Немає веснянок

Бакуго вважав, що тепер його стосунки з Деку добрі. Наприклад, він може цивілізовано поговорити з хлопцем, не розлютившись або щось на кшталт. Можливо, він ніколи не замислювався над тим, чому завжди нервував, коли задрот усміхався йому.

Буквально знадобилися терапія та курси управління гнівом, щоб усвідомити це. Що він був закоханий у молодшого хлопчика з дитинства. У його посмішку. У його чарівність, але що йому найбільше подобається в Деку, так це його ластовиння; він любить рахувати їх так, щоб інші цього не бачили.

Підрахунок ластовиння був схожий на підрахунок зірок. Він міг би відкрито, блять, кричати про них, якби міг, і він, блять, буде (може бути, перед бакусквадом, якщо єнотоока підштовхне його). Тому що це його страшенно улюблені риси в Деку. Так було завжди, відколи вони носили підгузки.

І будь він проклятий, якщо не побачить ці ластовиння протягом ебаного дня.

***

– Е, Бакубро! – Ашидо покликала попелястого блондина. Він тільки глянув на неї, коли вона посміхнулася, – що тобі подобається в Мідорії?

Він пирхнув від несподіваного питання і відвів погляд.

– …веснянки.

– що це було? – Міна посміхнулася.

– Я СКАЗАВ “ЙОГО ВЕСНЯНКИ”, ЄНОТООКА! — потім пішов.

«чувак.. а що, як я…» — промайнуло в голові Ашидо; вона дістала свій телефон та почала друкувати.

***

Ізуку думав, що це відмінна ідея. Урака теж так вважала (це була ідея Міни, але йому потрібна була невелика допомога). Було перше квітня. І він хотів принаймні подразнити Каччана з цього приводу або, можливо, отримати реакцію. Він завжди знав, як сильно Каччану подобається його ластовиння, так що, можливо, йому знадобиться більше часу, щоб помітити це?

З її допомогою він зміг приховати своє ластовиння за допомогою тонального крему. Коли він дивився в дзеркало, він виглядав дивно без своїх веснянок. Він ішов коридором, побачив Всемогутнього.

— Доброго ранку, Всемогутній! — він усміхнувся своєму батькові, тобто наставнику.

Всемогутній грубо кашлянув, дивлячись йому в обличчя.

– Щось не так?

– Ні.. ні, зовсім ні! – Він відкашлявся, – але хлопчик мій …! твоє ластовиння?!

— Хе-хе, — він нервово посміхнувся, чухаючи потилицю, — Ашидо-сан та Урарака-сан подумали, що це гарна ідея? І я теж так думаю, тому прибрав їх за допомогою тональника. Допомогла Урарака-сан! А то я не знаю, як його наносити, — він глянув на годинник. – Ох! до початку уроку лишилося майже 10 хвилин! Побачимось пізніше, всемогутній! — перш ніж Тошинорі встиг зреагувати, він уже був далеко від чоловіка.

***

Відчинивши двері, він привітав клас: “Доброго ранку всім!”

Тиша…

Всі дивилися на нього, він дивився на Каччана. Потім Каччан розплакався?!

– КАЧЧАН?! — він закричав у паніці, коли підійшов до хлопця, простягаючи руки, щоб утішити його. Клас просто витріщається. Плач Бакуго був зовсім не тим, на що вони очікували.

— НЕ НАЗИВАЙ МЕНЕ ТАК, МАТИ ТВОЮ, — закричав на нього каччан, намагаючись відштовхнути його руки, — ТІЛЬКИ ДЕКУ МОЖЕ НАЗИВАТИ МЕНЕ ТАК!

– АЛЕ КАЧЧАН, ЦЕ Я. Я ДЕКУ…

— Досить брехати, зраднику, — схлипнув він.

***

— ВІДВАЛИ ВІД МЕНЕ, САМОЗВАНЕЦЬ! — верещав він, коли Деку спробував наблизитися до старшого хлопчика під час обіду.

– Але каччан ..!

– Мабуть, ти той ходячий статист-вібратор з Кецубуцу, чи не так?!

– Що?!

***

— Боже, це краще, ніж я очікувала! — Міна витерла сльозу, коли вони з класом спостерігали за цими двома.

— Надто жорстоко, — зітхнули хлопці з бакускваду.

— Не чекала, що він так відреагує, — зізналася Хагакуре.

— Бакуго-чан на вигляд не з тих, хто так реагує, Керо.

— Може, Бакуго-сану справді подобаються ластовиння мідорії-сана? – сказала Яойрозу.

— Ага, — Кирішима почухав потилицю.

— Схоже, бакуго справді любить ластовиння Мідорії, — сказав Сіро.

– Що?! – скрикнули дівчата.

– Я думав, це вже очевидно? — спитав Тодорокі. Всі подивилися на нього, він просто знизав плечима, – Бакуго, здається, любить дивитися на його обличчя, тому я подумав, що всі ви вже знаєте, що Бакуго закоханий у нього.

– Чого-о?!

***

Ізуку взмивав тональник з обличчя, коли піднявся на четвертий поверх гуртожитку для хлопчиків.

“Я не очікував, що Каччан так відреагує!” Реакція Каччана, м’яко кажучи, була несподіваною. Він не очікував, що той помітить відсутні ластовиння, і не очікував, що він закричить через це. Це справді зігріває його серце. Невже Каччану справді так подобається його ластовиння?

Проходячи повз кімнату Кирішими, він постукав у двері Кацукі.

— ЯКЩО ЦЕ ТОЙ ЙОБАНИЙ САМОЗВАНЕЦЬ, ТО ПРИБИРАЙСЯ ДО ЧЕРТОВОЇ МАТЕРІ!

Блін.

– Ні! це справді я, Каччан!

Клац.

Раптово його потягли: “Вах!”
Це було надто швидко для нього. Він був на колінах у Каччана? Чого?!

– До-Каччан?! — він дивився на нього!

Я облажався, так?

***

Дивиться…

Обхопивши його обличчя правою рукою, Кацукі дивиться на нього. Рахує кожну веснянку. Він полегшено зітхнув і знову обійняв зеленоволосого хлопця.

– До-Каччан? — цього разу він задоволено зітхнув.

— Де ти, чорт забирай, був, виродок? — він загарчав у шию, вдихаючи запах.

– Н-ну.

***

– ЩО?! Ця грьобана єнотоока..!

Він кипів від гніву, але стримував його. Виконував вправу, яку вивчив на курсах керування гнівом. Вдих і видих. Вдих і видих.

– Я розберуся з нею завтра, – він цілує його в щоку. І якимось чином, як він і очікував, Деку перетворився на гігантський людський помідор з ластовинням і відключився.

М’яко посміхнувшись, він поклав його на ліжко і заснув поруч із ним, міцно обійнявши молодшого.

На наступний день…

— БЛЯТЬ, ЄНОТООКА!

– МЕНІ ШКОДА!