Фанфіки українською мовою

    ЛАПСЛОК

     

     

    я йшов до цього не один день. ніколи не думав, що зважусь на такий вчинок. я завжди був з кимось. принаймні мені так здавалось. тепер я зовсім один. фізично та морально. я так більше не можу. навколо мене завжди казали: “виговорись і стане краще”. не стане. ніколи не було. єдиний друг, котрий обіцяв ніколи мене не покидати, забув про мене в найважчий період мого життя. з роками все накопичувалось. зрештою я дійшов до переломної точки. раніше мені було заради чого жити, зараз я не бачу сенсу в цьому мізерному існуванні.

    я нікого не звинувачую. все добре. нічого не змінилось. життя не закінчується. просто заплющте очі та удайте, що все добре.

    я завжди вважав, що самогубці – це слабкі духом люди, котрі прогнулись під цей гнилий світ. насправді вони до біса сильні, оскільки спромоглись зробити це, не боячись осуду.

    вони були зломлені. вони просили допомоги. однак, в нашому ж світі не заведено звертати увагу на ментальні проблеми. всі ж люди лише себе накручують, так? я також так думав, поки це не дійшло й до мене. тепер все значно серйозніше, ніж я міг коли-небудь подумати.

    зараз мені двадцять один, різатись почав у віці п’ятнадцяти років. всі ці шість років батьки не приділяли цьому уваги або удавали, що не помічають. так же легше жити? коли бачиш, що твоя дитина змінюється в гіршу сторону, краще вже заплющити на це очі, ніж допомогти, так?

    я став більш замкнутий, припинив носити футболки та шорти. навіть в сорокаградусну спеку. я став частіше говорити про смерть, але всім і надалі було все одно. але все добре. це не ваша вина. життя продовжується.

    мені було боляче не лише фізично. деякі мої оточуючі були впевнені, що я вліз в секту, однак всі відмовлялись помічати істинну проблему, навіть коли я сам просив знайти мені психотерапевта.

    в нашому світі це так дивно, чи не так? відвідувати психолога, а ще гірше психотерапевта! це де ж таке бачено? а що ж люди подумають?

    ось! все зводиться до цього простого що люди подумають. враження, що всі живуть тільки із-за цієї думки, ніхто нічого через це і не змінює. але хочете відкрию таємницю? людям все одно. їм завжди було все одно. ти помреш, а їм і далі буде все одно. ти помреш, а до вечора всі й забудуть про твоє існування. лише на цвинтарі з’явиться ще один невеличкий пагорб.

    так, люди прийдуть, поплачуть заради годиться і… все. і тебе більше немає. ні в житті, ні в пам’яті цих самих людей. світ не спиниться, Земля не зупиниться, все залишиться як і було.

    мені було страшно, мені було боляче, мені було одиноко. я був зламаний. люди, котрі обіцяли ніколи мене не покидати, відвернулись. вони були зі мною лише в сонячні дні, а в дощові надали перевагу не помічати мого існування.

    чому існування? а ви погляньте на могильні камені на цвинтарі. там лише дата народження та дата смерті, а все решта позначається просто рискою. всі людські перемоги, важливі події залишились в цій бездушній паличці? враження, що лише народження та смерть є найважливішими в житті людини, а решта так, дрібнички. хоча по іншому я своє життя і не можу назвати, лише дрібничка.

    я нічого такого не зробив, за що мене варто пам’ятати, та і скоріше за все ніхто і не буде, ну, просто… кому я потрібен, якщо і собі не треба? я нікчемна нікчема, оскільки і моє життя, моє існування, і буду ним навіть після смерті. я нічого не заслуговую, окрім тієї самої ями метр на два.однак, хто ж запитує? вона закріплення за тобою ще до твого народження. вона твоя за замовчуванням. незалежно від твого бажання.

    я довго йшов до цього рішення. і ось нарешті цей день.

    сьогодні 15 травня 2021 року.

    день, коли я остаточно вирішив зі всім покінчити.

    хтось може назвати мій вчинок егоїстичним, однак знаєте що? мені все одно! так само як було все одно вам на мене ще при житті!

    до моєї смерті лишились лічені хвилини. завтра ближче до вечора ви знайдете моє бездиханне тіло. не треба істерики та паніки. не потрібно цієї награності. на похороні поплачте для галочки, щоб люди нічого собі не подумали. мене закопають. ви розійдетесь по домівках. і все. мене більше немає.

    такий заїжджений сценарій. у кожного однаковий кінець, але шлях до цього різний.

    тому… не бійтесь просити допомоги, не приховуйте свій стан, а якщо цього ніхто не помічає… плюньте тоді на всіх, точно так само, як вони плюнули на вас! живіть, як вам подобається! не спіть ночами, гуляйте, подорожуйте, живіть у своє задоволення! щоб в кінця свого шляху з гордістю заявити, що ти все ж таки жив, а не існував, як пуста оболонка. доведіть, що у життя є сенс! живіть заради себе! оскільки в кінці ви залишитесь повністю самі.

    от і все, через стільки років…

    мені більше не боляче

    мені більше не страшно

     

     

    вибачте

     

     

    0 Коментарів