1
від MaplethornКарета швидко мчала поміж торговими рядами. Гучний гуркіт копит розносився над натовпом, а дракони розсипалися навсібіч з лайками, кашляючи від пилюки.
— Нащо так гнати!?
— Хай би тобі ті колеса повідпадали!
Гестія Квайтнікс ще раз витерла морду під пилюки і, розправивши крила, злетіла над базаром, пильно видивляючись потрібну лавку. Вже вечоріло, місто забарвлялося у помаранчево-рожеві тона.
— Чиста кераміка, дівчата! — кричала літня пані за столом внизу.
— Ручна робота!
— Солодощі! Солодощі! За Нівськими та Монтеськими рецептами!
— Срібні перстні на замовлення!
— Папуги із Зевки! Юні пташенята! Купіть вашій дитині балакучого друга з гарантією того, що ви зможете нормально відпочити від дітвори!
— Пратумдамське пшоно!
— Свіжі морепродукти! — горлав старий рибак. — Спеціально з Трипалого океану! Форель, червона риба, молюски…
— Натуральні шарфи!
— Чаї із центральної Юркенії! Чай зелений, липовий, червоний та різні поєднання! На будь-який колір та смак!
Гестія продовжувала летіти понад натовпом. З верхніх поверхів будівель захоплено визирали трирічні драконята, тримаючи в лапах якісь тканинні мотанки. Вони зачудовано витріщалися на Гестію, а один навіть помахав їй лапою. Темна дракониха підморгнула їм та продовжила свій шлях.
Гестія склала крила, щойно завернула в тихіший провулок. Бруківка під лапами була мокра, і, піднявши голову, їй в око ледь не влучила крапля з щойно вивішених покривал, які хтось розвісив на мотузці. Взмахнувши хвостом, вона попрямувала у тіні вулиці. Тут пахло кислою гар’ю саме через похмурого дракона середніх років, який курив папіроску. Але на фоні цієї картини на прилавку лежали контрастні пухнасті іграшки ручної роботи. Брунатний ведмедик, чиї очі і хвороблива усмішка були чорними ґудзиками, більше скидався на психічно хворого пацієнта, а сіро-жовтий кролик замислено дивився поперед себе, приторно усміхаючись у вечірніх тінях.
Гестія струснула крилами, пропускаючи повз себе стару дракониху з візком.
А ось і воно.
Хиткий прилавок розташовувався у самій глибині провулка. На дерев’яних ящиках розташовувалися свічки – багацько свічок з різних матеріалів та розмірів. Гестія схилилася над ними, зацікавлено роздивляючись. У ніздрях витав зараз воску, лісових горіхів і талового масла.
Але торговця не було.
Гестія підняла голову, і погляд її світло-жовтих очей упав на шумну трійцю продавців, що стояли неподалік під кам’яною стіною, заливаючись сміхом. Одна дракониха перехопила погляд Гестії, і, стрепенувшись, кинулася до свого прилавку.
— Так, дорогенька, слухаю. Такий сьогодні день! Такий день! — і вона знову дзвінко засміялася, розставляючи свічки.
— Я розумію, — ввічливо усміхнулася Гестія і розстібнула свою сумку, що носила на грудях. Витягла звідти дві золоті монети і поклала перед мордою продавчині. — Одну воскову, одну талову.
— Талову? — недовірливо витріщилася на неї торговиця. Її погляд мимоволі ковзнув повз нагрудну сумку Гестії, де мить тому чітко виблискували золоті монети. Певно, зараз на неї у думці те, який скупий у неї покупець. Гестія з легкою усмішкою кивнула.
Забравши решту срібними копійками, Гестія розправила крила і взлетіла понад будівлями. У їх лапах теліпався сітчастий пакет з дорогою восковою і дешевою таловою свічкою.
***
Коли Гестія прибула до пословського двору, уже геть стемніло. Вона ледь віднайшла ключ від прекрасних порізьблених візерунками дверей і тихо зайшла всередину. У вітальні нікого з її колег не було. На дерев’яному столі хтось залишив книгу і темні чорнила. Гестія пройшла пухнастим килимом трохи далі, краєм ока запримітивши позолочену назву книги “Хроніка Вернської кризи 5 століття”. По обидва боки від вітальні тягнулися широкі коридори з кімнатами, а попереду були розлогі сходи, на яких гралося місячне сяйво.
На другому поверсі розташовувалися аналогічні два розкішні коридори з мальованими стінами і стелею. Вони підсвічувалися лише місяцем, який пробивався крізь скло. Гестія автоматично попрямувала до стилізованих дверей з викарбуваною назвою “Квайтнікс”, стараючись не стукати кігтями об підлогу. Двері були зачиненими, отож Гестія задоволено махнула вухами.
Але у приміщенні було пусто. У просторій овальній вітальні літав запах нещодавно погашених свічок і прохолоди. Гестія поклала свій пакунок і зі скрипом зачинила вікно. Навпомацки запалила хатню свічку і поставила її на стіл. Тремтливі тіні танцювали на стінах.
