Ти гарніший із закритим ротом

Є щось трохи стрьомне в цьому боці Деку.

Ця його сторона показується щоразу, коли видається особливо хріновий день – коли сутички із лиходіями затягуються, і занадто довгі бої вимотують до знемоги. Коли нічерта не виходить як слід. Коли Катсукі втрачає себе до краю, і в нього не залишається нічого, крім болю в зап’ястях і печіння на стертих долонях. Це відчувається, ніби кожне нервове закінчення буквально горить.

– Я люблю твої руки, Каччан, – прикривши очі, каже Деку, сидячи на стегнах Катсукі, стискаючи ногами його боки і замикаючи того в пастку зі свого тіла і подушок, що підпирають спину. Катсукі хрипко ковтає, відчуваючи, як спалахує його обличчя, і це почуття не має нічого спільного з пережитою нещодавно перенапругою.

– Вони завжди такі теплі, огрубілі, але все одно м’які…

Деку цілує кожен кінчик пальців, і тут починається це; Деку схиблений на руках — зокрема, на руках Катсукі. Коли він заведений, він приділяє їм надто багато своєї захопленої уваги, і Катсукі справді не в’їжджає, що це якось ебануто дивно, але не те щоб його це сильно хвилювало.

Стрімке божевілля на Катсукі та його руках вже давно не є чимось новим, але Деку, який не закриває свій грьобаний рот у ці моменти — безперечно є.

– Ти був таким приголомшливим сьогодні там, – каже Деку перед тим як провести язиком вгору по вказівному пальцю Катсукі, беручи його в рот і обхоплюючи губами фалангу.

Дихання Катсукі збивається, коли він відчуває, як тепла язик кружляє навколо його пальця, і він стискає вільною рукою стегно Деку в спробі зберегти самовладання. Цей маленький говнюк ніколи не дізнався б про те, який ефект мають ці слова, якби Катсукі просто, бля, умів тримати себе в руках.

І не був він таким приголомшливим сьогодні — пов’язки на його нозі були яскравим підтвердженням.

– Заткнися, – Катсукі намагається звільнитися – виходить сумніше, ніж він розраховував, і він стискає зуби в безсилій злості на свою чортову слабкість до цієї солодкої херні.

Він не знає точно, коли дековські компліменти переросли з дратівливих і принизливих (у його голові, принаймні) в щось, що легко піднімало його член.

Найгірше у всьому цьому те, що Деку знає.

Звісно, ​​він, блять, знає. Задрот був чокнутим сталкером, який прискіпливо збирав (і, можливо, досі збирає) інформацію про Катсукі зошит за зошитом — роками.

Але він ніколи нічого не говорив, навіть якщо він справді знав. Вони про це не говорили. Вони взагалі ні про що таке не говорили, серйозно.

Деку тримає Катсукі за зап’ястя – міцна, але ніжна хватка – досить обережна, щоб не заподіяти додатковому болю, і досить жорстка, щоб утримати його на місці. Він повільно виймає палець з рота, легенько зачіпаючи зубами шкіру і прикушуючи кінчик перед тим, як зробити те ж саме з наступним пальцем – походжаючи язиком по оголеним нервам і викликаючи спалахи збудження з кожним укусом.

Катсукі роздратовано пирхає, сповнений рішучості не дозволити Деку дізнатися, наскільки добре це відчувається, хоча, ймовірно, ця спроба виглядає дуже спірно у поєднанні з власною кам’яною твердістю, що упирається Деку в стегно.

Гаразд, нехай його тіло і зраджує його, але це не означає, що рот діятиме так само.

– Припини мене дражнити, кретине.

Деку посміхається з безіменним пальцем Катсукі в роті і невідривно дивиться тому в очі, ніжно смоктаючи його перед тим як дістати – не забувши наостанок прикусити кінчик, а потім каже:

– Але ж я навіть ще не дійшов до другої руки.

– Зроби, блять, що-небудь інше, поки я не підірвав твоє тупе обличчя, якщо ти так сильно любиш мої руки, придурок.

Деку посміхається і проводить язиком по всій долоні Катсукі.

– Так?

– Ні, ти грьобаний-аргх, – з огидою гарчить Катсукі, вириваючи свою руку з хватки Деку.

