Сімейна сага Родрігес

Солодкі аромати Великодня.

 

Меріда.

Початок Квітня.

П’ятниця.

Після лекцій.

Хлопці йшли додому.

Ампаро: Не хочеш до мене?

Едмундо: Ні, друже. Велике свято наближається.

Ампаро: Що ж. Я запропонував…

Едмундо, посміхнувся: І не погуляємо на Дні народження.

Ампаро: Скільки подібних ще свят буде. Ти пам’ятаєш ту історію?

Едмундо: Що нещодавно розповідали хлопці?

Ампаро: Так. Не повірю що то було насправді.

Едмундо: Всяке буває.

Ампаро: З зав’язаними руками? – поправив сумку – Як же ж ти доберешся?

Едмундо, посміхнувся: У кого брат інженер конструктор?

Ампаро: Жартуєш? Щось не помічаю літака коло будинку.

Едмундо: Давай швидше.

Ампаро, роздивляється газети: Вже йду.

Едмундо: Щось побачив?

Ампаро, поглянув на друга: Ні. Читаю заголовки.

Едмундо: Що пишуть?

Ампаро, посміхнувся: Ти щось з Байрона читав?

Едмундо: У школі доводилося.

Ампаро: Скільки дівчат спокусив славнозвісний Дон Жуан.

Едмундо: То що у газетах?

Ампаро: Все перед тобою.

Едмундо, читає заголовки: На всіх шпальтах Японія.

Ампаро: Ти не проти вечері у барі?

Едмундо: Ні.

Ампаро: Тоді за мною. І не відставати.

 

Хлопці підійшли до бару.

Ампаро: Ласкаво просимо.

Едмундо: А запахи!

Ампаро: Дай вгадати. Це яловичина?

Едмундо: Свіжі стейки.

Ампаро, заходить до середини: Що ж перевіримо.

 

В барі.

Раймундо: Все у тебе вийде.

Санчо: Я не знаю. – озираючись – Твій брат тут. Здається що з другом.

Раймундо: Брати Райт теж мали сумніви, але їх перший політ вдався.

Санчо, посміхнувся: І ти там був?

Раймундо, посміхнувся: Вже набагато краще.

 

Підійшли хлопці.

Ампаро: Якісь проблеми?

Едмундо: Ми можемо допомогти?

Раймундо: Приєднуйтесь до вечері.

Едмундо, сідає коло брата: Що ж я не проти.

Ампаро, сідає навпроти: Я теж.

Раймундо: Вже сьогодні додому.

Едмундо, сміється: І квиток на літак є?

Раймундо: Буде. Все буде, але поки що автівка. І дві порції стейків.

 

Після вечері.

Дорогою додому.

Санчо: Мені вже час.

Раймундо: Все у тебе вийде.

Санчо: Я поки що не великий Леонардо.

Раймундо: У нього теж багато похибок було.

Санчо: До зустрічі.

Ампаро: Бувай.

 

Санчо пішов до себе.

Едмундо: А ти чого не з ним?

Раймундо: Пізніше.

 

Підійшла Амеда.

Амеда: Хлопці, привіт!

Ампаро, свиснув: Яка краса! Очей не відвести.

Едмундо, посміхнувся: Привіт.

Раймундо: Я думав що ти поїхала додому.

Амеда: Сьогодні якраз поїду. – до Ампаро – Будь уважнішим хлопче.

Ампаро, посміхнувся: Я просто хотів зробити комплімент.

Едмундо: Ми напевно що підемо. – потягнув за рукав – Друже, ходімо.

Ампаро, поправив рукав: Так, пішли.

 

Едмундо з другом зайшли на подвір’я.

Ігнасіо, сидить на лавці: Які люди!

Ампаро: І вам доброго вечора.

Ігнасіо, зітхає: Та який він добрий…

Едмундо: Щось сталося?

Ігнасіо, ховає голову: Ви хлопці йдіть.

Ампаро, сідає поруч: Та кажіть як є.

Ігнасіо, показує мішок: От що знайшов.

Едмундо, роздивляється мішок: Цікаво і що тут? На зерно не схоже.

Ігнасіо, тихо: Гроші. Ціла сотня пачок.

Ампаро, тихо: Оце так! То ви розбагатіли…

Ігнасіо: Ні. Я віднесу. – тихо – Але про це щоб ніхто не знав. Тихо, хлопці.

Едмундо, голосно: Та кому ми скажемо?

Ігнасіо, озираючись: Є дві жінки. Які знають тут про все. Сестри Леонор. Ще моїй скажуть. Так що мовчіть.

Ампаро, озираючись: Не скажуть. А до вас з’явиться багато питань.

Ігнасіо: Скажу як є. Що йшов вулицею і знайшов. – подивився на небо – Можливо нагородять.

Ампаро: Ну дивіться.

Едмундо: Мені вже час. – дивиться на хвіртку – А ось і сусідка.

Ігнасіо, ховає мішок: Колись і моя такою була.

 

Підійшла Амеда.

Амеда: Доброго вечора, Ігнасіо. З вами все добре?

Ігнасіо, посміхнувся: Краще, ніж ніколи.

Ампаро: Пощастило, чоловікові.

Амеда: У чому?

Ігнасіо: Хлопці, я ж вам казав!

Едмундо: Ходімо, друже.

 

Хлопці зайшли до себе.

Едмундо: Збираємо речі.

Ампаро: Все дивлюся на твою сорочку, що і собі таку хочу.

Едмундо, складає валізу: Це все робота мами з тіткою. – тихо – Нічого не забути.

Ампаро, складає речі: Буду збиратися і я.

Едмундо, бере подарунок: Яка гарна річ.

Ампаро: Витончена робота. Схожа на роботу італійських майстрів.

Едмундо, роздивляється статуетку: Хм-м! Написано Рим. – ховає до валізи – Моя дівчинка зрадіє.

Ампаро: Фонтан Треві. Я чув дещо про нього.

Едмундо, дивиться на годинник: Скоро відправлятися.

Ампаро, дивиться у вікно: Що він робить?

Едмундо, підійшов позаду: Поніс до себе.

Ампаро, замислено: Не май купу грошей, а май купу друзів.

Едмундо: Гроші теж не бувають зайві. – перебирає речі – Перевірю себе ще раз.

Ампаро, дістає м’ячики: Не бажаєш зіграти?

Едмундо, відволікся від валізи: Коли?

Ампаро: Просто зараз.

Едмундо: Ні. І здається що брат кличе. – бере валізу – Піду я.

Ампаро: Не побачимося цілих два тижні.

Едмундо, посміхнувся: Якщо стане сумно, приїзди. Адреса тобі відома.

Ампаро: Краще ти до мене.

Едмундо, коло дверей: Домовилися –  підморгнув – Бувай.

Ампаро: Бувай, друже.

 

Едмундо вийшов з кімнати.

Коло хвіртки.

Раймундо: Довго збираєшся.

Едмундо: До дванадцятої будемо вдома.

