Ранок життя

Я нарешті можу сміятись.
Скільки літ з дитинства пройшло?
Щиро сміхом тоді заливалась,
я згадала як це воно.

Як воно з головою порожньою
йти по вулиці й співати пісні.
Як ходити тропою дорожньою
і не хтіти залишитись в ній.

І весна доторкається ніжно
до волосся мого скуйовдженого.
Я прокинулась тільки і сонно
задивляюсь на ранок життя свого.