Частина 6

Наступного дня Кроулі прокинувся з жахливою спрагою. Вчора він приїхав додому на кебі набагато раніше, ніж закінчився бал. За це треба було бути вдячним Азірафаелю за те, що той переконав його виїхати. Кроулі згадав, як фамільярно поводився з юнаком, і зрадів, що його вчасно відправили додому. Сьогодні на нього чекав візит до королівського подружжя. Граф фон Тірхоф вчора не сказав нічого конкретного про те, як саме оцінили його гру. Але повторне запрошення до палацу свідчило про те, що оцінка була принаймні позитивною. Музикант швидко переодягнувся, привів до ладу волосся і, захопивши ноти, вибіг на вулицю, де зупинив кеб. Пощастило, що сьогодні в нього не було занять, і ніщо не заважало йому знову вирушити до королівського подружжя.

Музиканта вже очікували. Короля, звісно, не було, адже державні справи не чекали, та його голосом була дружина, що сиділа у залі в зручному кріслі. У цій же кімнаті перебував і граф Тірхоф, поруч із яким стояв ще один чоловік. Це був молодий хлопець у дорогому одязі, який вчора також уперше виступав перед публікою. Було зрозуміло, що граф хотів, аби саме його протеже пройшов відбір. Та його обурювали сумніви, адже королева явно цікавилася Кроулі. Граф вже дещо розповів їй, але основний козир залишив при собі, на випадок якщо королева все ж проявить особливу прихильність до музиканта.

— Вітаю, містере Кроулі, — усміхнулася королева. — Сідайте. Сьогодні я маю вирішити, хто з вас гідний виступати при дворі. Учора я, як і король, була приємно здивована, почувши вашу музику, містере Кроулі. Такі мелодії чудово звучатимуть при дворі. Але граф вважає, що на цю роль більше підходить містер Браун, як нове дарування, якому ще варто повчитися. Мені дуже складно вирішити.

Кроулі коротко вклонився.

— Я не маю права переконувати вас ухвалити певне рішення, Ваша величносте, але можу запропонувати спосіб, який допоможе вам вирішити. Я і містер Браун, — він кивнув у бік опонента, — можемо зіграти щось зі своїх творів або щось на ваш вибір, щоб вам було простіше освіжити в пам’яті нашу гру.

— Ваша Величносте, — граф Тірхоф глянув спочатку на Кроулі, а потім на королеву, судомно стискаючи набалдашник ціпка. — Мені здається, це зайве. Містер Кроулі та містер Браун учора вже показали себе. Я не хотів цього говорити, але, на жаль, містер Кроулі не має шляхетного походження. Було б дивно, якби серед аристократів з’явився хтось без титулу. А містер Браун — син маркіза.

Граф подивився на королеву, чекаючи її рішення, і в душі самовдоволено усміхнувся, вже впевнений у своїй перемозі.

— Що ж, я висловлюю не тільки свою думку, а й думку мого дорогого чоловіка. Учора він дав мені зрозуміти, що містер Кроулі сподобався йому більше, а я хотіла ще раз запевнитися в тому, що він гідний претендент. Але якщо вам, графе, так неприємно, що при дворі буде хтось без титулу, ми можемо зробити наступним чином, — королева махнула рукою, і до неї тієї ж миті підскочив лакей з тацею, на якій стояли писемні принади.

Жінка взяла лист паперу, оздобленого королівським візерунком, і швидко і розмашисто щось на ньому написала, а потім приклала до листа печатку з гербом. Після чого простягнула папір до Кроулі.

— Тут ідеться про те, що вам присвоєно титул баронета, і ви стаєте придворним музикантом. Корона завжди готова до всього, графе фон Тірхоф. Вітаю вас, сер Ентоні Кроулі.

Музикант вклонився, приймаючи папір із рук королеви. Такого повороту він зовсім не очікував.

— Дякую вам, Ваша Величносте.

Королева м’яко усміхнулася Кроулі.

— Граф фон Тірхоф розповість вам про ваші нові обов’язки та жалування. А мені час іти.

Вона піднялася з крісла і вийшла з зали, шурхотячи спідницями.

Граф був здивований не менш за Кроулі. Хто б міг подумати, що події обернуться наступним чином? І тепер вже не скажеш, що цей музика без роду і титулу. І все ж Еріх Тірхоф зберіг холоднокровність та шанобливо вклонився, проводжаючи королеву поглядом. Потім він глянув на Кроулі.

