Aрка I. Глава 3. Беззаперечний

Можна скільки завгодно критикувати капітанів за сон на клаптику зеленої мʼякої трави, у той час як Сейретей оговтується після, фактично, одноденного геноциду з боку квінсі. З іншого боку, коли ще буде час у Головнокомандувача, щоб трохи відпочити, як не оце зараз? У штабі його, звісно, чекає Нанао з купою документів – ця дівчина не дасть нашому лінивцю хоча б трохи часу на приємний кількагодинний сон та дошкулятиме йому, в мільйонний раз нагадуючи, яким насправді потрібно бути капітаном для свого загону.

Не зважаючи на все це, ніч минула досить спокійно…

Теплий сонячний ранок. Схід жовтого світила над високими понівеченими стінами Сейретею супроводився темно-рожевим відтінком на вранішніх високих хмарах. Вчора  пролилась кров, і небо про це знає. Сонце вже піднімається над видноколом, щоб вкотре осяяти сотні зруйнованих та понівечених тіл і ще недавно – мурів вулиць-лабіринтів.

Заспівали перші вранішні птахи, ховаючись за листям гілок ще ледь вцілілих дерев. Казарми 1-го загону відчули на собі дотик ще живої природи чи не першими серед багатьох. Сонце осяяло мертві вулиці міста: зруйновані вщент камʼяні стіни, багряні озера засохлої крові, іноді ще не поховані кінцівки побратимів на грішній землі – все це результат нападу Ванденрейха. Квінсі зʼявились ніби нізвідки – ще вчора про їх існування ніхто навіть не знав, а сьогодні вони своїм ударним кулаком знищили більшу частину воїнів Готею. 

Запах смерті знову піднімається і нависає хмарою смерті над містом, приманюючи собою вцілілих круків, котрі зовсім не цураються пожирати мертву плоть сінігамі та квінсі. Тим часом, перші трудові бджоли вже вийшли із гіркими сльозами і пригніченими обличчями прибирати руїни й збирати рештки своїх ще вчора колег, друзів… Не так вже й просто ховати понівечені тіла або невпізнані кінцівки своїх побратимів, котрі ще вчора вранці розділяли з вами найщиріші моменти свого життя. Квінсі принесли із собою смерть і руйнування Готею, за власні сторічні образи, приниження і фактично тотальне винищення. 

Невже сінігамі були настільки певні, що цього ніколи не станеться? Чому мовчав покійний Яма-джі? Адже він як ніхто знав, що Яхве – живий, а якщо це так, то він неодмінно нагадає про себе. Те ж саме запитання й до Маюрі та Урахари – ці двоє просто не могли не знати. Звідки це відчуття у покійного Командира було, що він сам зможе зупинити навалу орди Ванденрейха? Старий ледь із “копією” Яхве розібрався, а думав ніби оригінал подужає знищити. Можні скільки завгодно поважати діда, але помилка абсолютно неприпустима і вона ж і призвала до сотень смертей нівчому невинних.

Відволічемось трохи від жаху на вулицях Сейретея і повернемось до випробування капітанів. Хісагі вже чимчикує задумливо по укладеній каменем дорозі до казарм 12-го загону. Лейтенант не помічає розбитих вулиць та тих, хто з ним вітається, поринувши у власні глибокі думи. Він навіть не розуміє, чи йде у правильному напрямку – навіть не ставить своєму мозку таке запитання.

Не дивлячись на свої досить високі результати, воїн 9-го загону дуже переймається тим, що десь неправильно себе покаже чи не виправдає сподівань старших за званням колег, яких дуже поважає. Покійний капітан Тосен казав, що завжди є куди зростати. Втовкмачував, що, щойно ти почнеш думати, що ти найсильніший, в той момент ти вже програв і загинеш. З такими тезами в голові навряд чи наш лейтенант колись повірить в себе до кінця. Тут як не згадати покійного Яму, який наївно вважав себе найсильнішим і не докладав зусиль щодо власного зростання століттями…

Незалежно від того, що там собі надумав Сюхей по дорозі, всі його думки немов рукою зняло, коли він нарешті зупинився перед широко відкритими товстими сірими металевими дверима величезного експериментального і тренувального ангару 12-го загону. Хісагі підгледів одним оком, витягнувши голову всередину, немов жираф, у сподіванні побачити хоч когось всередині. Однак, на перший погляд, там було порожньо і зовсім не пахло присутністю сінігами.

– Йо, Хісагі, – за спиною лейтенанта з’явився із сюнпо непроханий гість, хрумаючи рисові чіпси (цікаво, чи він при переміщенні їх також примудряється жерти?). – Ти не злякався там? Труси ще сухі? Хе-хе-хе.
– Ти як завжди, Омаеда… – зітхнувши, похитав головою Сюхей, явно не зрадівши компанії лейтенанта 2-го загону.
Ба більше – він навіть не повернувся обличчям до Марітійо, щоб привітатись. Насправді, цього маленького діалогу зовсім не вистачило, аби прибрати нервові імпульси лейтенанта 9-го загону – той занадто вже сильно переживає. Омаеда дещо здивувався такій дивній поведінці колеги, але пара рисових чіпсів відволікла його від процесу незакінченого діалогу і він продовжив їх “топтати” далі без зайвих думок чи неприємного відчуття проігнорованості.
Бідолаха Сюхей все ще боїться, що виявиться слабким на очах капітанів Готея-13. А тут ще й Омаеда зі своїми жартами та роздратованим чавканням. Зазвичай Хісагі навіть не звернув би на це увагу, але зараз він навіть помітив, як із рота лейтенанта 2-го загону падають крихти від картопляного печива на підлогу. Це може почати дратувати.

