Слід минулого

Тиша, що панує у вітальні та віддається у вухах важким дзвоном, порушує тихий шелест газетних аркушів, які перегортають через рівні проміжки часу. Реймонду потрібно не більше десяти хвилин, щоб зосередитися на статті, яка викликає у нього непідробний інтерес. Він квапливо косить погляд униз, де вказано ім’я автора, і видихає майже з полегшенням, коли бачить незнайоме йому ім’я. Його погляд затримується не більше ніж на п’ять хвилин на колонці з оголошеннями. Сміт зводить світлі брови до перенісся, смикає ними трохи нервово в спробі поправити окуляри в роговій оправі, до яких тягнеться пальцями, зручно влаштовуючи їх на переніссі.

Газети нині вважаються чимось старомодним, але Реймонду щоразу послужливо підказують слова “вінтаж” та “ретро”, які він не використовує зовсім. Він віддає перевагу друкованим виданням, а не  електронним журналам. Завше гидливо кривиться, коли погляд падає на сторінки жовтої преси з абсурдними і кричущими заголовками в яскравих баблах поверх зернистих фотографій паршивої якості. Він зневажливо пирхає, коли йому, чи не з піною у рота, доводять, що набагато зручніше користуватися планшетом, ніж захаращувати будинок, збираючи макулатуру.

Реймонд поблажливо посміхається, коли за сніданком Флетчер підбирає залишену ним на кавовому столику газету. Пітер одразу ж відкладає свій мобільний, гортаючи сторінки друкованого видання, доки його кава остигає, забута на кухні. Флетчер каже, що робить це заради Рея, щоб тому не було настільки самотньо у паперовому світі. Але повсякчас Реймонд звертає увагу на кросворд, який він закинув ще вчора, а зараз у всі порожні клітини акуратно вписані літери. Йому не доводиться сумніватися в тому, що Пітер обійшовся без допомоги всесвітньої павутини.

Стук пальців по клавішам ноутбука відбиває нечіткий ритм з нерівними перервами. Рей морщиться, коли чує, що Флетчер завмирає на половині слова, так і не натиснувши пробіл. Стук стихає. Глянувши поверх газети, Реймонд вловлює рух, спостерігає за тим, як долоня Флетчера тягнеться до кишені його штанів, завмирає, а потім коротко поплескує по стегні, так і не витягнувши приховані цигарки з запальничкою.

– Ти можеш вийти на вулицю, – каже Рей, не відриваючи очей від погано написаної, напевно купленої за нечувані гроші, статті.

– Не хочу, – хитає головою Флетчер і вони знову занурюються в тишу вітальні.

Тук-тук-тук. Тук-тук. Тук.

Флетчер знову завмирає на половині слова, рука його тягнеться до сигарет і Рей складає газету на своїх колінах, щоб подивитися на Пітера. Погляд ковзає по такому знайомому обличчю, увагу приковують постійні окуляри з жовтими скельцями. На скронях пролягла помітна сивина, така ж видніється і в короткій, але густій ​​борідці. Варто визнати, що, незважаючи на вік, Флетчер залишається привабливим чоловіком, який рідко зраджує своїм звичкам. Ті ж сигарети, той самий улюблений віскі, який Рей завжди щедро підливає йому, той самий ступінь прожарювання стейка.

– Чому ти завжди у светрі з високим горлом? – Запитання злітає з губ несподівано і для самого Рея, але Флетчера воно, здається, зовсім не дивує. Той і голову до нього не повертає, невідривно дивлячись у екран ноутбука на кавовому столику перед собою, через що доводиться тягнутися до нього, низько схилившись над клавіатурою.

– Тому що так я маю вигляд загадкового та страшенно сексуального чоловіка.

– Ти переоцінюєш себе, – Рей пирхає і закочує очі, ніби очікував почути іншу відповідь.

– Швидше ти недооцінюєш мене, Реймондо.

Вони обидва замовкають на якийсь час. Рей розгортає складену на колінах газету і погляд його впирається у надруковані рядки, втім, без колишнього інтересу.

Тук-тук-тук. Тук.