— Гадаю, я маю привітати вас, сер Кроулі, — сказав він, потискаючи руку музиканту. — Ваші обов’язки досить прості. Пишіть музику, створюйте концерти та інші твори. Якщо ви захочете працювати над операми чи мюзиклами, вам потрібно буде обговорити сюжет зі мною та моїми радниками, щоб ми могли вирішити, чи підходить це для показу. Також ви виступатимете на балах і великих заходах, про які вас повідомлятимуть мої радники або радники короля. На цьому все, — граф кивнув і разом із містером Брауном залишив кімнату.

Кроулі ще хвилину постояв у залі, стискаючи в руках документ про присвоєння титулу, а потім теж пішов. У казначействі йому видали частину платні, після чого він поспішив додому. Тепер йому треба було подбати про новий гардероб, а також обійти всіх своїх учнів, щоб повідомити їх про те, що заняття не зможуть проводитися так само часто, як раніше, а від деяких він взагалі відмовиться. Що робити з Азірафаелем, музикант ще не вирішив. Початково він погодився навчати молодого аристократа заради великої платні, але тепер більше не мав такої потреби. Проте Азірафаель не викликав у нього неприязні, як це було з його батьком, та й саме рекомендації юнака стали приводом для того, що Кроулі був прийнятий до двору. Тож якби в нього було більше учнів зі знатним походженням, він би, мабуть, відмовився від усіх, окрім Азірафаеля. Однак заняття, схоже, доведеться скоротити — замість двох разів на тиждень залишити лише одне.

З цими думками Кроулі підходив до особняка Феллів на наступне заняття.

***

Зустрічі з можливою нареченою так і не сталося, і Азірафаель, можливо, був би радий цьому, якби не слова батька. Тепер він мусив змиритися, підкоритися, щоб не постраждав Кроулі. Юнак картав себе за те, що колись дав зрозуміти батьку, наскільки важливий для нього його вчитель. Тепер він міг втратити з ним зв’язок, і ці думки болісно стискали його серце.

Щоб якось відволіктися, юнак утік до парку з книгою. Але рядки розпливалися перед очима, думки не давали зосередитися на тексті, а хмари раптово ущільнилися, не пускаючи світло. Тому він невдовзі поспішив додому. Невже тепер, щоб задовольнити батька, він мусить стати таким самим бездушним до людей? Аристократ не міг собі цього уявити та й не розумів, як це вдавалося його батькові.

Він повернувся якраз на початок заняття, коли краплі дощу вже почали барабанити по кам’яних доріжках. Зайшовши до кімнати, Азірафаель здивовано глянув на вчителя, ніби бачив його вперше, а потім щиро посміхнувся.

— Я можу привітати вас?

— Так. Мене прийняли до палацу на посаду придворного музиканта, — відповів Кроулі, усміхаючись у відповідь.

Він помітив здивований погляд учня, але це не було неочікуваним. Він нещодавно придбав у кравця дорожчий одяг, ніж носив раніше, щоб мати відповідний вигляд у палаці. Тепер багато знайомих так на нього реагували. Попередній одяг не був поганим, але цей неабияк підкреслював красу і статуру чоловіка.

— Я маю подякувати вам, Азірафаелю. Ви зробили для мене дуже багато, тож тепер, своєю чергою, я повинен ще старанніше навчати вас грати. На жаль, мої нові обов’язки не дозволяють мені проводити уроки так часто, як раніше. І тепер, — Кроулі нервово розсміявся, — ви можете звертатися до мене «сер Ентоні» — так мене звуть. Отже… все вірно, «сер Ентоні Кроулі»… Королева дарувала мені титул баронета.

Музикант нервово закрив обличчя руками. Йому було незвично говорити про свій титул. Потім він відняв долоні від обличчя і подивився на Азірафаеля.

Той захоплено оглядав його. Юнаку здавалося, що перед ним стоїть інша людина, не та, з якою він спілкувався раніше. Радість за вчителя була безмежною.

— Я вітаю вас. Я не сумнівався, що ви отримаєте цю посаду. Мені не варто дякувати за це, адже я нічого не зробив. Ви домоглися цього своєю чудовою музикою та майстерністю гри, — хлопець спробував посміхнутися, але раптом в голову прийшли слова батька. Погляд його потух, і він відвів очі, нервово крутячи пальці. — Я… Я не знаю, що сказати, сер Ентоні.

Все ж ще раз посміхнувшись, аристократ підійшов до вчителя, спершу потиснув йому руку, а потім міцно обійняв.