– Лишилася всього хвилина, але до цього часу ще ніхто не з’явився, – сміявся, набиваючи рот своїми хрустиками, Омаеда. – Нещастить так нещастить, Хісагі. Але ти не переживай – я, як найкрутіший лейтенант, прийму у тебе той іспит. Тільки доїм, спочатку. Хе-хе-хе.

Такий собі сарказм, шановний пане з напівголомозою макітрою – ти явно можеш і краще пожартувати. 

– Напевно, запізнюються, – мовив про себе зі смутком в голосі Хісагі та повернувся до виходу – чого ж далі чекати, ніхто ж не прийшов.

Але хлопчину раптом аж пересмикнуло – навпроти нього стоїть Командир та ще пʼятеро капітанів плюс 1 лейтенант. Вони як один зʼявились з сюнпо прямо перед входом до ангару – ось це дійсно вчасна і граційна поява – ми навіть кліпнути не встигли.

У темному приміщенні поважні панове заблокували своїми потужними тілами світло від широкого входу, створюючи враження, наче вони щойно от виповзли з воріт Сенкаймон. Лейтенант 9-го загону трохи заспокоївся і видихнув – таки прийшли. Щож, тепер потрібно рухатись далі та перейти до середини величезного ангару. Чого вже чекати – усі на місці, пора вже починати процес екзаменування. 

Малесенькі вікна тут знаходяться лише аж під стелею в багатометрових камʼяних сірих стінах. Є враження, що вони не пропускають духовну енергію, бо повітря з кожною хвилиною все важчає. Так само вони майже не допомагають сонцю запустити свої руки до приміщення. Головним джерелом світла тут є вхід, але його вже закрили капітани своїми могутніми спинами. Цікаво, це вони просто Хісагі більше прострору намагаються надати чи просто будуть чекати найзручнішої миті щоб дати драла?

– Схоже, хтось ледь не пішов раніше, ніж треба! – безтурботно махаючи рукою в бік Хісагі, голосно озвався Кіораку, декілька разів поплескавши в долоні, щоб привернути увагу до власної персони.

Його грайливий настрій вмить надав Сюхею якусь впевненість в собі. В глибині душі лейтенант навіть порадів появі таких екзаменаторів. Але основне враження все одно потрібно справити саме на членів Ради-46 (яких, до речі, тут немає – не будуть же вони вилізати зі своїх зручних нірок лише щоб подивитись на успіхи одного нещасного лейтенанта). Усе було б просто чудово, якби лише господар приміщення у супроводі Нему не приперся з-за якогось темного рогу і не освітив своєю граційною персоною та розмальованою під зебру пикою навколишій простір.

– Ти все ж відчуваєш це? – промовив Куроцучі, схиливши голову на бік і жадібно позирнувши на хлопчину, котрий дещо розгубився, почувши Маюрі. – Якщо таки здохнеш, то станеш моєю експериментальною тваринкою. І я запускатиму цей екзамен знову і знову. Знову і знову, поки не отриаю чудовий зразок напівмертвого сінігамі…
Звісно, Маюрі ж абсолютно байдуже до колег навколо. Замість людини перед собою він бачить іграшку для експериментів, судячи з усього. Але, на щастя, лейтенант 9-го загону давно вже звик до таких колючок з боку свого старшого за званням колеги. Тому він навіть особливої уваги не звернув на неймовірну промову Маюрі в кінці.
– Я готовий, – коротко відповів Хісагі та кивнув капітану 12-го загону, немов і не чув погроз в свій бік.

І навіть не дивлячись на повну відсутність уваги зі сторони піддослідного до своєї величної персони (що його дещо таки зачепило за живе), Маюрі  продовжив своє невелике шоу, нервово смикаючи всіма мʼязами свого обличчя:

– Спочатку ти зустрінеш звичайного “порожнього”, ну а далі їх ставатиме все більше. А потім іще більше, – цей нервовий тік вже перебіг на його сухі і довгі білі пальці. – Якщо всіх переможеш, тоді і буде видно, наскільки ти підходиш на цю роль. Все, досить базікати, поч… – із неймовірною насолодою і самовдоволенням в голосі почав загримований капітан, збираючись натиснути на червону кнопку поруч на стіні. 

Однак, тихенький беземоціний голосок Нему все зіпсував. До того ж, він перебив марнославного капітана із розмальованою пикою, чого останній не те щоб не любив, а ненавидів до кінчиків власних закручених пальців.

