Розділ – 18. Граєм незнайомців далі

 

• Категорія – 18 +❗

Не минуло і хвилини як…. Як я взагалі опинився у дорогому номері, на який мені би навіть грошей не вистачило? Я не міг цього пригадати… Але… мене це зараз не хвилювало.

У нас у обох не вистачало терпіння. Поки я старався звільнити руки з рукавів сорочки, які у них застрягли, інша, штовхнула мене в груди, і я приземлився на широке двоспальне ліжко. Вона нависла мов тінь, зручно вмостившись на бедрах. Мої губи розплилися по обличчю, коли я помітив, що ця спокусниця нарешті зняла кепку, як і решту одягу, окрім трусиків в кружевах. Схиляючись для поцілунку, її чорні пасма лоскотали, і покривали мені обличчя та груди шовковистою ласкою.

– Ти… Така красива… – видав зі задишкою я. Було важко говорити через жар в грудях, і колючий біль у голові, але я говорив правду, хоч мої очі все ще бачили все через плівку, і туман.

– Я тобі подобаюсь? – її прохолодні пальчики ковзали вздовж грудей вниз живота.

– Я вже твій раб, моя королева…

– Мені більше подобається коли називають імператрицею.

– Ахах… Моя… Моя імператриця. – руки почали вивчати її будову тіла. – Ти прекрасна.

– Справді? Мені здавалося, я тобі неприємна. – вона облизала і взяла в рот мої пальці.

Я стягнув з неї трусики, затім, зажав в долоні її округлену половинку.

– Такого не може бути… Хіба я хоть на мить показував, що ти мені неприємна?

Ця спокусниця направила мої липкі пальці до своєї вагіни, і ввела, випускаючи стогін.

– Якщо це… нх-хаа… Не так, то скажи, що любиш мене, дивлячись у очі… аа-х…

Я облизав їй губи, і перехопив стогін, поцілувавши. Коли між нашими губами обірвалася павутинка слюни, я видихнув:

– Я кохаю тебе… моя… Ти лише моя… Я завжди мріяв саме про тебе… – мої пальці почали рухатися в ній. З кожним разом як вона тряслася, і стискалася, я хвилювався:

– Боляче?

– Від коли тобі не всеодно, що мені боляче…

Коли та кінчила від інтенсивних рухів, я потягнувся і стягнув штани, но коли хотів її скинути, вона мене зупинила:

– Мені подобається ця поза. Я сама все зроблю, любий.

Мені подобалась її рішучість. Від нетерпіння я стискав постіль в кулаки. В мені все пульсувало і нестерпно горіло. Я божеволів від спраги і бажання.

– Скоріше…

Інша ввела його, але лише наполовину, милуючись нетерпенивим молодиком.

– Я більше не можу… стримуватися…

– Це в тебе вперше?

– ….ум-м..угум…

– Тоді попроси мене. Благай поскакати на тобі.

Ковтнувши, у мене затряслись руки. Я не став більше терпіти, і вхопив її за таз, та насадив на себе. З безсоромним звуком чавкання тіл, розкинулись по кімнаті і стогони. Бажане задоволення накрило з головою, коли та почала рухатися, насаджуючись до кінця.

– Алане… Ах! Скажи це… Мхх… Скажи знову, що кохаєш мене… Нхаа!

Її посмішка не сходила ні на секунду з вуст. Вона цілувала та прикушувала мені губу, просячи:

– Скажии…

– Ти… хаа… моя… моя…моя.

– Ні… це ти тепер мій. – її голос став іншим… більш сердитим, вищим.

Відчувся солоний, неприємний присмак. Інша прокусила мені губу. Я мовчки спостерігав як та облизує рештки крові на вустах, і з самовдоволеною посмішкою закидує голову від насолоди, продовжуючи пришвидшено рухати дупкою верх-вниз. Верх-вниз. Знову. Ще раз, і ще.

…Я обхопив за талію і схилив її до себе, покусуючи затверділі соски, цим приводячи її до бурхливого екстазу відчуттів. Це бліде обличчя… Було так близько, но таким нерозбірливим. Мені затиснули горло, сміючись в лице:

– Ха-хах. Хочеш роздивитися мене, але не виходить?