— Я дуже радий за вас і сподіваюся, що ви будете щасливі.

Кроулі міцно обійняв Азірафаеля у відповідь, а потім, через деякий час, розімкнув обійми та відступив.

— Грати при дворі буде незвично для мене, але сподіваюся, я не розчаруюся. А тепер розпочнемо заняття?

Кроулі дістав ноти та сів за рояль, показуючи, як грати той твір, що вони вивчатимуть сьогодні.

Видихнувши, Азірафаель кивнув і сів поруч з учителем. Він уважно стежив за руками Ентоні, але думки все одно були далеко від музики. Суперечка з батьком не давала зосередитися, а його погрози вибивали з колії. До того ж у голові засіли слова, які він так хотів сказати вчителю, але не міг. Вони ставали грудкою в горлі, від чого перехоплювало подих, а щоки палали. Навряд чи навіть поцілунок зміг би повністю передати те, що він відчував.

Коли настала його черга грати, він намагався не думати ні про що, окрім рояля і нот. Але помилки сипалися одна за одною, змушуючи Азірафаеля червоніти все більше. Він не хотів розчаровувати й засмучувати вчителя своєю грою після того, коли музиканта взяли на таку високу посаду.

Раптом Кроулі зупинився. Сьогодні його учень був значно більш неуважним, ніж зазвичай. Він м’яко перехопив руку Азірафаеля, зупиняючи і його гру.

— Що з вами? Ви сьогодні дуже неуважні. Може, зробимо перерву, і ви трохи відпочинете? Я не хочу змушувати вас вчитися, коли бачу, що ваші думки далеко звідси, — раптом Кроулі окрила тривожна здогадка. — Це через вашу наречену, з якою ви мали познайомитися на балу?

— Я… Я в порядку, правда, просто… — Азірафаель не знав, що сказати. Йому здавалося, що брехню вчитель одразу викриє, а правда… вона була надто страшною. — Я не познайомився з нареченою. Вона не приїхала на бал. Батько, здається, шукає нову кандидатуру. Ми з ним посварилися нещодавно, на балу, — Азірафаель закусив губу, відчувши, як очі наповнюються слізьми. Він схопився за чорний камзол музиканта, опустивши голову. — Я… Я повинен поводитися як аристократ, повинен підкоритися волі батька, інакше… інакше він прожене вас, найме когось іншого. Я не хотів і не хочу цього, тому що я… Я… здається, що… — тихо схлипуючи, аристократ почав червоніти ще більше. — Ви… дорогі мені. Ви зайняли місце в моєму серці, моїх думках. Я… я кохаю вас.

Він зміг. Зміг подолати збентеження і неможливість висловити найпрекрасніше почуття, яке підносило його до небес. Навіщо йому аристократія і спадщина батька, якщо поруч із Кроулі він відчуває, що злітає на небеса?

Кроулі здригнувся і притягнув Азірафаеля до себе в обійми, почавши повільно й заспокійливо гладити його по спині. У тому ж положенні він почав говорити, глухо, тому що його підборіддя впиралося у світлі кучері юнака.

— Я не хочу і не буду приховувати від вас, мій милий Азірафаелю, що ваші почуття взаємні, і моє серце належить вам. Але я розумію, що нам не судилося бути разом. Я так старався захистити вас від цієї жахливої ситуації, відштовхнути вас, але не міг, вірите? Не міг, бо ваша печаль щоразу розбивала мені серце. Я кохаю вас, Азірафаелю, але залишками свого розуму прошу вас: будьте щасливі з кимось іншим, будь ласка.

До кінця цієї промови Кроулі все більше запинався, намагаючись глибоко вдихати, щоб стримати сльози. Азірафаель все ще тихо схлипував, сильно закусивши губу, намагаючись заспокоїти емоції, які вирували в цю мить.

— Я ніколи не буду щасливий ні з ким. Особливо з тими, кого обрав навіть не я, а хтось інший, орієнтуючись на становище та гроші, — прошепотів Азірафаель, витираючи сльози й піднімаючи погляд на Кроулі. — Вибачте, я не хотів поранити вас своїми словами.

Юнак обережно торкнувся чужої щоки пальцями. Серце гулко билося у вухах, але Азірафаель, здавалося, не помічав цього. Він наблизився до Ентоні та ніжно, зніяковіло поцілував його. Він був готовий прийняти, якщо його відштовхнуть, але втриматися вже не міг.

