Чому викрадення принцес не завжди хороша ідея

  У темряві старого замку, на краю забутого світу, де не ступала нога людини, Демониця Азазель сиділа на своєму троні, задумливо розглядаючи викрадену принцесу. Її викрадення мало посіяти хаос у людському світі, але замість цього це посіяло хаос у її житті.

Принцеса Елісія, довговолоса красуня з блакитними очима, не тремтіла від страху, як того очікувала Азазель. Замість цього, коли вона побачила Демоницю — її ідеальну фігуру з вузькою талією, широкими стегнами, великими грудьми, що ледь стримувалися під тонкою тканиною одягу і строгим але привабливим обличчям — принцеса не змогла стримати захоплення.
Азазель чекала криків, сліз чи хоча б переляку, але замість цього почула:
— Ти така гарна… — промовила Елісія, дивлячись на Демоницю з якимось небезпечним блиском в очах.
Азазель нахмурилася, не розуміючи, що відбувається. Вона звикла до того, що люди боялися її, корилися або ненавиділи. Але ця дівчина… її поведінка збивала з пантелику.
— Ти повинна боятися мене, смертна! — проскреготіла Азазель, підходячи ближче до принцеси, її очі палахкотіли червоним полум’ям. Але Елісія лише посміхнулася.
— Боятися? Як можна боятися такої краси? — принцеса підійшла до Демониці настільки близько, що та відчула тепло її тіла. — Ти сильна, вільна, ти… просто неймовірна.
Демониця шоковано відступила назад. Ще ніколи жодна людина не підходила так близько до неї. Азазель намагалася взяти себе в руки щоб зберегти контроль.
— Не смій наближатися до мене смертна!
Але принцеса зовсім не злякавшись, знову зробила кілька кроків в її сторону.
— Але я неможу стриматися. Твоя краса вабить мене.
Азазель відчула, як якесь тепле незнайоме відчуття прокотилося хвилею через її груди. Вона хотіла відповісти, але її язик наче здерев’янів, вона лише розгублено дивилася в очі впевненої принцеси. Елісія підняла руку і легенько торкнулася обличчя Демониці. Її пальці ковзнули по м’якій шкірі, змушуючи Азазель стиснути кулаки, щоб не розгубити залишки свого самовладання і не розтанути від ніжних рук Елісії.
— Що ти робиш? — Демониця намагалася звучати владно, але в її голосі вже бриніли нотки невпевненості.
— Просто хочу доторкнутися до тебе, — Елісія відповіла, її голос був м’яким, майже шепотом. Вона нахилилася ближче, так що її дихання торкнулося вуха Азазель. — Ти… неймовірно приваблива. — Її палець легенько провів по нижній губі демониці.
Азазель відчувала, як її серце починає битися швидше. Це було абсолютно нове для неї відчуття, і воно її лякало. Ще ніхто ніколи так не поводився з нею. Вона, пекельна істота хаосу і руйнування, раптом відчула себе безпорадною перед цією смертною дівчиною.
Принцеса не втрачала часу. Вона піднялася навшпиньки, обіймаючи Демоницю за шию, і вперше притиснула свої губи до її. Це був м’який, але водночас напористий поцілунок, який змусив Азазель відступити на крок назад, не знаючи, як на це реагувати, геть розгублену і навіть… налякану.
— Ти… Що ти…— намагалася щось сказати Демониця, але принцеса знову її перебила, на цей раз притискаючи її до стіни і вкладаючи всю свою пристрасть у наступний поцілунок.
Азазель відчувала, як губи принцеси впиваються в її власні, а язик проникає до рота, як руки ковзають по її талії, стискаючи її сильніше ніж будь-хто інший наважився б. Вона не знала що робити. Це було дивно, ново, лякливо… але водночас невимовно приємно. Ще ніколи Азазель не відчувала нічого подібного, нічого настільки приємного.
— Ти справді божевільна, смертна… — пробурмотіла Азазель відвертаючи обличчя, намагаючись приховати румянець і зібрати залишки свого самовладання.
— Так, — прошепотіла принцеса, дивлячись прямо в очі Демониці, — але хіба тобі це не подобається?
Азазель не знала, як відповісти. Вона могла б розтрощити це крихке тіло в одну мить, але замість цього… вона відчувала, як знову поступається перед цим шаленим, незвичним почуттям. І хоча вона була Демоницею, володаркою темряви, вперше в житті вона відчула, що контроль вислизає з її рук. Вона розтанула в пристрасті принцеси і плюнувши на все просто кинулася на неї жадібно впившись своїми губами в її.