Ця історія говорить: прогуляйся та натрапиш на сюрприз

Пік Півкроку, як припускає назва, мав лише кілька квадратних дюймів простору для одного таким чином, що лише півкроку вперед приведе вас до краю скелі висотою в тисячі метрів. Над ним височіли дивні скелі, росли дикі дерева, в той час як нижче простяглися хмари та безмежні тумани, серпанки. Образ розлютованого бога чи привида не був б таким страшним у порівнянні з цим зубчастим і небезпечним краєвидом; здавалося, що навіть небо і земля не можуть торкнутись одне одного.

 

На протилежному боці знаходився Пік Жалю, який був не менш пронизливим та обривистим, ніж Пік Півкорку. Його хребет піднімався на сотні метрів у висоту, наче його розрізали ножем, і, здавалося, не залиши місця для того, щоб ступити на нього. Каміння там покривали коріння рослин, змушуючи кожного, хто на це подивиться, тремтіти та жаліти, що він піднявся на вершину піку. Саме звідси походить назва.

 

Між двома вершинами був природний бар’єр. Дивлячись вниз з вершин обох піків, море хмар здавалося застиглим, через що неможливо було визначити глибину щілини. Смутно можна було почути шум води з річки, що тече в потужному імпульсі, нагадуючи голодного тигра чи біжучого лева. До нього не наважувалися наблизитись навіть звичайні лісники та мисливці. Якби там, на вершині, стояв експерт бойових мистецтв[2] із Сяньтянь[1], він був би зворушений нікчемністю людської волі в порівнянні з волі Небес.

 

Однак нижче хмар і серпанку, на дні скелі, між річкою і схилами гір лежала вузька і нерівна кам’яна стежка, вимощена скелями дивної форми. У цей час по ній йшли дві людини, одна за одною.

 

Бурхлива річка хлинула далі, її хвилі час від часу розбивалися об мокрі та слизькі скелі. Ті, хто йшли стежкою, могли легко промокнути. Якщо не від падіння у річку, то хоча б від її сильно бризкаючих хвиль. Але якщо хтось спробує нахилитись до скелі, в підсумку вдариться об гострі й зубчасті камені на поверхні крутих кам’яних стін. У такий ситуації будь-то застряг би, наче втоплена миша. В такому місті було неможливо залишатися безтурботним та граціозним, неквапливо прогулюючись, наче в себе на подвір’ї, – як двоє людей тут.

 

Говорили, що двадцять років тому даоський майстер Ці з гори Сюаньду переміг Хулуґу, експерта бойових мистецтв номер один у Тудзюе[3], прямо тут, на вершині Піку Півкроку, і змусив його поклятися більше не заходити на Центральні рівнини[4] наступні двадцять років. Шкода, що тоді я був занадто молодий й не міг бачити цей епічний бій своїми власними очима.

 

Той, хто говорив, йшов позаду. Їхній темп був помірним, але вони залишалися на відстані трьох кроків один від одного.

 

Чоловік попереду робив невеликі кроки, виглядаючи таким невимушеним, що справді здавалося, ніби він іде по рівній землі. Молодий чоловік позаду мав трохи більші кроки; хоча він був також витонченим, наче безсмертний, якщо дивитися лише на нього одного, але все ж була помітна різниця між ним та чоловіком попереду.

 

Янь Вуши насміхався: 

— З огляду на все, що відбувалося під небесами, Ці Фенґе в ті роки справді заслуговував на те, щоб називатися «номером один». Хулуґу, який був просто нецивілізованим варваром, сам був винний в тому, що його надмірна самовпевненість осоромила його. Ці Фенґе був надто відстороненим від даоських сект і відмовився завдавати йому вбивчих ударів, замість цього наполягаючи на цій двадцятирічній угоді. Окрім того, що він посіяв зерно майбутніх бід для гори Сюаньду, чим це допомогло?

 

Ю Шен’янь з цікавістю запитав:

— Вчителю, чи справді бойові навички Хулуґу такі хороші?

 

— Навіть зараз я не впевнений, що зможу його перемогти.

 

— Невже він такий сильний?! 

 

Ю Шен’янь злякався. Він точно знав, наскільки сильними й незбагненними були бойові здібності його вчителя. Оскільки Хулуґу отримав такий коментар від Янь Вуши, його рівень мав бути таким же жахливим. Можливо, він навіть міг би потрапити до трійки лідерів під Небесами.