Кроулі відповів на поцілунок, але майже одразу м’яко й наполегливо відсторонив юнака. Потім, не втримавшись, швидко доторкнувся губами до його щоки, ще вологої від сліз.

— Нас можуть побачити, і ви не уникнете проблем. Особливо, якщо в такому компрометувальному становищі нас застане ваш батько. Добре, якщо це ще обійми — думаю, мій новий титул міг би трохи охолодити його гнів, але на більше розраховувати не варто.

Молодий аристократ покірно відсторонився, нервово кусаючи губи та проводячи по них язиком, ніби все ще відчував смак чужих губ. Зніяковівши, Азірафаель глянув на рояль, нервово ковтаючи.

— Я б хотів, щоб мені більше ніхто не вказував, як жити. Я просто хочу здійснити мрію і бути з вами, — його пальці торкнулися клавіш, награючи мотив, що крутився в голові. — Мій батько не любить бідних людей, звеличує себе вище за них, а мама… Вона так багато робила для бідних, що батька просто сказило. Саме вона прищепила мені думку, що допомога важлива, що аристократія не вища за звичайних людей. Але кілька років тому вона померла через хворобу, хоча іноді мені здається, що батько винен у її смерті. Його зарозумілість і вузьколобість погубили її.

Кроулі сумно посміхнувся Азірафаелю, а коли той почав грати мелодію, м’яко накрив його руку своєю. Потім він взяв його долоню і залишив поцілунок на тильній стороні.

— Не будуйте щасливих планів про наше спільне майбутнє, бо йому не призначено збутися. Я поганий радник і розуміюся на людях гірше, ніж на музиці, тож можу лише порадити вам, коханий мій, водити за ніс батька, граючи перед ним ту роль, яку він хоче бачити у вас. Можливо, тоді він послабить свій контроль над вами. Але я вже помітив, що ви, мій любий, запальний й емоційний, тому не хочу, щоб ви себе ламали заради примарних надій.

— Я не будую жодних планів і не плекаю надій на щасливий фінал цієї історії. Просто… я не хочу обманювати ні себе, ні вас, ні ту, що стане мені дружиною. Я не хочу робити її нещасною, жити у брехні, поки серце розривається на шматки, — сумно позіхнув Азірафаель. — Я не хочу зраджувати вас або ту, з якою, за законом, буду виконувати подружній обов’язок. Такі думки огидні мені. За подібних обставин я немов мушка, що потрапила в тенета павука. А може, в цій історії я сам павук, що плете мережі нескінченної брехні. Я не хочу брехати, прикидатися. Мені складно танцювати під чиюсь дудочку.

— Ви були таким сміливим, відчайдушним і підступним, коли вирішили влаштувати мою долю, то чому б вам не змінити й власне життя так само? Я у вас вірю, — Кроулі посміхнувся.

— Все так, але я все одно використав зв’язки батька, щоб зробити це. Мені здається, що я обманюю себе ще й у тому, що зможу прожити спокійне життя без зв’язків, великої кількості грошей, слуг… — юнак важко зітхнув.

— Якщо вас тримає капітал батька, то я постараюся назбирати нам грошей на двох. Тепер у мене дуже хороша платня, але потрібен час, — Кроулі помітив здивований погляд юнака.

Азірафаель закусив губу. Що він зможе, ставши простою людиною? Чи зможе він вижити? Аристократи схожі на квіти в скляних оранжереях ботанічного саду — ніжні, тендітні. Вони погано виживають у звичайних умовах, без допомоги й догляду слуг. Про це хлопець раніше не замислювався, сприймав це як даність, але тепер усвідомлював, наскільки це важливо.

— Ви не зобов’язані робити це. Це неправильно, — врешті відповів він.

— Тоді повернімось до музики, — після недовгого мовчання сказав Кроулі. — Ви добре почуваєтеся, щоб продовжувати?

— Так… усе добре, — Азірафаель видихнув і, глянувши на ноти, почав грати спочатку.

Вони грали ще якийсь час, але потім Кроулі з жалем зауважив, що час уроку закінчується, і йому пора йти.

— Я казав, що мені буде складно проводити заняття двічі на тиждень. Як ви вважаєте, ваш батько нормально відреагує, якщо я повідомлю йому, що вчитиму вас удвічі рідше? Мені не хочеться втрачати з вами зв’язок, мій дорогий Азірафаелю, а зараз уроки музики — єдиний привід бачитися.

