Романтика на горищі

У Мейбл Пайнс було багато любовних інтересів. Зазвичай не взаємних.

Найцікавіших кавалерів вона зустріла саме тут, у Гравіті Фолз. Шайка гномів, маленький ясновидець-шарлатан, бойз-бенд, русал, двоє красенів її мрій, ляльковод…

Перегорталася сторінка за сторінкою.

Спекотне червневе сонце досягло зеніту, наповнюючи горище Хижки Чудес сліпучим світлом, через яке було помітно кожну крихітну пилину, що ширяла в цій кімнатці.

Пил рівним шаром лягав на занудні книги її брата, на узголів’я ліжок, на раму трикутного вікна і навіть на саму дівчинку, змушуючи її морщитись від раптових поривів чхнути.

На даний момент, ніхто не скаже їй: “Будь здорова”, адже в кімнаті вона була зовсім одна. Звичайно, якщо не рахувати Пухлю, який спав на її подушці.

Навколо тиша, що переривається лише скрипами дерев’яного будинку та сопінням порося.

А Діпер мабуть зараз потискує руки прибульцям чи веде розумний діалог з прадядею Фордом чи що ще можна робити на цій нудній “Омезі”?

Літаюча тарілка, що впала на Землю мільйони років тому, вважалася Мейбл нудною тільки тому, що її не взяли з собою в експедицію.

За словами дядька, цей корабель — місце дуже небезпечне. Один зайвий крок і за тобою полює дроїд, відповідальний за систему безпеки.

Ще там є клей неземного походження — субстанція, яка здатна склеїти все, що завгодно і завжди! Їм можна навіки-вічні склеїти колись розірваний плакат з її найкращими подругами або приклеїти до всіх продуктів у холодильнику кумедні пластикові очі і подивитися на реакцію дядька Стена!

Напевно, через подібні божевільні ідеї, що могли раптово спасти оптимістці на думку, її й не взяли на корабель.

Форд вважає племінницю надто легковажною. Кому в серйозних дослідницьких роботах потрібна така безтурботна дитина, яка обов’язково влипне в неприємності?

У душі близнючка все ще теплила надію, що її брат і прадядя просто так показують занепокоєння та турботу про маленьку Мей-Мей.

Пайнс важко зітхнула, продовжуючи шарудіти сторінками свого рожевого альбому, що дуже вдало справлявся зі своєю роботою — освіжати пам’ять про її невдалі літні романи минулих канікул.

За задумом Мейбл-з-Минулого, Мейбл-з-Майбутнього зараз мала перегортати свої хроніки любовних пригод у безперечно файному настрої, сидячи під ручку зі своїм новеньким крутезним бойфрендом. Однак Мейбл-з-Майбутнього була зовсім одна і це відчуття гнетучої самотності аж дух збивало…

…І їй дуже хотілося, щоб цей збитий дух швидше прийшов до тями або вона окропить усю хатину святою водою! Це зовсім не жарт!

Насправді її похмурість була викликана аж ніяк не минулими невдачами на любовному фронті, як здавалося.

Зазвичай дівчинка виглядала похмурою, коли довго про щось думала. А оскільки оптимістка майже 24/7 світилася від нестримного щастя, як диско-куля на вечірці, можна зробити висновок, що головою думала вона не часто.

Які ж серйозні переживання, від яких неможливо відволіктися навіть ночівлями з дівчатами та в’язанням, могли закрастися у ці дитячі безтурботні думки?

Любов, кохання… Чи може не кохання?

Вона й сама не знала відповіді.

Останнім часом альфа-близнючка почала проводити більше часу зі своїм новим знайомим.

І не просто знайомим…

Вона щиро вважала його найкращим другом, нехай він і просив називати його своєю музою, хоч у неї вже була муза!

Навіть крутіше! Дві музи!

Вірніше, красунчики Зайлер і Краз із однойменного фільму “Красунчики”, що досі з’являлися в її кислотних снах мало не щоночі.

Тож ця ніша вже зайнята. Ще один постійний відвідувач її снів зайняв почесне місце друга.

Але хіба друга?