– Тоді що тобі треба?

Що це за дебільне нахрен питання? Як Деку не знає, що йому може бути потрібно в такій ситуації? Чи ніби Катсукі збирається спростити йому завдання?

– Я думав, ти любиш головоломки, – каже Катсукі, проводячи нігтями вгору по стегнах Деку і забираючись під спідню білизну, щоб стиснути сідниці.

Він дивиться, як Деку відкриває рот на видиху і опускає вії, коли в його шкіру впиваються нігті Катсукі. Чортовий мазохіст.

– Люблю, – повільно каже Деку, прикусуючи свою нижню губу і проводячи пальцями від торса Катсукі до його грудей – можливо, нарешті плануючи перейти до чогось більшого, ніж темп грьобаного равлика. Кінчики його пальців окреслюють рельєф грудних м’язів Катсукі.

Катсукі здригається, коли Деку затискає між пальцями його соски, сильно – сильніше, ніж зазвичай. Зазвичай він обережний у всьому, що стосується Катсукі, що хоче поводитися з ним, як із чимось дорогим і тендітним.

Піздець як дратує.

З іншого боку, це…

– Мені подобається вираз твого обличчя, коли тобі добре, – каже Деку, проводячи подушечками пальців навколо чутливих сосків і пощипуючи їх. — Ти так сильно намагаєшся приховати це, але я бачу. Мені здається це мило.

Катсукі застережливо гарчить, впиваючись нігтями в стегно Деку настільки глибоко, що той помітно кривиться.

— Перестань бути нахабним шматком лайна і переходь уже до справи.

— Перестань затискатися, Каччане, — продовжує Деку, ігноруючи його вимоги та нігті на своїх стегнах. – Я хочу бачити, як ти… Ти такий ідеальний.

Він нахиляється вперед, щоб накрити губами змучений сосок — майже заспокійливий жест після попередніх тортур, і — блять — Катсукі ненавидить себе за те, який він чутливий, як вигинається, підставляючись під дотики, і як йому приємно те, що з декового роту продовжує литися рандомна. . цукрово-сиропна нісенітниця, що приходить назад у голову – хоча він швидше помре, ніж визнає, що йому подобається ванільне лайно, яке несе Деку.

– Ага, хоч один із нас, – каже Катсукі перед тим, як згрібти волосся Деку в кулак, відтягуючи його голову назад і відриваючи від своїх грудей з вологим прицмокуванням.

– М… Чи можна осідлати тебе?

Пальці Катсукі міцніше стискаються в кучерявому, розпатланій копні, і він пирхає:

— Подивимося, чи достатньо ти компетентний для цього.

Смарагдові очі широко розорюються – здивовані, але все ще здатні кинути нерішучий погляд.

— Каччан, ти поранений, і я… Я просто хочу подбати про тебе. Я хочу, щоб тобі було добре.

Катсукі ковтає. Жар внизу живота і думки про те, щоб забити і розслабитися, в принципі, не такі вже й неприйнятні, але…

Але це страшенно бентежить, коли з усіх людей його доводить до такого Деку.

– Пішов нахрен, – огризається він, відштовхуючи Деку від себе і ігноруючи виразне почуття крові, що приливає до щок.

Деку посміхається, і через це Катсукі хочеться вмазати йому кулаком по обличчю, щоб стерти з нього вираз. Іноді він нудьгує за тим часом, коли Деку дивився на нього зі страхом замість таких ось знаючих усмішок.

Трохи тривожно, наскільки легко Деку керується з усім цим – чим би це не було, – і дотягується до присувних висувних ящиків Катсукі, виймаючи пляшечку мастила та презервативи так, ніби він живе у цій грьобаній квартирі.

– Я, ем… Можеш? — питає він, гублячи пляшечку на грудях Катсукі.

– І куди проїбалося твоє “я хочу подбати про тебе”?

— Ну, ох… Твої руки зараз дуже чутливі, правда? Майже впевнений, що розтягувати мене пальцями тебе буде так само приємно, як і мені.

Боже.