— Мені здається, він буде сердитий, поки ви не поясните причину цього, — зітхнув Азірафаель, глянувши в медові очі вчителя і стискаючи його руку. — У мене божевільне запитання, але я не можу не поставити його. Чи можемо ми бачитися неофіційно? З цього будинку можна легко піти так, що ніхто не помітить. Я пам’ятаю вашу адресу з того вечора. Чи можна мені одного разу завітати до вас, коли Лондон вкриє ніч? Я… я хочу проводити з вами більше часу, спілкуватися, дізнаватися… торкатися, цілувати, не боячись, що хтось помітить. Прошу вас, дозвольте мені це.

У блакитних очах знову з’явився гарячковий блиск, як у людини, яка вперше вийшла з темряви на сонце. Так дивляться на святий Грааль, на шматок хліба, на воду в пустелі.

— Я… — Кроулі прокашлявся, щоб відновити голос, який раптом охрип, — я не маю сили заборонити вам це. Ви зводите мене з розуму, Азірафаелю, — він обхопив голову обома руками, щоб не дивитися в ці привабливі блакитні очі й на яскраві губи.

— Це взаємно, Ентоні, — прошепотів Азірафаель, борючись із бажанням знову торкнутися цих губ.

— Пообіцяйте мені, що будете обережні, і що вас ніхто не побачить!

— Я дуже постараюся, але зазвичай весь будинок спить. Мені не раз вдавалося збігати в нічний сад. Цього разу я просто вийду за межі цієї клітки. Після опівночі чекайте мене, я прийду до вас.

Кроулі кивнув, не піднімаючи очей, щоб не було видно, як він збентежений такою пропозицією. Він зібрав ноти з рояля і вираз його обличчя знов став серйозним.

— А щодо ж вашого батька, то я здивований, що мій новий статус зіграє позитивну роль, а не навпаки, як я думав раніше. Ви можете викликати дворецького, щоб він провів мене до містера Фелла?

Азірафаель піднявся з місця. Він попросив служницю, що проходила повз, покликати Алістера.

— Будьте обережні, прошу вас. Мій батько може бути не в гуморі, — попросив Фелл за мить до появи дворецького.

Алістер, вислухавши повідомлення молодшого господаря, кивнув і повів Кроулі до господаря будинку. Азірафаель проводив свого коханого поглядом, подумки молячись, щоб зустріч Кроулі з лордом Феллом пройшла нормально. Хлопець боявся за вчителя — цей страх переслідував його від самого балу, коли батько різко кинувся в бік сцени, помітивши на ній Ентоні. Тоді серце Азірафаеля пішло в п’яти. Він подумав, а раптом до цього лорд Фелл бачив щось, чого не повинен був помітити: може, той дотик губ до щоки чи поцілунок. Тоді, на балу, Азірафаель щиро боявся, що батько може вбити композитора, але юнакові тоді вистачило хоробрості зупинити його. Чи вистачить тепер? Не маючи снаги довго перебувати в кімнаті, юнак вилетів у коридор і швидко, але тихо пішов до кабінету батька, намагаючись не трапитись на очі мешканцям маєтку.

Кроулі йшов коридором, слідуючи за дворецьким. Коли вони дійшли до потрібних дверей, Алістер велів йому зачекати зовні, а сам зайшов усередину. Через деякий час він повернувся й жестом дав зрозуміти, що Кроулі може зайти. Музикант зайшов, привітався і вирішив одразу узятися за справу:

— Містере Фелл, на нещодавньому балу мені вдалося справити позитивне враження на Його Величність, і мене прийняли до двору як придворного музиканта, дарувавши титул баронета. На жаль, це вплинуло на кількість часу, який я можу витрачати на навчання вашого сина. Тепер я маю можливість займатися з ним лише раз на тиждень. Сподіваюся, це не критично, в іншому разі я готовий повернути гроші, якими ви оплатили наші заняття.

Дворецький пішов геть, супроводивши Кроулі до кабінету, поруч нікого не було, тож Азірафаель обережно припав вухом до дверей. Кроулі якраз говорив про титул, тож Азірафаель нічого не пропустив.

— Мій розпещений син надмірно турбується про вас, — лорд підняв на музиканта роздратований погляд, — Ваш новий титул нічого не вартий, усі й так здогадуються, що ви просто безрідний вискочка. Через Азірафаеля, цю бездарність, моє ім’я тепер пов’язане з вашим! — Останні два слова лорд Фелл буквально прокричав, сильно підвищивши голос.

