Між сьогодні та завтра

День видався звичним, а тому й приємним певною мірою. Без пригод, він був спокійним, продуктивним й зрозумілим, як кожен наступний, позбавлений місій. Неджі та Рок Лі знайшли заняття в одному – у тренуваннях, і лиш Тен-Тен сумовито поглядала у бік, нудячись від одноманіття.

Прямуючи з тренувального поля, команда проходила повз невеличкий дитячий майданчик, біля якого їхні шляхи часто розходилися. На дворі сутеніло, небо забарвилося найніжнішими сонячними кольорами. Подібне до полотна, воно нагадувало пастельний сплеск малярських почуттів, прихованих за смугасто розкресленими в малиновий та золотистий хмарами. Літня спека давно зійшла й залишила по собі приємний легіт. Де-не-де мелькотіли метелики у повітрі, ховаючись від пискливого ляскоту вечірніх кажанів. Заколисаний мальовничістю сільського краєвиду, кожен не став би поспішати додому, аби якнайшвидше розпрощатись із днем. Він би забажав розтягнути ту солодку мить післяденної свободи, перш ніж настане невблаганне завтра. Схоже, таке ж бажання поділяли сьома, восьма та десята команди. Усі вони разом зібралися на майданчику, де стояли та розмовляли про щось, поки галасливий сміх Наруто не перебивав гомін.

Тен-Тен аж пожвавішала, коли побачила компанію, та підбігла до гурту; Рок Лі утнув бланш, щоб з’явитись ефектніше, і лиш Неджі на мить затримався, а затим спокійно підійшов до всіх останнім. Перш ніж він це зробив, хлопець окинув оком присутніх. Кожен з них в міру своєї розкутості розмовляв про щось із іншим, утворюючи подрібнений за інтересами шум. Так компанія поділилася на дівочу та чоловічу групи, в жодну з яких не вписувалися Сай, Шино та Хіната. Перші два по суті своїй найкомфортніше почувалися осторонь, тож разом вони спостерігали за всіма, подекуди замріяно поглядаючи на небосхил. Хіната ж нагадувала радше примару, що стояла подалі від дівчат і ховалася за спиною Кіби. Він разом з Наруто та Шикамару жваво вели заздалегідь беззмістовну розмову, відволікаючись на пса, що вештався біля ніг. Дівчина, відчуваючи з твариною якусь подібність, мовчки стояла та слухала їх, як завжди паленіючи від хвилювань. Перш ніж Неджі встиг підійти, Наруто раптом звернувся до неї:

– Хінато, у тебе все добре? Ти вся червона. Нормально себе почуваєш?

Бідолашна Хіната ще дужче зашарілася й знітилася аж украй. Вона спромоглася тихенько кивнути у відповідь на його питання, аж раптом Кіба зішкірився та заволав:

– Та вона просто…- не встиг хлопець вголос зіпсувати Хінаті заплановане на потім зізнання у почуттях, як вона ж вимушено перебила його, сміливіше озвавшись до Неджі, котрий якраз підійшов до них. Його поява була сприйнята нею як порятунок, і дівчина, вдаючи невимушеність, привіталася з ним.

– Привіт, – відрубав Неджі, підігруючи. Він добре чув про що йшла бесіда, та був напружений тим, як вона складалася. Озирнувшись, хлопець помітив, що дівчата, які стояли неподалік, поглядали у бік Хінати та про щось перешіптувались. Беручи на себе хід розмови, він змінив тему: – Що це у вас за зібрання тут?

– Та просто перетнулися всі разом, – відповів Наруто, – сьогодні ні в кого не було жодних місій. І про що тільки думає бабуся Цунаде?

– Останнім часом небагато запитів надходить, – сказав Шикамару, склавши руки, – Певно, шинобі з інших селищ перейняли на себе більшу частину наших завдань.

Наруто загорівся та почав комічно вдавати небувалу готовність розпочати боротьбу за місії, на що Шикамару йому відповів, що якби той краще проявляв себе на завданнях, то до нього частіше зверталися б люди за послугами. Дзіндзюріки на це нервово посміявся та відказав:

– Та біс з тими завданнями. Краще подивіться на небо. Не пригадую такого заходу сонця, як сьогодні.

