Далі, за небосхил

Чи були ви колись за небосхилом?

Чи бачили колись колиску вічного?

Чи чули як звучить край світу?

Край неба, край всього живого,

Де спочивають місяць й сонце.

За небосхилом кінчиться життя.

Настане незворотнє вічне.

Чи там колись була моя душа?

Чи там колись будУть всі душі?

Туди, де кінчиться земля,

Людина не дійде ніколи.

І лиш безсмертная душа,

Спроможна подолати всі кордони

Той небосхил не скориться нікому,

Хоч як би кожен не старався.

І ти іди собі додому,

І споглядай його в віконце.

Ти споглядай як теє ясне сонце,

Ложиться в ту колиску знов і знов.

Як місяць наш рождається й вмирає.

Як зорі освітляють неба тон.

Як небосхил згорає і тускніє,

Щоб потім спалахнути знов.

Як всі ті мрії і надії, зникають ввечері,

Щоб в день вернутися усі гуртом.

Ох недосяжний небосхил,

Що світ весь ніжно огортає,

Що і спалахує й згорає,

Даруючи нам ранок, вечір, день, і ніч.

Даруючи надії, мрії, душі і життя.

Чи були ви колись за небосхилом?

Звичайно були, але забули,

Де народилися і де продовжимо буття.

Бо так влаштовані ми, люди.

Бо так влаштована вся матінка земля.