Зближення

Домовляються про прогулянку нескоро. У Техьона виникли якійсь проблеми на роботі, тому на прогулянки довше ніж тридцять хвилин часу не було. Та з Чонгуком вони бачились регулярно- Техьон заходив у те саме кафе щодня, а Чонгуку раптово захотілося млинців, тому він постійно втікав від колег, які кликали його піти разом у робочий кафетерій.

Чонгук ніколи не думав, що його можна так легко причарувати. За все життя він не закохувався. От ні разу. Звичайно, у нього були стосунки, але це була радше симпатія, ніж кохання. Йому подобалися дівчата з якими він зустрічався, та він ніколи не дивився на них, як на когось, з ким він в теорії міг би провести життя. Чонгук – безнадійний романтик. Йому хотілося, аби все було як в фільмах, які він часто дивиться. І здається, що життя підкинуло йому те, чого він так хотів.

З Техьоном було весело. Чоловік вмів жартувати, підняти настрій, розслабити. Ця нещасна година обідньої перерви, яку Чонгук зазвичай проводив наодинці з блокнотом для малювання, тепер розтягувалась на вічність. Або, пролітала, як мить. Метаморфози, які відбувались з часом, Чонгук збагнути не міг.

Він і не помітив, як Техьон вліз у його думки. Кім згадувався все частіше і частіше, і Чон розумів з чим це зв‘язано. Він вже дорослий, тому заперечувати свою симпатію не буде. Просто прийме це, як належне і можливо колись наважиться запропонувати старшому щось більше, ніж товариські стосунки.

Бажана прогулянка змогла відбутись через два тижні. Батьки Чонгука та Чонхо вже давно повернулись з подорожі, та це не завадило старшому взяти малого на прогулянку. На щастя, погода була чудовою, тому Чони одягли легкий одяг, який до того ж був парний. Виглядало це доволі мило, мама завжди знає що купувати своїм синам. Чонхо ще й був дуже схожий на Чонгука, тому вони виглядали як старша і молодша версія один одного.

Зустрілись з сім‘єю Кім уже в парку, де Техьон катав Мінджі на гойдалці. Та помітивши друга, Мінні попросила батька зупинитись і зустріти друзів.

Після короткого привітання діти разом побігли грати в пісочницю, в той час як старші всілись на лавку, аби не заважати дітям бавитись.

-Ви з сином такі схожі. Навіть трішки заздрю, бо Мінні на мою думку більше схожа на матір,- говорить Техьон, а Чонгук дивиться на нього, припіднімаючи одну брову.

-Ти думаєш, що Чонхо мій син? Він же ж називає мене за ім‘ям.

-Ну хто його знає, які в сім‘ї забаганки. Я часто зустрічав людей, у яких в сім‘ї не прийнято звертатись як «мама і тато» тому й подумав так. А хто тоді Чонхо для тебе?- Техьон дивиться на Чонгука у відповідь.

-Це мій молодший брат. Батьки трішки запізно його запланували, тому різниця в віці – цілих двадцять років.

-Серйозно…я б не наважився на ще одну дитину, якби Мінджі була б доросла. Краще вже онуків чекати.

-Моя мама не могла завагітніти дуже довго, тому коли вже вийшло, то вирішила народити, хоч їй тоді і було сорок років. Я не розумів її тоді, але зараз я дуже радий, що Чонхо з‘явився на світ. Хоч він і пустий, але я люблю його.

-Можу побитись об заклад, що в дитинстві ти був такий же пустий, як і Чонхо. Ви як дві краплини схожі.

-Ох, повір, я був в рази активніший, ніж малий. Я пам‘ятаю, що в дитинстві часто лазив по деревах і крав у сусідів яблука, за що мені потім перепадало від батьків і від тих самих сусідів,- Чонгук сміється, а Техьон за ним.

-Так ти маленький злодій, Чон Чонгук~. Крав у бабусь яблука,- дражниться Те, посміхаючись.

-Це були найсмачніші яблука в моєму житті, я клянусь. Та і що їм, шкода тих нещасних десять яблук для дитини? Так сварились, ніби я сто доларів вкрав, а не декілька яблучок,- бурчить Чонгук.

-А я в дитинстві був спокійнішим, ніж зараз. Мене де посадиш з іграшкою, там і знайдеш. А от в підлітковому віці все змінилось і я став типу «неформалом». Бідні мої батьки, яким довелось цей підлітковий період пережити.

-Ой, і що ж ти такого неформального робив~? Обкладинку з зошита знімав, наперекір вчителю?- Чонгук дражниться в відповідь.

