Серце, що двічі розбито

Настрій Фен Сіня зіпсований вщент.

Серце від чогось перебувало в хвилюванні.

У покоях Бога Війни завжди були запаси міцного терпкого червоного вина, сьогодні Фен Сінь вирішує ними скористатись.

Усіх службовців він уже давно відпустив. Зайшовши у власну кімнату він скидає з себе верхню кольчугу і падає на м’яке ліжко.

Десь після першого ковтка він, як завжи, коли п‘яніє, починає згадувати ті самі часи.

Часи його розбитого двічі серця.

Вперше це сталось в той день, коли сам Фен Сінь точно не очікував. Він зайшов у невеличкий пошарпаний будиночок, більше схожий на сарай, з тільки що наколотими дровами у руках – це був один з його обов’язків у їхній «сім’ї». Він вже збирався скласти їх у кутку біля печі, коли побачив той самий болючий вираз обличчя Се Ляня, що сидів навпроти Му Ціна за столом.

«Що сталось?» – не встигло вирватись з грудей Фен Сіня, як він почув глибокий, прекрасний бархатний, рішучий голос:

– Я хочу піти.

Фен Сінь пам’ятав, як в той момент щось обірвалось всередині. Спочатку він хотів повірити, що просто придурок Му Цін невдало жартує… Але він побачив, як Сє Лянь стримує сльози в очах, намагаючись вдати розуміючий і спокійний вигляд, а Му Цін відвів погляд, ховаючи його за довгими віями – це все було серйозно. Абсолютно і точно по справжньому.

Фен Сінь кричав, лаявся, говорив огидні речі, немов поранений звір, його єдина зброя в руках – слово. Але Му Ціна він втримати не зміг.

День за днем він згадував дратівливий вираз обличчя, яке нахмурено зосереджувалось, коли Му Цін штопав їхній з Сє Лянем одяг, коли Му Цин дозволяв йому спостерігати, як він готує обід, коли Му Цин дозволяв йому його обіймати зі спини у ліжку, щоб зігрітися в особливо холодні ночі…

Кожна мить Фен Сіня була наповнена Му Ціном і тому коли той пішов він по справжньому страждав. Єдине що допомагало не впасти в прірву депресії це його принц, Сє Лянь зі своєю підтримкою і злість, змішана з ненавистю, яку Фен Сінь направив на зрадника Му Ціна.

Коли фізична слабкість і недомагання стали потроху проходити, справи стали налагоджуватися і Фен Сінь став заробляти більше для Сє Ляня і його батьків. Думки про Му Ціна причиняли все менше болю. Він начебто пройшов цей етап, найгірший період в житті, так думав Фен Сінь і помилявся.

Тоді, коли крихка надія на майбутнє стала втішати його поламану душу…

Це сталося вдруге.

Прекрасний, добрий, завжди милий до нього, м’який і світлий образ Сє Ляня розсіявся, залишаючи в пам’яті гнівне: «Забирайся!»

Фен Сінь справді не розумів, що зробив не так.

Можливо Сє Ляню не сподобалось, що він зав’язує волосся гірше за Му Ціна? Можливо він погано його захищав і погано піклувався? Чому його виганяють?

Фен Сінь втік від цих думок і від Сє Ліня так швидко, як міг. Він не хотів, щоб хтось бачив його ганебні сльози, щоб хтось, окрім самотньої лісної рощі, чув його ридання.

«Чоловіки не плачуть, ні», – повторював собі він, стараючись бути сильним, але… Прижавшись до дерева він не міг стримати все нові і нові мокрі дорожки у нього на щоках.

Скрізь марево давніх спогадів, Фен Сінь підійшов до шафи. Десь на її дні він вирив маленьку коробочку.

Перед тим, як її відкрити він випив ще декілька ковтків вина.

Акуратно складений, в середині лежав золотий пояс небожителя. Той самий, який подарував йому Сє Лянь багато років тому.

В момент коли це сталось, Фен Сінь був безмежно і щиро радий, не стримавшись і міцно обійнявши Сє Ляня. Він відчув як тепло розливається по тілу, бо людина, яку він кохав також звертала на нього увагу і піклувалася. Сє Лянь тоді також обійняв його! Це був матеріальний знак, що підкріплював їх відносини не лише як господаря і слуги, а як… щось особисте і більш інтимне.

Хоча зараз Фен Сінь би так не сказав. Скоріш за все, це міг бути прощальний подарунок він Сє Ляня, який відчував провину за те, що хотів «позбутися» присутності нав’язливого слуги.

Фен Сінь закинув пояс у шафу ще далі, ніж він лежав, перед тим, як відчути чужу присутність.

В двері постукали.

Фен Сінь ступав впевнено і вже знав, кого занесло до його замку попутним вітром.

На порозі стояв Му Цін, в руках його був кувшин, явно не з водою.

А чого ще очікувати? Він відчував себе сьогодні так само паршиво, як і Фен Сінь, враховуючи сьогоднішнє аж дуже неочікуване ранкове
Вознесіння «нового» Бога на небеса… в третій раз.

Му Цін не чекав дозволу, просто зайшов. Фен Сінь мовчки прийняв це як факт і зачинив двері.

Сьогодні вони як і в інші вечори до цього не будуть говорити що в них на думці, але будуть знати це просто тому, що розуміють одне одного.