Мейбл дуже різко закрила свій багатостраждальний альбом, через що всі рожеві блискітки у надлишку, що знаходилися на сторінках, посипалися на її новий светр.

Новий жовтогарячий светр із темними силуетами ялинок на небокраї, що символізував її приВ’ЯЗАНІСТЬ до орегонських заходів сонця.

Вона розповіла цей каламбур Діперу за сніданком нещодавно, вихваляючись своїм останнім творінням з пряжі.

Він тільки хмикнув і почав гризти ручку ще дужче, записуючи відомості про “Омегу” у свій особистий щоденник, перед тим як вирушити в дорогу.

Гучне закриття фотоальбому розбудило порося, через що воно хрюкнуло і кинулося на руки власниці.

— Ох, Пухлю, вибач, що розбудила, я ненавмисне. Чи можу я якось загладити провину? — Дівчинка акуратно підняла свинку вгору над собою, схиливши голову на бік. — Давай так, хрюкни один раз, якщо хочеш банку морозива зараз і хрюкни два рази, якщо хочеш банку морозива ввечері.

Свин як на зло хрюкнув двічі, забрав у неї привід ще раз втекти від неминучого самоаналізу.

Пайнс незадоволено цокнула язиком і ліниво встала з ліжка, щоб віднести Пухлю до його законної м’якої лежанки, забрудненої клеєм ПВА, плямами від фруктового льоду і помади Гренди кольору фуксії.

Погладив милого вихованця, вона знову повернулася до розстеленого ліжка і лягла на звільнену подушку, повернувшись обличчям до скошеної стелі.

Їй краще аналізувати ситуацію, коли вона розглядає брудні залишки від якоїсь гідкої рідини, так зване “щось з чимось”, що красується на одній із балок над ліжком.

У думках вона знову була зі своїм другом, що так мило поводився з нею… Та він справжній джентльмен!

Якщо… Якщо не рахувати його вічні жорстокі жарти та жахливі подарунки…

Але хіба існує міцна дружба без підколів та приятельського кепкування? Трикутний хлопець все одно дуже галантний, щоб не означало це дивне слово… Хм, мабуть, річ про головку сиру.

Так, тільки в тому й справа, що він…

Трикутний.

Її друг — жовтий, як цей галантний сир, трикутник з чорними ручками, ніжками і великим оком посередині.

Цю доброзичливу дівчинку, яка потоваришувала навіть із різними версіями себе з мультивсесвіту, зовсім не бентежив такий зовнішній вигляд.

Та ну, це ж прикольно! Як для друга – саме те.

А як не для друга…?

Мейбл знала це почуття надто добре, щоб ігнорувати.

Вона — невдала коханка, така її натура. Проти свого характеру не попреш, хоч впирайся рогом в стінку.

Щоразу, коли вона раптово закохувалась в якогось гарненького хлопчика, її серце починало битися трохи швидше, а на губах з’являлася промениста і трохи дурна посмішка.

У цьому стані Пайнс може погодитися на будь-що, на будь-яку авантюру, аби утримати предмет зітхання, як це було з Гейбом.

Якихось улюблених хочеться просто довго обіймати і цілувати, якихось обсипати компліментами, подарунками і, звичайно, купою блискіток у вигляді метеликів.

А перед трикутним… Перед трикутним хочеться набрати повітря до легенів, відкрити рота і просто кричати настільки голосно і довго, наскільки це можливо з погляду банальної людської оболонки.

Кричати від збентеження і радості, що цей літаючий доритос з’явився знову, не виправдавши потаємні страхи про те, що одного жахливого дня він зникне як звичайний плід уяви.

У неї була теорія, що її новий астральний дружок — просто створення біснуватої фантазії, що перетинає всі межі дозволеного. Щоправда, сам демон, як він себе самовизначав, це спростував.

Мейбл не дуже хвилювалася про те, що типа по-справжньому закохалася в якогось там “демона розуму”. Ні, ні краплі, адже вона завжди мріяла закрутити роман з вампіром чи ельфом, чи іншим будь-якою міфічною істотою.

Але… У всіх її мріях ці істоти були людиноподібними.