– І все ж, – Реймонд знову складає газету, перевертає листи так, ніби й не збирається більше читати її. Він відкладає її на стіл поруч зі своїм кріслом і переводить уважний погляд на Флетчера. – Я навіть улітку не бачив тебе з відкритою шиєю. То сорочки, застебнуті на всі гудзики, то безглузді шовкові шарфи, в яких ти схожий на літнього самотнього гея.

– Не самотнього.

– Але старенького? – посміхається Рей, піднявши брови і швидким рухом поправивши окуляри, що з’їхали на ніс.

– Ми обидва знаємо, що я не молодію з кожним роком, але поки у тебе хуй встає на мене, я вважаю, що має непоганий вигляд для свого віку.

– Не відходь від теми, – Сміт крутиться в кріслі, тихо покашлює в кулак. Безглуздо заперечувати, що для своїх років Флетчер справді має гідний вигляд.

– Добре, до твого хую ми повернемося пізніше, – киває зосереджено Флетчер, навіть не відвівши погляду від дисплея.

– Флетчере!

Пітеру залишається лише закотити очі у відповідь на обурений тон і зачинити кришку ноутбука з неприхованим роздратуванням у погляді. Він смикає руку, коли та мимоволі знову тягнеться до прихованої пачки цигарок.

– Що, Реймонде? – Крізь зуби шипить Флетчер, кривлячи губи в усмішці.

– Чому ти ніколи не відкриваєш шию? – Рей буравить його холодним поглядом, який говорить про те, що він за всяку ціну доб’ється від нього відповіді.

– Не хочу, щоб ти спалив мої засоси, – знизує плечима Флетчер і куточок його губ піднімається у знущальній усмішці.

– Гівна ти шматок, Флетчере. Як із тобою взагалі можна розмовляти?

– Ти справляєшся, але зараз можеш від’їбатися від мене, – Флетчер так і не береться до роботи знов, а Рей не розгортає газету. Вони дивляться один на одного вичікувально, випалюють дірки один в одному поглядами, поки Сміт не здається першим.

– Флетчере, – він гукає його пошепки.

– Що, Рей? – Видихає втомлено Флетчер і в одну мить ніби стає менше на його дивані, стискається весь і Рей вперше бачить його таким за їхні довгі роки знайомства і не такі довгі стосунки. Вони ніколи не трахалися в ліжку, Флетчер ніколи не знімав своєї водолазки, безглуздого шарфу або сорочки, що закривали його шию. Цілувати її він теж ніколи не дозволяв.

– Чому ти ніколи не відкриваєш шию? – М’яко запитує Реймонд і подається вперед у своєму кріслі. Він хоче сісти ближче і витягнутися поруч із Флетчером, що облюбував його диван, покласти долоню на його плече, торкнутися його шиї, яку той так ревно ховає. Усередині клекоче незрозуміле бажання стиснути долоню Флетчера, не дозволяючи йому відсторонитися, але Рей тільки з’їжджає на край крісла, зчепивши пальці в замок перед собою.

– Бо там шрам, який я дуже не хочу нікому показувати. А ще більше – говорити про нього. Тим паче з тобою, Реймонде, – з натиском вимовляє Пітер, буравлячи його холодним і повним роздратування поглядом, який Рею ще жодного разу не був адресований. Траплялося, що він бачив Флетчера сердитим, ображеним, безумовно, роздратованим, але роздратування його і злість ніколи не були спрямовані на Сміта. І від відчуття того, що Рей нав’язується, хочеться зіщулитися.

– Чому особливо зі мною не хочеш говорити? – Голос Рея звучить ображено і він все ж таки незграбно крутиться в кріслі, відчуваючи себе небажаним співрозмовником.

– Тому що я не хочу, щоб ти дивився на мене і думав, що я якийсь жалюгідний хлюпик, зрозуміло? – Флетчер ривком підіймається на ноги і, витягнувши з кишені свої сигарети з запальничкою, йде на вулицю, навіть не подбавши взяти хоча б свій шкіряний піджак. Вечори ранньої англійської осені були холодними, а вітер у цій частині Лондона проймав часом до кісток.