Усі на мить притихли, поглянувши на останні найпалкіші проблиски розпеченого сонця, що майже сховалося за обрій. Неджі спостерігав, як світило повільно зникало за небокраєм та відчував дивний щем у душі. Присмерк таки справді був неповторним, і від того виникала якась фантастична думка, що таким як сьогодні, завтра сонце ніколи не встане. Він поглянув на Хінату, що задумливо стояла поруч, і знову підвів очі на небо, на якому повільно помирав день.

Ще якийсь час компанія весело бесідувала, окупувавши дитячий майданчик. Уже в потемках, вони перебісилися на гойдалках, набалакалися і почали поступово розходитися. Залишались Наруто, Сакура, Хіната та Неджі. Останній раптом замислився над тим для чого взагалі провів стільки часу тут, якщо навіть не мав подібного наміру. Хлопець поглянув на сестру, що, направду, була стомлена та сказав їй:

– Ходімо додому, пані Хінато. Вже пізно.

Дівчина покірно підвелася з лавки, на якій сиділа напроти Наруто та Сакури, що зайняли гойдалку, і тихо пішла слідом за Неджі.

– Уже йдете? – озвався дзіндзюріки, – Ми думаємо ще трохи посидіти. На добраніч вам!

– Добраніч, – тихо вимовила вона, хоч навряд чи хтось її почув окрім Неджі.

Якийсь час вони мовчки йшли знайомою стежкою, невпізнаваною вночі для пересічного жителя. З боку Хінати бовваніло селище, розпалене всеможливими вогниками та ліхтарями, з боку Неджі – суцільна лісова темрява, хоч в око стріляй. Легкий вітерець стиха колихав траву обабіч дороги, де ховалися цвіркуни й стрекотіли жаби, а здалеку погойдував листя дерев, що час від часу мирно шелестіли. У небі виднівся повновидий місяць та освітлював шлях двом перехожим.

Звичайний день пройшов і залишив по собі дивне відчуття перемін. Неможливо було сказати, що саме змінилося, але відтоді всі навиклі речі відчувалися інакше, а особливо ця тропа додому. Хіната йшла поруч, тиха до неможливості, ледь помітно збавивши темп. Вона була як завжди мовчазна, але щось підказувало, що її серце огортав сум. Задумані очі з ледь розсіяним поглядом доводили, що Неджі таки не схибив, спостерігаючи за нею; тож він розвіяв тишу:

– Хвилюєтеся? – не озираючись, спитав. Хіната на це сполохано вийшла з задуми й, перепитуючи, поглянула на нього, – Маю на увазі Наруто та Сакуру, – продовжив він, – не хвилюєтеся, що між ними може бути щось більше за дружбу?

Хіната замислилась на хвильку та спокійно відповіла:

– Мені так не здається. Думаю, їх об’єднує щось інше, – вона видавалася цілком гармонійною, коли говорила про такі бентежні речі. В її словах зчитувалась непохитна впевненість у сказаному, проте вона знову притихла та опустила очі під ноги.

Її симпатія до Наруто, чи то пак кохання, було настільки очевидним та сталим почуттям, що, направду, залишалося про нього тільки заявити. Було безглуздо приховувати щось подібне, а надто від Неджі, який, можливо, знав про неї найбільше, тож вона спокійно сприйняла його питання, без лишніх удавань. Її брат був єдиним, кому можна було б довірити щось настільки сокровенне, не боячись виявитись осміяною. Але неочікувано розпочата розмова так само несподівано завершилася.

Уже недалеко виднілась їхня садиба, на подвір’я якої вони незабаром увійшли. На вулиці нікого не було, сторожі лишились далеко позаду брами, тож вони ненадовго зупинилися й поглянули на величезний сріблястий місяць. Цей момент був одним з тих, що вирізняються своєю нетиповістю, адже раніше Неджі з Хінатою розійшлися б якнайшвидше хто куди. Проте, тієї миті виникло потайне бажання загаятися та мовчки постояти надворі. Хіната ніжно всміхнулася, дивлячись на місяць, і сказала: «Красивий». Затим вона повернулась до Неджі, обдарувавши його своєю ласкавою усмішкою, й простягла руку, промовивши:

– Неджі, чи можу я тебе попросити затриматись зі мною ще на мить і потренуватися трішки?