– Очі… Твої очі…

– Вони такі самі як і твої.

Її ніготь боляче пройшовся мені по грудях, залишаючи подряпини.

Наші язики знову спліталися у солодкому танці, а звуки з тіл, і дихання ставали все гучнішими, і нестримними.

– Райт… згадуй мене.

– Ха… ще… ще трішки… – я був на межі, тому допомагав їй присідати ще глибше. Мене потягнули за волосся.

– Алане… Ха…Мій… Ти весь мій… Мхх…

Коли та почала облизувати вухо і шепотіти, я дійшов до кульмінації, заповнивши її.

– Тепер візьми мене… – вона лягла, розводячи ноги.

– Так одзразу?.. Не хочеш відпочити?..

– Я хочу щоб ти мене брав аж поки я не почну плакати.

Як тільки в голові почала вимальовуватися картинка її заплаканого обличчя, і хриплого голосу, у мене одразу ж встав. Я увійшов у неї без попередження, і закинув гладенькі ноги за плечі. Мені подобалося вбиватися в неї до кінця, а тоді повільно виходити. Її обличчя що разу мінялося. Вона то розкривала рота, то стискала губи, просячи:

– Ні! Хаах! Переста-…м!

Я вдавав, що не чую, поки облизував їй шию. Вона почала безжально дряпатись. Мене це заводило…. навіть тоді, коли я відчував як стікає з подряпин кров. Посміхаючись їй в лице, і притримуючи за талію, я заставляв брюнетку піді мною вигинатися у спині, і тремтіти як пташеня від холоду. Її стогін змінювався криком, а тоді і зовсім видався мені мишачим писком. Мої плечі пекли вогнем, але так само горіло і знизу, бажаючи продовження навіть якщо вона кінчила вже в 3-тє.

– Ал…Досить… А! Кхаа…

– Заплач, і тоді я зупинюся.

Вона стримувала сльози до глибокої ночі, поки, все ж, близько 3-ої, по її щоці не скотилася крихітна сльозинка, а на моїх губах знову не відчувся присмак крові.

Ранок. Поруч нікого. Промені сонця падали за зім’яту подушку, і відкинуту ковдру. Відчуття самотності і недостачі когось тягарем лягли на серце. Я вже не дитина, але так хотілося прокинутися з кимось поруч в обіймах, відчувати себе потрібним та бажаним.

В голові гуляв вітер, і тиснуло на віски. Покліпавши кілька разів, мене несподівано охопила страшна мігрень. Присівши, я з хвилюванням став пригадувати, що ж було.

«Я зробив щось не так, раз вона пішла нічого не сказавши?? І що тепер робити… Я хотів… ще раз зустрітися…»

Поруч з ліжком, на тумбочці, завібрував будильник у телефоні.

«Хоч не обікрала…» – тут мою увагу привернув великий листочок паперу коло побитого смартфона.

<Мені дуже хотілося залишитися, але робота не може чекати. Я включила тобі будильник, но було би краще, якби ти сьогодні не йшов на навчання, а відходив від похмілля. Рекомендую ставити пароль. Не будь легковажним, Алане. Я ще вчора помітила, що ти на нулі. Не ображайся, я не спеціально підглядала в твій гаманець, але той випадок, коли при заселенні, ти впевнено говорив, що заплатиш за номер, а сам шукав гроші по всіх кишенях, – мене потішив. *смайлик* Я залишила кілька доларів тобі на таксі, і на ліки, якщо стане зовсім не добре.
Не показуй з себе джентельмена, Ал, просто прийми гроші, або залиши покоївці. >

Сподіваюся, ти залишився задоволеним, бо я так.
*сердечко*
Мій номер:
+1 508 (XXX) XXXX. »

Здавалося, моє обличчя зараз нагадує вареного рака. Я ще два рази перечитав листа, стараючись зрозуміти, що мені не вдавалося через головний біль, чи справді вона…

«Хоче ще раз зустрітися зі мною!??» – опустивши обличчя в зім’ятий листок, я посміхнувся, і тут, поволі почав пригадувати минулий вечір, та проведену ніч… – «Вчора…було так хреново після…вина…в мене виникає підозра про те, що вона могла підсипати мені щось в бокал. Але, навіть якщо це так, мені всерівно. Я і сам не розповів їй, що пішов на контакт лише через спор, і гроші. Ми квити.» – коли до горла підступила блювота, я зірвався з ліжка та полетів в туалет.