Усі її колишні були людиноподібними. Але не геометричними фігурами планіметрії з циліндром і тростиною.

І хіба така дрібниця має хвилювати?

Це ж як роман у листах, кохання на відстані! Ти не бачиш обличчя співрозмовника, може, навіть не знаєш, як він виглядає, але все одно любиш усім жилистим серцем!

Хм… У трикутників у будь-якому випадку немає обличчя… Поганий приклад.

Тоді це як… Як закохатися в купюру! І Мейбл навіть знала, як це!

І ні, вона закохалася не в гроші як дядько Стен, а в десять доларів.

Правильніше сказати, у чувака на десятидоларовій банкноті. Ах, Олександре Гамільтоне, скільки тендітних сердець ти розбив… Включаючи серце малої Мей.

Так, з цим начебто все… Трикутний хлопець? Нічого страшного! Руки, ноги є — і на тому велике спасибі! Розібралися.

Але найголовніше переживання тринадцятирічної дівчинки — страх відмови. Відмов у чому завгодно.

Навіть якщо він просто не захоче пити з нею безсмачний чай у затишному місці, що являв собою фіолетово-рожевий безкрайній космос, де в просторі маяли коробки від дисків, кошенята, клейові пістолети, спиці, клубки і неймовірно зручні крісла! Вона іноді потрапляє туди, коли засинає, і вони грають у справжнісінькі міжгалактичні шахи!

Ну, як грають… Найчастіше доритос із глузуванням у сотий раз пояснює їй здібності фігур, поки вона збирає всіх коней і плекає їх у теплому светрі.

Коротше кажучи, Мейбл Пайнс боїться залишитися на самоті, боїться у котрий раз почути відмову.

На її пам’яті вона сама кидала лише Ґідеона… І те, за допомогою брата.

Ну і гномів відшила, хоч це навряд чи рахується за звичайну відмову, якщо помятати, що вони її викрали.

І все ж таки… Треба у всьому зізнатися, адже так стане легче.

Профі-сваха говорила це своєму братові про Венді і зараз каже це і собі.

А легше стане в будь-якому разі, тому що дівчинка готова була прямо зараз вибухнути від надлишку почуттів, розмазавши свою кров, повну цукру, по всьому захаращеному горищі.

Може, хоч тоді її близнюк зніме цю картину з кораблем та хвилями, від одного погляду на яку занурюєшся в нудьгу рідної Каліфорнії.

Ах, вона не звикла приховувати свої емоції так довго! Нікому не подобається відчувати себе райдужною пін’ятою, з якої страхи намагаються вибити цукерки-визнання! Час із цим зав’язувати.

Зрештою, завжди можна залишитись друзями.

Задумавшись, дівчинка закрила обличчя руками, не бажаючи більше споглядати цю безглузду реальність, де вона може відчувати безглузді емоції.

Уві сні завжди краще.

— Овва! Падаючу Зірку знов не взяли в чергову безглузду пригоду?

Знайомий сторонній голос з металевими нотками змусив її здригнутися від хвилювання і різко відібрати руки від щік. Світло впало їй прямо в очі, засліпивши буквально на секунду.

Над ліжком ширяв її друг-трикутник, моргаючи єдиним оком.

— Привіт, Біле, — господиня горища швидко прийняла вертикальне положення, спробувавши пригладити своє кучеряве волосся, — І давно ти тут?

— Достатньо для зрозуміння, що маленька Зіронька зажурилася, — відповів їй демон, підлетівши ближче.

Кімната втратила фарби, оригінальні кольори речей стали ледь помітні. Тільки пилюка залишилася такою ж сірою, щоправда, нерухомо повиснувшою в повітрі.

Час ніби зупинився.

Дівчинка змусила себе більш-менш щиро посміхнутися, показав брекети, які Біл називав “витонченою тортурою металевими пластинами в роті” і неквапом підійшла до сріблястого дзеркала поряд з ліжком, щоб розчесатися і надати неслухняному волоссю охайний вигляд.

Добре розглянути себе в цьому дзеркалі було трохи неможливо через залишки помади тієї ж Гренди після вчорашньої ночівлі, жирних плям від піци і чорнил, якими зазвичай заливалися ручки, коли Діпер їх остаточно догризав.

