Платина й обсидіáн

Гоґвортська бібліотека приховувала в собі величезну кількість таємниць і секретів, заманюючи податливих студентів заглибитись у тисячолітні знання і світ магії, що кишить навколо них з самого дитинства. Крізь весь простір старовинного приміщення просочувався запах паперу і пергаменту, а прижитий пил піднімався щоразу, як надто допитливий учень знаходив нову ціль, на яку не звертали увагу роками, забуваючи протерти від шкоди бруду. Вдень посеред просторих зал туди-сюди тинялась молодь, тихо переговорюючись про домашнє завдання чи нові звістки з газети, які завжди піднімали суперечки і дискусії. Війна втомила всіх.

Айріс Мелфой машинально постукувала худими пальцями по дошці старого столу, дотримуючись певного звичного темпу. Думки завели її далеко за межі холодного замку, окутуючи барвистими картинками мрій. Вона часто блукала вимірами власного розуму, то уявляючи ті чи інші ситуації різними кутами світоглядів, то згадуючи якісь моменти із дитинства, переглядаючи власні ж спогади очима більш дорослої версії себе, то.. фантазувала, солодко і дурманяче, глибоко в душі вражаючись особистою залежністю ілюзійного життя маревом. Такий творчий підхід до вирішення проблем і обставин спонукав Сортувального капелюха на першому курсі розглядати гуртожиток Рейвенклову, як варіант для розподілення дівчини, проте зараз на шкільній краватці гордо сяяв темно-зелений відтінок Слизерину, а прізвище Мелфой закріпляло за нею вічний статус. Зараз це навіть здавалось дотепним — Айріс і будь-який гуртожиток, окрім звичного й рідного Слизерину.

Вона провела рукою по хвилястому волоссю, розпутуючи мілкі пасма неслухняних кудрів. На сонці воно наче виблискувало сріблястим, точно світилось, окутуючи плечі дівчини — завжди платина і безколірна білявість, що додавала їй невинного, майже ангельського вигляду. Лише сірі очі-кристалі, позбавлені юнацького палку, випромінювали чистий холодний лід.

Стопка книг в різнокольорових палітурках лежала поряд з впорядкованою купою документальних записів на зіллєваріння, що була готова ще кілька хвилин тому. Там же і ломтики чорного шоколаду в золотавій обгортці. Дівчина ледь помітно сіпнулась, коли поряд хтось поворухнувся, розминаючи кисті рук після кількох годин безперервного письма пером. На довгих пальцях переливався сімейний перстень — безцінна реліквія роду, а в іншій руці коливавалась чарівна паличка з хвойного тиса. Чорні очі товариша обвели цупким поглядом ближнє приміщення, поки не зупинились на ній, вдивляючись з легким прищуром. Айріс остаточно винирнула з роздумів.

— Ти вже закінчила?

Солодкий голос прозвучав зовсім поряд і вона повернула голову, відразу натикаючись на власника. Неймовірної краси обличчя, справжня фантастична врода — глибокі темні очі, окреслені рядом густих вій і брів, фарфорова шкіра, що майже просвічувала, надаючи аристократичної божественності, рожеві припухші губи, наразі спокійно привідкриті. Він наче був створений сотнями найвмілішими скульптурами всіх часів, що не дійшовши до згоди, витворили щось настільки жахливо прекрасне, заборонене для решти людей — як найбільш бажаний плід. Закручене волосся було завжди акуратно вкладене в ідеальні кудряві вигини, підкреслюючи шовковистість брюнета. Айріс промайнула поглядом лише на долю секунди і, не задумуючись, кивнула, торкаючись холодного медальйону на шиї.

— Так, думаю, на три сторінки вистачить для Слизорога. А ти? Як твої успіхи?

Хлопець трохи усміхнувся, демонструючи обережні ямочки на щоках. Рівномірне дихання здіймало його груди, поки сам чарівник розслаблено відкинувся на спинку старого крісла бібліотеки. Пуста зала забороненої секції час від часу наповнювалась виключно їхніми голосами, по-зміїному шиплячими, але такими рідними. Свічка під стіною столу швидко затрепотіла, поступово згасаючи. Час наближався до опівночі.