В школу я і правда не пішов. Замість цього просидів у лікарні з братом. Він спав. Завжди, зранку, на вечір чи на обід, він спав, коли я приходив. Я тримав його за руку, а іншою вимірював йому температуру, як тут, в палату завітала медсестра:

– Завдяки антибіотикам і вітамінам температура стабілізується, містере Райт. Сьогодні після обіду я знову поставлю йому капельницю за вказівкою сімейного лікаря.

– Дякую, що дбаєте про нього, міс Рейчел.

– Це частина моєї роботи. – вона обійшла мене, зупинившись, аби послухати стетоскопом дихання юного пацієнта.

Спостерігаючи за оглядом, я тихо спитав:

– Скільки сьогодні я мушу принести за ліки і вітаміни?..

Медсестра перевела на мене уважні очі, по яким було видно, що тільки цього питання вона і чекала, або ж і хотіла озвучити мені, але з вічливості не стала починати розмову з грошей.

– 419 доларів.

Я не стримався щоб хмикнути, з усмішкою дивлячись у вікно.
Саме 500-ку мені і залишила сьогодні моя незнайомка, яку я прагну розгадати. Як добре, що я додумався не витрачати гроші на таксі сюди. Піднявшись зі стільця, я вклав у долоню молодій блондинці цілу купюру, і мовчки вийшов з палати.

На вечір я знову зустрівся з друзями, щоб розповісти про все, і, звісно, отримати свою винагороду.
Вперше за довгий час я почувався чудово. Було в радість посміятися над жартами і підколами друзяк. Алкоголь сьогодні смакував краще, коли вже я ставив, та пригощав інших. Та коли дійшло до того, що потрібно було розходитися по домівках, я знову занепав духом від розуміння того, що мені нікуди йти.
Не було виходу, крім як погодитися з пропозицією переночувати у Ендрю. Ми попали в час “пік” і наше таксі запізнювалося через затори.
Стоячи з братвою коло дороги, я дістав з куртки маленький, але зручний смартфон і прокручував у руці.

– Подзвони їй. – усміхнувся мені Мейсон. Цей бабій зі стажем краще нас всіх розумівся в жінках. – Вона чекає на твій дзвінок, будь певен.

– Напиши їй як у неї справи, і що робить. – підтакнув Ендрю зліва від мене.

Я сховав ніс у комірець куртки. Осінь обіцяла бути холодною, і важкою… Сховавши телефон, я дістав гаманець, і поглянув на кіоск позаду нас.

– Ти казав, що кинеш.

Мої друзі читали мене як відкриту книгу, хоч дружили ми не так вже і довго, і не впевнений, що продовжимо ще через рік, два.

Зі складним зітхання я перерахував гроші, шепочучи, думаючи, що через невпинний шум великого міста, мене хтось почує:

– Це буде в останнє, коли я закурю…

Я брешу самому собі, але це через слабку, але надію в те, що завтра буде краще, ніж сьогодні… Завтра я перестану хвилюватися і піднімати паніку по кожній дрібниці. Завтра я кину палити, тому що це зовсім не круто, а тупо. Завтра мій братик знову піде в школу, і я чекатиму після занять на нього у воріт, щоб відвести додому, який… Навіть не був ні його, ні моїм справжнім домом. Завтра… Все це буде завтра. Саме завтра. Я, вірю.

«Завтра…я хочу знову побачити її, і розглянути як слід, ті темні очі..» – оплативши упаковку цигарок, я обернувся, щоб піти до своїх, як раптом зіткнувся з кимось. Навіть через куртку я відчув, як стало тепло та ароматно від пролитого американо…

– Пробачте! Боже, ви також пролили на себе… Не обпеклися? – я викинув з рук пролиту каву, і нагнувся, щоб витерти рукавом куртки руки дівчини, і тут помітив цей манікюр.

– Алане…

Коли я поглянув на дівчину в товстому худі, вона натягнула на очі ту саму кепку, та посміхнулася.

