Розділ 3 В пошуках борделю

Почніть писати…

Розділ 3 В пошуках борделю

Я провів поглядом Іцукі і його супутників, яких було п’ятеро (тобто на двоє більше, ніж приєдналось до нього зранку). Двоє з них були вдягнені в повні латні обладунки, на яких був вигріюваний символ “святої церкви”, троє інших були закуті в більш скромну броню. Що цікаво, всі п’ятеро були чоловічої статі, що викликало в мене підозри, думаю варто відмовитись від дружніх обіймів з Іцукі.

– Рудеус, ходімо.

Майн окликнула мене і я пішов за нею. Вона повела мене спочатку на ринок, де ми продали свій лут. А потім відвела мене в якийсь постоялий двір, де на “рецепшені ” сказала, що нам потрібні дві кімнати.

Моє серце сповнилось горя і розчарування, мої очі не бачать нічого, окрім пітьми, моє тіло відчуває тільки те, що воно падає в безодню одинокості, а розум говорить тільки одне – нам потрібно знайти бордель! Після стількох років старості, я знову відчуваю палку хіть, і я не збираюсь знову вгамовувати її рукою.

– 40 мідних, пане, в вартість входять вечеря і сніданок.

Я простягнув срібну монету і отримав два ключі. Ну, порівняно з цінами на броню, їжа і постоялі двори тут недорогі. Я віддав Майн один ключ і пішов розкласти речі в кімнаті.

Невеличка, але чиста і доглянена кімната, постільна білизна була старою, вже вицвілою, але чистою. Я став витягати речі з похідної сумки і задумався над тим, що якщо це все як в грі, то має бути інвентар, і варто мені було про це подумати, як зелена кам’яна куля, що була посередині “нульового щита” зникла, оголивши невеликий отвір.

Я запхав туди руку – вона пролізла по самий лікоть, після цього я взяв малу срібну монету і кинув туди. На верхньому краю мого поля зору з’явилась нова іконка, я заглянув туди і побачив, що це інвентар, в якому є одна мала срібна монета. Окей, як тепер її дістати назад? Я подумки натиснув на монету в інвентарі – нічого не відбулось. Я запхав руку в Щит і зразу ж відчув, як монета опинилась в мене в руці. Трохи повагавшись, я висипав більшу частину свого срібла в Щит, туди ж я запхав рукавиці, а от шолом не проліз, тому я запхав його в дорожню сумку.

Оглянувши кімнату і розібравшись з інвантерем, я перевдягнувся, точніше, я надягнув верхній одяг, що до цього був в мене під кольчугою, поверх неї, і заправив останню в штани. Я збираюсь вечером самостійно відправитись на пошуки борделю, безпека зайвою не буде.

Коли я спустився, Майн вже чекала за столиком, на якому були тарілки і два келихи з вином, я присів і зразу ж пригубився вином, воно виявилось дуже солодким.

– Щось не так?

– Воно дуже солодке, я до такого не звик.

Майн була здивована.

– Воно сухе.

– Боюсь тоді уявити солодке.

В якості основної страви нам подали якийсь суп і, окрім того, декілька шматків хліба. Я швидко втоптав їжу в себе, і випив вино, яке, судячи з того, що я не відчув жодного спяніння, було дуже слабке.  Після цього, пославшись на втому, сказав Майн, що відправляюсь спати, хоча було ще надто рано для сну. Вона дещо здивувалась, але, схоже, повірила мені і сказала, що вийде трохи прогулятись, але якщо-що, повернеться до сутінків.

Я відправився в свою кімнату. Щит, який як виявилось мав дуже корисну властивість прилипати до мого тіла навіть крізь одяг, я надягнув на спину, попередньо перемкнувши його в оранжевий кульовий щит, поверх накинув свій плащ, на пояс причепив свій меч. Якщо хтось нападе на мене ззаді, можливо Щит захистить мене, а якщо спереді, то завдяки оку передбачення я матиму перевагу і зможу захиститись мечем (яким  можу блокувати і парувати удари) і магією. Око передбачення я активував на 8-9 секунд, я міг активувати його на 14-15 і навіть більше, але кожна додаткова секунда – це збільшення витрати мани більш, ніж в півтори рази, а мани в мене в цьому світі не так багато. Хоча враховуючи, як різко збільшився її максимальний запас і швидкість відновлення в результаті отримання нових рівнів, думаю це тимчасово, зрештою напевно не просто так Щит називається мігічним. В внутрішній кишені мого плаща було близько 100 срібних, решту я запхав в інвентар.