 

Голос Янь Вуши звучав байдуже: 

— Інакше навіщо мені казати, що Ці Фенґе залишив своїм поколінням учнів нескінченні неприємності? Це правда, що двадцять років тому Хулуґу трохи поступався в порівнянні з Ці Фенґе, але за два десятиліття він міг покращити свої навички. Тепер, коли Ці Фенґе помер, гора Сюаньду ніколи не знайде другого Ці Фенґе.

 

Ю Шен’янь тихо зітхнув:

 

— Так, даоський майстер Ці піднявся на небо[5] п’ять років тому.

 

— Хто зараз лідер секти гори Сюаньду?

 

— Це учень Ці Фенґе на ім’я Шень Цяо.

 

Ян Вуши майже не відреагував на це ім’я. Він зустрів Ці Фенґе лише раз, і то двадцять п’ять років тому. У той час Шень Цяо щойно був прийнятий Ці Фенґе як його особистий учень[6].

 

Незважаючи на те, що гору Сюанду називали «даоською сектою номер один під небесами», в очах Янь Вуши, який щойно вийшов із десятирічної Медитації Закритими Дверей[7], крім Ці Фенґе, не було нікого на горі Сюаньду, хто був достатньо гідним, щоб бути йому рівним.

 

Але Ці Фенґе вже помер.

 

Побачивши, що його вчитель не виявляє особливого інтересу, Ю Шен’янь продовжив: 

— Я чув, що учень Хулуґу, Кун’є, Король Лівих Тукі[8], а також експерт бойових мистецтв номер один у Тудзюе, сьогодні викликав Шень Цяо на дуель на вершині Піку Півкроку, заявляючи про це як помсту за тодішнє приниження. Чи було б Майстру цікаво піти подивитися?

 

Янь Вуши не потрудився відповісти, а натомість запитав:

— Чи була ще якась велика подія, окрім смерті Ці Фенґе, протягом цих десяти років, поки я був у медитації?

 

Ю Шен’янь замислився на мить: 

 

— Незабаром після того, як ви увійшли в медитацію, Ґао Вей зійшов на трон як новий імператор Ці [9]. Але він — людина, що занурюється в чуттєві насолоди і дуже розкішно живе, тому за останні десять років національна сила Ці різко знизилася. Ходять чутки, що Ювень Йон, імператор Джов [10], планує атакувати Ці. Боюся, що північний район незабаром потрапить у руки Джов.

 

— Після смерті Ці Фенґе рейтинг першої десятки експертів також змінився. Серед них Ї Бічень з даоського храму Чун’ян на горі Цінчен, дзен-майстер Сюетін з Джов та відповідальний майстер Жуянь Кехвей з Інституту Ліньчвань [11] визнані трійкою найкращих, і троє з них, як правило, є представниками трьох шкіл: [12] даосизму, буддизму та конфуціанства.

 

— Але дехто каже, що мудрець [13] Дзюше з Туюхвень [14] також має бути одним із трійки лідерів. Хулуґу теж. Якщо за останні двадцять років він ще більше просунувся у майстерності, то, коли цього разу він знову повернеться на Центральні рівнини, немає сумніву, що він займе перше місце. 

 

Побачивши, що його вчитель все ще рухається вперед, не відповідаючи, Ю Шен’янь переконував: 

— Учителю, Кун’є сьогодні викликав Шень Цяо на дуель, імовірно, у чудовий бій, який важко провести. Шень Цяо як людина живе дуже відокремленим життям. З тих пір, як він очолив Фіолетовий особняк Сюаньду [15], він ще менше вступає в бійки з іншими. Просто через славетну репутацію свого вчителя він також входить у десятку найкращих експертів. Якщо Вчитель хоче поглянути на реальну силу гори Сюаньду, сьогоднішній бій, безумовно, є тим, що ми не повинні пропустити. Боюся, що в цей момент вершина Піку Жалю вже наповнена експертами, які приїхали подивитися на неї.

 

— Ти вважаєш, причиною того, що я прийшов сьогодні сюди, було подивитися на бій? — Янь Вуши нарешті зупинився.

 

Ю Шен’ян трохи нервував: 

— Тоді який план Учителя?

 

Йому було всього сім років, коли Янь Вуши взяв його своїм учнем. Через три роки Янь Вуши зазнав поразки в битві проти Великого Майстра демонічної секти Цвей Йовван і, будучи пораненим, почав Медитацію Закритих Дверей — Медитації, яка тривала десять років.

 

Протягом цих десяти років Ю Шен’янь продовжував практикуватись, як наказав Янь Вуши, а також багато подорожував. Його навички стали набагато краще, оскільки він вже давно був серед першокласних експертів. Проте минуло десять років відтоді, як вони востаннє бачилися, очікувано, між ними були певні непорозуміння та незвичність. Більше того, у міру того, як бойовий стан Янь Вуши ставав більш глибоким та серйозним, трепіт у серці Ю Шен’яня також посилювався. Навіть його звичайна невимушеність перед іншими перетворилася на якусь дбайливу обережність перед вчителем.