– Що ти тут робиш? Знову випив?

– Ти…

– О? Це не в тебе, часом, випало там?

Я прослідкував за вказівкою її пальця, і помітив біля кіоску зелений гаманець, який несподівано підняв якийсь незнайомий чорношкірий пацан.

– Це ж… Мій! Ей!! Стій, де стоїш! – але поки я зробив ті 4 кроки він вже перебіг дорогу. – Блять, ні!! От вилупок! – я погнав за ним, краєм ока помітивши, що за мною також почали бігти.

Кілька машин мене мало не збили. Через капот одної я буквально перестрибнув. Пробігши по слідам грабіжника 2 квартали, я раптом зупинився, зрозумівши, що той завернув у провулок. В цей момент я не наважувався забігти туди слідом бо подібний випадок у минулому вже назавжди загнав мене у страх перед невідомим.
Обпершись спиною об цегляну стіну, та закривши обличчя руками, я безсило повторював собі:

– Це на краще. Це на краще. Все одно ті гроші були зароблені не чесним шляхом… Завтра після навчання я вийду на зміну в кафе і попрошу у начальни-…

– Ті гроші були платою за ніч зі мною?

Я здригнувся, повертаючи голову до 2-го провулку з якого вийшла брюнетка у всьому чорному. Зі смутком на серці, і не приємним відчуттям гіркої правди, я промовив:

– Ти припинеш через це бачитися зі мною?..

Інша мовчки обперлась об стіну навпроти. Її опущеного обличчя за кепкою зовсім не було видно, тому я не знав, яка у неї зараз реакція.

– Наркотик… Здогадався?

– Ага…

– Я знала, що ти запідозриш. Ти аж ніяк не дурний, Алане, як і я.

– Пробач за той раз.

– Ти серйозно? Мені фіолетово про що ти там домовився з друзями, і я не дура, щоб відмовляти тобі через скоєне.

Мої очі у невірі витріщились на неї.

– Але ж… Я обманув тебе…

– Мені не привикати до брехні. Я теж повела себе підло.

– Ти… ти… Я використав тебе задля цікавості.

– Я також скористалась твоїм наркотичним станом задля втіхи.

– Ха-хах… Божевільна… ти божевільна… – я закрив долонями обличчя, сміючись.

– Ти теж не святий.

Вона простягнула мені руку.

– І скільки я коштувала?

Я зі соромом вхопився за її долоню, заїкаючись:

– Д-десять… тисяч…

– Знецінення. – фиркнула та. – За стільки і немовля не купиш, ти і сам в курсі. Я не проста, якою здаюсь. Мені немає ціни. Я – єдиний екземпляр, який не підлягає купівлі, але, раз купив мене, то хоч цінуй, що увірвав такий шматок.

Посміхаючись, я зробив крок та обійняв її.

– Цінуватиму.

– Ну, це навряд, раз забув мені позвонити, то вважай, тепер в боргу. – вона скривила губи, що сьогодні були без помади, коли почула як я сміюсь. – Припини, я ж можу так і потекти від твого сміху.

– Пхх, тебе приваблює мій сміх?

– А тебе мої сльози?

– Ні, я… Не хотів би, щоб ти плакала.

– Твої слова суперечать вчорашній ночі. Ти завжди брешеш сам собі?

– Навіть неуявляєш, як часто…

– Знаєш, милий, – вона видихнула в мої губи теплий пар. – Що разу, як ти брехатимеш мені, я кусатиму тобі губи. Один.

Неочікуваний, але короткий біль промайнув коли та закусила мені нижню губу, заодно зігріваючи смачним поцілунком, що віддавав присмаком кави.

– Два.

Знову укус, але на цей раз після нього губа, яка і так ще не зажила після вчорашнього, запекла, та почала поколювати.

– ….три. – я поділився з нею кров’ю, переплітаючись язиками.

Схоже, їй подобалося посмоктувати мою нижню губу, адже від цього я шипів, як кіт, бо було боляче. Наше довготривале “знущання” один над одним шляхом причиненя ран на вустах через поцілунок, припинилося лише коли вона поставила мене перед фактом:

– Забудь про друзів. Цієї ночі ти залишаєшся зі мною.