Раймундо: Якщо не до завтрашнього ранку.

Едмундо: З дівчиною вже попрощався?

Раймундо: Так. Проте ти зі своєю зустрінешся.

Едмундо: Ходімо шукати на чому поїдемо.

Раймундо: Вже все відомо.

 

Хлопці вийшли з подвір’я.

 

На стоянці транспорту.

Раймундо: Ми на місці.

Едмундо, озираючись: Яка тиша.

Раймундо, коло автівки: Ось те що потрібно.

Едмундо: Займаємо місця.

 

Пізній вечір.

Коста Дорада.

Коло зупинки.

Едмундо: Невже ми вдома?

Раймундо: Будемо шукати попутних?

Едмундо: Самі дійдемо.

Раймундо: Пішли.

Едмундо: А то не дядько Серхіо?

Раймундо: І точно він.

 

Підійшли до пікапа.

Раймундо: Дядьку.

Серхіо, посміхнувся: Хлопці. Я думав що перегрівся і двоїться в очах.

Едмундо, посміхнувся: А це ми.

Серхіо: Сідайте. Підвезу.

Раймундо, сідає до автівки: Від брата є звістка?

Серхіо: Та коли! Служба у хлопця.

Едмундо: Настане і наш час.

Серхіо, сідає за кермо: В добрий шлях.

 

В автівці.

Едмундо: Ви у таку годину?

Серхіо: Приїздив дізнатися щодо збуту. Як навчання?

Раймундо: А ви станьте студентом. Дізнаєтеся.

Серхіо, повернув кермо: Та куди вже мені.

Едмундо, дивиться у вікно: А ми можемо проїхати тією вуличкою?

Серхіо, посміхнувся: Де живуть Ернандес?

Раймундо, жартома: Наш Ромео скучив?

Едмундо: То ми можемо?

Серхіо: Ми вже далеко.

Едмундо, зітхає: Зрозуміло. Як там ваш Альфредо?

Серхіо: Бешкетує. Але і допомогає.

 

Коло будинку Родрігес.

Серхіо, зупинив автівку: Приїхали.

Раймундо, виходить з автівки: Швидше за літак.

Едмундо, бере валізу: Ви зайдете до нас?

Серхіо: Ні, хлопці. Я відпочивати.

 

Пальмова Неділя.

Ранок.

Будинок Родрігес.

Вітальня.

Раймундо: А сніданку не буде?

Жизель: Все після закінчення меси.

Едмундо, дивиться у дзеркало: Який гарний цей костюм.

Раймундо, сміється: Гарний, гарний. А якщо тебе не впізнає?

Дієго: Хлопці, вже час.

Раймундо: А пальмові гілки?

Жизель: Все буде. А ще готують розваги. Буде весело хлопці.

Раймундо: Я станцюю з найкращою дівчинкою.

Едмундо: Твоя дівчинка далеко звідси.

Дієго: Не забаріться. Ще потрібно до сестри зайти.

Раймундо: Я готовий.

Дієго: Я і бачу. В якому стані сорочка?

Едмундо: У мене все добре.

Дієго: Я не про тебе.

Раймундо, поправив комірець: Все добре.

Жизель: Виходимо.

 

Коста Дорада.

Каплиця Санта Корасон.

Сусанна: Скільки людей.

Альфредо: Я побачив друзів.

Серхіо: Пізніше.

Жизель: То що заходимо.

Альфредо: Тітонько, а ви схожі на ту. Що співає опери.

Жизель: Ти хлопчику чув оперу?

Альфредо: Я чув по радіо.

Раймундо, посміхнувся: А чого ж кажеш що схожі, коли не бачив?

Едмундо, посміхнувся: Моя дівчинко.

 

До каплиці підійшла родина Ернандес.

Клара: Ми вчасно. Дівчатка будьте коло мене.

Чепа, тихо: Я їх побачила.

Регіна, тихо: Я теж. – голосніше – Будемо заходити.

Чепа: Тільки ближче до вівтаря.

Мігель: Сядемо там де і завжди.

 

Всі прихожани зайшли до каплиці.

Сусанна: Яка атмосфера.

Жизель: Святкова.

Сусанна, витирає очі: Якби мама це бачила.

Серхіо, тихо: Тихенько, люба.

Жизель: Не заважай. Нехай плаче, це від щирих почуттів.

Дієго: Тихо. Розпочинається.

 

На підвищення вийшов падре.

Почалася меса.

Регіна, тихо: Зараз співатиме капела.

 

Під кінець меси.

Жизель, тихо: Едмундіто?

Едмундо, подумки: Яка вона гарна. – подивився на дівчат – Красуня.

Сусанна: Брате, вже час.

Дієго: Зараз підемо.

 

Після закінчення меси.

В каплиці.

Раймундо, підійшов до Мігеля: З вами можна поговорити?

Мігель, посміхнувся: Поговоримо. Чого б не поговорити.

Мередіт: Любий не затримуйся.

Клара: Нехай поговорять. Сьогодні свято.

Мередіт: Ледве не забула. Я хочу дізнатися…

Клара: От і поговоримо. Про все поговоримо.

 

Всі прихожани вийшли з каплиці.

Мігель: Про що хочеш поговорити?

Раймундо: Про недоліки крил.

Мігель, озираючись: Що ж тоді почнемо з початку…

 

Підійшла Чепа.

Чепа: Тату.

Мігель: Таким чином у подальшому почали шукати вдосконалення. – до доньки – Йди до бабусі.

Раймундо, гордо: Не бачиш, ми розмовляємо? Прошу продовжуйте.

Чепа: Я теж послухаю.

Мередіт, чути голос: Доню.

Чепа: Я піду.

Мігель, зітхає: Що ж. Більше дізнаєшся у викладачів.

Раймундо: У вас великий досвід…

Мігель: Якщо є бажання. То завжди радий тобі допомогти. – замислився – А ще дещо згадав…

Раймундо: Я суцільна увага.

 

Розмова затяглася на десять хвилин.

Хлопець відійшов до батьків.

Дієго: То що синку?

Раймундо: Поговорив. Вірніше більше слухав.

Сусанна: А мені син листа написав.

Раймундо, сміється: Габріель вміє писати? Не знав про це.

Дієго: І що ж у листі?

Сусанна: Вітав зі святом. Вам доречі теж вітання.

Раймундо: А ось і дядько з братом.

Сусанна: Синку, підійди до мене.

 

Регіна і Едмундо стояли неподалік від родин.

Регіна: Коли ти приїхав?

Едмундо, посміхнувся: Увечері п’ятниці.

Регіна, уважно подивилась: Чого ти посміхаєшся?

Едмундо, бере за руку: Бо ці дні буду поруч.

Регіна, опустила голову: Так. Настали канікули.

Едмундо, озираючись: А от і твоя сестра.

Регіна, підвела очі: То коли ми побачимося?

Едмундо, відпустив руку: Сьогодні ввечері.

