грішники не хочуть бути пробаченими
від елісвінсент не мав залежностей,нерідко він дозволяв собі після чергових додаткових занять затягтися десь у дворах,на лавках,неблагополучних вуличних провулках,слухаючи крики,бачачи бійки та бездіяльну поліцію.все як у дома,тільки менш неспокійно на душі,отримати ніж у спину – щасливий подарунок долі у яку вірять самозванці.
фільтр дешевої сигарети добігав кінця,проте в хід йшла друга,поки зірок остаточно не перекривали темні хмари в супроводі холодного туману,зрідка невеликої моросі.
він не мав права розпоряджатися своїм часом ось так:не мав права забивати голову сузір’ями з балаканин чарльза,не мав права переглядати розклад поїздів кожен вільний вечір,маючи великие бажання урватися у безодню.
її голос стає все дзвінкішим, наказнішим,варто тільки зазирнути на себе у відображенні дзеркала у приміщенні стаціонару,куди його дорікали через втрату свідомості тричі на тиждень.
здається,цей спекотний,жовтий колір,завше застигла стрілка годинника в палаті не повинні інтенсифікувати занепад сил та не бажання жити більше,ніж вони є.
все ж,вінсент феннел людина без дна.
хотіти зникнути ніколи не було чимось поганим.саме це бажання на тлі інших найчастіше мало форму.ніякі підручники,викинуті батьками особисті речі,розірвані зошити та шрам на щоці,зроблений так,щоб поглядів не виникало,мовляв випадковість,не відчувалися настільки гостро,як зав’язаний у коло шиї тугим вузлом доступ до безодні есхатології.
вінсент вдруге почувається живим, викидаючи недопалок до іншого сміття.
безодня чекає і спостерігає, посміхається у відповідь,коли знесилені руки більше не в силі утримувати згустки крові з розбитих, відкритих у німому русі губ.
він чує стукіт у двері,вібрацію телефону і бачить оріон закритими повіками.
***
стрілка рухається з місця, пробиваючи дванадцять.рахунок часу нарешті має значення в новій свідомості,в тій же несмертній тимчасовій петлі.
нова реальність пахне іржею та дешевими антибіотиками,відчувається ж подібно міцної материнської руки,що стискає плече до пульсуючого болю,в наслідок залишаючи холодною рукою на розпаленому тілі опіки.
знайомі,все його існування порожні очі,більше не дивляться на нього.
вінсент феннел не народжений для емоцій,але чомусь саме зараз по його щоках течуть сльози…
***
після смерті душі померлих людей перебувають у стані радості чи болісної скорботи;радість відчувають ті,хто удостоюється царства небесного,скорбота,муки – ті,хто за визначенням приватного суду виявляється в пеклі.
а ті,хто вижив після смертного суду над собою,прирікають себе на вічне поневіряння,переродження, змінюючи сосуди,однак не скидаючи гріхи,заражаючи ними дотиками,як смертну хворобу,тягнучи у прірву,поки хтось не впаде зі звуком униз,грішники завжди сподіваються, що це будуть вони.
біле віко труни з гуркотом захлопується,він дивиться на кам’яне обличчя батька,яке усіма зусиллями намагається випромінювати скорботу,потім на закриті повіки матері і сміється,тихо,притишено,через слова священика зовсім не чути.
і в деяких випадках їм щастить.
0 Коментарів