Кроулі стояв і терпляче вислуховував, що йому скажуть ще, не намагаючись сперечатися чи виправдовувати Азірафаеля — Артур не змінив би своєї думки про сина, та й суперечити було б собі дорожче.

— Ви, мабуть, вирішили, що тепер чогось варті, раз прийшли до мене з таким проханням, і ось що я вам скажу: геть із мого дому! Заняття свої можете продовжувати, і навіть добре, що лише раз на тиждень — син рідше бачитиме вас і, можливо, стримає своє бажання опікуватися сірими й убогими. Нового вчителя я йому не найматиму, бо ще, не дай Боже, історія повториться, і мене в палаці вважатимуть покровителем музикантів-невдах. Але якщо я раптом помічу, що ви продовжуєте спілкуватися поза цими заняттями, обіцяю вам, що не залишу це без наслідків! А тепер забирайтеся.

Артур Фелл відвернувся до своїх паперів, показуючи, що розмова закінчена.

Кроулі стояв рівно, вислухавши всю лайку на свою адресу, і вийшов з кабінету з тією ж гордо піднятою головою. Алістер чекав його під дверима і повів музиканта до виходу з люб’язним, але холодним поглядом, що виражав приховане презирство. Зачинивши двері за гостем, дворецький повернувся до своїх прямих обов’язків.

***

Лорд Фелл насправді не був повністю відвертим у своїх звинуваченнях: призначення містера Кроулі до двору було йому на руку. Його статус в очах короля підвищився, адже саме через його допомогу розкрився талант Кроулі, та й можна було похизуватися серед вельмож, що його сина тепер навчає не абихто, а титулований придворний композитор. Але ані містер Кроулі, ані особливо його син, не мали б це знати. Інакше б це тільки поглибило дурну ініціативу Азірафаеля: сьогодні музика, а завтра хто, їх кухар йде працювати на королівську кухню? Лорд Фелл тяжко видихнув і повернувся до рахунків. Син останнім часом… справді розчаровував.

Азірафаель всю розмову простояв під дверима, стискаючи кулаки. Звідки було йому знати, що батько влаштував цей концерт ледь не спеціально для нього? Юнаку хотілося увірватися в кабінет і висловити все, що він думає про батька та його огидні погляди, але він не міг так ризикувати. Але хоча б тепер він знав, що Артур не збирається проганяти містера Кроулі з дому. Камінь із душі впав. Видихнувши, і почувши кроки неподалік, хлопець швидко відійшов від дверей і сховався у своїх покоях. У нього виникла ідея, як приспати пильність батька. Це буде неприємно, але доведеться грати за правилами, які він мав. Азірафаель сів за стіл і почав швидко щось писати на папері. Завершивши свої дії, він поспішив по коридору до кабінету лорда. Постукавши й глибоко видихнувши, Азірафаель зайшов всередину. У руках він тримав якийсь листок, який одразу ж поклав поверх усіх паперів, що розбирав Артур.

— Це лист, адресований моїй нареченій. На жаль, я не знаю її імені, тому звернення поки що немає. У ньому я запрошую її на прогулянку і вечерю, щоб познайомитися ближче. Подивися і скажи свою думку.

Артур спочатку почав злитися через те, що його знову відволікають від роботи, але, почувши слова сина, здивовано й з підозрою поглянув на нього.

— Я вражений, ти вирішив узятися за розум. Не розкажеш, що стало причиною твоєї раптової свідомості? Чи твій дорогий містер Кроулі нарешті так проявив себе в усій красі, що ти вирішив пошукати нормального гідного товариства? Втім, — він підняв долоню, — не коментуй. Я радий, що ти прийняв належну тобі роль. Я прочитаю цей лист пізніше, коли розберу рахунки, і якщо він мені сподобається і буде без помилок, я відішлю його міс О’Брайт. Можеш іти.

— Добре, батьку. Не смію більше відволікати тебе.

Ввічливо кивнувши, Азірафаель вийшов із кабінету, зберігаючи спокійний вираз обличчя, яке, щойно він перетнув поріг і зачинив двері, спотворилося злістю. Він стиснув кулаки. Одного дня він помститься батькові за всі жахливі слова, сказані на адресу Ентоні. Фелл-старший не мав жодного права так поводитися з ним, говорити про нього подібним чином. Але зараз думки Азірафаеля були далеко від батька, нареченої та всього іншого. Сьогодні вночі він буде наодинці з Ентоні. Тіло кидало в жар, і нетерпіння вже заволодівало ним.