Але що точно можна було чітко розглянути у відображенні — так це її яскраво-жовтого мерехтливого гостя. Через дзеркало вона ненароком спостерігала за тим, як Сайфер грає зі своєю тростиною, парячи десь ззаду, що здавалося їй кумедним і повертало їй колишній задерикуваний ентузіазм.

Було якось незручно починати розмову першою, але на щастя він узяв ініціативу на себе:

— І, якщо тебе це так турбує, ти нічого не пропустила. Людей нудніше за Шестопала і Сосну я, певно, не зустрічав за все своє багатомільярдне життя, — помітивши стеження за своєю персоною за допомогою дзеркала, трикутник в одну мить переметнувся максимально близько до Мейбл, що від несподіванки випустила з руць старий гребінець, — Вони мовчки нотують про примітивну техніку у своїх записничках, чуєш, ні?

— Все-то ти завжди знаєш, — пробурмотіла Зірка і відсахнулася, щоб підняти з полу гребінець, що впав поруч із ковбойськими чоботами, і покласти його на місце, намагаючись не подавати виду, що подібна близькість її бентежить.

— О, я знаю багато чого! — він простягнув цю фразу, перестаючи бути яскраво-жовтим і починаючи показувати на своєму трикутному тілі кадри з нерозгаданими таємницями людства, змінюючи їх настільки швидко, що Пайнс жодного не змогла розгледіти.

Це ж треба, він ж як літаючий телевізор… Дядько Стен би тихо заздрив.

— Хм, і навіть…

— Авжеж, Зіронько, навіть про реакцію твого малоцікавого братика на твої нові вовняні нитки, пов’язані у певну дивну форму!

Подібні фокуси з всезнанням демон провертав не раз, що іноді лякало.

А якщо він може читати думки? Чи йому вистачає і того, що він якимось чином стежить за її сім’єю?

— І що, навіть…

— І навіть про каламбур. Він такий собі, на трійочку, але в цьому його принадність, не знаходиш? Сосна ніколи не цінував те, що має.

— Так, є таке…

Її найкращий друг літав навколо неї, заклавши чорні руки за спину, час від часу неприродно хихикаючи і говорячи про якісь мішки з кістками, яких він за першої ж нагоди перетворив би на кричучі голови.

Вона його майже не слухала, намагаючись зосередитись на своєму остаточному рішенні.

Одна частина безнадійної оптимістки шепотіла, що нічого не вийде і не треба навіть намагатися говорити на цю тему, але інша частина дівчинки прямо-таки кричала про те, що справжня Мейбл ніколи не відступає! Пайнси ніколи не здаються на півшляху!

– Біл… Я…

Ой-ой, стався витік Мейбл-палива, так що регулювання сорому екстрено відключено до приходу Мейбл-майстра.

Серце забилося як шалене, заливаючись кров’ю, а власницю заливаючи фарбою. І без того рум’яні щічки почервоніли як ніколи раніше, і дівчинка поспішила сором’язливо закрити їх долонями.

“Тобі стане легше, ось побачиш!”

Вдихнувши якнайбільше задушливого повітря, старша близнючка заправила каштанове пасмо за вухо і продовжила:

— Мені здається… Що ти мені подобаєшся… Але це не точно, я ж дурна, я не…

Змусити себе говорити далі було складно, особливо коли на тебе дивиться одне зацікавлене око.

Падаюча Зірка чекала якоїсь бурхливої ​​реакції, щось типу єхидного сміху чи образи. Але співрозмовник буквально завис навпроти неї, переставши рухатися і навіть моргати.

Таке у нього сталося вперше за багато років.

Йому, звісно, зізнавалися в такому понятті як “любов”, але це були або зовсім нижчі істоти з Виміру Жахів, бажаючі отримати милість володаря, або улюблені люди тих, чиї тіла він, так би мовити, запозичив у своїх корисливих цілях.

А зараз навпроти нього стоїть тендітний мішок з кістками, який все ж таки відзначився розумом і винахідливістю, які Пайнс воліє вперто приховувати, щоб зійти за найдурнішу дівчинку в усьому світі, і освідчується одному з найвідоміших і всевладніших істот всесвіту в коханні.