Катсукі реально бісить те, що зі зростанням почуття комфорту поруч із ним задрот став у рази впевненішим — його все ще вибиває з колії, коли Деку веде себе так зухвало, коли він говорить брудні фразочки на кшталт цієї без заїкань і не червоніючи, як було в самому початку.

Катсукі зітхає так, ніби на його плечі впав важкий тягар, але все ж таки бере пляшечку зі своїх грудей.

– Ніхрена не зможу зробити, поки на тобі грьобана білизна.

Він все ще не може повірити, що хтось випускає у продажу труси з Всемогутнім для дорослих, і Деку витрачає на це свої гроші, ніби не бачить цього чоловіка на регулярній основі.

– Ох… точно.

Деко перекидає ногу через стегно Катсукі, стягуючи з себе трусики і відкидаючи їх убік. Потім його пальці пробігаються гумкою чужих, але він чомусь зупиняється і запитливо дивиться на Катсукі. Ну звичайно. Незважаючи на пляшку сраного лубриканта в його руці і повну готовність в якісь століття почати, придурку потрібно запитати дозволу.

– Бля. Так, геній. Як, по-твоєму, мені трахатись у них, га?

Деку кидає на нього сердитий погляд, перед тим як дбайливо зняти тканину, що заважає, – знову, ніби він якийсь дорогоцінно-порцеляновий. Бісить.

— Іноді не завадить просто переконатися, Каччане… — каже Деку, піднімаючи ногу, щоб сісти назад на його стегна.

– Повернися, – командує Катсукі перед тим, як той встигне знову на нього залізти.

Деку не розуміючи моргає, але потім, мабуть, все-таки осмислює вимогу і підкоряється, відвертаючись від Катсукі і розсовуючи ноги.

Змусивши Деку здригнутися різким ляпасом по дупі, Катсукі впивається нігтями в його стегна.

Йому страшенно не хочеться це визнават те, що в Деку є щось класне – зовсім не хочеться, але – дупа відпадна.

Обидвіми долонями Катсукі зминає м’яку плоть, розводячи сідниці убік і змушуючи Деку голосно видихнути. Ідеально підтягнута і пружна від геройської роботи, в розсипі ластовиння — Катсукі б піддався спокусі використати слово “чарівно”, якби не ненавидів його.

— Каччан… я, звичайно, задоволений твоєю увагою, але, може, ми… ем, що-небудь зробимо?

— І тут він різко став нетерплячим, — бурчить Катсукі, знімаючи з пляшечки кришку, щоб покрити гелем свої пальці.

— О, що ж, я думав, тобі це подобається? Коли тебе драз-… ах!

— Як же ти, мати твою, багато балакаєш, — каже Катсукі, проштовхуючи палець усередину без попередження, і його трохи бісить, що Деку мав рацію — відчуття тісної, вологої спеки, що обволікає його чутливі пальці, — дике, але страшенно приємне почуття. — Може, якщо я запхну туди весь кулак, ти нарешті заткнешся.

Деку трохи подається назад до рук Катсукі і посміхається:

— Проте все ж таки бувають ситуації, в яких тобі подобається моя балаканина.

– Обережніше, – попереджає Катсукі, грубо заштовхуючи другий палець – можливо раніше, ніж слід, але вульгарне зітхання, яке видає Деку, тільки підстьобує продовжувати в тій же безжальній манері.

— Мені ніколи не подобається твоя балаканина, — наполягає Катсукі, розводячи пальці убік і розкриваючи Деку. Він буквально смакує ті звуки, які він може вибити з його горла в такі моменти — тільки тому, що його его досить роздмухується від знання, що він здатний звести промови «Улюбленця Японії» до нерозділеного мукання.

— Це вічно якась дратівлива, поблажлива херня. «Я хочу подбати про тебе…» – проштовхуючи всередину третій палець, передражнює він, сповнений пристрасного бажання почути ще більше цих схлипів. — «Каччан, ти такий приголомшливий…»

– Ти справді приголомшливий, – тремтячим голосом каже Деку, обертаючись через плече і дивлячись на Катсукі з відчайдушним бажанням, а потім відхиляється назад і насаджується на його пальці практично до кісточок.

