#вересень
від Ілля СергійовичМи всім збрехали, що поїхали на відпочинок, а самі зачинились у квартирі. Дні проводимо у замкненому просторі, лежимо на килимах. Щокої до щоки, ми дивимось у білу стелю, спостерігаємо сузір’я тріщин. Хто завгодно серед постійно різних хмар на небі побачить щось незвичне; а бачити дещо нове та незвичне у статичному, незмінному,
дано не кожному.
Ми всім збрехали, що поїхали на відпочинок. Та восени все ж вийти з дому маємо й всім знайомим пояснити, чому не загорілі, чому не покусали нас медузи та як це ми на пляжі самси поїли і не отруїлись. Насправді, вересень завжди знаходиться в одному кроці, в одному кроці від літа. Питання тільки в тому, коли один крок буде зроблено. І начебто ми точно знаємо,
та точність так оманлива.
Коли пройшло все літо у квартирі — то забуваєш якось про головний убір. Вересневе сонце перших днів зазвичай горячіше від усього літа. Намагаємось гуляти у тіні горіхів, та їх так мало: й тіні, й дерев. Щоб голову не напекло, турботливо рвеш із дерева горіховий листок. Турбота не дорівнює спасінню, та іноді ефективніше за неї нічого й нема. Ніщо я не приймаю з такою
благодарністю,
як твою турботу. Вже стільки вереснів пройшло, та листок все пахне тим одним. Насправді літо завжди розташовано у кроці, в одному кроці від вересня. Питання, коли воно зірветься. Ми продовжували літо, як могли. Вгризалися в кожну хвилину зубами. Тримали зібрані валізи, сподіваючись поїхати на море ще раз. В ділових костюмах на килимі лежали,
повернувшись з навчання та з роботи.
Холодний чай робили, а потім у микрохвильовій печі гріли, тому що вечори вже такі, що в ковдри пора кутатись й грітись, грітись, грітись. Але з тобою нам не місце під одною ковдрою. Ти визнала це першою. Брала пакети зі сміттям та йшла їх викидати у сусідній двір. І підіймаючись на поверх ти почала користуватись сходами замість ліфта.
Частіше почала вставати
десь о годині мабуть другій ночі, та начебто щоб покурити чи випити води на кухню йшла, а потім із дзвінком будильника я прокидався у пустому ліжку.
На тумбочці була залишена невідкрита пачка цигарок. На кухні я побачив, що у графіні не стало води менше. У вбиральні світло вимкнено та двері не зачинені.
Сяяло ранкове сонце, що так на літне схоже, дивилось начебто із посмішкою в вікна. Та не в мої. Ти, літо взявши до валізи, залишила мою квартиру. Тоді й наступив вересень.
Чудова солодко-гірка розповідь, просякнута усвідомленням чогось непересічного, але приреченого, що промайнуло у житті, залишивши по собі спогади, відтінкі відчуттів. Помітила у творі літературну інверсію, що спрямовує нашу увагу на дії, які заглиблюють у літню атмосферу таємничої зако
аності, а також задає мелодіку тексту. Дуже гарно. Дякую 🌹
дякую! приємно, коли текст так відчувають і звертають увагу на такі речі)