Частина друга

Гучний стукіт у двері. Один. Другий. Коли це вже скінчиться! Знову цей придурошний прийшов, набрид вже. Майже щодня одне й теж саме.

— Я відкрию… — прошепотів Рінні, але якщо він це зробить, то Ран знову його забере і ми не побачимось до вечора, не хочу з ним розлучатися.

— Ні, не треба, краще я,– пробурчавши, я встав і пішов до двері.

— Тільки не вбийте один одного, — Рін крикнув із кімнати, я знав, що він скоро підніметься, тому що турбується. Тільки за кого? За мене? Чи за брата?

Стукіт у двері не припинявся, а тільки ставав все гучнішим.  Я відкрив її, і побачив зле і незадоволене обличчя Рана.

— Де Ріндо?! Що ти з ним зробив їбаний наркоман?

Одне й теж. Він хоч мінятиме свої фрази?Демонстративно позіхнув , показавши, що мені нецікаво слухати його і нехай міняє пластинку , я повернувся до дверей, щоб відчинити її, але мене різко смикнули за плече. Думаю, якщо не Рін-Рін, я б уже прибив цю людину.

— Все нормально з Ріном! Ти заїбал, майже кожного ранку приходиш сюди, робити нічого?! Чи нудно живеш? Рін уже не маленький, займися своїм життям і не лізь до нас!

Я замахнувся, щоб вдарити Рана, але відчув, що мою руку хтось тримає – це був Рінні, він потягнув мене до квартири.

— Надіюсь, ти помреш. ~ Прощавай,— з усмішкою сказав я і зачинив двері.Рін свердлив мене поглядом.

— Ну, я ж його не вдарив і навіть не пристрелив. Що не так?

Мовчить. Не мовчи скажи хоч щось, я не розумію, що не так. Рін зітхнув, після чого почав поплескувати по голові, це давало зрозуміти, що я точно зробив то, що робити не потрібно.

— Ти. Хотів. Його. Вдарити. А я тобі. Говорив. Що треба стримувати себе? Якби я тебе не зупинив, то ніхто б не зміг вас розняти,— говорив Рінні, майже всі слова в такт удару. Було неприємно, але я розумів, що заслужив.

— Вибач будь ласка.

— Гаразд, ідемо поснідаємо,раз  я залишився вдома, потім їдемо до лікаря, добре? – Запитав Рін, глянувши на мене.Я був готовий заради нього на все навіть відмовитися від наркоти.

Ріндо вже стояв біля холодильника і вибирав, що поїсти, але через пару секунд він зачинив дверцята і з тяжким зітханням сказав:

— Там пусто, коли ти востаннє купував продукти? Я ж просив, щоб кожні два дні, ти ходив за ними. Добре, увечері заїдемо в магазин, а поки що тільки кава. Хару, зробиш? Я в душ.

— Добре, гаразд.

Рін пішов, а я залишився на кухні з двома чашками на столі. Перерив всі тумбочки, я знайшов банку з кавою, чайник вже кипів, бо Ріндо ввімкнув його ,в той  час, як я залив чашки окропом, Рінні вже вийшов.

— Іди одягайся, ми можемо спізнитися на прийом, — пробурчав Рін, сівши за стіл і посунувши чашку до себе.

×××

— Санзу, ти все взяв? — крикнув Ріндо, він уже стояв у коридорчику і ще раз уважно переглянув чи всі потрібні документи на місці.

– Так-так, – відповів я і підійшовши до Рінні віддав ще деякі папери. Частину з них треба було віддати Майки, а решта… —Рін-рине, може, не варто їхати?

Він глянув на мене з непорозумінням, питання вичерпане, я розумію, що потрібно, що це заради мого Ріндо, мого коханого… Але раптом мене запруть десь і я більше не зможу побачити його, я не хочу, я хочу бути біля Рінні, кожен день, і бажано кожну хвилину.

×××

— Наша клініка відрізняється найвищим відсотком успішного лікування наркоманів. Ми володіємо всією необхідною матеріальною базою та штатом висококласних фахівців-наркологів.

Як же нудно це слухати, він лише воду ллє та ллє. Коли вже все закінчиться, нехай напише все, що треба робити і ми підемо, я важко зітхнув і глянув на Ріна, що уважно слухав лікаря,  він у мене  такий гарний, просто краса, обличчя ідеальне, без жодних вад, чудово.

— А можна ближче до справи, що нам слід зробити, щоб людина змогла знову жити нормально? —Рінні не витримав, ахаха, так кумедно дивитись. Лікар походу не очікував, що його перебиватимуть, але він нарешті почав говорити по темі, але все ще сильно розтягував, таке почуття, що в нього погодинна оплата.

Через 40 хвилин, нарешті вручив нам папір, на якому було все написано. Я запам’ятав тільки те, що мені треба буде приходити до цього старого, щоб він стежив за стабілізацією мого стану, ще мені потрібно буде відвідувати психолога, впевнений, що це буде працювати, як викачування грошей і ніяк не допоможе мені. Ріндо потис руку доктора, після чого схопив мене за лікоть і потяг за двері.

— Я заїбався його слухати, це було надто важко, тож зараз нам треба буде поїхати ліквідувати двох, ти ж це пам’ятаєш? — спитав Рін, після чого подивився на мене.

— Звичайно, Рінні… — Я обійняв його, поклавши голову на плече, після чого відчув чужі руки на своїй спині, мило. Все буде добре, я сподіваюся, що зможу вирватися із залежності, заради нього, заради цих моментів, не хочу більше робити боляче моєму Ріндо.