– Чорт, – видихає Катсукі, прикутий до місця цим поглядом, відчуваючи, як зацікавлено смикнувся його член від слів Деку та гарячої тісноти навколо своїх пальців. Він знає, що виродок дуже навіть у курсі його реакції – тому що помічає крихітний натяк на самовдоволену усмішку на дековських губах.

Боже, Катсукі його просто ненавидить.

— Ти вже… ти готовий? — питає він — схвильований, збентежений — і гаразд, хрін з ним, тупий маленький гівнюк виграв цей раунд.

– Ти сьогодні справді нетерплячий, Каччан, – каже Деку, розвертаючись обличчям до нього та обхоплюючи долонею його член. Він повільно веде рукою вгору, відстежуючи великим пальцем лінію вени аж до вологої, болючої голівки. Катсукі зітхає – більше з роздратування від грьобаної повільності Деку, але в той же час і від задоволення тим, що його руки в якісь віки зайняті чимось корисним.

— Чи плануєш почати до того, як я здохну від старості?

– Дуже нетерплячий, – шепоче Деку і дістає з упаковки презерватив, із завидною вправністю завершуючи приготування.

Чутливі долоні в передчутті ковзають по стегнах Деку, коли той піднімається на колінах і трохи нахиляється вперед, і головка члена Катсукі упирається між його сідницями, натискаючи на кільце м’язів. Але, звичайно, Деку просто необхідно влаштувати з цього ебуче шоу. Він схиляється нижче, і одна з його долонь майже ніжно лягає на потилицю Катсукі, втягуючи його в м’який, нудотно-солодкий поцілунок.

Катсукі насправді насрать на поцілунки — це для нього надто романтично, надто сентиментально, і він би взагалі вважав за краще використати рот Деку для інших речей, але він пам’ятає їх перший поцілунок. Жорсткий, болючий, відчайдушний — після кількох років напруги між ними і незліченних поглядів крадькома нарешті став кульмінаційним моментом у всьому тому лайні між ними, — і, чорт із ним, Катсукі визнавав, що це було круто.

Він пам’ятає, як одного разу (в надії трохи прискорити процес) сказав Деку про те, що не любить цілуватися. Його відповідь досі змушує кров Катсукі закипати від гніву, варто лише згадати поблажливе: «А, ну я розумію чому, Каччан: адже ти зовсім не вмієш».

З тих пір, можливо, добре — він не так уже й сильно заперечує проти поцілунків, але це не означає, що він повинен миритися з усією деківською дурною хрінню, замість якої можна зайнятися чимось кращим.

Руки, що покояться на стегнах Деку, стискуються міцніше, і Катсукі опускає того на свій член одним різким рухом. Волосся на потилиці неприємно відтягує пальці, що судорожно вчепилися в них, і Деку розриває поцілунок і скрикує.

Катсукі це не дуже турбує – це мало бути боляче, але, судячи з того, як Деку безсоромно рухає стегнами, сідаючи, – не настільки боляче, щоб про це хвилюватися.

– Якого біса, Каччан-…?

– Переживеш, – Катсукі кладе одну долоню на підборіддя Деку, відтягуючи вниз його губу великим пальцем. – Ти хотів позу наїзника – так, блять, давай уже. Мені стає нудно.

– Нудно, так? – повторює Деку і бере його палець у рот. Дихання Катсукі збивається, коли він починає смоктати і кружляти язиком навколо фаланги, одночасно рухаючи стегнами по колу. З вологим звуком Деку випускає палець з рота, занадто самовдоволено дивлячись у засклені, здивовані очі Катсукі. – Ти не дуже добре брешеш, Каччан.

― А ти — рухаєшся, ― Катсукі вивірено карбує кожне слово, намагаючись зберігати незворушний зовнішній вигляд. Деку тільки усміхається у відповідь, плавно і обережно підводячись, щоб потім з розмаху насадитися на член.

З горла Катсукі виривається здавлений стогін, і він закушує губу, ретельно контролюючи своє дихання на черговому болісно повільному русі Деку – відчуваючи його дюйм за дюймом.

– Чому ти так старанно стримуєшся? Ніби я ніколи не чув, яким голосним ти буваєш, Каччан, – Деку завмирає, піднявшись до самого кінця і тільки-но рухаючись вгору і вниз на головці його члена. Це змушує втрачати контроль, виводить із себе цього недостатньо, і Катсукі гнівно стискає щелепи від неконтрольованого бажання.

