець.

Уважно придивившись, я побачила, що біля воріт дійсно стоїть чоловік у формі. Дивно, як він це помітив, невже має такий гострий зір.

– Чому ж він не зачинив хвіртку? – не зрозуміла я.

– Як ти і казала, пані Гіл, ймовірно, сказала їм чекати нас.

Техьон очима оглянув місцевість.

– Ходімо, – мовив він і, схопивши мене за руку, ми швидко побігли.

Там був паркан.

– Нам доведеться перелізти, – сказав той.

Він переліз через паркан на іншу сторону за лічені секунди, а я стовбичила і просто витріщалася на нього.

– Як я…

– Просто залізай на нього, я притримаю тебе, швидко.

Я обережно ступила і піднялася на паркан, а потім, довірившись йому, безпечно приземлилася уже по іншу сторону.

– Чудовий вид, – посміхаючись, промовив Техьон.

Я опустила очі і збагнула про що він – на мені одягнута спідниця.

– Збоченець, – стукнула його по грудях, на що він лиш сильніше розсміявся.

– Ідемо звідси, поки нас ще якийсь охоронець не побачив, – закликав він і ми хутко пішли геть.