– Маюрі-сама, – звернулась лейтенант, після чого пику Куроцучі перекривило і весь його бісовий ентузіазм ніби рукою зняло.

Він навіть не повернув голову в її бік. Мовляв, пищить щось там за спиною. Пташеня якесь, слово якого не має жодного авторитетного значення для капітана 12 загону. Перебивають тут всілякі, поки він на таких емоціях просто випромінює промінчик добра на всі боки. Нечасто ж випадає честь пустити на досліди модифікованих Порожніх.

– Що таке, Нему?! Не бачиш, я працюю! – процідив крізь зуби Маюрі, не знімаючи правиці з кнопки, яка вже зачекалась моменту, коли її врешті натиснуть і розпочнеться карнавал.

– Прошу мене вибачити, Маюрі-сама, – перепросила дівчина і поспішила відкланятись. – Нас повідомили про те, що в Сейретій за дві хвилини з’являться троє сінігамі. Це Куросакі Ічіго та двоє членів 0-го загону.

Просто чудова новина для того, хто просто ненавидить всіх шмаркачів, які постійно щось псують і не підкорюються наказам. Так, звісно, із рудоволосого і суп можна зварити для піддослідних порожніх, яких Маюрі тримав в клітках під землею, але ж не всім сінігамі такий перебіг подій сподобається. Однак, як не крути, а перспектива цілком захоплива.

– Бісів шмаркач, через нього мене відволікли. Встановити бар’єри навколо поля бою і вперед! – віддав наказ своїм підопічним Куроцучі і, натиснувши врешті бісову червону кнопку, розвернувся на 180 градусів та зібрався кудись поважно змитись.

Четверо членів 12-го загону, з’явившись буквально із кам’яних стін, стали по кутах приміщення і, за допомогою кідо, встановили потужний непробивний прозорий бар’єр. Ці четверо, як стовпи по кутах, тримали за допомогою заклинання прямокутний прозорий простір, у центрі якого стоїть Хісагі. Лейтенант озирнувся по боках,  очікуючи нападу Порожніх. Всі 5 пристуніх капітанів, а також Головнокомандувач, з нетерпінням чекають початку. Що ж станеться і як Сюхей буде крутитись в такій невеликій клітці? Аж кров закипає – так всім хочеться це побачити. Присутні навіть позабули про те, що Куроцучі вже не з ними.

– Як думаєш, Кенсей, твій малий впорається? – поцікавився Укітаке у капітана 9-го загону, як у начальника, чий протеже зараз буде відмахуватись за честь свою і теперішнього загону. 

Однак блондин стоїть у такій позі, наче йому по цимбалах. Так він намагається не показувати своє занепокоєння тим, що відбувається. Хоча й зараз саме його цікавив бій набагато більше, ніж кого-небудь ще з присутніх. Тим часом Хісагі відірвався від землі і завис у повітрі, очікуючи свого першого супротивника.

– Ще як зможе, ти просто вже давно не бачив його в бою, Укітаке, – нарешті відповів капітан 9-го загону, зібравши все повітря у власні легені. 

По його обличчю можна зрозуміти, що крмезний чоловʼяга знає, про що говорить. А от Мацумото, яка нещодавно прибігла на звуки метушні, влаштувала тут справжній спектакль. Стоїть, нещасна наша, і проливає крокодилячі сльози:

– Із ним же все буде в порядку, так, Хіцугая-тайчо?

Знайшла, до кого звернутись. От хто зараз найменше хоче вислуховувати бредні лейтенанта свого загону – так це саме її карлик-капітан. Він всього-на-всього заплющує похмуро очі та нервово зціплює зуби. Це ж зараз прямо таки сором для нього в очіх колег. Тоширо знає, що Рангіку може щось подібне влаштувати в найнепідходящий час. Але, чорт забирай, тут же стільки капітанів – це змушує капітана-крижинку нервово почервоніти.

– Мацумото… Нащо ти сюди приперлась?! – розлютився на неї Тоширо, як незадоволений молодший брат на власну сестру, котра його соромить серед ровесників. – Тебе що, запрошували?! Повертайся опрацьовувати документи – сьогодні твоя черга!

Насправді, її дійсно сюди ніхто не кликав. Але ж дівчині вкрай цікаво, а може й пустять подивитись.

– Мій капітан такий гру-убіян, – закусила губу лейтенант і ображено поглянула на Хітсугю, що закипав як той чайник – вже й дим з макітри скоро побіжить. – Якщо б Ви не були таким грубим, то помітили б, що я за вами щодня спостерігаю. Ви завжди такий напружений, вам би дівчину знайти, Хітсугая-тайчо…

Ще трохи і наш крижаний капітан комусь голову відрубає прямо на рівному місці. Він злісно стиснув кулаки, а його брови почали нервово смикатись в брейк-дансі:

– Мацумото… – прошипів капітан (скоро вже точно вибухне, ще зовсім трішечки).

Але Рангіку його не чує або спеціально вдає, що не чує. Вона, попри все, продовжує молоти dcskzre маячню з дуже награно задумливим виразом обличчя:

– Ммм, так, точно, вам потрібно знайти дівчину. Таку от гарненьку, і щоб доглядала за вами… – продовжує лейтенант, дивлячись кудись в бік високих вікон під самою стелею.