Я помолився Богині, отримав від неї благословення і вийшов з кімнати. В таверні, що була першим поверхом заїзджого двору, Майн вже не було, тож я підійшов до таверної стійки.

– Перепрошую, а ви не знаєте, де тут найближчий бордель?

Таверник косо подивився на мене і нічого не сказав, як грубо.

Я вийшов з постоялого двору і покрокував вздовж вулиці, оглядаючи вивіски магазинів, чим привернув увагу одного чоловіка, що  курив поряд з спорудою віддалено схожою на шатер.

– Щось шукаєте, пане?

–В не знаєте, де тут є бордель?

– Я знаю дещо ціннішу інформацію …

– Яку ж?

– Я знаю, де можна купити секс-рабиню.

– У вас, напевно.

– Люблю розумних клієнтів. Ходімте за мною, ми підберем для вас підходящу рабиню.

– Ви хочете, щоб я ввечері сам пішов з работоргівцем в його шатер? Вибачте, але я людина від природи недовірлива і обережна.

З цими словами я пішов далі, але через мить розвернувся.

– Якщо ми вже заговорили, то може таки підкажете, де тут найближчий бордель.

– Молодий пане, вам хіба ще не зарано ходити в такі місця?

– Ви щойно пропонували мені купити секс-рабиню.

– Я і далі пропоную, в мене є дівчата вашого віку.

– Столітні секс-рабині? Звучить не дуже.

Работорговець захихотів.

– Люблю, коли в клієнта є почуття гумору.

Работорговець затягнувся сигаретою.

– Цією вулицею пройдіть три квартали, далі направо, пройдіть два квартали і побачите там вивіску швейні, зайдете туди і скажете: “мені потрібна сорочка тонкої роботи”, на питання “для кого” скажіть: “для мого друга”, тоді вас спитають, якого кольору має бути сорочка, скажете: “синя або жовта, можна зелену”.

Звучить так, наче мене намагаються заманити в пастку, але пройдусть, подивлюсь. Я направився по цьому маршруту і побачив будівлю, на якій була вивіска з зображенням нитки, яку пропихали в вушко голки, двозначна така вивіска, можливо работорговець не брехав, що там бордель. Такої ж думки було декількадесять людей, в основному жінок, що стояли перед входом в будівлю і кричали щось про дім гріха, про каяття і тому подібне, в дверях стояло декілька чоловіків, які не пускали цей натовп всередину і кричали, щось про безпречинний наклеп, про напад і про стражу. Не знаю, що сильніше мене переконало в правдивості слів работорговця – двозначність вивіски чи однозначність натовпу, але я впевнений, що там дійсно бордель.

– Перепрошую, дайте пройти, мені потрібна сорочка. В мого друга декілька років не було сорочки, а безрукавка йому уже набридла.

Ошелешені мітингарі спочатку пропускали мене вперед, натовп припинив мляві спроби увірватись в будівлю, чоловіки, що стримували натовп, розкрили роти від здивування.

– Перепрошую, дайте пройти.

Я спробував просунутись крізь двох жінок, що були вдягнені як монашки, але мене схопили за вухо.

– Яке безсоромне! Куди твоя мати дивиться, хто тебе виховував тільки? Ану йди відси поки не отримав!

Схоже цей бордель сьогодні не працює. Я розвернувся, відійшов від злих монашок і звернувся до однієї з більш спокійних протестувальниць.

– Я перепрошую, а ви на такій акції вперше?

Та витріщилась на мене і, зам’явшись, пробубніла набір незв’язних слів, тому в нашу розмову втрутились.

– Що тобі треба?

Я повторив своє питання.

– Ні.

– О, то значить вам відома адреса іншого борделю, можете її назвати?

Я отримав ляпас. Я не відчув жодного болю, але все ж таки якось неприємно.

– За що?

– Йди відси, поки я не зайнялась твоїм вихованням.

Дідько, схоже і надалі доведеться носити безрукавку.

Повертаючись назад до постоялого двору, я помітив, що вже знайомий мені работоргівець курив поряд зі своїм магазином  і розмовляв зі дівчиною з єнотячими вухами. Підійшовши ближче, я розгледів, що на дівчині був нашийник, і почув їх розмову.