 

Зіплівши руки за спину, Янь Вуши сказав звичайним голосом:

— Я бачив поєдинок між Ці Фенґе та Хулуґу багато років тому. І Шень Цяо, і Кун’є – їхні учні, але ще молоді; незалежно від того, наскільки вони вправні, неможливо, щоб їхня боротьба перевершила видовище битви між Ці та Ху. Я привів тебе сюди, тому що завдяки швидкому потоку води та важким ландшафтам це місце з’єднується вгору з тінями небес і вниз з духом землі – оптимальне місце для занять та осягнення бойових мистецтв. Коли я був у медитації, у мене не було часу піклуватися про тебе. Тепер, коли я вийшов, я більше не можу дозволити тобі затримуватись у своєму поточному прогресі без будь-яких проривів. Поки ти не зможеш осягнути й досягти п’ятого етапу Фундаментальних записів Фенікса-Ціліня, ти залишишся тут.

 

Ю Шен’янь раптом відчув, що його образили. За останні десять років, навіть під час своїх подорожей, він жодного разу не пропустив жодного дня практики. Зараз йому ледве виповнилося двадцять, але він уже досяг четвертого етапу Фундаментальних записів Фенікса-Ціліня і був визнаний одним з найкращих майстрів молодого покоління. Він був цілком задоволений собою, але після слів вчителя здавалося, що він нічого гідного не досяг.

 

Ніби він відчував почуття Ю Шен’яня, на обличчі Яня Вуши з’явилася саркастична посмішка: 

—В твоєму віці я вже досяг шостої стадії. Чим ти так пишаєтеся? Замість того, щоб змагатися з цими маленькими рибками та креветками, чому б тобі не змагатися зі мною?

 

Між його волоссям було розкидано трохи сивини, але це аж ніяк не зменшило його чарівності. Насправді, через його слабку посмішку було ще важче відвести погляд від його гарної зовнішності.

 

Білий одяг шелестів на вітрі, але людина в ньому залишалася непохитною. Він стояв зі зчепленими за спиною руками. Його оточила невидима аура стримування, яку він сформував з видимим зарозумінням, ніби він дивився з вершини світу, кидаючи виклик кожному, хто наближався.

 

Ю Шен’ян стояв навпроти нього і відчув як стало важко дихати. Це змусило його зробити декілька кроків назад. З глибоким благоговінням і страхом він сказав:

— Учитель володіє небесними талантами, як смію я, ваш учень, змагатися з вами!

 

— Привітай мене своїми найсильнішими ходами. Я хочу побачити твій прогрес за ці роки.

 

Від початку медитації свого майстра Ю Шен’янь ніколи не випробовував свої бойові навички, тому він трохи вагався, почувши виклик, але водночас прагнув спробувати. Однак це вагання зникло, як тільки він побачив натяк нетерпіння, що промайнув на обличчі Янь Вуши.

 

— Тоді вибачте свого учня за його грубість!

 

 Перш ніж його голос встиг затихнути, його тіло вже рухалося, а рукави одягу злетіли в повітря. Вмить він був уже досить близько до Янь Вуши.

 

Ю Шен’янь підняв рукав і атакував долонею. В очах інших його крок не був анітрохи потужним, він більш нагадував збирання квітки весняного дня чи змахування пилу літньої ночі. Його легкість була майже потойбічною.

 

Лише ті, хто був поруч, могли відчути, що коли він вдарив долонею, усі рослини в межах одного метра затрусилися, і річка почала текти в протилежну сторону, її бурхливі хвилі та піна летіли в потоці повітря, який з гуркотом піднявся вгору й помчав до Янь Вуши!

 

Однак цей потік із інерцією, яка могла зупинити річки чи навіть перевернути морський приплив, розкололася й розбіглася у різні сторони, тільки досягнувши Янь Вуши, ніби була заблокована невидимим екраном.

 

Він все ще стояв там. Його позиція анітрохи не змінилася. Коли долоня Ю Шен’яня наблизилася до його очей, він просто підняв палець.

 

Тільки один палець, і нічого більше.

 

Цей один палець буквально зупинив наступ Ю Шен’яня в повітрі.

 

Ю Шен’ян відчув, що весь повітряний потік навколо долоні, яку він щойно викинув, повертається до нього. Зворотний удар був у кілька разів потужнішим, ніж він створив щойно. Здивований, він використав силу потоку, щоб допомогти своїм ногам у квапливому відступі!

