Земля

Світанок розквіт канонадою в пеклі господнім;

Він пахнув недовго: оно зяє вибоїна.

Оно видихається сіль у Азові злім і безводнім,

Видихається, та небо усе не гоїться.

Азов же не лікар (воїн): ну, як міг знезаразив.

Принаймні не втрапить жодна тепер інфекція.

Особливо про Каїна, Авеля і хто кого зрадив,

Бо не братає рабство і волю жодна трагедія.

Хай небеса височать, на сльози нещедрі:

Землі буде вдосталь усім, навіть надто.

На(д)то вже горда, щоб усілякі там жерді

Її научали, як цивільно і як – не варто.

Безкінечна й бездонна, не тоне і не горить;

Невсипуща, невтомна, вірна і незрадлива,

Вона усіх зайд поховає, але ж не приспить:

Така вже до них нечемна і страшно гидлива.

Поки двоголовим орлом зчиняється хитавиця,

Поки журавлі обіцяють подати нарешті руці,

Синиця горне нас в крило, твердеє, як криця,

Скільки б їй не боліли простріляні манівці.