— Знайшов дещо допитливе. Ти чула колись про «Magisk Vrædske»?

Айріс насупилась, пригадуючи уроки норвезької, яку вона впізнала у коренях поняття. Пальці машинально починають набивати звичний ритм. Слизеренець же пильно спостерігав, як дівчина аналізує знайомі слова, не відводячи, інколи навіть занадто, уважного погляду від сірих очей.

— «Магічний гнів»?

— «Магічне викрадення».

Вона злегка підняла світлі брови, приймаючи відповідь однокурсника. В пам’яті виник образ давно прочитаної книги із Скандинавської міфології, де норвезький фольклор був взятий за основу, а данський та шведський — частково. В дитинстві мати часто читала їм із Абраксасем твори стародавньої та могутньої історії — міфи про Богів: Одін — бог-творець; Бог Тор-Громовержець; Фрея; Локі… Айріс любила слухати ці витвори, які завжди тісно перепілятись із магічним світом, котрий вони тільки починали досліджувати, занурюючись у дивовижні виміри пригод. Для семирічних дітей, ким вони були — все це звучало нереально, майже космічно, на грані сприйняття дійсності чаклунського світу Англії та стародавньої Скандинавії. Після прослуховування мелодійного голосу мами, яка неспішно зачитувала їм чергові фантазійні записи, просочені чарами і відьмацтвом, ритуалами та релігією, Айріс вщерть занурювалась у ілюзійний світ та все мріяла і мріяла…

Абраксас не любив слухати міфи. Хлопець завжди вкрай відлічався від сестри хмурим характером та повною відданістю власній клітці з аристократичного образу, що зв’язувала йому руки, як і будь-кому іншому, полонила тонути в неналежній йому особистості. Його холодний образ в дитинстві не лякав дівчинку — зв’язок із братом був занадто тісним та близьким, щоб через товсту призму різниці темпераменту втратити таку важливу людину. Зовнішньо вони також відлічались і лиш по білому волоссю можна було зрозуміти, що вони рідня. Його безкровна шкіра проти її, по-дитячому, рум’яної; його гострі риси обличчя, що формувались ще змалку, проти її плавних, витончених вигинів; його статність та величавість, проти її худорлявої статури. Вони були одночасно досконало схожі та зовсім різні. Проте після смерті місіс Мелфой, коханої матері, їх образи стали ідентичними — очі Айріс наповнились такою ж кришталевою холоднечою, як і в рідного брата, котру вона завжди боялась одного разу побачити у власному відображенні.

— І як тобі?

— Цілком.. цікаво. Я думаю ця тема варта нашої уваги, — його голос зійшов на шепіт, наче ця тема була чимось, як мінімум, непристойним. Хоча, знаючи його, це могло бути щось значно-значно гірше.

Мелфой приховала усмішку, подумавши про це. Її рука нарешті припинила відбивати ритм і заборонена секція окунулась в майже мертву тишу. Вона ненавиділа тишу, яка змушувала відчувати себе неживою, пустою, самотньою.

— Як давно ти заглибився в культуру півночі? — затримавши погляд на його очах, дівчина закусила рожеві губи, поки аналізувала вираз обличчя людини навпроти.

— Достатньо для того, щоб зацікавитись нею. Скажімо, — чорні очі заблищали, утворюючи кружляві бліки. Хлопець обережно відклав книгу, зосереджуючись на співрозмовниці, — Існує певний ритуал, який може дозволити магові забрати здатність чаклувати іншого мага собі. Принцип будується на давніх язичницьких віруваннях, які майже не дійшли до наших часів, але крупинки інформації все ж є: ця книжка повністю написана шведською, тому я добряче попрацював над її перекладом, але всі описані ритуали…це однозначно того варте.

— Викачувати магію із чарівників? Звучить жахливо, — байдужий погляд скользив бібліотекою, — Вся культура і чари скандинавів побудована на релігії, б’юсь об заклад, що все описане підкріплюється жертвопринесенням для їхніх Богів.

— Ти права. Одін, Бог-творець.. смерті і зцілення — виявляється був вправним рунологом. Тут все зашифровано. А без жертв нікуди, звісно.

