Фанфіки

—Знову? — Техьон майже не здивований, застав з самого ранку біля своїх дверей, захеканого і сонного альфу. — Хосок…

— Це тобі, — Чон сором’язливо простягає омезі невеликий букет із польових ромашок, який він поспіхом нарвав дорогою до його будинку, і одразу червоніє, опускаючи очі.

— Ох… — Кім невдоволено зітхає, але все ж таки приймає квіти, збираючись їх поставити в купу всіх тих, що були принесені Хосоком раніше. – Чому ти знову тут?

— Я дуже хотів побачити тебе… — зніяковіло відповідає альфа, так само ховаючи свої яскраво-жовті очі, і дивиться кудись на зелену траву.

— Ми бачимося щодня, точніше, ти щодня приходиш до мене, — усміхається Техьон, перемагаючи бажання відкинути всі справи вбік і притиснути скуйовдженого Хосока до себе від почуття ніжності, що накриває його з головою. — Що цього разу? Перекинувся горщик із улюбленою квіткою тата, яку потрібно терміново склеїти? Чи ти випадково зламав будиночок піксі, поки біг сюди? — сміється омега, не в змозі стриматися, і простягає руку до альфи, прибираючи пасмо вишневого волосся, що стирчить, за вухо.

— Другий варіант, — зніяковіло каже Хосок, готовий пищати вже від того, що Кім до нього доторкнувся. — Я не помітив, що наступив, поки збирав квіти… для тебе…

— Ох, — театрально закочує очі Те. – І що мені з тобою робити, нестерпний альфа? – Розводить руки. — Гаразд, проходь у будинок, — Техьон відходить убік, пропускаючи Хосока, що розчервонівся від носа до вух, і зачиняє за ним важкі двері.

Альфа одразу ж плюхається на невеликий блідо-блакитний диван посеред вітальні і притискає до себе подушку з власноруч вишитим Техьоном на ній квіткою річкової лілії. Хосок дуже любить цю подушку, від неї завжди пахне техьоновим запахом — тільки розквітлою пізньою весною бузиною. Тому, якщо альфа знаходиться в будинку, завжди бере її в руки і вдихає найкращий у світі аромат, не переживаючи, що з цього приводу думає Техьон.

Поки Хосок зайнятий улюбленою справою, Кім встигає зробити їм чай з м’ятою і ставить перед альфою на невеликий столик дві чашки, що димляться. Чон миттєво відлипає від м’якої подушки, бере в руки гарячий посуд і, не подаючи вигляду, що рука під такою температурою плавиться, відпиває трохи напою, який Хосок страшенно полюбив, адже Техьон майже завжди готує його для альфи. Хмикнувши, знаючи наскільки кухоль обпалює, Техьон наливає чай на блюдце, щоб той трохи охолонув, і тільки тоді робить ковток.

— Спасибі, як завжди, дуже смачно, — перериває паузу довготриваючу паузу Хосок і погляду від омеги не відводить.

— То що робитимемо з піксі? – ставить блюдце на стіл Те. — Даю гарантію, що за десять хвилин вони увірвуться до мене в будинок з претензіями.

— Не знаю, — чухає потилицю Чон, починаючи обмірковувати всю плачевність ситуації.

— Вони розгромлять мені будинок, — зітхає Техьон.

— Я винен, вони прийдуть на мій слід, — мало не плачучи, підтискає губи альфа.

— Ех, дурник, – сміється Техьон і плескає по своїх колінах. — Так, нам треба знайти якусь велику квітку і спробувати облаштувати її, як будиночок піксі.

— Не думаю, що ромашки підійдуть…

— У мене купа квітів у домі завдяки тобі, — зніяковіло посміхається Кім. — Можемо подивитись і зробити щось із них, — киває убік, де невеликими купками в кутку стоять свіжі квіти у воді з цілющої джерела.

Альфа радісно підскакує й семенить за Техьоном, який підходить до букета з білими трояндами та дістає одну, передаючи Хосоку. Той по-дитячому наївно дивиться на квітку і не розуміє, що з ним робити, поки Техьон, голосно розсміявшись, не перевертає бутончик верх дном, показуючи, як має виглядати будиночок.