Не виявивши й краплі здивування, Неджі простягнув руку у відповідь, хрипко мовивши:

– Звичайно.

Направду, він був украй подивований її бажанням та водночас заінтригований такою поведінкою. Зберігаючи цілковиту незворушність, хлопець потис тендітну руку, й вони розійшлися, займаючи позиції. Не вперше Хіната та Неджі ось так тренувалися разом, але він не очікував, що вона виявить бажання зайнятися цим після і без того довгого дня тренажу. На секунду виникла думка чи не було б краще перервати затію та наполягти на тому, аби вона пішла відпочивати, щоб уже зранку виконати її задум¸ але вмить розпалена у ньому інтересом жага до змагання загасила ідею.

Чомусь він сприйняв виклик серйозніше, ніж повинен був. Сила напнула його м’язи, і він захотів продемонструвати свою майстерність у всій красі. Миттєво активуваши б’якуган, пара зійшлася у поєдинку й заходилася стрімголов атакувати та відбивати удари сповненими чакри руками. Вже за перші дві хвилини бою, він зачепив її плече та поцілив у ребро. Хіната вистояла та доклала зусиль, аби контратакувати хлопця, проте він передбачив її дії та знову ухилився. Раптово виявилось, що дівчина потайки спромоглася утворити тіньового клона й підкрастися ззаду. Не очікуючи, що вона використає заборонену техніку, Неджі ледь встиг відвернутися, після чого миттю дістав кунай, кинув його у копію Хінати, і той розвіявся. У той час, коли зброя цілилась у клона, хлопець рондатом перемістився за спину дівчини та схопив її за руки, розброюючи. Тісно притулившись, він близько до вуха сказав їй: «Не очікував від вас такого, пані Хінато».

Її плечі раптово затрусилися. Збентежений, Неджі продовжував тримати її, аж поки вона не зігнулася. Помітивши, що у неї підкошуються ноги, він у ту ж мить відпустив сестру. Дівчина впала на коліна й заплакала. Не розуміючи такої поведінки, Неджі став перед нею та нахилився. Хлопець простягнув руку, щоб відтулити волосся, але Хіната раптово здійняла голову й поглянула на нього заплаканими очима.

– Це…техніка, яку використовує Наруто. Я…я вчилася. Я так старалася. У мене нічого не виходить, – затинаючись хлипала вона, зовсім нагадуючи дитину своїм раптовим розпачем. Насправді ж вона, як взірець тієї довготерпеливої дорослості, в моменті досягла краю давно стримуваних емоцій, ядовидо змішаних та витриманих у глибинах душі. Зазнавши поразки, вона, обеззброєна та безсила, відпустила ту важезну чашу внутрішніх переживань, через що її наповнення вилилось у спонтанні сльози.

Неджі на мить розгубився. Він ніколи не бачив, щоб вона так відчайдушно, неприховано та гірко плакала, а найжахливіше, що він не знав, що з цим робити. Невпевнено піддаючись інтуїції, хлопець став на коліна перед сестрою та притулив її до себе. Рукою, він ніжно пройшовся по її кубовому волоссю й заспокійливо промовив: «Усе добре». Хіната похватом вчепилася за рукав його сорочки й сховала обличчя, все не припиняючи плакати. Якийсь жалісливий щем огортав їх обох у ту мить, і він продовжував лагідно втішати її, аж поки вона не заспокоїлася та знову показала лице.

Втерши сльози, дівчина сіла на землю й склала руки на затерплих ногах. Вона здійняла очі доверху та знову поглянула на сяйливий місяць. Неджі сів поруч з нею, терпеливо витримуючи паузу. Він сподівався, що вона першою розпочне розмову. Так і сталося:

– Вибач за це, – не озираючись, спокійно сказала вона, – Я, мабуть, втомилася.