– Мацумото-о… – знову прошипів нервово Тоширо, в якого зараз явно луснуть вени біля скроні.

Дурепа не зрозуміла, що своїми словами вона ставить Хіцугаю в достатньо незручне становище, через що багато капітанів гигикає за його спиною.

– О, як я могла забути? Вона має бути обов’язково симпатяжкою, – Рангіку підняла вказівного пальця, приклавши його до щоки, що нібито символізує її дуже глибоко філософські роздуми вголос. 

– Мацумото-о-о! – у Тоширо врешті здали нерви і він вибухнув. – Досить вже маячню плести, краще подивись на бій і навчись чомусь!

Бідолаха аж почервонів як помідор, а задишка настільки сильна, наче наш блондинчик пробіг стокілометровий крос. Вуха загорілись, що й за милю можна помітити. Крижаний капітан із білим волоссям і червоними вухами – просто різноманіття кольорів (як кров з молоком).

– Мій капітан – такий злюка, – образилась награно Рангіку, наче маленьке дівча і показово відвернулась, зайнявши позу Наполеона.

Давайте вже перейдемо до найцікавішого. Ось, нарешті, розпочався довгоочікуваний бій. Порожні вилазять одне за одним (ніби у них там точка спавну). Великі, потворні, голодні і максимально зубаcті. Наш Хісагі, зовсім не напружуючись, пускає їх на фарш своїм шикаєм, що зі свистом розрізає камами все навколо. Це вже навіть починає потроху  набридати – занадто просто. Звісно ж, капітани очікують чогось більш витонченого і грандіозного. Як можна оцінити майбутнього капітана без демонстрації ним банкаю? Тому, власне, довелось вдатись до більш радикальних заходів – на полі бою з’явився Менос Гранде (так, ця штука влізла в ангар) і миттєва взявся утворювати червоне серо. Здоровецьке таке, варто додати. Ну а Хісагі дарма часу не гаяв: він прийняв стійку і з усього маху кинув одну з кам прямісінько до ротяки цього монстра в чорній мантії.

Від удару недоформоване серо розлетілось червоними клаптями на всі боки, а занпакто лейтенанта епічно простромив собою голову меносу. Від удару камою крізь ротяку, холлоу аж зігнуло навпіл. Лейтенант використав силу рук і, потягнувши на себе ланцюга власного занпакто, ефектно застрибнув на голову меносу. Ще раз потягнув розрубав маску й чорну макітру меноса навпіл. 

Навіть не оком кліпнув – лейтенант досі випромінює спокій. От тільки меч його кричить – від нього так і віє бажанням рубати все навколо. Дві протилежності, так би мовити, в одному тілі. Адже занпакто є частинкою душі власника.

– Швидко він його, – поправив свого соломʼяного капелюха Головнокомандувач, жадібно одним оком спостерігаючи за поєдинком Сюхея.

Невеличкий удар нижче поясу для капітана 12-го загону – це ж його програма на думку Командира поки ще не виправдовує себе. А все через те, що для Хісагі ці всі тварюки просто як пил. Виходить, що на тлі цього, авторитет Маюрі падає, адже він не може завдати проблем лейтенанту 9-го загону і останньому поки не потрібно показувати банкай. Дуже дивно, що генія капітана 12-го загону так і не зрозуміли. Поступово піднімаючи рівень порожніх, він витягує сили з Хісагі і додатково спостерігає уважно за своїми модифікованими піддослідними. Так, капітан обличчя-в-зебру вже повернувся, після відсутності в декілька хвилин. Напевно, його цікавило яким чином 0-й загін сюди вломиться (на Тенчурен їм досить довго летіти, тому напевно там якийсь ще механізм існує). Очевидно, не отримавши бажаного задоволення, зціпивши зуби, Маюрі психанув і двічі вдарив по тій самій червоній кнопці на стіні. 

– Нічого, – відповів він, нервово посміхаючись. – Зараз почнеться найцікавіше…

Тепер, як по невидимому кличу, почали з’являтись ад’юкаси на полі бою. Їх вилізло штук 6 просто із нізвідки (власне, як і попередні піддослідні). Такі великі, з потужною духовною силою і дуже-дуже голодні. У цих тварюк мозку було побільше, тому вони вирішили атакувати командою. Це дійсно може спричинити проблеми для нашого лейтенанта, на перший погляд. Рев голодних душ, які прагнуть вгамувати власний голод і біль, роздались навколо ревом відбиваючись від камʼяних стін. Відгомін їх болю пронизує і дістає до глибин емпатичних душ (на диво, таких тут не було серед присутніх).

– Може, зараз він цим скористається?.. – мовив про себе Хірако, котрий вже помирав з нудьги, час від часу вишукуючи щось у себе в носі мізинцем (так собі поведінка для капітана, особливо в присутності колег).