 

Цей відступ змусив його зробити більше десяти кроків назад!

 

Поки він, нарешті, не закріпився на одному з каменів. Він усе ще тремтів від страху.

—  Спасибі Вчителю за ваше милосердя!

 

Мало було людей у світі бійців, які могли б витримати цей його удар долонею. Ю Шен’янь до цього був цілком самовдоволений.

 

Але Янь Вуши, за допомогою лише одного пальця, зміг змусити його відступити.

 

«На щастя, Майстер лише перевіряв мій прогрес і не посилив перевагу подальшими атаками. Якби це був ворог…»

 

Ю Шен’янь покритвся холодним потом, думаючи про це. Він запанікував і не наважувався більше бути таким самовпевненим.

 

Знаючи, що він уже досяг своєї мети, Янь Вуши не мав наміру більше говорити. 

— Не марнуй свої чудові таланти. Через кілька днів я поїду до Тудзюе. Після того, як ти досягнеш п’ятого етапу, якщо більше нічого робити, можеш піти знайти свого старшого бойового брата. Не витрачай занадто багато часу на те, щоб тинятися на вулиці.

 

Ю Шен’ян відповів дуже шанобливо: 

— Так.

 

Ян Вуші продовжив: 

— Вигляди цього місця створені природою, сюди рідко хто приходить. Я хочу тут прогулятися, тому тобі не потрібно…

 

Перш ніж він закінчив, неподалік від них пролунав гуркітливий звук. Вони подивилися в бік звуку і побачили, що хтось, ніби його кинули згори, ламає шари гілок і вдаряється об дно обриву. Навіть Ю Шен’янь не зміг стримати «ой!», почувши приглушений стукіт приземлення.

 

Після падіння з такої вершини навіть майстру Сяньтянь було б важко вижити.

 

Не кажучи вже про те, що ця людина точно не безпричинно впала: це, мабуть, тому, що він був важко поранений.

 

— Вчитель? 

 Він подивився на Янь Вуши, очікуючи наказу.

 

— Йди подивися, — сказав Янь Вуши.

 

Його даоська мантія була розірвана в багатьох місцях, ймовірно, гілками та зубцями, коли він падав. З плямами крові на одязі та свіжою кров’ю, що текла з його розірваної плоті, було ще важче розпізнати його первісний вигляд.

 

Людина знепритомніла і була без свідомості, не в змозі навіть триматися за меч. Коли він вдарився об землю, його меч слідом впав недалеко від нього.

 

— Я боюся, що кілька його кісток були зламані.

 

Ю Шен’янь деякий час розглядав впавшего чоловіка, зморщивши брови, і висловив співчуття кількома клацаннями язиком. Він поміряв пульс та зробив висновок, що людина навряд чи виживе.

 

Але для такої людини, навіть якби його життя вдалося врятувати, результат може бути не набагато приємнішим, ніж смерть.

 

Зрештою, Ю Шен’янь був учнем демонічної секти. Незважаючи на те, що він був ще молодим, кількість доброти в нього була досить обмеженою. Тому, незважаючи на те, що на той час у нього були Чудові Лікувальні Пігулки, він не виявив наміру використовувати їх на цій людині.

 

Але…

 

— Вчителю, сьогодні дата поєдинку між Шень Цяо та Кун’є. Ця людина впала згори, чи може це бути…

 

Янь Вуши підійшов. Замість того, щоб подивитися на чоловіка, він взяв його меч.

 

Його лезо було холодним, як осіння вода, без найменших пошкоджень, а відблиск річок і туманів на ньому створював враження, ніби саме лезо брижіло. Біля рукоятки меча були чотири знаки печатки [16].

 

Ю Шен’ян підійшов ближче, щоб подивитися, а потім здивовано вигукнув: 

— Меч Шаньхе Тонбей [17]! Цей меч належить лідеру секти Фіолетового особняка Сюаньду, тож він справді Шень Цяо!

 

Дивлячись на Шень Цяо, який був важко поранений, він не міг повірити: 

— Ці Фенґе був найсильнішим майстром бойових дій. Чому Шень Цяо, його особистий учень, а також лідер секти гори Сюаньду, зазнав такої повної поразки?

 

Ю Шень’ян присів навпочіпки перед Шень Цяо і його брови насупилися.

 

— Чи може бути, що бойові навички Куньє досягли такої точки, коли він навіть перевершив свого вчителя Хулуґу?

 

Якби хтось інший з гори Сюаньду впав, Янь Вуши не цікавився б і навіть не поглянув би на них. Але Шень Цяо, який був лідером секти, справді був особливим.