Регіна, дивиться вперед: З яким зацікавленням Раймундо слухає мого тата.

Едмундо: Вони завжди знаходять про що поговорити. А от і мама. Нам вже час.

Регіна, робить глибокий вдих: Яким був попіл ароматним. Досі відчуваю його аромат.

Едмундо, тихо: Як ви схожі між собою.

Регіна, подивившись уважно на хлопця: Кажи голосніше.

Едмундо, озирнувся: Потім. Пізніше. На нашому місці.

Регіна: Домовились.

 

Підійшла Чепа.

Чепа: Якісь таємниці?

Едмундо: Немає ніяких таємниць. – озираючись – Раймундо, постривай. Та стій кому кажу!

 

Едмундо пішов до брата.

Чепа, зітхає: А Ампаро і не приїхав.

Регіна, поправила сукню: Проте листа написав для принцеси.

Чепа, подивилась на бабусю: Ходімо до рідних.

Регіна, посміхнулась: Як засяяли твої очі.

Чепа: Гарним вийшов капелюшок.

Регіна: Не без допомоги мами.

Чепа: Її допомога була незначною.

Регіна, скептично: Ну так! Ну так!

Чепа: У понеділок буде репетиція.

Регіна: Ти будеш найкращою на виступі.

Чепа: Досить невдало виходить оборот. Та ще Лучо плутає.

Регіна, посміхнулась: Де праворуч, а де ліворуч? Так може його відправити до тата? Він його вмить навчить.

Чепа: Настає Страсний тиждень. Суворіше піст.

Регіна: І меньше цукерок.

Чепа: Проте я знаю що подарую тобі на Великдень.

Регіна: Ходімо, на нас чекають.

Чепа, озираючись: А от і подружки твої.

Регіна: Ми бачилися у школі.

 

Дорогою додому.

Клара: Сьогодні важливий день.

Мігель: Так, мамо.

Клара: Ти все більше стаєш схожим на батька.

Мігель: Я не зловживаю алкоголем. Так що нічого боятися.

 

Позаду йшли сестри.

Чепа: Які гарні ці квіти.

Регіна, сумно: Так, вони чудові.

Чепа: Ти чого?

Регіна, подивись вперед: Наздоганяємо тата.

Чепа, радісно: Хто буде першою, та і перемогла.

Регіна, рве квітку: Звичайно це будеш ти.

Чепа, голосно: Ти що робиш?

Регіна, посміхнулась: Тихенько, маленька. – вставила квітку собі у волосся – Гарно, чи не так?

Чепа: І я хочу.

Регіна, пришвидшила кроки: Зробимо це вдома.

 

Сестри наблизилися до батьків.

Клара: Я не про те, мій хлопчик. – озираючись посміхнулась – А от і дівчатка, наші красуні.

Мередіт, роздивляється доньку: Як ця квітка прикрасила тебе.

Регіна, посміхнулась: Дякую.

Чепа, підійшла до батька: А про що ви говорили?

Мігель, посміхнувся: Про твою поведінку.

Клара, обіймає онуку: Яка ти ще маленька.

Чепа: Я вже доросла. Майже наздогнала сестру.

Регіна, посміхнулась: Ну так. А розумом ще рости і рости…

Мігель: То як? Всі до нас?

Клара: Ні, синку. Я додому. Та я вже й прийшла.

 

Коло будинку Ернандес.

Мігель, потер руки: Хто куди. А я відпочивати.

Чепа: А розкажи про квіти.

Мігель: Це до мами. Дайте мені час для відпочинку.

Регіна: Я сходжу на прогулянку?

Мередіт: Після того як поїмо. Ти коханий, теж приєднуйся.

 

Родина зайшла на терасу.

Чепа: Як у нас тут гарно.

Регіна: Не вистачає лише орхідей.

Мігель: Можна замовити у квітникаря.

Мередіт: Дорого напевно.

Мігель: Для краси грошей не шкода.

 

Сіли обідати.

Мігель: Де мій соус?

Чепа: А солодощі?

Регіна: Сьогодні лише вершки.

Чепа: Мої улюблені.

Мередіт, посміхнулась: Доню, все гаразд?

Регіна, опустила очі: Просто зустріч з Едмундо…

Мередіт: Сколихнула все у середині.

Мігель: Гарні хлопці. Раймундо все допитується про недоліки у роботі літаків. Гарним буде фахівцем. Та брат його недалеко відійшов від нього.

Мередіт: Всім смачного.

 

Після обіду, в саду.

Чепа, дивиться на небо: Напевно що буде дощ.

Регіна, роздивляється квіти: То й що з того?

Чепа: Зірветься твоє побачення.

Регіна: То буде звичайна прогулянка. І прошу не підслуховувати. – подивилась на сестру – Дівчинко-детектив.

Чепа, притулила руку до грудей: Ти що! Я ніколи!

Регіна: Тихенько. Тато відпочиває.

Чепа: Він у будинку.

Регіна: Вікно в їх кімнаті причинне.

Чепа, зірвалася з місця: Як я могла забути.

Регіна: До вечора є ще час.

Чепа: Ти прийдеш подивитися?

Регіна: А якщо захочу прийняти участь?

Чепа: Там виступають професіонали. Але подивитися зможеш. – пішла до будинку – Лучо, мені потрібен Лучо.

 

Настав вечір.

Коло будинку Ернандес.

Регіна: Ти прийшов! Ми домовлялися зустрітися на нашому місці.

Едмундо: Що поробиш, якщо дорога на пляж пролягає через твій будинок. Ходімо?

Регіна: Так.

 

Коло танцювального майданчику.

Едмундо: Як тут весело.

Регіна: І багато знайомих.

Едмундо: Погуляти ще встигнемо. А зараз хочеться танцювати.

Регіна: А твоя нога?

Едмундо, тягне носок: Як бачиш все добре.

 

Едмундо і Регіна почали танцювати.

Регіна: Який жвавий ритм.

Едмундо: Запальний танець.

Регіна, подивилась на сестру: Моя дівчинко.

Едмундо: Дивись на мене.

Регіна, пильно подивилась: Який ти гарний.

Едмундо, дивиться на одяг: Щось забруднився.

Регіна: Цього не помітно.

 

Після танців пішли гуляти.

Едмундо: Давно так не танцював.

Регіна: І довго відновлюватиметься твоя нога?

Едмундо, посміхнувся: Хоч зараз марширувати.

Регіна: Відчутно наближення моря.

Едмундо: Так ми вийшли на пляж.

 

Пляж.

Коло пальм.

Регіна: Це місце мені вже подобається.

Едмундо: І гойдалка на місці.

Регіна: То про що ти хотів розповісти?

Едмундо: Сьогодні вранці. Ти була схожа на одну дівчинку…

Регіна: Хм! Як цікаво.

Едмундо: Вона ще зовсім маленька. Років п’ять напевно.

Регіна: І де вона живе?

Едмундо: Це тут до чого? Дівчинка ще маленька. І бачив я її на площі Гранде.