Всі мовчать в очікуванні еквівалентної відповіді від самого Хісагі, якої поки і не відбулося. Хоча більше за всіх тут роздратований ніхто інший, як капітан 12-го загону. Він був змушений визнати, що недооцінив не тільки лейтенанта 9-го загону, а й власних модифікованих порожніх. За розрахунками, адьюкаси були настільки “прокачані”, що Маюрі вже мав святкувати перемогу. Але ж ні – вони так сам “відлітають” від пари змахів кам Сюхея, як і меноси. 

Позаду присутніх капітанів прозвучав знайомив голос, що наближався ззовні до входу:

– Ще зарано для цього.

Пики капітанів, які вже й забути встигли хто ось-ось мав прийти, повернулись назад, у бік голосу нашого гостя. Парубок вже підійшов до рядів своїх друзів і просто зупинився праворуч від Кіораку (який якраз стояв з самого правого краю від своїх колег). Хлопчина, міцно тримаючи в руках асаучі, підняв очі на бій лейтенанта Хісагі. Командир кинув оком на хлопця і дещо спохмурнів – дядько про щось знає і не каже про це вголос. В той час як інші присутні просто привітались і не звернули особливої уваги на стан Куросакі.

– Дивись, хто приперся. Теж цікаво подивитись? – зашкірився капітан 12-го загону, зі зневагою оглядаючи рудоволосого Ічіго. – Не памʼятаю щоб в списку запрошених були колишні тимчасові сінігамі.

– Не зовсім, Маюрі-сан. Мені сказали, що тут я зможу обнулитись – це потрібно для продовження тренувань. Але спочатку я маю зустрітись з банкаєм Хісагі-сана, – невумушено спокійно відповів Ічіго, навіть не відірвавши погляду від сутички за барʼєром (і то правда, навіщо звертати увагу на якогось нікчемного капітана 12-го загону). – Якщо ви хочете швидше його побачити, то треба випускати на нього арранкара рівня Еспади.

Від цих слів Куроцучі аж закоротило. Його довгі тонкі пальці аж нервово засмикались в повітрі. Це ж очевидні речі. Це й так був план Маюрі з самого початку. Чому йому вказують на те, що мало бути сюрпризом саме з його сторони? Це ж тепер все виглядає так, ніби це не ідея Куротсучі, а йому сказали що робити потрібно і він змушений був це зробити.

– Не тобі мені говорити, що я маю робити, Куросакі Ічіго. Ти будеш наступним в списку на досліди моїх нових препаратів, – із незадоволеною пикою виплюнув Маюрі, уже тричі вдаривши по червоній кнопці на стіні.

На полі бою з’явився модифікований арранкар і нарешті очі наших капітанів засяяли цікавістю. По відчуттях, цей екземпляр вже був досить сильним. І плоди старань Маюрі нарешті почались давати взнаки – Хісагі вже починає втомлюватись, але банкай ще не використовує. Напевно, спеціально вирішив залишити усе на останню хвилину, епічно викликавши друге втілення свого занпакто. Погляд людиноподібного арранкара з темно-зеленим коротким волоссям на всі боки миттєво впав на суперника з двома камами у руках:

– Довбані сінігамі, заперли мене тут як шавку, – процідив крізь зуби розгніваний худорлявий порожній. – Я вас всіх повбиваю, козли ви грьобані! Ти будеш першим, сінігамі! Мені плювати, за які заслуги тебе тут заточили зі мною, але ти вже покійник!

Арранкар і сірому лахмітті з напіврозбитою маскою у вигляді дзьоба вказав пальцем на Хісагі. Насправді, досить дивно, що він не звернув увагу на всіх поза барʼєром. З цього можна зробити висновок, що зсередини цієї клітки не видно нічого, що знаходиться поза нею. А порожній, судячи з усього, не вперше буде мати поєдинок в замкнутому просторі з кимось. Бо він не панікує, не роззирається, а відразу фокусується на “співкамерниках”.

– Тобі мене не перемогти, – самовпевнено заявив піднявши очі лейтенант на супротивника, в той же час випрямляючи спину і декількома помахами голови (звісно ж, епічно похрустівши шиєю) він сам себе приводить до тями. – Використовуй рессурексіон, арранкар. Тоді і поговоримо як рівні.

Це лише викликало нервову посмішку у гостя в лахмітті – аж око засмикалось:

– Ха! Та я тебе зараз порву, сінігамі!  – зверхньо викрикнув людиноподібний порожній у відповідь, схопившись за зелену рукоять власного занпакто. 

Але воїн Готею стоїть непохитною скелею, всім своїм єством відображаючи наміри розрубати все, що до нього наблизиться. Ніщо зараз не може змусити його відступити або злякатись. Ніщо не стане на заваді його занпакто. Жодна душа не омине кари Казешині.

– Отруї їх, Цуномамусі*! – прокричав арранкар з такої глибини власної душі, що навіть капітани за барʼєром відчули силу гніву новоприбулого гостя з лабораторії Маюрі.