Освідчується в коханні тому, хто рік тому мало не стер її сім’ю з лиця землі разом з рештою містечка. Тому, хто ввів в оману Шестопала і дивився, як вчений щосили намагається не спати. Зводив з глузду Феску, залазячи до його сірого розуму. Протикав Сосні руки вилками, заливав йому в очі содову. Погрожував у тілі Діпера скинутися з водонапірної вежі, перетворити обох близнюків на бездиханні тіла. Полонив Падуючу Зірку у світ її ж фантазій.

Благо, їй про це не згадати, поки він того не забажає.

Ой, і як же тупо це прозвучало… Мейбл Пайнс серйозно закохалася в могутнього демона, який може непомітно стежити за людьми, вселятися в людей, як він нещодавно продемонстрував у всій красі, і вносити коригування у сни?

Закохалась у рівнобедрений трикутник, зображенний на доларі та французької декларації прав людини? У безтілесне око, яке символізує аж ніяк не милосердя, правосуддя та пильність, і їй ще вистачило сміливості йому про це заявити?

Та хто б міг подумати?

Ні, ні, це просто якась помилка! Вона може все пояснити… Наприклад тим, що сьогодні вона випила дуже мало Мейбл-джуса, так!

Звичайно, з пластмасовим динозавриком, що застряг у горлі, вона б думала набагато тверезіше…

Зірка, що палала від сорому, носком туфлі водила по сірому килиму, змушуючи свій нещасний казанок, що був їй замість голови, намагатися зварити вихід із такої ганебної ситуації. І той уже майже зварив втечу, але вже було пізно.

Біл прийшов до тями і залився холодним маніакальним сміхом, який відчувався якимось невідомим шостим почуттям, долинав звідусіль, з усіх боків, починаючи зводити з розуму будь-якого в його радіусі впливу.

— І Падаюча Зіронька всерйоз вирішила мені це сказати! Що ж, віддаю тобі належне, — істота зняла з себе циліндр, через що весь світ на секунду буквально перекинувся вгору ногами, похитнувши Мейбл. — Дитятко, це було сміливо! Одружимося прямо зараз!

На її жах, його трикутна оболонка почала моторошні метаморфози, які злякали дитину навіть більше, ніж шалений сміх.

Тростина в тонких надприродних руках спочатку розчинилася в чорну жижу, пізніше набувши форми смолисто-чорного весільного букета.

Але саме до паніки страшне відбувалося з його всевидячим оком.

Повіки заплющили око, розчиняючись у жовтизні і перетворюючись на пару безформних губ, у чиїй липкості просто неможливо було сумніватися, що потягнулися до маленької закоханої Мей-Мей для перекрученої версії поцілунку.

Дівчисько вилетіло з горищного приміщення з нестямним протяжним криком, до смерті налякане черговим жартом, від якого міг посміятися лише сам Біл Сайфер.

— Тепер твоя божевільна власниця знатиме, що відбувається, коли мішки з кістками перевищують свої повноваження, — звернувся він до верещачої, на кшталт власниці, свині, повертаючи собі колишній образ і манерно поправляючи краватку-метелика.

Із коридора почулися глухі удари.

Мабуть, Падаюча Зірка на те і падаюча, щоб спотикатися і стрімголов летіти вниз вузькими сходами.

Мейбл Пайнс втратила голову.

Востаннє за цей день простір заповнився гомеричним сміхом, перш ніж всемогутня істота зникла в блакитному полум’ї, отримавши достатньо людських страждань на сьогодні.

Істеричний сміх прозвучав настирливою луною у голові у Стенлі, який біля ґанку консультував свого підлеглого Сантьяго про найближчу партію контрабанди сірих мопсів у Канаду.

Слідом за сміхом у голові, який Феска проігнорував так само, як і рахунки з податками, почувся цілком реальний дитячий крик.

— Щоб у тебе там не відбувалося, люба, спробуй вирішити проблему сама! Ти сильна та незалежна жіночка! А твій дядько Стен робить гроші! От ж ці діти…