Регіна, підійшла до гойдалки: Хочу гойдатися. – сіла на гойдалку – Ну?!

Едмундо, сів поруч: Давай удвох.

Регіна: А розгойдати?

Едмундо, поцілував у шоку: Ми просто посидимо.

Регіна, зашарілась: Ну добре. Хоча я хочу кататися.

Едмундо, посміхнувся: Що не зробиш для тебе.

 

Після гойдання.

Прогулянка узбережжям.

Регіна, посміхнулась: Відчуваю себе зовсім дорослою.

Едмундо, дивиться на зірки: Хочу тобі розповісти про кожну з цих зірок.

Регіна, дивиться на небо: Ти всі їх знаєш?

Едмундо: Сузір’я знаю.

Регіна: А назвеш зірку моїм ім’ям?

Едмундо, обіймає дівчину: Навіщо? Якщо моя зірочка завжди зі мною.

Регіна, посміхнулась: Зірочка.

Едмундо, посміхнувся: Я хочу щоб ти співала. Зараз для мене.

 

Регіна заспівала.

Едмундо, посміхнувся: Не чув такої.

Регіна: Цю пісню мені мама співала. Коли я не хотіла спати у дитинстві.

Едмундо: Це колискова?

Регіна: Це пісня про зірки. Які сяють лише над рідною домівкою.

Едмундо: Який чудовий вечір.

Регіна: Як твоє навчання?

Едмундо: Давай краще не про це.

Регіна: Все так погано?

Едмундо: Ти ж не хочеш щоб я питав про твоє навчання?

Регіна: Не хочу. Але мені подобається навчатися.

Едмундо: Повертаємося до містечка.

 

Коло співочого кафе.

Регіна: А для цього місця і заборон немає.

Едмундо: Кожен розважається як може.

Регіна, здивовано: Але ж тиждень до Великодня!

Едмундо: Ходімо до тебе.

 

Коло будинку Ернандес.

Едмундо: Ти прийшла.

Регіна: Ти прийдеш до мене?

Едмундо: У будь-який день.

 

Наступного дня.

Ранок.

Будинок Ернандес.

Кімната дівчат.

Чепа, сидить за столом: Повторимо з чого складається…

Регіна, прокинувшись: А точніше вивчиш. Ти коли прокинулась?

Чепа, закривши очі: Не відволікай.

Регіна: Допомогти?

Чепа:Ні. – відкрила очі – Квітка складається.

Регіна: З пелюстків, стебла, тичинок і пестиків…

Чепа, закрила книгу: І що ти робиш?

Регіна, бере спідницю: Допомогою ближньому.

Чепа, поставила книгу на полицю: Хто б тобі допоміг.

Регіна, бере блузу: Ти і допоможеш.

Чепа: Куди це ти така гарна?

Регіна: На сніданок. І відпочивати.

Чепа: Сходимо разом до булочника?

Регіна, принюхалась: Вдома пахне ваніллю.

Чепа: Ти ж знаєш як я полюбляю з какао.

Регіна, підбирає волосся: Про це всім відомо. Виходимо.

 

Дівчата вийшли з кімнати.

 

Тим часом у будинку Родрігес.

Кімната батьків.

Дієго, посміхнувся: Доброго ранку, кохана. – ставить тацю – Вітаю тебе, дівчинко.

Жизель, прокинувшись: Кава? Який сьогодні день?

Дієго: Найщасливіший.

Жизель, бере каву: І як я могла забути?

Дієго: Проте пам’ятаю я. Весняний день. Ти сиділа з книгою у затінку…

Жизель, п’є каву: Який аромат. – поставила філіжанку – Як хлопчики?

Дієго: Ще сплять.

Жизель, посміхнулась: Діти вдома. Яке щастя.

Дієго: Один з наших хлопців вчора пізно прийшов. Цікаво, чим вони займаються у місті?

Жизель: Звісно що навчаються. – встала з ліжка – Тепер потрібно одягнутися.

Дієго: І сходимо на ранчо.

Жизель, бере сукню: Зранку?

Дієго: Ти у цій сукні стаєш ще привабливішою.

Жизель, одягаючись: Дякую тобі за комплімент. І за смачну каву.

Дієго, бере тацю: Все для коханої. – коло дверей – Чекатиму на тебе.

Жизель, наспівує з опери: Я не довго.

 

В коридорі.

Дієго: Синку?

Раймундо: Згадаю як бігати зранку.

Дієго: А Едмундо?

Раймундо: Він не раніше як через місяць зможе.

Дієго: І як ти прогледів?

Раймундо, нервово: Хто ще з нас буде лікарем? Я чи він?

Едмундо, чути голос: Я і лише я.

 

Батько з сином спустилися сходами.

В передпокої.

Дієго: Хоча б поснідав…

Раймундо: Пізніше. – озираючись – А от моє відображення.

Едмундо, спускаючись сходами: Дуже смішно.

Дієго: Складеш мені компанію?

Едмундо, підійшов до батька: Так. А мама?

Дієго: Мама теж приєднається.

Раймундо: Я полетів. – коло дверей – Хто б до мене приєднався.

Едмундо: Ти ж знаєш…

Раймундо: Знаю. Але Амеда іншої думки.

Дієго: Що за дівчина така?

Едмундо: Яка затьмарила розум моєму братові.

Раймундо, відчинити двері: На себе поглянь, Ромео.

 

Раймундо вийшов з будинку.

Коло сходів.

Едмундо: Допомогти зі сніданком?

Дієго: Поки приготував каву. А поснідаємо і у сестри. Моєї сестри

 

Підійшла Жизель.

Жизель, посміхаючись: Мої любі хлопчики.

Едмундо: Ти сьогодні виглядаєш чудово.

Жизель: Сьогодні особливий день.

Дієго, сідає на диван: День коли я освідчився цій прекрасній жінці. Тоді ще дівчині.

Едмундо, сідає поруч: Як цікаво. Розповісте?

Жизель: І де це Раймундо?

Едмундо, посміхаючись: Він полетів, але обіцяв що повернеться.

 

Тим часом коло ранчо.

Серхіо: Мої вітання.

Раймундо: Вітаю. Не бажаєте приєднатися?

Серхіо: Ти за колінами стеж.

Раймундо: З цим проблем не маю.

Серхіо: Колись і я був таким впевненим.

Раймундо: А що далі?

Серхіо: А далі подорослішав.

Раймундо: Тоді я побіг.

Серхіо: Біжи, хлопче.

 

Раймундо побіг у бік містечка.

Будинок Родрігес.

Вітальня.

Жизель, посміхнулась: Батько освідчився дуже романтично…

Дієго, читає газету: І зовсім не романтично. Нещасний букет бузку.

Жизель, посміхнулась: Я знайшла маленьку квіточку. Загадала бажання.

Едмундо: І воно виповнилося?

Жизель: В повному обсязі. Навіть більше.

Дієго, перегорнув сторінку: Які плани на день?