Вибух біло-зеленої реяцу затьмарив погляди оточуючих. Так, це вже слабаки-адьюкаси. Це щось в рази потужніше. Геній Маюрі відкрив очі на повну і навіть змахнув рукою Нему і та увімкнула записуючий пристрій, схожий на камеру для відеозапису. На спині й руках арранкара з’явились довгі  шиплячі змії – це і був його рессурексіон. Гидкі, сіро-зелені багатометрові отруйні створіння буквально виростають з тіла порожнього, розповзаючись навколо. 

– От що я скажу тобі, сінігамі, – заявив урочистим тоном арранкар, поки з його тіла й далі вилазять ці огидні створіння з дузовної сили. – Мене зловили й посадили сюди. Місяцями я терпів знущання і тортури, але тепер я знаю що робити і цей прибацаний клоун мене більше тут не затримає! Мої змії вбивають все, до чого можуть доторкнутись! Так що ти помреш прямо тут і зараз зі своїми дружками, сінігамі!

І тут всі зміюки, що хаотично повзали за барʼєром, в один момент зашипіли і повернули свої голови в бік капітанів. То чи справді за тим барʼєром нічого не видно? Та ні, все саме так. Очевидно, змії дуже добре вловлюють духовну силу. Барʼєр же не встановлено під землею, от вони й відчули духовну силу через підлогу. А ось це вже дуже цікаво, бо камінь Секі відбиває духовну силу (а весь ангар зроблено з нього, окрім шибок під стелею). 

Навряд ми отримаємо відповіді, бо зараз не до цього. Сотні змій вчепились зубами в барʼєр, який явно почав давати слабину і тоншати на очах. Капітани вхопились за свої занпакто, приготувавшись атакувати цю немислиму заразу. Лише Кіораку та Ічіго ніяк не відреагували, ніби все йде за сценарієм і боятись нічого.

– Саме зараз… – про себе мовив Ічіго, здогадуючись, що саме в цей момент лейтенант застосує свій банкай.

– Поки ти там белькотів, я встиг відновити своє дихання – помилка, майже неприпустима на полі бою. Це стане причиною твоєї загибелі, арранкар, – сказавши це, Хісагі відставив праву ногу назад і сконцентрував духовну силу навколо себе, вливаючи її в ками. – Банкай. Яцудзакі Казешині**!

Кокон з так само світло-зеленої реяцу огорнув лейтенанта 9-го загону. Ось тут нарешті капітани аж голови повитягували від цікавості, неначе ті страуси. Усі в очікуванні чогось нового і незвичайного (звісно, окрім Кенсея – він це вже давно все бачив). І очікування їх не були марними.

Змах руки Хісагі розвіяв стовп із духовної сили, яка буквально спопелила всіх отрійних змій навколо. Арранкар явно зблід від побаченого. Перед присутніми востала досить незвична і вражаюча картина. Форма сінігамі вже майже зникла. У Хісагі на зап’ястках з’явились чорні металеві рукавиці на все передпліччя. Як не дивно, чомусь це нагадало більше банкай Кенсея, тільки на мінімалках. Ками зникли, не залишилось від них і сліду. А банкай тепер з вигляду такий, ніби Сюхей має переходити до рукопашного бою (в той час як шикай повністю орієнтований на дальній бій).

Ось він – банкай, на який усі чекали. За одним маленьким нюансом, що рівень духовної сили Сюхея повернувся знову десь до шикаю. Присутні це відчули, а от арранкара це зовсім не схвилювало:

– Це банкай? – здивовано пробубнів порожній, не віруючи очам власним. – Якого чорта він на рессурексіон схожий? Тебе теж модифікували, сінігамі? Га? То ласкаво, бляха, просимо до клубу! – ця мерзота відкрила широко очі і всі щойно створені змії повідкривали шиплячі пельки,  утворюючи згустки червоної енергії. – Лови ж моє Серо, сінігамі!

Десятки серо буквально врізались в тіло Сюхея, піднявши за собою стовп диму і самовдовлене гигикання з боку порожнього в лахмітті. Не минуло й пари секунд, як останній докумекав що не влучив. Здивування владики змій так і читалось на його витягнутій конячій морді, коли той врешті зрозумів, що лейтенант вже давно не на місці його атаки. Хісаги вже стоїть за спиною суперника і лише спостерігає. Сюнпо, але дуже ефектне і швидке.

– Тобі мене не вбити, арранкар, – хрипкий пафосний голос звалився на вуха порожнього, як грім серед ясного неба.

Арранкар отримав удар правицею по своїй спині, тому його різко відкинуло на попереднє місце Сюхея. Порожній підвівся на рівні ноги і навіть почав дещо психувати, випускаючи на полювання все більше своїх драних зміюк:

– Що це таке було? Як ти зміг уникнути серо на такій малій відстані, сінігамі? 

Навпроти стоїть уже не той Хісагі, щоб був хвилиною раніше. Довгі рукавиці на руках, випускаючи ледь помітнй димок, міняються свій чорний колір на сріблястий. Лейтенант дивиться на знехтуваного порожнього без краплі співчуття його стражданням, навіть не зветаючи увагу на змій, що підповзали все ближче і ближче до нього. Хто зна, на що цей рессурексіон здатен, але Сюхея це ніби взагалі не хвилює.