Фен Сінь підійшов, обережно заправляючи прядку розпущеного волосся Му Ціна за вухо. Тільки зараз він помітив, що бліде лице навпроти також трохи почервоніло і Му Цін, який був одягнений лише в один тонкий халат, п’яний.

Як він у такому вигляді взагалі йшов по вулиці? Хотілось спитати, але Фен Сінь промовчав, думаючи про інше.

Му Цін розбив йому серце, так підло, що рана досі до кінця не загоїлася. Але він шкодував про це. Сьогодні Му Цін першим власно притягує його до себе, м’яко і невимушено цілуючи у губи, обіймаючи за талію, зжимаючи чужий одяг.

Фен Сінь не відповідає. Просто стоїть.

Му Цин відхиляється, декілька секунд з хмурим, задумливим поглядом мовчить.

– Не хочеш? – питає він, у голосі чується стурбованість.

Фен Сінь помічає його хвилювання і йому чомусь стає приємно від цього. Він хитає головою: – Ні. Просто хочу спочатку почути «це» знову…

Му Цін на декілька секунд завмирає. Він прекрасно розуміє що від нього хочуть.

– Чорт, я нікуди більше не піду, – вимовляє впевнено, але тихо, навіть трохи роздратовано, як і завжди. – Я люблю тебе.

Му Цін хоч і наступає на свою гордість, зовсім не шкодує, хоч його незадоволений вираз обличчя говорить про інше. Насправді, йому набагато гірше знати про той факт, що він одна з причин, чому Фен Сінь більше нікому не довіряє.

Фен Сінь видихає запах вина прямо Му Ціну в лице, той морщиться, а Фен Сінь посміхається. Він занадто легко тає в цих елегантних, сильних руках, тому на цей раз він цілує першим, вони падають на ліжко.

Му Цін і Фен Сінь ще не знають, що будуть робити з тим, що Се Лянь накінець знайшовся (хоч і не з їх допомогою, а сам по собі). Вони подумають про це пізніше, зараз вони хочуть допомогти одне одному забутись і відволіктись від болю і розуміння, що їхня любов до Сє Ляня ніколи не знайде продовження.

Халат вже сповз з плеч Му Цина, тому він прийнявся знімати одяг Фен Сіня, що нависнув над ним. Не відриваючись від коротких, довгих і хаотичних поцілунків ні на мить, Му Цін обережно провів по грудях Фен Сіня, зжимаючи їх. По тілу останнього пройшлась хвиля мурашок.

Фен Сінь і не помітив, як опинився під Му Ціном. Його голова солодко паморичилась він кожного дотику м’яких губ на його смуглій шиї і ключиці.

Фен Сінь сховав пальці у м’яке волосся Му Ціна, щоб трохи зжати його і притягнути того до себе для нового страсного поцілунку. Фен Сінь відчував, що вже ледь не задихався він чужого язика, який сьогодні не давав взяти йому все під контроль. Фен Сінь став несильно кусатися, щоб збавити напір Му Ціна, але це не допомогло, тому йому просто залишилось підкоритись. Сильно проти він не був.

Фен Сінь стискував лопатки Му Ціна, прижимаючи того до себе, бажаючи стати ще ближчим, поділитися більшим теплом з чомусь вічно холодним, немов мертвець, тілом.

Пом’ята ковдра на якій вони лежали пахла так само, як і ароматні дерев’яні палички, що тліли в приміщені. Вони завжди буди одного і того самого запаху, через що в голові Му Ціна міцно засіла асоціація цього аромату з бажаною близькістю.

Му Цін раптово здригається, коли відчуває, як впевнена рука проводить біля його паху. Він піднімається, щоб просунути між ніг Фен Сіня коліно, змушуючи того промичати.

На підлогу летять і їхні штани. Тепер вони повністю оголені один перед одним, але ніхто вже давно не соромиться.

Му Цін вже не може контролювати своє збите дихання, а Фен Сінь і не старається, навпаки, видихаючи Му Цину прямо у вухо, бо знає, що той просто мліє від кожного його стогону.

Рука Фен Сіня задає занадто повільний темп для них обох, тому Му Цін, наче попереджаючи ціпляється нігтями в чуже плече. Фен Сіню ця біль насправді подобається, тому він не одразу поспішає щось міняти, продовжуючи водити «вниз-верх», намагаючись розтягнути цей приємний момент, хоч і знає, що таких з Му Ціном у нього буде ще безліч. Як і минуле століття, так і наступне, і те що за ним, вони будуть разом. Просто тому, що більше не можуть бігати від своїх почуттів, просто тому, що пройшли разом занадто важкий шлях, тому що траплялось на шляху занадто багато перепон і тепер ці Боги війни заслужили на просте людське щастя.

Іноді їх обох буде накривати легке почуття чи то суму, чи то жалю, що вони тут лише двоє, одні, без нього… Але це мине. Вони обидва це знають.

– Люблю тебе, – бурмочить Фен Сінь на піку задоволення.

Му Цін заплющує очі, ліниво перевернувшись на бік. Перед очима в нього все ще рябіє, в кожній кінцівці проходить заряд, який викликає таке приємне відчуття, що він ледь здатний контролювати своє тіло. Він обезсилено ледь відчутно б’є кулаком по широких грудях Фен Сіня, що лежить, важко дихаючи, поруч.

– Я знаю, придурок, – роздратовано шипить він, коли його лізуть обіймати.