Кзин

– Як ти перебралась через кордон?- приємна усмішка раптово зникла з обличччя Хелли. Вона прискіпливо подивилась на Морай

– Мені зайняло місяць, аби дістатись з академії до кордону. Я помітила надпотужний захист і  просто перелетіли над стіною. Але не хвилюйтеся, ніхто мене не помітив.

– Чи знаєш ти хоч щось про наші часи?- Хелла зірвалась на крик,- Ми живемо у війні. Вже 18 років наш півострів розділила війна.-Хелла голосно зітхнула – народи по обох сторонах гір… Ірадан та Алдау… Але що ти знаєш про це. Ти маг. Вам до нас немає діла…

– Я… – Морай розгублено, з почуттям провини подивилась на Хеллу- я не знала що…

– Забудь- Хелла стиснула зуби

-Отож, я зараз в Ірадані?

– Так- Хелла відвернулась – але ми не любимо магів. Тож не очікуй, що тобі будуть цілувати п’яти.
– Я… Морай…- представилась вона.
– Мені не важливе твоє ім’я. Ти поїдеш зі мною до Кзину, столиці. Тримай- вона дістала з сумки булу хустку з пов’язкою та легке, червоне плаття з орнаментами білим орнаментом.
– Переодягнись. І волосся прикрий. Ми тут магам не раді.
Морай переодягнулась. Якийсь кінь заіржавіє в стайні. Морай підійшла до нього і погладила. Це був звичайний білий кінь, але його грива та хвіст були срібні. В цей момент до стайні зайшов якийсь чоловік.

– Руки геть від мого коня, жінко! Я купив його купця з місячного королівства за 12 даллерів

Хелла, не вагаючись, витягнула Щ кишені і кинула йому дзвенячий мішечок.

– 47- вона зверхнім, але радісним поглядом подивилась на чоловіка, той вибіг зі сміхом

– Еммм… дякую- Морай ніяково посміхнулась.

– Не Надійся на більше

Вони виїхали і їхали всю ніч по темній , освітленій лише місяцем дорозі до Кзину. Морай знала, що їй треба почати своє життя спочатку…