– Та щоб ви всі повиздихали, сінігамі! – вже з ноткою відчаю викрикнув на арранкар, змахнувши рукою в бік Хісагі. – Укуси його, Цуномамусі!
Обличчя лейтенанта, здавалось, взагалі не виражає жодних емоцій (як тут не згадати Ічіго після Дангаю). Сюхея оточив зелений ореол із духовної сили. Тиск на бар’єри посилився настільки, що четверо офіцерів, утримуючи його, попадали на коліна. Як і арранкар, що захлинається піною від вланого гніву, не витримавши духовного удару, мимоволі схилив голову перед суперником. Пустий шокований – його змії в агонії перетворюються на попіл прямо на очах. Вони досі навіть не зробили нічого вартісного. Ціна відсутності стратегії і покладання лише на удари в лоб таки дала свої плоди. Точніше, не дала взагалі нічого.

– Прощавай… – це останнє, що почув зміїний повелитель із широко розплющеними очима, впавшими долу.

Щелепа порожнього вже не рухається. Він би й сам хотів щось сказати, однак тіло не слухається взагалі. А душа просто-напросто руйнується, перебуваючи поряд із таким сильним джерелом духовної енергії.

Хісагі зробив різкий випад вперед  та ударив арранкара аперкотом ще раз прямісінько по щелепі (школа Мугуруми тут як тут). Від вибуху під час удару барʼєр врешті тріснув в декількох місцях. Маюрі лише підняв одну брову, тим самим показуючи своєрідний інтерес. Арранкара вдарило всім тілом об поверхню барʼєру. Ще пара секунд і його ледь дихаюче тіло полетіло назустріч підлозі, нарешті піддавшись законам фізики та земному тяжінню. 

Усі затихли, в захваті спостерігаючи за боєм і за тим що ж відбуватиметься далі. Порожній пластом гепнувся на підлогу як мішок з картоплею. З його дзьоба витікає багряна кров, утворюючи тоненькі струмки на сірій кам’яній підлозі. Хісагі так само спустився на землю грішну. Його рукавиці, випускаючи дим, ніби від перегріву, повільно змінюють свій колір на білий. Лейтенант зупинився, не відриваючи погляду від тіла порожнього. Чому б це? Хіба не кінець?

Та ні ж. Порожній, від удару занпакто сінігамі повинен перетворюватись на попіл. А цей ще не перетворився. Отже – ще не помер і бій незавершено.  Так і є. Зробивши тяжкий вдих, арранкар намагається підвести голову, впершись правицею в підлогу. Його маска повністю знівечена і від неї нічого не залишилось. Лише здерта шкіра і наполовину зникла частина верхньої губи – аж зуби видно. Знову тяжкий видих і порожній закашлявся, спльовуючи в агноїї власну кров.

– Кляті… сінігімі… Ви хоч розумієте… що робите?.. Кхах…

Порожній знову впав і вдарився головою об камʼяну підлогу, вже не в змозі більше підвестись. В голосі і діях чується смирення – він зрозумів, що більше не буде ніяких боїв та експериментів. Його просто виростили як свиню на забій – Маюрі може собою пишатись. Всі мрії, цілі, досягнення… тепер це все вже не важливо перед обличчям смерті, яка вже дивиться в твої напівмертві очі. 

– … Я лишень… Хотів знову почути твій сміх, донечко… Марія …

Останні слова при видиху арранкара навіть не порушили тишу всередині камʼяних сердець сінігамі. Командир закрив свої очі за соломʼяним капелюхом, а Ічіго опустив свій погляд долу.

– Повернись, Казешині, – розірвав тишу Хісагі, після чого білі рукавиці на його руках з диким шипінням перетворились в звичайну катану та піхви, закріпившись на лівому боці лейтенанта. 

Що варто помітити – з тіла арранкара так само вийшла якась енергія, яка повернулась до занпакто Сюхея. Це дуже важливий натяк на те, що лейтенант не показав всієї потужності свого банкаю або насправді, досі не знає на що той спроможний.

Від самого ресурексіону арранкара не залишилося нічого, що можна було б проаналізувати. Понівечене тіло непорушним каменем лежить посеред ангару, змішуючи останні сльози горя з багряними потоками крові. Всі мовчать, навколо мертва тиша. Якщо так подумати, то це один з найсмертоносніших занпакто в Готеї, якщо надалі розвивати варіативність атак.

 – Неймовірно, – мовив Кенсей і, похитуючи головою, почав плескати в долоні, висловлюючи своє захоплення від побаченого. 

Треба ж було якось розворушити колег, а то вони вже занадто повпивались поглядами на бідолаху Хісагі. Справа ж далеко навіть не в тому, що лейтенант настільки потужно виступив, що у всіх щелепи повідвисали. Просто ніхто не очікував аж такої переваги над суперником, як це продемонстрував Сюхей. Оцінюючи потенціал, Кенсей та Хісагі стають дуетом капітанів з найпотіжнішими атаками в рукопашному бою. Це ж просто чудово. Овації підхопив і Хірако та Омаеда.