Едмундо: Ніяких.

Дієго: От і добре. На нас чекають Бланко.

Едмундо, посміхнувся: Кидати гній, або об’їжджати молодих коней?

Дієго, відклав газету : Одного разу мало не наробили діл…

Едмундо: Була справа, є що згадати. Я збиратися.

 

Минуло з пів години.

На терасі.

Раймундо: Шикарний ранок.

Едмундо: Ти дещо пропустив.

Раймундо: Зараз. От тільки вмиюсь. Ти кудись зібрався?

Едмундо: Поки що ні.

Раймундо: Ти б бачив те спокійне узбережжя.

Едмундо: День обіцяє бути приємним.

Раймундо: Авжеж з такою дівчиною.

Едмундо: Вчора був фестиваль.

Раймундо: Який триватиме ще з тиждень.

Едмундо, бере глечик: Давай допоможу.

Раймундо, підставляє руки: І де вода?

Едмундо, наливає воду: У Карибському морі.

Раймундо, вмиваючись: Як добре.

Жизель, стоячи у дверях: Мої діти. – посміхнулась – Що бачив, синку?

Раймундо, бере рушник: Велетенську черепаху.

Едмундо: Найбільші живуть на Галапагоських островах.

Раймундо, витирає обличчя: То де мій сніданок?

Жизель: Зараз буде.

Раймундо, сідає до столу: Якщо можна то тут.

Жизель: Що ж. Підемо до тітки Сусанни.

Едмундо: На нас чекають.

Раймундо: Як чекають то підемо. – встає з місця – А зараз дещо зроблю.

 

Трохи згодом.

В саду.

Едмундо: Що майструєш?

Раймундо, оглядає рейки: Та от хочу зрозуміти…

Едмундо: Ми приїхали на відпочинок.

Раймундо, з’єднує дві рейки: От і відпочивай.

Едмундо: Для початку потрібно знайти золотий перетин.

Раймундо, посміхнувся: Розумієшся.

Едмундо: Що є, того не відібрати. – підняв палець – Тихо, хтось підслуховує.

Раймундо: Та то пташки.

Едмундо: Поки немає дощу. Піду на прогулянку.

Раймундо, поклав рейки: Можемо здійснити велопрогулянку.

Едмундо: Що ж і куди поїдемо?

Раймундо: Затока, сеноти. Маяк.

Едмундо: Давай краще на маяк. Хоча на нас тітка чекає.

Раймундо: Всі поки зберуться ми і повернемося.

 

Взявши велосипеди хлопці поїхали до маяка.

 

Під час вело прогулянки.

Едмундо, дивиться назад: Ти чого відстав?

Раймундо: Я його бачив.

Едмундо: Кого?

Раймундо: Твого сусіда. З великим таким мішком.

Едмундо: Цікаво і коли?

Раймундо: В той день коли виїздили додому, точніше ранком. І що було далі?

Едмундо, подивився вперед: А далі дорога.

Раймундо, витер піт: З самого ранку пече.

 

Коло маяка.

Раймундо: Скільки вітру. А цей простір.

Едуардо, підійшов ближче: Для справжніх чоловіків. – тисне руку – Щось потрібно?

Едмундо, потиснув руку: Ні. Ми на прогулянці.

Едуардо: У такий період краще не гуляти так близько до моря.

Раймундо: Сезон дощів і приливів.

Едуардо: Він самий.

Раймундо, ставить велосипед: А чи є у тебе напарник?

Едуардо, посміхнувся: Аякже ж. Сам Робінзон Крузо. Пройдемо, хлопці, до будинку.

 

У будинку доглядача маяка.

Раймундо, озираючись: Як з книжок про пригоди.

Едуардо, ставить чай: Усе що маю. Пригощайтесь.

Раймундо, бере чашку: Доволі міцний.

Едуардо, п’є чай: Які новини на великій землі?

Едмундо, п’є чай: Все тихо.

Едуардо: А у світі?

Раймундо, бере горіхи: Радіо не слухаєш?

Едуардо: Лише по роботі. Та й не довіряю я новинам.

Едмундо, закинув руки за голову: Не життя, а казка.

Раймундо, п’є чай: Чай добрий.

Едуардо: У батьків беру.

Едмундо: А новини геть сумні. Все більше на Тихому океані господарює Японія.

Раймундо: Не довго їм лишилося.

Едуардо: Ти впевнений?

Раймундо: На сто відсотків.

 

Після чаювання.

Раймундо: Гарно у тебе.

Едмундо: Та нам вже час.

Раймундо, бере горіхи: Поїхали, брате.

 

Пройшло з одну годину.

Коло ранчо.

Жизель, хвилюючись: І де це хлопці?

Дієго, дивиться на дорогу: Я вже їх бачу.

Жизель, зітхає: Нарешті.

 

Під’їхали брати.

Раймундо: Ви вже тут?

Дієго: Як з’їздили?

Едмундо: Все добре.

Раймундо: А хіба є наглядач на ім’я Робінзон Крузо?

Дієго: То мій старий друг. І призвіще його дійсно Крузо.

Жизель: Заходимо, хлопці.

 

На подвір’ї ранчо.

Альфредо: Привіт, хлопці.

Раймундо, посміхнувся: Чим займаєшся?

Альфредо, в’яже вузли: Батько сказав щоб вчився в’язати вузли. А вони геть не виходять.

Раймундо, бере мотузку: Давай покажу. – в’яже вузол – Тут нічого складного немає.

 

Батьки зайшли до будинку.

Сусанна, посміхаючись: Братику.

Жизель: Тобі зі столом допомоги?

Сусанна, озираючись: Все готово.

Серхіо: І на честь збору родичів. Можна потроху випити. – ставить пляшку – Чудового напою.

Дієго: Якщо маленьку чарку і то одну.

Сусанна: А де ж хлопці?

Жизель: Вони на дворі.

 

На подвір’ї.

Раймундо, бере мотузку: От дивись. Це зветься морський вузол. – в’яже вузол – Його навчив плести мій батько.

Едмундо: І зовсім це не морський. Дай мені.

Альфредо: Мені все одно. Покажіть щось просте.

Едмундо, бере мотузку: Я і покажу. Дивись.

 

На подвір’ї пробули близько десяти хвилин.

У будинку Бланко.

Жизель: То де хлопці?

Едмундо, заходить до будинку: Ми вже йдемо.

Альфредо: А чи є крильця?

Раймундо: І мені.

Сусанна: Є хлопці. Ще навіть теплі.

Альфредо: А мені хлопці дещо показали.

Серхіо: Пізніше покажеш.

Дієго: А хто хоче від мене почути історії?

Альфредо: Я. А про що?

Раймундо, бере крильця: Про велику рибу. – починає їсти – Яка з’їла корабель.

Альфредо: А таке буває?

Едмундо: Буває. Все в житті буває.

Раймундо: Хтось знаходить гроші.

Едмундо: А хтось втрачає.

Серхіо: Хлопці. Які гроші?