– Скільки знадобиться цього зілля?

– Щонайменше п’ять флаконів, швидше за все сім.

– Якби ціна на ці ліки не піднялась, був би сенс її вилікувати, але враховуючи заряшні розцінки, вона не окупиться, і чим я тільки думав, викупаючи її…

– Що будемо робити?

– Поки вона може ходити, нехай …

Работорговець помітив, що їх я підслуховую. Дівчина повернула до мене голову.

– Хлопче, тебе не вчили, що підслуховувати – це погано. Особливо підслуховувати старших.

– Ні, мене вчили, що підслуховувати треба непомітно.

Моя відповідь збила дівчину з пантелику, работорговець хихикнув собі під ніс. Вони мовчки стояли ще хвилину, поки не зрозуміли, що я не збираюсь йти.

– В тебе взагалі немає відчуття пристойності?

– Це мені каже та, хто торгує рабами?

– Ану ходи сюди, засранець!

Дівчина з грізним видом направилась до мене, я швидким кроком пішов в протилежну сторону. Коли я трохи віддалився, дівчина повернулась назад і продовжила розмову.

– От чому так страждає невинна дівчинка, а не цей наглючий хлопець.

– Ти жалієш її? Якщо хочеш, можеш оплатити лікування за свій рахунок.

Здається я зрозумів, про що йде мова, і, схоже, це моя можливість перевірити мою магію зцілення і детоксикації.

– Перепрошую, що втручаюсь. Про яке лікування йде мова?

– Ти ще досі тут!

– Спокійно, Ниріє, не кричи на клієнта. Вибачте мою помічницю, пане, дозвольте в якості компенсації запропонувати вам неймовірно вихідну угоду- чудовий раб майже задарма.

– Цей раб випадково не потребує дорогого лікування, яке ви не хочете оплачувати?

– А ви кмітливий, люблю розумних клієнтів. Це дівчина 13 років, звіролюдка єнотячої раси, якщо ви вилікуєте її і виростите, вона стане пишногрудою красунею.

– Звучить спокусливо. Можна подивитись на неї?

– Ходімо.

– Я вже казав, що не піду з вами в ваш шатер.

Работорговець повернувся до своєї помічниці.

– І так з нею возитись доведеться, приведи її сюди.

Нирія відправилась в середину підвалу, через приблизно 10 хв вона вийшла назад разом з кремезним чоловіком і трохи нищою за мене єнотовухою дівчиною, яка зразу ж нагадала мені Джулію, хоча та була значно молодша, коли ми з Занобою купили її.

Я глянув дівчині в очі, пустий погляд тої, хто вже змирилась зі своєю долею.

– Ти хочеш померти?

На лиці дівчини з’явився жах. Я потягнув до неї руку і вона спробувала падатись назад, але за її спиною стояла Нирія, тому їй вдалось зробити тільки один крок. Я торкнувся до дівчини і примружив очі.

Ім’я: Рафталія S-Рулона

Тип: Мисляча істота

Вид: Звіролюдина

Підвид: Малошерстяна

Раса: Єнотоподібна

Клас: Воїн

Підклас: Відсутній

Рівень: 5 (ранг:1)

Воїн? П’ятий рівень? Хм, а це непогано.

– Скільки хочете за неї, і які ліки їй потрібні?

– 30 срібних.

Работорговець повернувся до Нирії.

– Зілля проти чорного грипу.

– Ви можете мені його продати?

– Ні, купиш в церкві, воно не дороге, 15 срібних за флакон, але при його прийомі потрібно застосовувати цілющу магію, давати ліки слід раз в 72 години.

– Сподіваюсь, ви не занизили ціну зілля.

– Сподівайся.

Я дістав 6 великих срібних монет і простягнув їх работорговцю, той взяв монети і зразу ж повідомив:

– Ще 5 срібних за накладання печаті.

Приховані юридичні збори? Ну що ж, наступного разу буду знати. Я простягнув работорговцю названу суму.

– Зазвичай це коштує три монети, але оскільки нам доведеться робити ця ззовні, вам довелось доплатити.

Работорговець зі своїми помічниками зайшов в будівлю, залишивши мене з Рафталією наодинці посеред малолюдної вулиці. Дівчинка злякано гляділа на мене.

– Не бійся. Можна погладити тебе?