– Так, це школа Кенсея, – прогудів Тоширо, із задоволеною мармизою схрестивши руки на грудях. – Такий банкай ми можемо признати на посту капітана.

 – Думаю, всі згодні, що перед нами стоїть новий капітан 8-го загону?  – мовив Кіораку, зробивши декілька кроків вперед і тим самим зібравши погляди присутніх капітанів.

 – Тут хрін посперечаєшся, – розтягнувся в задоволеній посмішці Хірако.

Інші присутні лише ствердно кивнули головою. Зібравши необхідні дані про згоду капітанів, командир звернувся кудись у порожнечу, незрозуміло, з ким розмовляючи:

 – Слово за вами, Рада-46. Думаю, ви все на власні очі чудово бачили. Жоден із капітанів проти нічого не має. Тому прошу вас поставитися до призначення Хісагі Сюхея капітаном 8-го загону з розумінням і затвердити цю постанову якомога швидше. Ми не можемо собі дозволити більше чекати…

БІс його зна, як саме Рада-46 мала спостерігати за цією битвою, якщо тут нікого з них немає. Хоча те, що капітани не помітили передавальний пристрій у руках Нему, не можна їм пробачити.  На все приміщення пролунав важкий чоловічий голос, що говорить від імені Ради-46:

 – Рада-46 бачила сутичку і схвалює підвищення лейтенанта 9-го загону Хісагі Сюхея до звання капітана у 8-му загоні.  Кінець зв’язку.

Незважаючи на досить багато позитивних емоцій капітанів і очманілої Мацумото, тут присутня ще одна особа, дуже незадоволена власним експериментом.

– Зняти бар’єр!  – викрикнув Куроцучі, після чого дуже квапливою ходою підійшов до арранкара, який вже дух спустив.

Просто гниючий шмат мʼяса. Маюрі вдивляється у це місиво із певною цікавістю та розлюченістю через рівень арранкара. Невідомо, як капітан так може комбінувати вираз свого обличчя, відображаючи водночас декілька емоційних складових, але всередині він згорає від інтересу. І от що його зараз справді цікавить, то це чому у Хісагі так скаче реяцу в банкаї.

 – Цей уже нікуди не годиться… – промовив Маюрі і витягнув із рукава маленький пусковий механізм розміром із фломастер та червоною кнопкою зверху.

Але щось змінилось – Куроцучі так зрадів, що просто не зміг приховати всі свої 32 від загальної уваги:

 – Отже, мій препарат діє, – потягнув самовдовлено розмальований капітан, прокручуючи в руці дивний пристрій із кнопкою. – Бачиш, я можифікував арранкара так, що тепер ви не зникаєте, а здихаєте так само як і всі інші. Твоя душа ніколи не переродиться. Ти мучитимешся в агонії, поки… 

Самовдоволена промова капітана 12-го загону закінчилась, як тільки арранкар з невідомих причин і всупереч силі модифікації власного тіла почав зникати. Посмішка на обличчі Маюрі кудись поідлась, зʼявилась якась розгубленість. Він спочатку і не зрозумів, у чому справа. Куроцучі із незадоволеною пикою оглянув пристрій у своїх руках з усіх боків – може там десь проблема чи він вже встиг кнопку натсинути?  А потім його очівпали на шию порожнього – там шось в дірці рухалось.  Маленька істота, що звивається.  То була його ж змія. Арранкар вбив сам себе, тим самим звільнившись від пут божевільного вченого.

– Трясця твоїй матері… – невдоволено пробубнив Маюрі і з кривим писком розвернувся, почимчикувавши у бік виходу – тут його більше нічого не тримає.

За ним пішла і Нему, перед цим чемно відкланявшись перед капітанами. Перед цим бар’єр було вже повністю знято, і Хісагі, неквапливим кроком пішов назустріч капітанам, що чекали його вже не одну хвилину. Лейтенант хотів пересвідчитись що арранкар мертвий – той же не хотів зникати, тож Сюхей чекав до кінця.

 – Вибачте, я не зміг повністю скористатися своїм банкаєм, – почав нервово виправдовуватись лейтенант перед колегами.  – Мені було не по собі від того, що сталося нещодавно в Сейретеї.  Обтяжували інші думки під час бою…

Але нікого з присутніх його слова не хвилюють аніскілечки. Головне – результат, а виправдання – це для дітей. Ще одна чеснота, якої варто повчитись майбутньому капітану. Тепер він – голова цілого загону і виправдань там вже нікому буде давати, тільки відповідальність.

Усі присутні вітають нового капітана і замість тисячі слів, до ангару завітав найдоброзичливіший капітан. Укітаке, в супроводі Кійоне та Котсубакі, привітав Хісагі і вручив йому білий хаорі. Це був новий, чистий, як сніг, хаорі капітана 8-го загону без рукавів.

– Так, капітан 8-го загону Хісагі Сюхей, вітаємо на новій посаді, – урочисто промовив колега з 13 загону і підніс гордість капітанів новому члену їхніх рядів. – Носи з гордістю…

 ______

 * Цуномамусі (яп.) – гадюка

 ** Яцудзакі (яп.) – той, що розірвав на частини