Реймонд залишається чекати його у вітальні, нервово постукує пальцями по підлокітнику, оббитого коричневою шкірою, і дивиться на наручний годинник, зубами дряпаючи нижню губу. У каміні, як і раніше, потріскують поліна, язики полум’я, що розгорілося, відблискують у скельцях окулярів. Рей вичікує дві хвилини, секундна стрілка відраховує впевнено вже третє коло, але Флетчер і не думає повертатися. Тоді Реймонд виходить за ним у двір, накинувши на плечі пальто, яке з шафи впевнено перекочувало на вішалку в передпокої, і стягнувши з крісла картатий, складений у рівний квадрат, плед. Він виходить на вулицю і здригається від холодного вітру. Підійшовши до Пітера зі спини, Рей вкриває його плечі пледом і опускає на них широкі долоні, стискаючи підбадьорливо.

– Флетчере, я думаю, що ти гівноїдна стара миршава погань, яка піде на все заради власної вигоди, – Пітер дозволяє собі посміхнутися і тісніше притулитися спиною до грудей Рея. Плед на власних плечах приємно зігріває спину і, стереотипно, але й хворий поперек, захищаючи від вітру.

– Чорт забирай, люблю, коли ти фліртуєш зі мною, – кокетливо зауважує Пітер і Рей чує, як із характерним звуком спалахує вогник запальнички Зіппо, обраної та подарованої на знаменні півроку, що вони провели як партнери.

– Я ніколи не вважав тебе за хлюпика. Зрештою, ти жива людина зі своїми, – Рей проводить пальцями по його правій скроні і посміхається.

– Слабкостями, – підказує Флетчер.

– Ага, – киває Реймонд, – розкажи мені, що сталося, – тихо просить він і його руки зчіпляються під грудьми Пітера, притягуючи його ближче.

– Ти ненаситний шукач правди, Реймондо, – зітхає приречено Флетчер, зрозумівши, що йому ніяк не відвернутися від відповіді. – Гаразд, слухай. Це був серпневий вечір вісімдесят четвертого року, – монотонно починає Пітер, але його перериває відчутний, хай і безболісний тичок кудись у бік.

– Чи можна без коронного наративу?

– Любове моя, я все ще не виховав у тобі почуття прекрасного? – Награно обурюється Флетчер, адже розуміння прекрасного у них часто розходилися, незважаючи на те, що Реймонд виявився чи не ідеальним споживачем мистецтва, поглинаючи все, що здатні йому піднести. Проте смакові вподобання сходилися в них вкрай рідко. Флетчер не з тих, хто говорить про серйозні речі з серйозною пикою і повним суму поглядом, усміхатися і жартувати йому куди звичніше. Він не любить виставляти свої слабкості напоказ, не любить бути вразливим і навіть Реймонду не так часто вдається застати його зненацька в стані абсолютного зневірення. Не сказати, що Флетчер багато сумує або плаче, не сказати, що в нього багато причин для цього, але Реєві важко згадати моменти, коли Флетчер потребував його втіхи або міцного плеча. Важко згадати хоча б якісь розповіді про минуле, про яке сам Пітер відгукувався часто як про “нудні і затяжні історії без моралі та щасливого кінця”. Рей незабаром усвідомив, що Флетчер не любить розповідати про своє травмуюче минуле, яке залишило на ньому свої видимі сліди. І, якщо з блідими шрамами на колінах і зі шрамом після того, як йому вирізали апендицит, Реймонда ознайомили, то шрам на шиї був тим, про який не хотілося говорити і через десятки років.

Флетчер, нарешті, закурює – Рей може помітити запалений кінчик сигарети – і, набравши більше повітря в легені, шумно зітхає, немов перед сповіддю.

– Після випуску з університету та пари-трійки років пошуку себе – моя мати наполягала на тому, щоб я шукав себе виключно після того, як отримаю кірочку – я став працювати у газеті свого містечка. Не надто популярна, звісно. Ми не могли конкурувати з пресою у великих містах, я вже й мовчу про Лондонські видання, – Флетчер глузливо пирхає і великим пальцем чухає кінчик носа, – але городяни любили її, особливо колонку “Міські новини”, у яких, ясна річ, переважали плітки. Ну, і цю колонку, звичайно ж, довірили вести мені, – Рей не бачить, але знає, що Флетчер широко і гордо усміхається, – ти знаєш, з яким завзяттям я беруся до роботи, от і тут не схибив. Тим більше, що моя попередниця водила всіх за ніс і нерідко героями цієї колонки ставали неугодні їй.