— Потрібно акуратно вирізати дверцята і звільнити трохи простору всередині, щоб було місце для їхньої меблів.

— Не розумію, як вони живуть у квітках… — чухає потилицю альфа і зустрічає похмурий погляд Техьона. — А як ти, на твою думку, живеш у лісі і харчуєшся м’ясом тварин, яких сам і вбиваєш? – схрещує руки на грудях омега.

— Ну, я ж перевертень…

— А вони маленькі феї. Для них квіти це і будинок, і їжа. Ти ж сам бачив, як гарно вони прикрашають весняний бал, — усміхається Техьон, згадуючи минулорічний захід, де він і зустрів цього химерного альфу і закохався в нього по вуха.

Техьон просто не розуміє, як міг закохатися в цього вічно збентеженого і до моторошного милого Хосока, який, як його побачив, хвостиком ззаду бігав.

— До речі, — невпевнено починає Чон. — Про весняний бал… — Техьон з інтересом на нього дивиться, вже знаючи, що хоче сказати альфа. — Я хотів би запросити тебе… як пару… ти згод…

— Я згоден, — одразу ж вішається до нього на шию Техьон радісно і тріботить ніжками, звисаючи з альфи.

— А ти важкий, — нахмурюється Хосок, зображаючи, як йому важко його тримати і жартівливо отримує кулаком у плече. — Жартую, — усміхається найяскравіше.

Хосок підхоплює Техьона на руки, змушуючи обвити ногами свій торс і несе до дивана. Але, оскільки Хосок найнеобережніша у світі людина, яку тільки знає Техьон, він, звичайно ж, спотикається через вазу і валитися на підлогу разом з омегою, нависаючи над ним зверху.

Незграбна пауза триває лише три секунди, поки Техьон не починає голосно сміятися, дивлячись на дурний і водночас стурбований вираз обличчя альфи. Він б’є долонями по калюжі, що утворилася під ними, відчуваючи, як промокає, і безперервно дивиться на Хосока, чиє відросле вишневе волосся звисає йому на обличчя і лоскоче чоло. Альфа, який зараз дивиться лише на його губи, сам розпливається у щасливій усмішці.

— Ти як завжди… — не встигає домовити Техьон, як Хосок ніжно цілує його, спочатку коротко, ніби пробуючи його малинового відтінку губи на смак, а потім поглиблює поцілунок.

***

— І довго чекати на вас? — із сяючою усмішкою на обличчі кричить омега з порога будинку, спостерігаючи за картиною, що постала перед його очима.

На величезній галявині, вкритій різними зеленими рослинами і різнокольоровими квітками, розташувавшись прямо посередині, зминаючи під собою траву, лежить величезний вовк з шерстю кольору червоного дерева і жартівливо гарчить на двох вовченят, які всіма силами намагаються переричати батька.

Правда, більше це схоже на бурчання котиків, і настільки розчулює, що Те спирається на одвірок, аби не впасти, стежачи за своїми нестерпними малюками. Один з них, що менше, кольору рожевого золота, омега, застрибує на вовка і починає люто облизувати його морду, поки той, що більше, альфа з блідо-золотою вовною, бігає навколо і голосно виє, показуючи, що «ворог» переможений і захоплений омегою в полон.

Техьон сміється, привертаючи до себе цим увагу, і підходить ближче.

— Мучаєте батька? — усміхається.

Омежка стрибає і одразу біжить до тата, обтираючись об його ноги і подумки передаючи, що Хосок сам їх мучить, а вони тільки йому підігрують. Кім, як йолоп, на підтвердження слів дитини часто-часто киває і гладить малюка по голові, кажучи, що вони у нього найкращі.

— А я? — доноситься звідкись невдоволене знизу, і Техьон помічає перевтіленого назад у людину Хосока, який лежить голою спиною на мокрій від ранкової роси траві і, примружившись, дивиться на нього найобразливішим у світі поглядом. — Я люблю вас усіх найбільше у світі.