Погоня!

Юнгі подобається ходити темними порожніми вулицями. Він занурюється в спокій, умиротворіння і власні, певною мірою гнітючі думки, що переслідують його всюди. Мін пригладив бардака на своїй білявій голові і закурив, випускаючи клуби диму. Він повільно йшов, монотонно споглядаючи сузір’я де-не-де палаючих вікон, люди в яких теж безсонно проводили цю ніч.

Серед німої тиші пролунав гучний гул. Рев мотора стрімко наближався, коли Юнгі дійшов до перехрестя. Раптом прямо над його головою пролетів, чорт забирай, чийсь мотоцикл. Він блищав і переливався у світлі ліхтарів яскраво-рожевим кольором. І, трасця твоєї матері, на ньому була Hello Kitty… Мін тільки встиг відкрити рота з подиву, як водій з гуркотом приземлився на обидва колеса.

— Йдіть до біса! — пролунав зухвалий пусанський акцент із вуст незнайомця. На ньому був чорний бомбер, усипаний блискітками та штани, що обтягували соковиті, як для хлопця, форми.

Мін з побоюванням обернувся туди, звідки почулися численні гули моторів. Справа погань! Прямо в його бік мчали якісь амбали на мотоциклах, деякі з них указували пальцем на Юнгі, що безглуздо кліпав очима. Виглядали вони не те, щоб дуже дружелюбно, зло шкірячи зуби, тому було прийнято тверде рішення рятувати свою дупу.

Мін без особливих роздумів схопився за протягнутий шолом (єдиний наявний, здається) незнайомця, сідаючи на його рожевий мотоцикл. Двигун заревів і машина з шаленою швидкістю помчала вперед по закутках та безлюдних вулицях. Юнгі міцно схопився за тонку талію рожеволосого, щоб до біса не впасти з мотоцикла. Але щось у цьому таки було. Щось досі невідоме або, може, давно забуте змушувало голосно розсміятися в руках сильного прохолодного вітру, і відчути себе вільним птахом. Водій теж підхопив хвилю адреналінової насолоди, сміючись своїм дзвінким голосом.

У наздогін Мін раз у раз чув якісь крики, лайки і найстрашніше: постріли. Здається, прокинувся вже весь район від такого галасу, але найбільше зараз хвилювали кулі, що погрожували потрапити в колесо мотоцикла … ну або в спину Юнгі! Хоча насправді було настільки начхати, що Мін був би і радий такому результату. Це, можливо, тільки сильніше розпалювало полум’я азарту всередині його тужливого серця. Мін голосно закричав, але невдовзі залився сміхом.

— Віддай нам його, сучий сину! — почувся крізь увесь хаос чоловічий голос.

Водій Міна нічого на це не відповів, тільки сильніше стиснувши кермо своїми маленькими пальцями. Юнгі намагався обдумати сказане, хоч дивні імпульси цього не дозволяли. Хотілося тільки сміятись у весь голос. Незнайомець, якого Мін усім своїм тілом притискався, підхопив хвилю веселощів. Тому Юнгі швидко кинув усі свої роздуми, кого кому треба було віддати.

— Поцілуй мене в сраку! — сміявся мотоцикліст, не зменшуючи божевільної швидкості, від якої серце готове було через рота вилізти. І Юнгі розсміявся разом із ним.

На раптовому повороті Мін відчув, як невеликі пальці водія, в яких виявилось багато сили, розчепили руки Юнгі на таліі. Відбулось це так моментально, що білявий одразу ж вилетів зі свого місця, споглядаючи крізь шолом усипане зірками небо. У голові Міна вже встигла промайнути все його коротке життя, поки сам хлопець віддався вільному падінню, не в силах контролювати своє змучене після важкого трудового дня тіло. Шкода було тільки те, що нова пачка цигарок марно пропаде. А так цілком стерпний фінал для його нікчемного життя. Юнгі зі спокійною усмішкою заплющив очі.

Але раптовий гуркіт і тяжкість власного тіла протверезили затуманений розум. Мін розплющив очі і зняв шолом, здивовано оглядаючись довкола. Він побачив спину незнайомця, що їде в далечінь, який обернувся подивитися як Юнгі приземлився. Зовнішність рожеволосого сяяла вдалині, а усмішка повних рожевих губ незабаром розчинилася в темряві.

І будь він здоровий, про такі вибрики хоч попереджати треба!

Мін швидко встав з купи порожніх картонних коробок біля якогось магазинчика і поспішив сховатися в найближчий провулок від грізних амбалів. Серце гуло і боляче віддавало у віскі аж до його будинку. І залізши в ліжко прямо в брудному одязі, Юнгі з усмішкою оглянув рожевий шолом.

— Сподіваюся, у мене не буде неприємностей. Хоча втім…

Мін усміхнувся ще ширше, проводячи по чорній наліпці Hello Kitty. Погоня була шалено хвилююча, що аж кров закипіла, а тіло ще довго тремтіло. Хоч щось змусило серце Юнгі натхненно стискатися в його сірому нудному житті. Він обернувся на копицю чорного волосся, з-під якого десь проглядало обличчя дівчини. Юнгі пирхнув від побаченого, переводячи свій погляд назад на рожево-чорний шолом.

Нехай божевільно. Нехай нерозумно. Але хочеться спробувати це ще хоч раз…

***

Юнгі прокліпався, протер очі, але незрозуміла картина як на зло не зникала.

— Мін Юнгі, це Пак Чімін. — прощебетала дівчина.

— Дуже приємно. — усміхнувся рожевий юнак, потискуючи своєю невеликою долонею руку спантеличеного Юнгі.

Мін все ніяк не міг зрозуміти, яким чином у його відділ занесло того самого мотоцикліста. І не те щоб він був якось проти. Просто все це було до смішного дивно, особливо якщо порівнювати, як він спілкується сьогодні. Так ласкаво і привітно, хоча минулої ночі Юнгі позаздрив його багатому арсеналу нецензурної лайки. До того ж тепер цей дивний хлопець усміхається цілком чарівно своїми пухкими рожевими губами. Юнгі просто не віриться, що це одна і та сама людина.

Від автора: Люди добрі, підкажіть, як опублікувати другу главу, бо я не зовсім розуміюсь на цьому сайті 🙁