– Якби я тебе не знав, я б подумав, що й ти взявся вигадувати плітки сам, – усміхається Сміт, поки Пітер у відповідь на цю образу цокає роздратовано язиком, – але я дуже добре знаю тебе, Флетчере, а отже ти поліз у всі щілини, з яких ці плітки лилися в твої вуха.

– Бінго, любчику! – Переможно заявляє Флетчер і крутить у пальцях цигарку, задумливо роздивляється її і схиляє голову до свого плеча, щоб потертися носом об щоку Рея, яку той люб’язно підставляє йому. – І, повір мені, плітки, які я здобував для маленького містечка просто зривали дах. Я знав, хто з ким трахається, хто від кого завагітнів і хто кому дає який хабар.

– Хочеш сказати, що ти не уподібнився до неї і писав тільки чисту правду про всіх однаково? – З хриктою сумніву запитує Рей.

– Вони всі не подобалися мені однаково, до того ж, я просто виконував свою роботу. Газета продавалася, я отримував непогану платню і моє ім’я було на вустах кожного, хто хоч раз цікавився моїм авторством, – хмикає Флетчер і затягується, – але це все меркло порівняно з тим, що я тоді збирався розкопати, – він видихає дим в інший від Рея бік і замовкає на якийсь час, збираючись з думками, оживляючи в пам’яті неприємні для себе спогади. Втім, його не кваплять і Пітер крутить цигарку в пальцях, а потім знову затягується.

– Я почав копати під місцевого багатія, але він був занудним стариганем з не менш занудним і, що найприкріше, легальним бізнесом, а ось його синок виявився фігурою цікавішою. Цей пиздюк почав штовхати наркоту у своїй пафосній школі, за яку його татко відвалював десяток тисяч фунтів. Потім ця погань дійшла до місцевого коледжу і я вирішив прикрити цю лавочку, – Флетчер меніться і губи його підтискаються, – особистим причинам.

Він видихає і Рей не просить більше, ніж Пітер готовий зараз розповісти. Може, він і не був обізнаний у кіномистецтві чи музиці, не дивлячись на старання Пітера Флетчера, самопроголошеного знавця всього світу мистецтва, але цього самого Флетчера він знає, як добрі християни знають Отче наш. Рею не треба уподібнюватися Пітеру і бути такою самою пронозою, щоб зрозуміти, що його тодішній бойфренд, який клюнув на дорослого і, безумовно, харизматичного хлопця з газети, напевно, з місцевого коледжу, захопився цією поганню.

– Ну, я накопав на нього всякого гівна, готовий був нести це все в місцеву поліцію, хоча я думав, що вони й палець об палець не вдарять, все-таки, Містер Товстий Гаманець був не останньою людиною в місті. Тому копії вирішив відправити в наркоконтроль та його таткові, який душі в синочку не чув, але цей сучий син пронюхав про мене раніше, – цокає язиком Флетчер і глибоко, жадібно затягується, покусуючи внутрішній бік щоки.

– Як? – Питання зривається з язика швидше, ніж Рей може зрозуміти. Він підтискає губи і коситься на Флетчера, не чекає, що той відповість і не буде юлити та огризатися. Але він все ж таки подає голос:

– Особиста причина здала мене цьому гівноїду заради своєї смердючої трави, – з огидою випльовує Флетчер і жмуриться. Реймонду і не згадати, чи доводилося йому ще колись чути стільки огиди в чужому голосі, але по спині проходить неприємний холод. Він зараз ні до місця, але долоня Пітера накриває його пальці, що зчеплені в тугий замок на його животі, і Рей не сміє зрушити з місця. Його борода лоскоче щоку Флетчера, але на обличчі той не має й натяку на посмішку.

– Він був найкращим постачальником, не таким, як твій бос, зрозуміло, але досить добрим для нашого містечка. Цей гівножуй знайшов мене в моїй квартирі, адресу йому теж здали, звичайно, як і мій номер, і номери всіх моїх знайомих, і взагалі все, що від мене встигли дізнатися, виклали за пакет трави, – Флетчер пирхає голосно і махає рукою в різкому жесті, ніби він здатний відобразити весь абсурд, яким сам його й бачив. – Всі матеріали вони, зрозуміло, забрали, копії теж, а мені на згадку залишили розбитий ніс і око, що запливло. Повинен зізнатися, я тоді легко відбувся, якщо брати до уваги всі сили, які цей міліпіздрик мав на той момент.