 

Він кинув Меч Шаньхе Тонбей Ю Шен’яню. Якусь мить дивився на невпізнане обличчя Шень Цяо. Раптом на обличчі Янь Вуши з’явилася багатозначна посмішка.

 

— Поки що дай йому Чудову Лікувальну Пігулку.

 

***

[1] Сяньтянь/Ховтянь (先天/后天) :назви двох стадій культивування, які з’являються в кількох романах, причому стадія Ховтянь передує стадії Сяньтянь. Ховтянь може означати заднє небо / постнебесне / придбане. Сяньтянь може означати Переднє Небо / Переднебесне / Вроджене. Ідея полягає в тому, що щось «Сяньтянь» є споконвічним і, таким чином, близьким до Дао, тоді як щось «Ховтянь» деградує або далі від Дао.

Ці два терміни походять від даосизму та внутрішньої алхімії. Існує повір’я, що люди народжуються з невеликою кількістю скарбів Сяньтянь (сутність, ці і дух). Практикуючи даоське культивування та внутрішню алхімію, вони можуть поглинати й удосконалювати Ховтянь Ці світу природи, щоб постійно збільшувати свої запаси скарбів Сяньтянь (які дають користь для здоров’я та довголіття). 

 

[2] Експерт: Відтепер «експерт» буде часто використовуватися як абревіатура від «експерт з бойових мистецтв».

 

[3] Тудзюе (突厥): кочівна конфедерація тюрків у середньовічній Внутрішній Азії. 

 

[4] Центральні рівнини (中原 zhongyuan): територія в нижній течії Жовтої Річки (Huang he), яка була колискою китайської цивілізації. Стародавні китайці вважали Індію центром світу, а в більш широкому контексті цей термін також відноситься до китайської цивілізації та власне Китаю, регіонів, які безпосередньо керуються централізованими китайськими урядами та династіями.

 

[5] Вознесений на небеса (登遐 dengxia): ввічливий термін для «смерті».

 

[6] Особистий учень (入室弟子 rushi dizi): учень, який має дуже близькі стосунки зі своїм учителем і вибирається для навчання від свого вчителя особисто. Зазвичай їхній учитель передає все, що вони знають своїм особистим учням.

 

[7] Медитація Закритих Дверей (闭关 biguan): також називається тренуванням закритих дверей або культивуванням закритих дверей. Тренування проводяться на самоті, як правило, для того, щоб зосередитися на тому, щоб покращити навички, загоїти травми/рани або щоб уникнути відволікання у вирішальний момент.

 

[8] Лівий король Тукі (左屠耆王 zuo tuqi wang / 左贤王 zuo xian wang): висока посада сьонґу, титул також відомий як «лівогідний/мудрий принц/король», який — це вираз, використаний китайськими аналітиками щодо Східно-тюркського каганату (тут він же Туцзюе) у 6-8 століттях, в якому історичні умови перебувають у цьому романі.

[9] Ці/Ци: Мається на увазі Північна Ці, одна з північних династій у період Південної та Північної династій в історії Китаю. 

 

[10] Джов/Чжоу: Посилаючись на Північний Джов.

 

[11] Інститут (学宫 xuegong): офіційна конфуціанська школа, заснована урядом. У цьому романі ця школа також виступає як конфуціанська секта.

 

[12] Три школи: відтепер воно буде використовуватися як абревіатура для «Три шкіл даосизму, буддизму та конфуціанства».

 

[13] Мудрець (智者 zhizhe): Почесний знак, який надається ченцям тибетського буддизму з високими рангами.

 

[14] Туюхвень (吐谷浑): могутнє королівство, засноване євразійськими кочівниками, спорідненими з Сяньбей, у горах Цілянь та у верхній долині Жовтої Річки.

 

[15] Фіолетовий/Пурпурний особняк Сюаньду (玄都紫府 Xuandu Zifu): Пурпурний особняк (Zifu) часто використовується для позначення місця/палацу/держави, де живуть Безсмертні.

 

[16] Символ печатки (篆体) : стародавній стиль написання китайських ієрогліфів, який був поширений у другій половині 1-го тисячоліття до нашої ери, спочатку виник із письма династії Джов. Пізніше він широко використовується і з’являється лише в декоративному гравюрі та печатках. 

 

[17] Скорботний небесний (山河同悲 Shanhe Tongbei/Шаньхе Тонбей): буквально означає «Гори та річки сумують разом [з ними/нею]», тоді як «гори та річки» — це термін, який часто використовується для позначення «світу/весь земля/природа». У китайській мові чотири ієрогліфи, звідси й «чотири символи печатки»