Header Image
    Фандом: Bangtan Boys (BTS)
    Персонажі: Park Ji-min

    – Ви можете говорити, міс? – Запитує поліцейський і ставить перед дівчиною склянку з прохолодною водою.
    – Так, дякую, – займаючись каже вона.
    Детектив сідає навпроти та по діловому складає руки перед собою.
    – Не могли б ви, детектив Пак, повторити питання, – роблячи ковток, питає дівчина.
    – Звичайно, – хлопець киває, – Розкажіть мені про пані та пані Кім. Про них самих і про їхню діяльність.
    – З чого почати… пані Кім виросла в Сіднеї, вона переїхала туди з матір’ю, коли їй було 10 років. Батько залишився у Кореї на заробітках. Не знаю, ким він працював, та й гадаю, що ця інформація не вплине на розслідування.
    Детектив кивнув головою.
    – Правильно. Прошу,продовжуйте.
    – Пізніше, пані повернулася назад, де й пішла до університету. Там вона й познайомилася з паном. З тих пір вони завжди були разом.
    – Чим займався пан Кім?
    – Він підприємець. У спадок від батька йому дісталася компанія з виробництва м’ясних продуктів.
    – Чим тоді займалася пані Кім?
    – Вона захоплювалася дизайном та шиттям. Любила читати журнали та книги про моду. Саме тому й вирішила присвятити усю себе цій справі.
    – Тож і відкрила магазин одягу?
    – Правильно, – служниця кивнула і подивилася на детектива з гіркотою в очах.
    – Ви були близькі, чи не так?
    – Ох, вони замінили мені сім’ю. Моя покійна мати пішла з життя, коли мені було 7, а батька я і не бачила.
    – Пані та Пан Кім були добрі до вас?
    – Так. Вони дали притулок і прийняли мене, як рідну дочку. Дозволяли їсти з ними. Пані Кім завжди наполягала на тому, щоб я залишалась у них на ніч.
    Детектив запитливо підняв брову.
    – Я жила на іншому кінці міста і щодня діставалася роботи по 4 години, – пояснила дівчина.
    – Зрозуміло, вони просто хотіли, щоб ви були поруч цілий день і не витрачали час на дорогу. Дівчина ледь помітно посміхнулася.
    – Ви сказали, що замінили доньку. Невже вони були самотні?
    – Ні,зовсім ні. У пана та пані є донька.
    – Розкажіть про неї.
    – Кім Соль А. Вчиться та працює в США. Спеціальність – маркетолог. Приїжджала до батьків двічі на рік: на Різдво та Великдень.
    – Ви знайомі з нею особисто?
    – Так, доводилося бачитися з нею. Це було на Різдво минулого року. Тоді мені вперше вдалося з нею поговорити віч-на-віч.
    – Невже шансу поговорити з Соль? А у вас більше не було? Адже, наскільки мені відомо, ви працюєте у сім’ї Кім уже 5 років.
    – Правильно, але Соль А дуже потайлива. Вечеряла тільки у себе в кімнаті, рідко виходила до батьків. Аргументуючи це тим, що має багато роботи.
    – Що ж, зрозуміло, – детектив зробив пару нотаток у своєму блокноті, – Чи вам відомо, що пан Кім відвідував “Клуб джентльменів Сеула”?
    – Так звичайно. Він ходив у цей клуб щоп’ятниці.
    – З кого складається клуб?
    – З різної еліти Сеула. Починаючи від керівників компаній і закінчуючи людьми, що перебувають у ”Топ 10 найбагатших людей Кореї” у списку Forbes. Але бути багатим недостатньо, щоб потрапити до цього клубу, адже місць там обмежена кількість.
    – І що треба зробити, щоб потрапити туди?
    – На жаль, це мені невідомо.
    – Добре, – детектив перегортнув сторінку блокнота, – Де ви були в районі від 10 до 11 години?
    – Ходила в магазин. Пані Кім послала мене в магазин, щоб я купила продукти для торта.
    – До сім’ї мали прийти гості?
    – Так. Пані та пан Мін. Пан Мін близький друг пана Кіма.
    – Угу, – детектив хмикнув, – Хтось може підтвердити це?
    – Те, що я ходила до магазину? Хм, гадаю, що Дан Те може.
    – Дан Те? Ох, охоронець на виході з дому?
    Служниця кивнула.
    – Добре. Дякую за сприяння, міс Чон. Постарайтеся не їхати з дому найближчим часом, доки триватиме розслідування.
    – Так,звичайно,я розумію.
    – Радий, що ви одразу зрозуміли це. А зараз не смію вас затримувати. Всього найкращого.
    Дівчина встала і легенько вклонилася.
    – Спасибі. Гарного вам дня, пане Пак та… вдалого розслідування.
    Детектив усміхнувся і провів дівчину поглядом. Потім глянув на годинник.
    – “На сьогодні, мабуть, все”, – подумав він і зібрав речі в рюкзак.
    – Алло? Так, Юнгі, чекай мене в барі. Буду через, – глянув на годинник, – 10 хвилин.

     

    0 Коментарів