-Я фарбував волосся ледь не кожен місяць. Тоді у школах було заборонено це робити, але я дуже любив експеременти. Я фарбувався у синій, червоний, рожевий.І в школі через це були проблеми, мене ледь не відрахували. Також я робив собі купу пірсингів, але вони вже всі заросли. І добре, бо мені взагалі негарно було. Також по дурості зробив собі татуювання. Добре, що це невеличкі зірочки на нозі, а не лев на пів спини, яким я марив. От розповідаю це тобі, і мені під землю від спогадів хочеться провалитись,- Техьон прикриває лице однією долонею, згадуючи той жахливий час. – Я зв‘язався з не дуже хорошою компанією. Там, до речі, був Юнгі-хьон, і це була єдина людина, яку я там поважав і яка поважала мене. Ми творили багато всякої дурні разом і потрапляли в халепи, але тепер, на щастя, це все в минулому.

-Не можу повірити, що ти розказуєш про себе,- вражено говорить Чонгук.- А татуювання покажеш?

Техьон киває і нахиляється, щоб трохи задерти клешні штанів на правій нозі, показуючи Чонгукові стару тату, яка вже не така яскрава, як була після набиття. Вона вже потерлась, втратила фарбу. Та все ще була доволі милою. Останню думку Чонгук висловлює, і Техьон посміхається.

-А як щодо тебе?

-Мої татуювання набиті у свідомому віці, хьон. Перше я набив в двадцять три роки, і там вже мені сподобалось і я вирішив забити рукава. Мені в принципі і зараз вони подобаються. Всі ескізи я намалював сам, і це доволі символічно, адже виходить, що я творець свого життя і частково тіла.

-Я захоплююсь твоїми навичками, але все ще не розумію, чому у Мінджі немає книжок з твоїми ілюстраціями. Я повинен їх придбати, аби гарненько все розглянути,- серйозно говорить Техьон і Чонгук ніяковіє.

-Я… можу принести вам декілька книг. Якщо хочеш звичайно.

-Лише не вкради їх, як ті яблука~- під‘юджує Кім, і ніяковість Чонгука як рукою знімає.

-Хьон!

Вони разом сміються і продовжують бесіду. Коли діти зголодніли, вирішили сходити в дитяче кафе неподалік, а вже потім просто пройтись по місцевості.

Гуляли доки не звечоріло. Там вже і діти потомились, бо бігали цілий день, наче навіжені. У Техьона, неочікувано, була машина. Хоча це було якраз-таки очікувано, бо чоловік працював на пристойній роботі, і зарплатня у нього була висока. Та Чонгук здивувався ще раз здивувався, коли Те дістав ще одне дитяче крісло з багажнику.

-Я чогось про тебе не знаю?- запитує Чон, знову піднявши одну з брів.

-У Мінні є подруга в садочку і я часто її з мамою підвожу додому. А що, думав, що у Мінні є братик?- Техьон посміхається, а от в Чонгука неприємно колить в серці і посмішка трішки сіріє.

-Від тебе, після сьогоднішніх розповідей, можна всього очікувати.

Чон старався говорити як і раніше, але його голос трішки змінився і хлопець поспішив посадити дітей у дитячі крісла, та й сам сісти на переднє. Техьон на ці слова лишень ще ширше посміхнувся, бачачи, що Чонгук… ревнує? Так, це була справжня ревність.

-Не переживай, цій жінці тридцять п‘ять, і у неї це третя дитина,- навіщось говорить Техьон, і уважно слідкує за реакцією Чона, яка не змушує чекати: його плечі розслабляються, так само як і м‘язи обличчя. Це веселить Кіма, і він вмикає радіо, шоб трошки розрядити обстановку.

-Та яке мені діло до неї…- чується тихе бурчання зі сторони Чонгука і Техьон не стримує смішка, заводячи машину і вирулюючи з парковки.

Їхали в тиші, яку руйнувало лише радіо. Чонгук дивився у вікно, а Техьон – на дорогу. Діти ж позасинали у кріслах, бо їх розморив насичений день.

Чонгук подумав, що йому подобається так проводити час. Це затишно. Коли діти сплять, а вони з Техьоном ні, і кожен думає про щось своє. Чон не знає точно, про що думає старший, але дуже сподівається, що про нього. Як мінімум те, що Те помітив незначну зміну поведінки і поспішив запевнити Чонгука, що з цією жінкою його нічого, окрім дружби дітей, не пов‘язує. Це дивно, адже Чон не просив виправдовуватись чи нічого не питав. Техьон вирішив сам його запевнити в тому, що він один. Це наштовхувало на роздуми, що Чонгук також подобається Техьону. І від цього мурашки знову покривають його тіло, і посмішка розтягується на обличчі. І якимось чином це помітив Техьон.