– Тобто не він тебе душив? – Розгублено запитує Реймонд і Флетчер усміхається гірко, хитає головою.

– О, краще б це був він, Реймондо, краще б це був він, – Флетчер зітхає голосно і відкидає голову на плече Рея, заплющивши очі. Він торкається його долоні і перекладає її на свою шию, дозволяючи відігнути комір водолазки і кінчиками пальців пройтися потворним рубцем.

– Хлопець, з яким я зустрічався і який заклав мене, приніс цю гидоту у мій будинок і дуже розлютився, коли я вирішив, що їй саме місце в сортирі, – Флетчер сміється нервово і Рей відчуває, як його трусить. Він трохи міцніше притискає його однією рукою.

– Пітере.

– Це була білизняна мотузка, мабуть, чи щось таке, я не пам’ятаю. Якоїсь миті втратив свідомість, – задумливо вимовляє Флетчер, ніби справді намагаючись згадати. – Ремінь, здається, – хмикає він. – Так, точно, шкіряний ремінь – мій подарунок на Різдво, – киває впевнено Флетчер і робить кілька глибоких затяжок, доки недопалок не обпалює кінчики його пальців, змушуючи зашипіти і жбурнути його собі під ноги, топчучи носком домашнього капця. Смішний вони, мабуть, зараз мають вигляд зі сторони, але навіть на цьому Флетчер не може зосередитися. Він відчуває як Рей гладить шрам на шиї, відвертає високий комір і притискається до понівеченої шкіри губами.

– Рей, не треба, – Флетчеру хочеться звучати кокетливо, як школярці, яка ламається на першому побаченні з капітаном шкільної команди по сокеру, але голос його зрадницьки тремтить і він ковтає в’язку слину.

– Я можу його знайти, якщо хочеш, – каже Рей і Флетчер не має жодної причини, щоб засумніватися. Реймонд Сміт – той, про кого кажуть, ніби він здатний дістати і мертвого з того світу.

– О, – Пітер сміється, – дуже благородно з твого боку жадати помсти, Реймондо, захистити честь своєї дами, але я знайшов його раніше за тебе.

– І поквитався з ним?

– Не встиг, ні, – хитає головою Флетчер. – Знаєш, є ті, хто зупиняються на траві або злазять з неї зовсім. Є ті, хто балуються рідкими косяками, як ти, – Рей раптом відчуває гострий укол провини, який б’є кудись під ребра, перехоплюючи подих, – а є ті кому трави стає мало і вони лізуть на рожон. Він зловив передоз героїном на останньому році навчання, – Флетчер видає тихий нервовий смішок, що ненароком зірвався з губ.

– Мабуть, я маю сказати, що мені шкода? – Вагаючись, питає Реймонд і повертає голову, щоб краще роздивитися обличчя Флетчера і зловити криву усмішку на його губах.

– Маєш, – киває він, – але я б волів цього не чути. Все, що я відчув у той момент, Рей, це полегшення, – ледве чутним шепотом зізнається Флетчер і після тривалого мовчання тягнеться за новою сигаретою, затискає фільтр зубами і Зіппо клацає знову. – Після цього я звільнився з газети та переїхав до Лондона.

– Де став скалкою в моїй дупі, – підтакує Реймонд, кінчиками пальців водячи вздовж шраму на шиї.

– У твоїй прекрасній дупі, любий. Ми познайомилися через п’ять років. Цього було достатньо, щоб я оговтався після цієї історії. Принаймні мені тоді так здавалося.

– Ти ніколи не думав, що історія може повторитися? – Обережно запитує Рей і відчуває, як Флетчер здригається чи то від заданого питання, чи дбайливих, але лоскітних дотиків до шиї.

– Думав, звісно, ​​тому ми з тобою так затягли. Я боявся, що знову накинув оком не на того і не був готовий розгрібати чергове лайно, пов’язане з травою, – відмахується Флетчер і розвертається в міцних обіймах, щоб глянути в обличчя Смітові. – Рей, ти й сам усе знаєш. Знаєш, як я ставлюся до тебе, адже так? Не став мені очевидних питань.