– А …

Я погладив дівчину по голові і легенько обняв її, після чого дістав з кишені шматок в’яленого м’яса.

– Тримай.

Дівчина взяла м’ясо в руку і стала боязко дивитись то на нього, то на мене.

– Воно не отруйне.

– То мені його їсти?

– Якщо хочеш.

Дівчина почала жувати м’ясо, незводячи при цьому з мене погляду. Через декілька хвилин работорговець вийшов разом зі своїми помічниками, в руках одного з його помічників була чашка, в якій була намішана якось чорна рідина.

– Нам потрібна крапля вашої крові.

Я дістав свій меч і порізав свій палець, на щастя, моя броня не спрацювала. З рани витекло декілька крапель крові, після чого рана затягнулась, я підняв палець над чашею, що простягнули до мене, і стрягнув свою кров. Зілля зашипіло і змінило колір, работорговець вмочив в неї пензлик і кивнув своїм помічникам, двоє взяли Рафталію за руки, а третій спробував припідняти її сукню, але я схопив його руку.

– Ей!

– Пане, печать потрібно нанести на груди.

– А це не може зробити Нирія?

– Ні, наносити рабську печать в моїй компанії вмію тільки я.

– Ця печать обов’язкова?

– Аякже.

– А присутність скількох людей обов’язкова.

– Її має хтось тримати.

– Навіщо? Давайте я зайду ви вашу будівлю, і ви поблизу дверей накладете цю печать. Тільки нехай ці збоченці відійдуть і не підглядають.

– Слово клієнта – закон для мене.

Работорговець зайшов в свій шатер, я активував око передбачення на максимум і пішов за ним, повівши за собою і Рафталію.

– Задеріть її сукню і тримайте міцно.

Я виконав вказівку работоргівця, під сукнею Рафталії були тільки білі трусики. Оголена дівчина прикрила груди руками.

– Мені потрібно зобразити печать на середині грудей.

Рафталія поставила свої руки так, щоб прикривати соски, але не заважати при цьому работорговцеві.

– Такого в мене ще не було. Хоча б тримайте її.

Рафталія тихо подала свій голос.

– Не треба, я не буду пручатись.

– Ох, нащо я тебе тільки купив.

Работорговець почав малювати на грудях Рафталії знак, дівчина стиснула зуби і напружилась, в один момент знак засвітився фіолетовим світлом.

– Це все.

Перед моїми очима з’явився напис:

Нова рабиня – Рафталія

Накласти покров? (накладено на 0/3)

Я натиснув так.

Ви згоді з умовами протекціоністського договору (переглянути умови)?

Згоден.

На щоках Рафталії засвітився знак, який через секунду перетворився в точку, що за формою була як чотирикутна зірка.

-Тепер, якщо вона не буде вас слухатись, печать покарає її. Але маю попередити, це не працює, якщо її рівень вищий за ваш, або у вас забагато рабів.

– Це зайве.

– Ви завжди можете налаштувати печать.

Справді? Гляненомо. З’явилась нова іконка- “Раби”, коли я натиснув її, перед моїми очима з’явився напис “Рафталія S-Рулона”. Коли  натиснув на нього, то з’явився профіль Рафталії, а під ним “Налаштування печаті” і “Протекціоністський договір ”. Коли я натиснув на налаштування, з’явився напис:

Ви не можете здійснювати ці налаштування через умови протекціоністського договору

Я думав, протекціоністський договір – це як ліцензійна угода, але схоже його треба було прочитати. Займусь цим потім.

Вийшовши з шатра, я зразу ж спробував застосувати на Рафталії магію детокскації.

“Потрібно зілля проти чорного грипу”

Значить доведеться потратитись. Я оглянув місто за допомогою соколиного ока і знайшов найближчу церкву. Після цього я вийняв гроші з свого плаща і накинув його на Рафталію. Оцінивши якість її взуття (якщо це взагалі можна назвати взуттям), я закинув її собі на плече, цим я привернув увагу, але нехай. Церква, на щастя, була недалеко, тож я встиг до закриття.

На вході мене зупинив пристарілий чоловік, що судячи з всього був чи то паламарем, чи то сторожем.

– Зі звіролюдами можна заходити тільки для їх хрещення або сповіді, це проводиться для них тільки по п’ятницях.

– Я боюсь залишати її саму, не зробите виняток для священного героя?

– Священного героя?!

Чоловік торкнувся мене і примружив очі.