Він ненавидить те, як його власна шкіра горить від хворобливої ​​потреби в чомусь, як і те, що Деку здатний довести його до такого розпачу.

– Значить, працюй над цим, мудило, – гарчить Катсукі, намагаючись знову смикнути Деку вниз на себе – безрезультатно – цього разу той був до такого готовий.

На обличчі Деку знову розцвітає цей самовпевнено-рішучий вираз, і його руки з натиском проводять по м’язах преса Катсукі до його грудей. Плавно опускаючись на член, Деку стискає його соски так сильно, що з його горла виривається мимовільний зойк.

― Ти, маленький шматок читерського лайн… ммх, ― Катсукі закушує нижню губу — на випадок, якщо Деку вирішить повторити маневр.

– Так-то… – переривчасто видихає Деку; його дратівливо красиві сильні стегна шалено рухаються вгору і вниз – супроводжуючи кожну фрикцію круговими рухами тазу. ―…Краще. Люблю твої стогін.

Він знову береться за своє – починає нести тупу хрінь, ніби сам факт наявності під собою Катсукі недостатньо тішить його самолюбство; ніби не знає, що з ним творять його слова.

Катсукі згинає ноги, упираючись п’ятами в матрац і скидаючи стегна назустріч рухам Деку – це змушує того вп’ятися нігтями в плечі Катсукі і зажмуритися, розкриваючи рот беззвучно, ніби готовий закричати.

Не те, щоб ці дії позитивно позначилися на його травмованому стегні, але це принаймні змусило Деку заткнутися.

Хоч Катсукі і дратує визнання цього факту, але Деку розумний хлопчик – він швидко підхоплює темп, підлаштовуючись під його рухи – жорсткі і безжальні, імовірно здатні перешкодити тому знову почати базікати.

І це справді працює. Принаймні одну коротку, прекрасну хвилину.

– Мені так добре з тобою, Каччане, – Деку здається абсолютно знеможеним, його голос тремтить і надламується – знак того, що до сліз залишилися лічені миті, – і, якби Катсукі знав, що в такому контексті схильності Деку до ридання можуть бути настільки гарячими, він би почав робити з ним такі речі набагато раніше.

– Тільки ти можеш зробити мені так добре.

По щоці Деку нарешті скочується сльоза, зриваючись з підборіддя на груди Катсукі і врізаючись у неї якимось уразливим і розривним зсередини почуттям. «Тільки ти» луною повторюється в його голові, наче мантра, і, звичайно, бляха, це був тільки він — так само, як і для нього завжди був тільки Деку.

Підвівшись, Катсукі вплітає пальці в густі кучері на потилиці Деку, грубо притягаючи його до себе і змінюючи його губи своїми. Якщо Деку і здивувався, він анітрохи цього не виявляє, жадібно відповідаючи і приникаючи до губ Катсукі, ніби їхні роти були створені такими, що ідеально підходять один для одного. Неакуратно, волого від сліз Деку впереміш зі слиною і потім, жарко і відчайдушно – можливо, саме такий тип брудних і диких поцілунків був тим, що Катсукі готовий полюбити замість типової деківської ніжної херні.

– Будь ласка… Доторкнися до мене, – шепоче Деку, притулившись лобом до лоба Катсукі і безладно чіпляючись пальцями за його плечі і шию все більш і більш несамовитими і хаотичними, як він зривається на нерозбірливе бурмотіння.

Катсукі охоплює долонею до болю збуджений член Деку, надбиваючи його в такт шльопанням по своїх стегнах, і через кілька миттєвостей Деку впивається зубами в шию Катсукі і з схлипом кінчає, забруднюючи його торс краплями гарячої липкої сперми.

― Блять, ― виривається у Катсукі, приголомшеного відчуттям судорожно стиснених навколо члена м’язів та гарячого укусу на своїй шиї, але тим, що штовхнуло його на межу, були саме ці чортові схлипи, — і він кінчає слідом із гортанним стоном, вигинаючи спину над постілю, і слабко штовхаючись у Деку до спустошення.