-Згадав щось приємне?- тихо питає він, щоб не порушувати ідилію і не розбудити дітей.

-Думаю, що сьогоднішній день пройшов чудово і я радий, що пішов на цю прогулянку,- трішки нечесно відповідає Чонгук, знову ніяковіючи. Трясця, і що ж з ним таке?

-Я теж дуже радий. Ти, та Чонхо, просто знахідка,- Техьон знову слідкує за реакцією Чонгука, і стримує смішки. Чон такий очевидний в своїй симпатії, що Техьон дивується, як таким можна бути у двадцять п‘ять років.

-Спасибі, ти теж нічого такий,- Чонгук сміється, чуючи незадоволене «йа» від Техьона.

-Я теж очікував компліменту, Чонгук-а. Ну добре, не хочеш, то й не треба,- бурчить Кім, в‘їзджаючи в двір Чонгука і зупиняючись біля потрібного будинку. -Тобі допомгти з Чонхо?- запитує старший, і отримавши тихе «ні» у відповідь, киває і очікує, коли Чонгук вийде з машини.

-Я чекатиму нашої наступної зустрічі, хьон,- каже Чонгук, знімаючи з себе пасок безпеки і повертаючись до Техьона.

-Я також. Спишемось пізніше?- Чонгук знову посміхається, та киває, кидаючи тільки «до зустрічі» і виходячи з машини, акуратно забираючи молодшого брата.

Через пів години, на телефон Чонгука приходить миле селфі Техьона, який видно лишень вийшов з душу і посушив волосся, бо воно було в різні сторони, зовсім не вкладене.

Чонгук посміхається вже в тисячний раз за день, і думає, щоб відправити також Техьону. Чон лежав вже в ліжку, і виглядав ну не дуже презентабельно з розпатланим волоссям. Хлопець перевернувся на бік, і сфотографував лише половину обличчя, трохи знову ніяковіючи. Він нікому не відправляв таких спонтанних фотографій. Чон не завжди був впевненим в собі, і доволі прискіпливо ставився до того, що відсилає людям, але з Техьоном хотілось бути таким, спонтанним, не дуже гарним, але щирим. Тому Чон без вагань відправляє знимку, очікуючи реакції Кіма.

kimtaaaae: чонгук,тобі точно є вісімнадцять? ㅜㅜ

jk: я б сфотографував тобі паспорт, але в мене там негарна фотографія ^_^

kimtaaaae: впевнений, що в тебе будь-яка фотографія гарна) солодких снів, гукі

Чонгук часто кліпає, і вдивляється в повідомлення, ніби…Техьон його клеїть??

«Якого біса?!»- думається Чонгуку. Він неочікував такого розвитку подій. Що це за такі милі клички?

Відчуваючи тривогу, радість і ще щось в коктейлі, Чонгук телефонує Чіміну, не зважаючи на пізню годину. Після багатьох гудків, хьон бере слухавку.

-Чувак, ти на годинник дивився?- сердито запитує Чімін, який завжди лягав спати і прокидався рано.

-Хьон, це терміново! Тер-мі-но-во!- Чонгук ледь стримує крик, обіймаючи подушку.

-Трясця, що сталося?

-Техьон-хьон фліртує зі мною! Він фліртує! Він назвав мене Гукі та побажав солодких снів!- Чонгука не зупиниш, і він говорить це настільки тихо, як може, аби воланням не розбудити всю сім‘ю.

-Що…він зі всіма так спілкується, Чонгук-а,- відповідає спокійно Чімін.- Ти що, закохався в нього? Така бурна реакція, хоча я також часто називаю тебе Гукі.

-Чекай, зі всіма?- запал Чонгука миттю пропадає і він знову соромиться, адже відреагував надто…по-дитячому?

-Так. Ти засмутився? Вибач, але в цьому справді нема нічого особливого. Юнгі-хьон казав, що Техьон називає його Юнні-хьон. Можливо, це таке дружнє звертання? – думається Чімінові, а Чонгук лише засмучено зітхає.

-Добре, хьон, дякую тобі. Вибач, що розбудив. Добраніч.

-Добраніч, Чонгук-і. Чекаю від тебе розповідей з прогулянки.

Чімін відключається, і Чонгук дивиться на екран телефону, мов він зламав йому життя. Що ж, це було неприємно. А ще, негарно- залишати Техьона без відповіді. Тому Чонгук відправляє повідомлення.

jk: не думаю, що я такий вже фотогенічний. на добраніч, хьон.

І знову зітхає, вимикаючи телефон і перевертаючись на іншу сторону.

Він занадто гостро реагує. І знову дивиться на серденько на пальці.