Криничка

Жовтувате світло з під маленького ліхтаря ковзає кущиками вовчої ягоди та оголеним гіллям дерев. Моментом танцю воно доторкається риженького хутра білочки, яка з насолодою смакувала лісовим горішком. Звірятко полохливе, щонайшвидше дереться чотирма на верхівку крутого каменю й незабаром ховається в пітьмі безголосих хащ.

– Здається, це те саме місце, про яке говорив Алан.

Переконавшись, що навколо ні душі та цілком безпечно, студентка не швидко підійшла до центра лісу, посеред якого знаходився занедбаний колодязь.

– Дрижаки колють. Треба поглянути, скільки ще часу лишилося.

Наспіх дістає телефон. Не брати з собою багато речей здавалося правильним рішенням.

– Про всяк випадок дістану ще перець. Безпека ніколи не завадить.

На годиннику ледь пробила дванадцята ночі. Останні чотири хвилини марилися вічним затемненням. Чекати набридало й певно залякувало, тому Марії здалось цікавим обійти стару кам’яну споруду, неподалік якої мертво сусідило діряве відерко.

Перше півколо лилось гладесеньким вужиком. Інше ж – клонилось загробним чуттям. Ступивши пальчиком на кінчик закрученої линви, земля ніби втекла з-під ніг. Вдаряючи коліно мов об камінь з голкою, воно ковзає наче салом змазане. Марії все ж вдається завчасно витягнути руки перед собою, запобігаючи ймовірного цілунку з лабузинням.

– А кров би тебе нагнала, суче! – лайка знехотя зривається, коли дівчина намагається підвестись з колін. Але… Як же боляче.

Удалим ментом, нізвідки, мчиться допомагати, стурбований Алан. Він мовбито палкий метелик, що вийшов з під вугілля погаслого багаття.

– Маріє, з тобою все гаразд?! – поспішно запитує Марівець, притримуючи дівчину за плечі та допомагаючи їй встояти на ногах.

– Зі мною все добре. Лишень кілька подряпин.

– Хіба важко поводитися обережно? – зітхаючи запитав Алан. – Здається, твоє магічне серденько ще не застраховане.

– Алане! – ледь не підстрибнувши зойкнула Хорсівка.

Дякувати, Алан вчасно зупиняє Марійчин норов, поки та не нашкодила собі ще дужче. Він турботливо допомагає дівчині спертися об лівий край дерев’яного стовпця, на якому дивом тримався дах занехаяної кринички. Відступивши кілька кроків та повернувшись спиною до першокурсниці, Алан робить доволі низький присід, промовляє:

– Якщо ти раптом не надумала заночувати серед лісної нечисті… Ну, знаєш? Блуд, скажімо, доріжки позбиває й туману лихого нажене…

– Тож рекомендую твоїм маленьким рученятам ненадовго вчепитися за мою дорогоцінну шию, поки я нестиму тебе в одне чудове місце.

– Та все гаразд, я й сама… – не встигла промовити Хорсівка, коли коліно підступно вигинається, а судома, як та паплюга послідня, льодяною стрічкою обтискає.

Якось незручно було обтяжувати Алана ще більше. При кожній нагоді цей темноволосий молодець залюбки допомагав Марії практикувати магію й навчав новим замовлянням. Проте, першокурсниці й справді не завадила б поміч.

– І чого ж ми чекаємо? – насупившись запитує Хольберг.

– Здається, у мене й справді немає вибору, – подумки нашіптує дівчина, коли гарячими долонями обіймає плечі Марівця.

Алан бережно обплітає руками стегна молодої чаклунки та підіймається, коли цілком переконаний, що зможе попіклуватися про безпечне пересування без дискомфорту для дівчини.

– Чому ти такий холодний?! – схвильовано питала Марія, та вирішила додати: – Не захворів часом?

­– Зустрічне питання. Чому ти така тепла?

– Мене весь час зігрівав термос. І тобі слід негайно випити чогось гарячого, адже я справді турбуюсь про твій стан здоров’я.

– Не хвилюйся. Я почуваюся чудово, – спокійно мовить Алан.

­– І все ж… Йой, справді, де ж він? – занепокоєно кружляє головою студентка Хорсу, з надією віднайти в пітьмі ніченьки загублений предмет.

– Що?

– Термос. Здається, він випав, коли я ледь не набила лоба. І що ж тепер робити?

– Заспокойся. Впевнений, я знайду його, до моменту… – Алан вирішив втримати паузу, перш ніж продовжує говорити: – як ти прокинешся.

– Алане, про що ти говориш?..

Однак він не відповідає.

Плутанина голодно вигризає ниточку багряного серця, а розігнані усюди звуки потойбічної симфонії, замовлянням нашіптують вушку усілякі казки, і тоді замирає скляно дівча чарівне… Дозволивши темному закляттю інфікувати жарку кров. І вона засинає. Заплющивши очі, колихається світом фіалкових сновидінь…