Хмельницькому

Володар персня золотого,
Обранець города большого.
Сидить прекрасний на коні,
Ну а за ним богатирі.

Здорові козаки всесилі
У бій із ворогом ідуть,
А ті того і тілько ждуть.

Як наступають бравим військом
Всеславним військом Запорізьким,
То вороги чимдуж тікають
Покою й спокою не знають.

У жупанах кармазинових,
У шароварах, що як море.
Усі гарнющі , як один,
За брата – брат, за сина – син.

Попереду із булавою
Хмельницький важною ходою
Із ворогом балакать йде,
А військо тілько знака жде.

Той главний ворог підступає
І до Богдана промовляє:
«Хай на світанку бій почнеться,
Хай кров ворожая проллється!»

Тим часом псячую розмову
Паша з Шайтаном уж веде:
«Готов на все, – приязно мовив.-
А що вже буде – те буде.»

Готов він душеньку продати,
Аби Хмельницького здолати.

Світанок.Сутичка кривава.
Плохая новость ждать зове.
Той главний витязь Запорізький
От болєзні, мабуть, помре.

Та славні козаки бравії
У бій безстрашно,як один,
До ворога все підступають
І кожну голову зрубають.

І недарма письменник мовив
Не пам’ятаю хто, коли,
Що сила нашого народу
У єдності та без війни.

У того Витязя хворого,
Що хворь Шайтан наслав на нього
Прокинувсь голос із душі
Та промовля до нього:

«Йди!Вставай, Богдане, любий друже,
Як війську, бравий, не поможеш
Загине військо – згинеш ти!
Не будь слабким. Іди, іди.»

Той Витязь бравий оживає
І з мертвого одра стрибає.

Тим часом військо Запорізьке
Криваву сутичку веде –
Шайтан ж слабкішає і йде.

Богдан до війська підступає,
Усіх прязно обнімає.
Відважний йде з мечем в руках,
А козаки його лиш бачуть –
Від щастя мало всі не плачуть.

Султан на нього подивився
І неприязненько скривився:
«Здоров, козаченьку Богдане,
А як здоров’я, дух не тане?»

Не соромно тобі, собако,
Рід український ізводить?
Лишень візьму оту ломаку
І буду дуже довго бить!

Богдан повільно підступає
І до народу промовляє:
«Татарво вража, схаменіться
На землю цю подивіться

Повна вона білих костей.
Чи винен хлопець той чи сей?
Дітей послали воювати,
Гармати усім заряджати

Хіба не шкода цих дітей?
Готові душеньку продати,
Щоб матерів прогодувати.
А що вам скажуть прості люде,
Як війська вашого убуде?
Хіба не соромно буде?

«Богдане-друже, ти правий.
Неправильно ми учиняєм,
Що один одного рубаєм.
Тож час нам, любий, помириться,
Меду- горілоньки напиться!»

Султан сказав, немов відрізав,
І почалось відразу свято.
Напоїв, випивки багато.
Козак з татарином іде,
Вже медовуху наливає-
Другом татарина вважає..

Нехай брехня це все та й годі
Зате країна на свободі.
Чого бажаю я і вам,
І ворогам, і всім друзьям.