Легенда?
від ranny_Перша робота, яка писатиметься довго, тому не судіть суворо. Приємного прочитання.
***
…він глипнув на коня і чимдуж попрямував до нього. Зірвавшись з місця юнак навіть не помітив, що його союзник – хлопець зі світлим блондом та сірими очима – тепер… дівчина?
— Біжи до Рона, він одразу зрозуміє, що нам потрібна- — плутаючись в словах промовив хім до звіра, проте його перервали.
— Підмога? Запізно, вибачай, брате, але мені не потрібні проблеми, — юнак обернувся і, збентежено кліпаючи, дивився на свого знайомого та його двійника-дівчину. Позаду почувся звук пострілу, хлопець зрозумів, що його єдиний шанс на свободу тільки що був убитий.
— Проблеми? Хто ти? — тяжко дихаючи говорив хім, намагаючись відбиватися від іненів, які заповнили простір навколо нього, не даваючи йому втекти.
— Ті, які з’явились би у мене, якби ти утік. Повір, я на власні очі бачила те, що зі мною зробили б у такому випадку.
— Ліна? Невже та сама хім, яка бачить майбутнє вирішила навідатись до мене? А ти, — вказав хлопець на свого союзника — Лоран? Я не запідозрив обману з іменем? Зрадник.
— Заткнися! Сам знаєш, що він бачить тільки фрагменти минулого, тому Лоран тут ні до чого. Чому стоїте? — звернулась Ліна до іненів — Забирайте його і вшиваймося звідси!
— Сестро, ти впевнена? Йому і до цього було тяжко, а тут ще й ми…
— Лоране, ти хочеш, аби ці інени нас убили? Я ні, тому краще бути їм корисними і не шарпатись. Нам також було важко. Він нам ще подякує.
***
— А що далі? Цей хім помер чи підкорився? — пролунав зацікавлений голос дитини десяти років.
— Легенда замовчує, проте будемо сподіватись, що все закінчилось добре, — з теплою посмішкою промовив чоловік за тридцять. — Якщо потрапиш в схожу ситуацію – пам’ятай, ніколи не дай себе спіймати, не дай собі підкоритися тим, хто заподіяв шкоду або тобі, або твоїм близьким, — вираз його обличчя змінився на серйозний. Він дивився на хлопця, проте юнак розумів, що звертаються не до нього.
— Гаразд, — знову вернувся м’який голос. — Нік, можливо- — його перервали.
“Прямо як того хіма” — згадуватиме пізніше Ніколас.
Голова чоловіка полетіла з плеч. Безголове тіло впало на спинку м’якого крісла. Карі очі втратили свій блиск. Він мертвий.
— Ти його син? — здивовано спитався вбивця, мабуть, не очікував, що дитина сидітиме тут. Зараз.
— Ні! Я не-
— Паршиво блефуєш, — перебив його чолов’яга. — Беремо його із собою. Якщо плітки не брешуть – ти житимеш, — наостанок сказав він перед тим як зникнути за дверима.
0 Коментарів