– Усе гаразд. Я розумію, – стримано відказав він і поглянув услід за нею на небесне світило. Запала короткотривала тиша, і Неджі осмілився продовжити діалог: – Від чого ви втомилися?

– Від власної безпорадності, – відрубала Хіната й нарешті поглянула на нього: – Я така жалюгідна.

– Не кажіть так. Це немає нічого спільного з дійсністю.

Дівчина усміхнулася йому й лягла на землю.

– Який чудовий місяць, – дещо замріяно сказала вона та зітхнула.

Неджі й собі ліг поруч та продовжив разом з нею дивитись у небо. Освітлене нічним сонцем, воно ще вимальовувало контури нещодавно зниклого вечора. Прохолодне світло відкинуло тінь на дрібні хмарки навколо себе, немов ласкаво зібраних та заколисаних ягнят. Таке безкрає підзор’я, розсічене мелодійним цвірканням комах, справляло заспокійливий ефект і було навіть приємнішим ніж у денну пору.

– Сьогодні він особливо яскравий, – підкреслив Неджі. Його дивувало як швидко вона змінилася в настрої й знову усміхалася, хоча й було очевидним, що є щось, про що вона так і не сказала досі.

– Я… – розпочала Хіната, – хотіла б бути схожою на Сакуру.

– Чому? – спитав він та повернув голову у бік сестри.

– Тому що я хотіла б бути сміливою. Я хотіла б так само відверто заявляти про свої почуття. Хотіла б любити себе і бути тією, кого люблять.

– Пані Хінато…- заперечливо почав Неджі, направду, не знаючи, що хотів би сказати. Він припіднявся на лікті й поглянув на неї. Слова, що так і не сформувалися в його голові, застрягли десь між зубами, і Неджі притих, мовчки зазираючи у її потайні глибокі очі. Вона дивилася на нього у відповідь і якось боляче ненапружено всміхалася. Тоді він схопив її за руку та сказав: – Я теж не маю достатньо сміливості говорити про свої почуття. Але, сьогодні ми з вами, певно, зробили крок уперед. Не думав, що за день побачу вас зажуреною, усміхненою та в сльозах. Це сміливо з вашого боку бути такою неприховано різною.

Хіната стисла його руку у відповідь.

– А який ти, Неджі? – раптом спитала вона.

Хлопець на мить замислився та вичерпно сказав:

– Я не знаю.

Запала тиша з присмаком гіркоти. Усе сказане мало неочікувано гострий та відвертий характер. Сором’язливість за свою оголеність дискомфортно огортала розум, і десь з приємним полегшенням лягала на серці, змушуючи його битись частіше. Мабуть, вперше ніхто з них не шкодував про власну спонтанну щирість, так необережно виявлену під впливом почуттів. Витримавши паузу, Неджі продовжив:

– Можливо, ви мені підкажете?

– Ти старанний і талановий, Неджі. Ти хороший лідер та стратег. Мій батько пишається тобою, – вона приникла, а згодом додала: – А ще ти холодний, як він.

Неджі розсміявся, чим сильно здивував дівчину. Вона зачудовано дивилася на нього, і мов не вірила своїм очам. Тоді він поглянув на неї та відповів:

– Хіба пан Хіаші похвалив би вас за використання забороненої техніки?

– Ні…- усе так само збентежено відказала Хіната, не зводячи з нього очей.

– Тоді не такий вже я й холодний, – усміхнувся Неджі.

Вона спантеличено спостерагіла за ним і цього разу не вірила своїм вухам. Зразковий шинобі, гордість клану, її вчитель і брат щойно похвалив її за те, що будь-хто інший засудив би. Похвалив за те, що їй вдалося погано, але найкраще за всі попередні спроби. На її очі знову набігли сльози, і вона з невимовною вдячністю стисла його руку сильніше.

Тієї ночі вони затрималися надовше, ніж очікували, проте незабаром пара розійшлася по своїх кімнатах, визнаючи про себе, що робить це неохоче. Ще ніколи їм не було так добре в товаристві одне одного. Ще не було такого, щоб місяць над цією садибою став свідком такої неприхованої відвертості двох наближених людей.