– Гаразд, – погоджується Реймонд напрочуд легко, коротко кивнувши. – Отже, я таки виправдав твої сподівання? – З переможною усмішкою питає він і, відійшовши від Флетчера на крок, ховає руки в кишені штанів. Погляд його мимоволі ковзає по піднятому коміру водолазки.

– Ні. Але ти не виправдав мої побоювання, що набагато важливіше для мене.

– Бо не став душити тебе за пакет трави? – Пирхає трохи зневажливо Реймонд.

– І це теж, – погоджується Пітер і струшує попіл собі під ноги, потім гасить недопалок об землю, присівши. Він піднімає з доглянутого лужка перед будинком другий недопалок і відносить їх до сміттєвого баку біля проїзжої частини.

– Тоді що на першому місці? – Питає Рей, коли Флетчер знову опиняється перед ним.

– У тебе була безліч можливостей здати мене тим, хто захоче зі мною поквитатися. Не просто вбити, а, знаєш, вдосталь познущатися. Ти й сам міг би убити мене, віддати на розтерзання Майклові, який справедливо розсудив, що живим я ще стану в пригоді, а ось мертвим – ні. Але ти не зробив нічого з цього, – знзує плечима Флетчер і обличчя його зараз незвично добродушне і відкрите, на вустах проглядається слабка, але щира посмішка. – Ти не скористався жодною нагодою, любий, і це причина моєї безмежної довіри до тебе, – мовить Пітер і має при цьому такий вигляд, ніби сказав відомий всім навколо факт, прописну істину, яку діти дізнаються ще в садочку.

Рей, піднявши окуляри, стискає перенісся, заплющивши очі. Його нижня губа тремтить так, що її доводиться закусити, і Флетчер з поблажливою усмішкою спостерігає за таким рідкісним жестом, коли Сміт не дозволяє собі розчулюватися.

– Реймондо, – м’яко гукає Пітер і ненав’язливо торкається його ліктя, який Рей відсмикує.

– Закрий рота, – шипить він і Флетчер слухняно прикушує довгого язика, дивлячись на Рея, чекаючи, поки той збереться з думками, аби, можливо, сказати йому ще якусь гидоту.

Реймонда не можна назвати тим, хто часто говоритиме про свої почуття або взагалі говоритиме про них. Він звик виявляти свою прихильність не словами, як це робить Пітер, а вчинками і від нього рідко доб’єшся чогось настільки ж щирого. Але Реймонд Сміт уміє дивувати.

– Хочу, щоб ти знав, – нарешті відгукується Рей і голос його звучить незвично глухо і тихо, що Флетчерові доводиться підійти до нього ближче, щоб почути все, що йому збираються сказати, – незважаючи на те, що ти стара вульгарна погань, яка зіпсувала мені нерви в минулому і продовжуєш псувати досі, я вірю кожному твоєму слову, Флетчер. І я, чорт би тебе забрав, довіряю тобі анітрохи не менше, ніж Міккі чи самому собі. І я думаю, що кох-

Але доказати йому не дають. Чужі губи притискаються до його власних. Цілунок гірчить через викурену сигарету і Рей цілує у відповідь, обхопивши плечі Флетчера, намагаючись натягнути на них плед, що сповз. Він прихоплює нижню губу, зминає її і прикушує, вже притискаючи Пітера до себе. М’які поцілунки розцвітають на щоці, коротка борідка поколює губи Рея, а його власна густа борода змушує Флетчера хихотіти від лоскоту. Реймонд відтягує комір водолазки і притискається губами до блідого шраму, поки Флетчер не впирається долонями в його плечі.

– Щось завжди має залишатися не сказаним вголос, кохання моє, – відсторонившись, вимовляє Пітер і долонею торкається щоки Рея, помічаючи почервонілий від холоду кінчик носа, – але я знаю, повір мені. І ти знаєш. Адже знаєш? – Він дивиться в сині очі навпроти.

– Ага, – киває Рей і поправляє окуляри, що збилися.

– Добре. А тепер ходімо. Тут холодно і я боюся, як би ти не відморозив собі член.

– Як би ти собі язик не відморозив.

– Не відморожу, поки ховатиму його в тобі, – Флетчер широко посміхається, бачачи, з якою огидою кривиться Рей, поки на його щоках розпускаються червоні квіти сором’язливого рум’янцю.