Як дратівливий кіт, що ласується, Деку заривається в кожен закуток тіла Катсукі, до якого тільки може дістатися – і це відноситься до тієї категорії речей, від яких той зазвичай біситься, але зараз він занадто вичавлений, занадто втомлений – в приємному сенсі, але все ж таки втомлений , – Щоб протестувати.

Катсукі весь липкий і брудний, але вага тушки, що придавила його зверху, на подив комфортний — ніби єдиний з його власним тілом, але що справді дивно — Деку нарешті, блять, мовчить. Насправді, це так приємно — просто ніжитись у задоволенні та звуках одного лише розміреного дихання.

– Щось глине тебе, – бурмотить Деку в шию Катсукі, трохи лоскочучи її диханням. ― Хочеш про це поговорити?

І все звалилося. Цього разу Деку дуже швидко зруйнував атмосферу.

– Я не зобов’язаний казати тобі жодного чортового слова.

– Ні, але так буде легше нести тягар.

Катсукі пирхає, закочуючи очі:

– Я здогадувався, що ти зморозиш щось у цьому дусі.

― Мені здається… Мені здається, ти засмучений сьогоднішнім днем, ― продовжує Деку, геть-чисто ігноруючи Катсукі. – Але ж обійшлося без жертв. До того ж ти вже був поранений. Ти прийняв дуже важке рішення, але я вважаю, що воно було вірним.

Звичайно, він мав це сказати. Вважаючи за краще порятунок перемозі самовідданий ідіот. Ніхто не помер, так, але це не означає, що Катсукі має влаштувати поразку. Він все ще, бля, програв.

– Я пишаюся тобою, знаєш?

Катсукі заплющує очі, шумно видихаючи через ніс. Похвала вже не має такого збудливого ефекту, як раніше — цього разу вона викликає м’якше, тепліше почуття — наче він податливо плавиться в руках Деку.

Катсукі це начебто бісить. Начебто до божевілля подобається. Він не впевнений, як ставиться до цього.

Але воно змушує його почуватися слабким. А ось це його абсолютно однозначно бісить.

– Я не потребую, щоб ти мені це казав. І не потребую того, щоб ти взагалі казав мені щось із цього лайна.

– Я знаю, – відповідає Деку і підводиться, упершись долонями в його плечі і нависнувши зверху, втискаючи в ліжко. Він свердлить поглядом ока Катсукі — той уже знайомий з цим жестом, що змушує дивитися на нього, щоб прийняти його тупорилий погляд. Зазвичай він просто вирячився на Деку у відповідь, поки той не відвертається з сердитим зітханням.

– Я знаю, що не потребуєш, але… іноді людям треба говорити речі, про які вони і так знають. У сенсі, щоб вони справді це відчули.

Цього вечора Катсукі відводить погляд першим. Щирість Деку викликає безглузде незручне збентеження, навіть якщо він можливо певною мірою правий.

― Ти залишаєшся чи як?

Деку нахиляє голову, спантеличено випрямляючись. Це незвичайне питання — не вписується в рамки того, що між ними відбувається, але, можливо, той розплавлений стан поширився і на мозок Катсукі, перетворюючи його на кашку, тому що це дійсно звучить… не так уже й погано. Дозволити йому разочок залишитися на ніч.

– А ти хочеш, щоб я лишився?

― А нахуя б мені ще питати-…?!

– Добре, – Деку примирливо скидає руки. – Так, я… Звичайно. З радістю.

– Чудово. А тепер слізь з мене нахер, тому що я весь у твоєму мерзенній спермі, і тобі треба це змити.

Деку сміється, і його сміх звучить стомленим, але задоволеним.

– Знаєш, – м’яко каже він, зачісуючи рубчастими пальцями вологий від поту чубчик Катсукі назад. ― Якщо ти хочеш, щоб тебе побалували, все, що тобі потрібно зробити, — попросити.

Катсукі пирхає:

– Я думав, ти любиш головоломки.

– Люблю, – відповідає Деку, посміхаючись. ― І ти — найкраща з них.

Обличчя Катсукі вкотре за вечір спалахує, і він серйозно замислюється, чи можна втопити людину в душі. Якщо тільки він не помре раніше — від збентеження після всіх цих грьобаних компліментів.