— Рошель!
Свічка сколихнулася. Відчинивши кожну з двох кімнат, Гестія не знайшла нікого. Лише у меншій кімнатці було навстіж відчинене вікно. Засопівши від незадоволення, Гестія визирнула з вікна, а потім зачинила його, відчуваючи, як наростає злість.
Урешті-решт вона повернулася у вітальню та розпакувала свій пакет. Обережно влаштувавши свічки, вона сіла і запалила кожну з них. “Смеґл сяйві во покой”. Гестія розслабила плечі. Фрігська мова. “Свічки поминання”.
Домашня свічка була затушена, і в кімнаті залишилися лише два вогника, що самотньо шурхотіли у тишині, раз по раз здригаючись, ніби спілкуючись один з одним.
Дорогий запах воску і дешевого талового масла розповзався по стінах, огорнувши книжкові шафки, розсипавшись столом та килимом. Гестія заплющила очі, відчуваючи слабкий жар на кінчику морди.
Вона терпляче дочекалася, поки обидві свічки догорять, і саме тоді в двері делікатно постукали.
Крила Гестія напнулися.
— Заходь!
Двері тихо відхилилися. У одвірку стояли дві постаті, осяяні місячним світлом. Один сіро-синій дракон із флегматичним виразом та папіроскою в зубах, а інша – юна чорна дракониха з таким виглядом ніби ось-ось вибухне.
— Рошель! — Гестія кинулася від стола до неї. Ніздрі роздулися від хвилювання і злості. — Де ти була!?
Чорна дракониха лише закусила губу і з-під лоба зиркнула на дракониху, одарувавши її звичним нищівним поглядом.
— Вона тяглася повз гральний дім по Оксамитовій вулиці, — спокійно відповів сіро-синій дракон, крутячи в зубах папіроску. — Каже, на виставі якійсь була.
— Якій виставі, Рошель? — тихіше почала Гестія, ледь згадавши про те, що всі посли цього дому вже бачать десятий сон.
Верхня губа Рошель затряслася від роздратування, але вона вперто мовчала, роздивляючись срібні фігурки на комоді поза спиною Гестії.
Старша дракониха повільно вдихнула, і, схопивши Рошель за лапу, затягла її всередину. На диво, ніякого опору.
— Швидко іди до себе!
І Рошель зачинила двері в свою кімнату. Гестія була певна, що цієї ночі вона більше не посміє тікати через вікно.
— Яка вистава, Мартине? — повторила своє запитання Гестія, насупивши морду.
— Влаштована у місцевому театрі Хорвитів, — без долі емоцій відповів Мартин і випустив дим. Гестія відмахнулася, наморщивши носа. Кислий запах папіроси змішався з воском у повітрі. — Я саме дограв останню партію і збирався додому, коли помітив Рошель.
— Від тебе знову тхне Шернським вином, — невдоволено зауважила Гестія, змірявши його крижаним поглядом.
— Я вже місяць як кинув, — з краплею холоду зауважив Мартин, знову випускаючи дим. — Параноїк.
— Залежник.
— Чудово, — ледь усміхнувся Мартин. — Тоді ось тобі свідчення від залежника: сьогодні була вистава на честь річниці повалення Фріги. Юркенці влаштували збіговисько, де ще раз самопідтвердили свою силу і святкували повернення Фріги “додому”. Розіграли сценку краху Нівського палацу з гучними оплесками.
Запала тиша. Гестія видихнула, а Мартин зімнув папіроску в пазурах.
Двері кімнати Рошель розчахнулися, ударившись об стіну з дзвінкою луною. Чорна дракониха вищирила білосніжні ікла й аж трусилася від злості:
— Це все через вас! — гаркнула вона, абсолютно забувши про сусідів навколо. — Якби не ви, Фріга була б нарівні з іншими державами! Моя бабуся! І мати! — її скажений сірий погляд зупинився на столі, де було розплавлено дві свічки. Її крик ледь не став істеричним: — Не вдавай, що тобі шкода! Ти! — зашипіла Рошель на Гестію, котра витріщилася на неї, підібгавши хвіст. — Я ненавиджу тебе! Я ненавиджу той факт, що ти моя тітка. Чому моя мати мала бути твоєю сестрою!? Чому нам так не пощастило!?
— Рошель! — почала Гестія, піднімаючи голову, але юна дракониха заглушила її:
— Пихаті юркенці! Нікчеми! Вони влаштовують ті гидотні вистави! Я ненавиджу їх! Я хочу додому! — вона спазматично кинулася до вікна вітальні, дряпаючи підлогу. — Ви двоє отримаєте по заслугам! — крикнула вона, перш ніж була придавлена до підлоги Гестією.
Мартин лише кліпнув і флегматично розвернувся в одвірку. Вхідні двері повільно зачинилися, винесши за собою у хол частину нудотної суміші воску і папіросок. А потім вхід до посольської будівлі зачинився.
У коридорі від протягу ліниво теліпався саморобний календар, показуючи старанно виведену чорнилами дату:
11.10.1021.
0 Коментарів