Айріс кинула погляд на його біглу посмішку, помічаючи звичні риси жорстокості, що сочилась із нього з самого дитинства. Її це не лякало, ні. Навпаки — інколи здавалось, лише хвора діяльність приятеля підживлювала інтерес дівчини до життя, по крупицях збираючи колишню жагу існувати.

— Блюзнірство. Вважати таке цікавим — вершина аморального осквернення всіх чарівників Всесвіту. Ти знаєш, що ти псих, Том?

Тихий сміх вирвався з його уст і він примружив очі, наче ніжився на сонечку. Редл тицьнув гострим пальцем в її ключиці, протягнувши руку через весь письмовий стіл.

— А Горокракс на твоїй шиї — не вершина аморального осквернення всіх чарівників Всесвіту, м, Мелфой?

Всередині похололо, реальність майже перестала бути дійсністю — прямий укол в найболючіше місце, до біса. Згадався п’ятий курс, що поніс за собою величезні складні наслідки. Проклятий медальйон, окутаний кров’ю; проклятий Том Редл, який підштовхнув її до цього, забираючи у могилу якогось маґла останній здоровий глузд; проклятий Абраксас, котрий затягнув її в цю чистокровну секту з навіженим лідером, що вже не відпустить Айріс так просто. Невагома прикраса раптом здалась найважчим тягарем, який поступово зводив з розуму, нагадуючи про своє існування періодичними уколами совісті. Перламутрове переливання блиском не могло приховати чорноту магії. Вона смикнула плечем.

— Це інше. Ми забрали їхнє життя, без болю та муки, а тут… це майже каторга. Найстрашніше, що може бути для чарівника — це втратити здатність чаклувати, стати сквибом.. тим більше, якщо це було зроблено силоміць. Від нього залишиться лише звичайна людська обгортка, без належної, по праву, сили. Я не уявляю таке існування, — дівчина прошепотіла, ледве видавлюючи із себе слова, — Тим більше, ми не можемо знати наслідків чи пропорцій. Якщо захочеться отримати великій вирій магії — потрібно буде провести ритуал на комусь могутньому, але як це зробити? Божевілля.

Холодна рука Тома накрила її пальці, які тривожно смикались весь цей час. Зовнішній образ дівчини завжди був спокійний, впевнений і строгий, але якщо придивитися до мімічних змін, коротких рухів і неживих очей можна зрозуміти манери поведінки Мелфой. Для хлопця це не було проблемою — він пречудовий емпат, але зараз цей рух скоріше уособлював його бажання доторкнутись до неї, відчути теплоту рук та солодкий запах парфумів. Він стиснув кисть рук Айріс, змушуючи встановити зоровий контакт.

— Це того варте, Айріс. Тільки уяви можливості і вміння, які відкриються перед нами. Наша мета.. ми наблизимось до неї одразу на десяток кроків, отримавши таку магію. Це не просто «Експеліармус» у Веселодум. Це справжній новий світ, нові знання, які будуть доступні лише нам.

— «Наблизимось»? Ми у Гоґвортсі, Редл. Тут ти не знайдеш чорнокнижників чи шаманів, перестань, — сірі очі спостерігали, як хлопець піднімається, звівши руки за спину. Його неспішні кроки відлунювали пустою бібліотекою, поки не зупинились позаду Мелфой. Він опустив холодні пальці на її плечі, стримуючи сидіти.

— Безперечно, я це розумію, Айріс. Але після закінчення школи нам будуть відкриті всі куточки світу, будь то Африканські селища, Китайські храми, Індіанські руїни чи Скандинавські рунологи. А завдяки нашому маленькому секрету ми можемо собі дозволити витратити на дослідження таємних знань трохи більше часу, аніж інші, — Том нахилився, — Подумай про це.

І він пішов, зазделегідь захопивши власні речі. Заборонена секція повністю потонула в тишині, коли кроки зникли далеко за стелажами із книгами. Тонка сльоза потекла по рожевій щоці Мелфой, змушуючи її груди важко здійматись приривчим диханням. Вона знала, що вибору у неї не було.