Виздоровлюй, зайчику

Тен хлюпнувся на ліжко і тяжко-тяжко зітхнув – не треба більше прикидатися, що все гуд, усміхатися, а можна просто спатоньки. Він ж цілий день про це мріяв, а , якщо бути зовсім чесним, то про це він мріяв ще від вчора, коли зрозумів, що таки порядно простудився. Він нікому нічого не казав, не хотілося нікого обтяжувати, бо ж зараз почнеться — всі будуть його жаліти, по 100 раз питатися, як йому і ляляля… Він не дуже любив такі речі, тому і вирішив, що легше мовчки пережити деньок-другий і далі точно стане легше.

Але все ж так хотілося, щоб хтось зробив йому чайочку чи просто вклав спати, бо навіть сили зняти одяг в нього майже не лишилося.

Тен зітхнув ще тяжче і вже нахилився розв*язувати шнурки, як чиїсь теплі руці перехопили його пальчики. О, Хансоль.

– Дивлюсь я на тебе і думаю — коли в обморок завалишся? Вже? Чи ще трохи протягнеш?

Тен не встигає навіть нічого сказати, як Хансоль сам розв*язує шнурочки, знімає кросівки, потім встає і помагає зняти курточку. Тен трохи в шоці, але чемно слухається старшого, той ніби знає, що треба саме в цей момент.

Хансоль вкладає Тена спати, підкладає під голову всі можливі подушки, накриває ковдрою і з усіх боків її підтикує, так , що меншенький відчуває себе комфортніше, ніж пташеня в гніздечку.

Нарешті Хансоль зупиняється на хвилинку і оцінює роботу – Тен закутаний по вуха, вода на чайок гріється – пьорфект.

– Виздоровлюй, зайчику))))