Едмундо, посміхнувся: Наші песо.

Сусанна: Та годі вам.

Альфредо: Я теж знайшов один сентаво. Коли зі школи йшов.

 

Всім стало весело.

Жизель, посміхаючись: То хлопчику мій розкажи.

Альфредо: У той день я був геть не веселий. Вчитель посварив. З хлопцями побився.

Сусанна, зітхає: Ох, синку!

Альфредо: І тут така знахідка.

Раймундо, посміхнувся: Покажеш?

Альфредо: Так. Він у мене під подушкою.

На ранчо провели чудовий день.

 

В один з наступних вечорів.

Будинок Родрігес.

Кімната хлопців.

Раймундо: І куди це тінь батька Гамлета зібрався?

Едмундо, обирає сорочку: Жовта, зелена, блакитна. – подивився на брата – Є одна думка як провести цей вечір…

Раймундо: Звісно що на танцях. Обирай блакитну.

Едмундо, дивиться на сорочку: Не вгадав. За правильну відповідь отримаєш маленький приз.

Раймундо: По погляду бачу що з дівчиною.

Едмундо: Вгадав.

Раймундо: То який мій приз?

Голос з-за дверей: Хлопці!

Раймундо: Припливли.

Едмундо, одягає сорочку: Я дам тобі декілька песо.

Раймундо: Тільки так щоб на квиток у кіно вистачило.

Голос з-за дверей: Хлопці ви скоро?

Раймундо, голосно: Вже йдемо.

Едмундо, подає гроші: Вони твої.

Раймундо, бере гроші: Та тут і на склянку води не вистачить!

Едмундо, одягаючи штани: Все те що маю я.

Раймундо, взявши книгу: Що ж почитаю.

Едмундо, дивиться у вікно: Погода чудова.

Раймундо: Метеоцентр передавав зливу.

Едмундо: Мене це не лякає. І дощ сьогодні був.

 

Едмундо вийшов з кімнати.

Жизель: Синку.

Едмундо: Я на прогулянку.

Жизель: Чи надовго?

Едмундо: Хочу пройтися околицями.

Жизель: А більше до дівчини?

Едмундо: Батько вже вдома?

Жизель: Щойно прийшов.

Едмундо: Добре.

 

Едмундо спустився на перший поверх.

Дієго: То як день?

Едмундо: Тату, можна човен?

Дієго: Так, звісно. Хоча на станції вже лише охорона. – посміхнувся – А навіщо?

Едмундо: Хочу зробити для дівчини приємну прогулянку.

Дієго, протяжно: Що ж справа молода. – посміхнувся – От дивлюся на тебе і повертаюся спогадами у юність. Добре, не смію затримувати.

 

Хлопець вийшов з будинку.

Через короткий час був у містечку.

Коло будинку Ернандес.

Едмундо, голосно: Регіно!

Ісмаель, проходяти повз: Доброго вечора, юначе.

Едмундо, озираючись: Доброго вечора.

 

В саду.

Чепа: Тебе гукають.

Регіна, перегорнула сторінку: Я чую.

Чепа, забирає книгу: Я бачу як чуєш. А ще співачкою хочеш бути.

Регіна: Що ти робиш? Покличе втретє, тоді вийду.

Чепа: Не примушуй тебе чекати.

Регіна: Багато ти знаєш.

Чепа: Так. Знаю.

Регіна: Зазнайка. Хлопці повинні чекати на дівчат.

Чепа: Поки вдома нікого з батьків немає…

Регіна: А що буде потім?

Чепа, тихо: Я тебе прикрию.

Регіна, встала з місця: Що ж. Піду. Як я виглядаю?

Чепа: Чудово.

 

Дівчина зайшла за рог будинку.

Едмундо, посміхнувся: Моя красуня.

Регіна: І? Я таку книжку читала.

Едмундо: В цей чудовий вечір. Я запрошую тебе на прогулянку.

 

Підійшла Чепа.

Чепа: А куди?

Регіна: Зайди до будинку.

Едмундо: Запрошую на морську прогулянку.

Чепа: Як це чудово. І гарно.

Едмундо: То як?

Чепа: Погоджуйся, сестричко.

Регіна: Добре. Я погоджуюся. – розвертаючись – Я тільки за кофтою.

 

Берег моря.

Човникова станція.

Регіна: Скільки їх тут?

Едмундо: Багато, як бачиш. Головне знайти батьківський.

 

Підійшли до човна.

Едмундо: Здається що він.

Регіна: І що буде?

Едмундо, відчеплює човен: Прогулянка.

Регіна, дивиться  вгору: Пташки. – посміхнулась – Як їх багато.

Едмундо: Яка ти зараз гарна. Сідай, дівчинко.

 

Сіли в човен.

Регіна: Який ти сильний.

Едмундо, налягає на весла: Є в кого.

Регіна, тримаючись за капелюшок: А розкажи в кого.

Едмундо, дивиться на всі боки: Краще я розповім що почув від знайомих хлопців.

Регіна, нахилила голову: І що ти почув?

Едмундо: Як вони пірнали з зав’язаними руками.

Регіна: Не може бути?!

Едмундо: Я теж тієї думки. Але якщо розповідають, то значить було.

 

Після короткого оповідання.

Регіна: Як жахливо.

Едмундо: Істинна правда. – подивився на птахів – Нам у дитинстві тітка розповідала звідки беруться діти.

Регіна: І звідки?

Едмундо, посміхнувся: Їх приносять фламінго.

 

Дівчина голосно засміялась.

Регіна: А хочеш почути що нам розповіли про це у школі?

Едмундо: Не треба. Я здогадуюсь. Точніше вчили на лекціях. Про розмноження ссавців.

Регіна, заспівала: Сонце моє…

Едмундо, посміхнувся: Як гарно. Ніколи не чув.

Регіна: А це неаполітанська пісня.

 

Після морської прогулянки.

На березі.

Едмундо: Човен на місці.

Регіна, насторожено: Хтось йде. – тихо – Мені страшно.

Едмундо: Я знаю майже всіх з ким працює батько. Не бійся.

Чути голос: Хто тут такий?

Едмундо, імітуючи батьків голос: Родрігес.

Чути голос: Якого дідька!? Він давно вже пішов.

Регіна, тремтить: І що робити?

Едмундо: Зачекаємо. Поки не піде.

 

Підійшов охоронець.

Охоронець: Я знаю який з себе Родрігес. А ти хто? – дивиться на Регіну – Ще з дівчиною.

Едмундо: Ми гуляли.

Охоронець: Сказав би тобі пару ласкавих. – пауза – Щоб духу вашого тут не було.

Едмундо, хоробро: Ми вже йдемо.

 

Дорогою додому.

Регіна: Який він страшний.

Едмундо: Бачив я подібних. Навіть гірших. – обіймає дівчину – Ти не змерзла?

Регіна: Ні. Гарно погуляли.

Едмундо: Можемо погуляти ще.

