6

від Ardentsla

То що це в біса було?! – це запитання так давно не терпілося озвучити, що воно злетіло швидко і, не вбачаючи перешкод у вигляді власової спини. Відповідь не змусила довго чекати на себе:
А ти думаєш я знаю? – здається він був здивований не менше за мене. Влас одразу почав крутити в руках свій підвіс. Я не мав ні найменшого уявлення звідки ця річ в нього з’явилась і запитати не насмілювався. Дуже нечасто можна побачити щось, щоб так його заспокоювало, не хотілося б розвіювати цю ілюзію затишку, хоча рано чи пізно доведеться. – Ну знаєш, кажуть у геніїв насправді не все в порядку з головою.
Та ну, не верзи дурниць.
Це по твоїй частині, тож навіть не думай. Пам’ятаєш вона притягнула якісь папери? То я їй учора дав усі можливі питання з загального тесту за усі роки. Вона відповіла правильно на усі окрім тих, де питання поставлено некоректно, – очі його, коли він це казав, були наповнені чи то захватом чи то страхом.
А який результат у тебе? – вона не може бути розумнішою ніж Влас, його результати завжди були найкращими. Його синці під очима і тремор говорять самі за себе. Він захоплено дивиться на розмаїття книжок в бібліотеці, тими ж тремтячими руками бере їх, щоб піднести до очей, що світяться дитячи захватом, проте постійний недосип та за повільна реакція не допомагають йому по життю.
98 балів, але я теж усього не знаю, а ось вона – так, – його темні очі неначе дивилися крізь мене, або навпаки – углиб. Так завжди бувало коли у його голові вимальовувалася чергова авантюра і, наразі, ми обидвоє знали яка. – Може їй вдасться? – безодня його очей благально вдивлялася в мою холодну льодову стіну.
Ні, не хочу навіть намагатися. Кожна спроба закінчується невдачею і моїм приниженням, – я ненавидів цю тему, говорити про неї з кимось. Особливо з ним.
Ну хоча б спробуй. Можливо цей раз буде вдалим, – та я не хотів слухати, тому почав крокувати у протилежному напрямку. Тільки і на цей раз мені не вдалося втекти, хоча й не намагався.
Я знаю, що тобі важко про це говорити, – він вхопив мене мертвою хваткою за руку (схоже тренування не пройшли даремно), і, я знав, не відпустить допоки не погоджусь, – але, можливо, це допоможе і світ перед тобою розкриється ширше. Визнай, насправді ти цього хочеш, хоча і змирився зі своїм становищем. Якщо буде треба я завжди готовий допомогти тобі. Тільки спробуй, – випалив він на одному диханні, усе ще шукаючи відповідь в моїх очах.
Добре, – непрохане зітхання вирвалося з мене разом із словами. Влас одразу відпустив мою руку, і усмішка залила світлом його обличчя.
Тоді я обов’язково запитаю в неї.
Ні, дай мені зробити це самотужки, – він був здивований моєю відповіддю, проте не заперечував. – То куди тепер? – хотілося швидше закінчити розмову на цю тему.
А ти куди хочеш?
Мені все одно. Я довіряю тобі.

0 Коментарів