– Навіть не знаю…

– Мені треба купити ліки.

– Проходьте, але не затримуйтесь, і не заходьте в саме приміщення храму, ліки можна купити в он тій будівлі. І поставте звіролюдку на землю.

Я поставив Рафталію на землю і повів її в будівлю, на яку мені вказали. Там за прилавком стояла монашка, а сама крамниця нагадувала церковну лавку, вітрини були закладені іконами, символами святої церкви, свічками.

– Вже майже ніч, чого ви так пізно? І хто вас пустив сюди зі звіролюдкою!

– Їй потрібні ліки і тому для мене, як для священного героя, зробили вийняток.

Вираз обличчя і тон монашки зразу ж змінились.

– Священного героя? Дайте свою руку, будь ласка.

Монашка переглянула мій профіль і покосилася на меч, що висів в мене на поясі.

– Герой Меча, я так розумію, я чомусь думала, що вас звуть Рен. Що вам потрібно

– Зілля проти чорного грипу.

– 18 срібних за флакон, вам скільки треба.

– 3 флакони.

Монашка порилась під прилавком і вручила мені зілля. Отримавши зілля і розрахувавшись, я зразу ж вийшов з території церкви і простягнув Рафталії один флакон. Коли вона його опорожнила, я застосував на ній магію детоксикації.

Магія лікування від хвороб примусово освоєна

Магія лікування від хвороб примусово просунена до 20р

Прогрес лікування просунено на 8% до 8%

Є два варіанти – або в цьому світі 8*5=100, або мені п’яти флаконів не стане. Вже, до речі, почались сутінки, час іти додому. В це момент я зрозумів, що не можу згадати дороги назад, а вже майже стемніло, я чув, що через годину після того, як сонце зійшло з горизонту, починається комендантська година, вже сутінки, скільки часу пройшло після заходу, я не знаю, оглянувшись по сторонах, я побачив на одній будівлі вивіску і прочитав її вголос, судячи з назви, там можуть бути кімнати, доведеться розкошелитись. Зайшовши в середину і спитавши за кімнати, я отримав ствердну відповідь, заплативши за нічліг, я глянув на Рафталію, вона виглядала голодною.

– Кухня ще працює? Що у вас є? Рафталіє, хочеш жарене курча?

– Що, я?

– Ти хочеш жарене курча?

В очах Рафталії читались страх і розгубленість. Може щитоперекладач якось криво перекладає? Може вона боїться за якість місцевого м’яса? А може релігія забороняє єнотолюдям їсти курчат?

– Дайте два жарені. Тримай

Вручивши Рафталії одне з курчат, я направився з нею до нашої кімнати. Впоравшись з їжею я побачив, що Рафталія зі страхом дивиться на своє

– Це мені … Їсти?

– Якщо не подобається, не їж

З страхом поглядаючи на мене, Рафталія накинулась на свою курчатину. Зашухане, залякане, грязне, в якомусь лахмітті, ну вилита Джулія при нашій першій зустрічі. Доївши, дівчина стала дивитись на мене так, наче хотіла щось попросити, але боялась.

– Ти хочеш щось спитати?

– Пане, а для чого ви мене купили?

Казати дівчині, що я купив її для невдалого експерименту, напевно не варто.

– Розумієш, я Герой Щита, імені потрібен хтось, хто буде боротись пліч-о-пліч зі мною.

– Боротись, ви хочете, що я боролась?

Очі дівчини зблиснули, це слово неначе повернуло їй бажання до життя.

– Бачу, тебе це не лякає.

– Я воїн.

– Ти лев.

– Взагалі-то я єнот.

– Ти єнотолев, ану загарчи.

Дівчина виглядала розгубленою, але загарчала.

– Гаррр.

– Голосніше.

– Гарррр, кх-кх.

Дівчина знову закашляла.  Ліки слід давати раз в три дні, їй знадобиться ще 12 флаконів, це їй кашлати ще більше місяця. Я порахував, скільки ще лишилось грошей – трохи більше 150 срібних, а треба купити спорядження для Рафталії, я вже мовчу про те, що дівчина потребує нормального одягу і взуття, схоже, треба серйозно так зайнятись заробітком. Поки я обдумував фінансові питання, Рафталія заснула. Я накрив її ковдрою і лягнув в своє ліжко.

Тепер навіть рукою попрацювати не вийде, і як я маю заснути?