Регіна: Вже бачу будинок Солана.

Едмундо: Гарний він хлопець.

Регіна: Давай краще про нас.

Едмундо, поцілував у шоку: Я не проти. Моя дівчинко.

Регіна: Розкажи, як воно жити далеко від дому?

Едмундо: Прокинувшись вранці, збираєшся на навчання. Готуєш сніданок по черзі з сусідом. Потім до вечора навчання. В рідкі дні заняття на війсковій кафедрі, та футбол.

Регіна: Насичене життя.

Едмундо: Хтось нявчить.

Регіна: Можливо що пташка.

Едмундо, прислухався: Чую тоненький писк.

 

Підійшли до кущів.

Регіна: І дійсно. – бере кошеня – Ти звідки тут маленький?

Едмундо: На вигляд вже не малий.

Регіна, пригорнула кошеня: Котик, котик. Кошеня.

Едмундо: І куди його?

Регіна: Як куди?! До мене.

Едмундо, посміхнувся: Добре.

Регіна: Сестра давно хотіла собі тваринку.

 

Неспішно дійшли до будинку Ернандес.

Регіна: То ми підемо.

Едмундо: А обрати ім’я?

Регіна: Довірю це діло сестрі.

Едмундо, посміхнувся: Бувай.

Регіна: До зустрічі.

 

Дівчина зайшла до будинку.

 

Минуло кілька днів.

Середина дня.

Центр містечка.

Коло книгарні.

Едмундо, посміхнувся: Де б ще зустрілися.

Регіна: Я тут з подружками.

Едмундо, бере за руку: Я помітив. Ти морозиво бажаєш?

Регіна: Можна. А що ти ховаєш за спиною?

Едмундо, показує статуетку: Це мій маленький подарунок для тебе. Сьогодні лише знайшов у валізі. Пробач що раніше не подарував.

Регіна, захоплено: Яка вона гарна. – роздивляється статуетку – І що вона значить?

Едмундо, бере за руку: Що ти подобаєшся мені.

Регіна, озираючись: Нас можуть помітити.

Едмундо: Я нікого не боюся.

 

Підійшла Чепа.

Чепа: Навіть мене?

Регіна: І що ти тут робиш?

Чепа: Мама просила знайти тебе. А що це таке?

Регіна: Мені подарували.

Чепа: Яка краса!

Регіна, дивиться на хлопця: Ми і не погуляли.

Едмундо: Я увечері зайду.

Чепа: Ми можливо що будемо не вдома.

Едмундо: Я знайду тебе скрізь. Пройду всі океани і гори…

Регіна: До зустрічі.

 

Дорогою додому.

Регіна, роздратовано: Завжди ти так.

Чепа: Як?

Регіна: Підкрадаєшся. Я гуляла з подружками.

Чепа, дивиться назад: Так он вони йдуть.

Регіна, озираючись: Бачу. – посміхаючись – Хільдо, Аріадно.

Чепа: Мама дуже просила.

Регіна, дивиться на сестру: А не вигадала це ти?

Чепа, зшупилась: Я кажу правду.

 

Підійшли дівчата.

Хільда: Ми гуляємо?

Чепа: Нам додому потрібно.

Регіна, посміхнулась: Гуляємо.

Аріадна: Я таку книжку прочитала.

Чепа: А назва?

Регіна: Ніхто не проти морозива?

Чепа: Я точно не проти.

Регіна, тихо: Маленька, йди додому.

Аріадна: Я хочу тебе почути. Як ти гарно співаєш.

Регіна: З голосом щось зранку не дуже.

Хільда: Ти говориш без хрипів.

 

Проїхав велосипед.

Гаспар: Привіт, дівчатка.

Чепа, підбігла до хлопця: Братику.

Регіна, полегшено зітхнула: Нарешті. – посміхнулась – То що на морозиво?

Аріадна, посміхнулась: А твій голос?

Регіна: Там побачу.

 

Коло кафе.

Аріадна, тихо: Дивись який він гарний.

Регіна, тихо: Ми бачилися.

 

Дівчина тихо підійшла до хлопця. Закрила долонями очі.

Едмундо, посміхнувся: Це хто тут такий?

Регіна, ніжно: А ти вгадай.

Едмундо: Так пальці маленькі. Отже це дівчинка.

Регіна, тихо: Ти на вірному шляху.

 

Позаду стояли дівчата.

Хільда: Цікаво, чи впізнає?

Аріадна: Впізнає. – тихо – А чи тобі хтось подобається?

Хільда, тихо: А чи тобі не знати? В’ється один. Як ліана на пальму.

 

Минуло з три хвилини.

Едмундо, посміхнувся: Регіно.

Регіна, прибрала руку: Молодець.

Едмундо, озираючись: Три мушкетера на місці. А де це ваш посильний?

Регіна, тихо: Сподіваюсь що вдома. То яке морозиво будемо?

Хільда, підійшла ближче: Я з ваніллю.

Аріадна: А я з шоколадом.

Едмундо, посміхнувся: Замовлення прийнято.

Дівчата, посміхнулись: І швидше.

 

Всі сіли за стіл.

Регіна, їсть морозиво ложечкою: Хтось бачив Антуану?

Хільда: Ще як на Пальмову неділю.

Аріадна: А чого це мовчить наш кавалер?

Едмундо, посміхнувся: Слухаю чарівних дівчат.

 

Тим часом у будинку Ернандес.

Вітальня.

Мередіт: І де ти була?

Чепа, очі у підлогу: Шукала сестру.

Мередіт: Я знаю куди пішла Регіна і з ким.

Чепа, підняла очі: А я дівчат не бачила. Я бачила як вони спілкуються і посміхаються. Регіна з хлопцем.

Мередіт: Ходімо. Допоможеш мені.

Чепа, радісно: Ми будемо шити сукню?

Мередіт: До вечері готуватися.

 

Непомітно для дівчат настав вечір.

Коло будинку Аріадни Піке.

Регіна: Весело з вами. Та мені потрібно додому.

 

Під’їхав велосипедист.

Хільда, посміхнулась: А також прогулянка.

Регіна, озирнулась: Едмундо.

Едмундо, посміхнувся: Доброго вечора, красуні.

Регіна: Я зараз. – обернулася до дівчат – До зустрічі.

Аріадна, посміхнулась: Чує моє серце, що ми на порозі королівського весілля.

Хільда: Піду і я.

Аріадна: Подумай на рахунок портрета.

Хільда: Подумаю.

 

Молодь пішла гуляти.

Едмундо, тримає за руку: Моя ти вигаднице.

Регіна: Ти про що?

Едмундо: Про твою витівку у кафе.

Регіна: А котра година?

Едмундо, посміхнувся: Вечір. А що?

Регіна: А те що мені потрібно додому.

Едмундо, зітхає: Казав мені друг що запрошує до себе. Треба мабуть було погоджуватися.

Регіна: А ти їдь. Зроби неочікуваний сюрприз для нього.

Едмундо, посміхнувся: Непроханий гість гірше за…

Регіна: Тебе ж запрошували. Ти скажи мені хоча б хто?

Едмундо: Він тобі відомий. – озираючись – Здається що ми на твоїй вулиці.

Регіна: І будинок неподалік.

Едмундо: І десь тут мешкає чоботар.

 

Коло будинку Ернандес.

Регіна: До зустрічі.

Едмундо: Бувай, дівчинко. Моє сонечко.

 

Регіна посміхаючись зайшла до будинку.

У їдальні.

Мігель: Доню?

Регіна: Всім смачного і доброго вечора.

Мередіт, накриваючи стіл: Як прогулянка?

Регіна: Весь день з дівчатами.

Чепа: А також!..

Регіна: Те тебе не стосується.

Мігель: Ти саме до вечері.

Чепа: Чілі кон карне і риба.

Мігель: А ще лимонад.

Чепа, посміхаючись: Який зробила особисто я.

Регіна: Я до себе. На декілька хвилин.

 

Регіна зайшла до себе.

Мігель: Виросла донька.

Мередіт: Вилетить незабаром як пташка з гнізда.

Чепа, ставить тарілки: А куди?

Мігель: У доросле життя.

Мередіт: Щоб ще прийняло воно її.

Мігель: Тихо. Йде.

 

Регіна зайшла до їдальні.

Мігель: Ось тепер можна починати.

Мередіт: Смачного, донечки. – подивилась на чоловіка – Смачного, любий.

 

Після вечері.

Кімната дівчат.

Регіна: Молодець, сестричко. Гарний вийшов напій.

Чепа: Щось не так?

Регіна: Мені трапилась кісточка.

Чепа: Всього лише одна.

Регіна: А якщо то випив би гість?

Чепа: Ти весь день була відсутня.

Регіна: Розмовляла з подругами. Зустрілась з Едмундо.

Чепа: А що ти відчуваєш?

Регіна: Зараз легку втому.

Чепа: А коли спілкуєшся з хлопцем?

Регіна: Постійно хочеться співати.

Настала тиша. Дівчата займалися своїми справами.

 

Наступного дня.

Ранок.

Будинок Родрігес.

Бібліотека.

Едмундо: Тату?

Дієго, перебирає книги: Що синку?

Едмундо: Я довго думав і вирішив. Що цей Великдень провести у друга.

Дієго, дістав книгу: Синку. Це ж родине свято.

Едмундо: Я знаю. І теж це йому казав. Та є одна тема, яку я можу вирішити лише у нього.

Дієго: А Раймундо?

Едмундо: Добереться сам. Вже не маленький хлопчик.

Дієго: Добре. Як твоє самопочуття?

Едмундо: Хочеться бігати.

Дієго: Це все буде. Неодмінно буде.

Едмундо: Як і після того, коли тебе врятував Нестор?

Дієго: Він особливо нічого тоді не зробив. Хоча підтримував мене. За що йому я вдячний.

Едмундо, дивиться у вікно: І чому ти мовчав?

Дієго: Бо розповідати нічого. Вже чути голос Прими.

Едмундо, посміхнувся: Мамин голос так і не був визнаним. Не розкритим на повну.

Дієго, ставить книгу: Таким був наш час. Ходімо, синку.

 

Час після сніданку.

Коло будинку Ернандес.

Регіна: Едмундо. Ти сьогодні рано.

Едмундо: Я хотів би попрощатися.

Регіна: Попрощатися?

Едмундо: Так. Залишок часу я хотів провести у друга.

Регіна: Все ж таки вирішив.

Едмундо: Як би не твоя порада… Так і зустрілися б на навчанні. А як будеш ти?

Регіна, озираючись: Не переймайся. Сумно точно не буде.

Едмундо: Хосефіна дуже гарна.

Регіна, посміхаючись: Ти просто її не дуже добре знаєш.

Едмундо, посміхнувся: Проте я знаю тебе. – тримає за руку – Бувай.

Регіна, сумно: Бувай.

Едмундо: Не треба сумувати.

Регіна, злегка посміхнулась: Не буду.

 

Той самий день.

Вечір.

Меріда.

Будинок Перес.

На терасі.

Едмундо, озираючись: Привіт, друже. Ледве тебе зайшов.

Ампаро, сидить у кріслі: Оце так несподіванка! – підвівся на ноги – Будинок Перес радий таким гостям. То як повторимо інтеграли?

Едмундо: То до мого брата. Не до мене.

Ампаро: Сьогодні відбудеться вечірка. Ти як зі мною?

Едмундо: І хто запрошує?

Ампаро: Мій шкільний друг. Дуже хороша людина.

Едмундо: Що ж подивимося на твоїх шкільних друзів.

Ампаро, відчинив двері: Що ж проходь. Мій будинок, то є твій будинок.

Едмундо, посміхнувся: Я чую музику.

Ампаро: То у сестри грає блюз.

Едмундо: Я не відмовлюся від вечері?

Ампаро, посміхнувся: Впізнаю друга. Десь були тортілльї і м’ясо.

Едмундо: Те що треба.

 

Хлопці зайшли до будинку.

На кухні.

Ампаро: Як нога?

Едмундо: Як бачиш, ходжу.

Ампаро, ставить тарілки: Скоро будеш бігати.

Едмундо: Чи ви самі?

Ампаро: Батько допізна на роботі. А мама з дідусем.

 

Час для хлопців пройшов непомітно.

За розвагами і навчанням.

 

Настало свято Великодня.

 

Коста Дорадо.

Після меси.

Дорогою додому.

Мередіт: Дона Тереза, бачу що ви щасливі.

Тереза: Мій хлопчик повернувся до мене.

Мередіт: Це щастя.

Мігель, дивиться на дітей: Гарний він хлопець. – подумки – Ким він себе бачить у майбутньому?

 

Трохи позаду йшли діти.

Чепа: Яке у тебе дивне ім’я.

Ладіслао: Нічого дивного. Так звали одного героя. Невже не впізнали мене?

Регіна: Неясно пам’ятаю. – пауза – Як цікаво. І якого саме?

Ладіслао: Він не звідси. Він боровся за свою країну, Ладіслао Кабрера. Він болівійський національний герой.

Регіна: Ти цікавишся історією?

Ладіслао: Я цікавлюся багато чим. От наприклад Сонячна система. Що ви знаєте за Плутон?

Чепа: Наш тато багато знає зірок.

Регіна: Це одна з планет Сонячної системи.

Ладіслао: На ньому день дорівнює нашому тижню.

Чепа: От би там жити…

Регіна: Звідки ти це все знаєш?

Ладіслао: Маю хорошого друга. У нього багато книжок.

Чепа: У нас теж є бібліотека.

Ладіслао, подивився на маму: Нам вже час.

Регіна: Я б хотіла розповісти про себе.

Ладіслао: Я багато знаю про тебе від мами. Ти можеш приходити до нас.

Чепа: А де ти будеш навчатись?

Ладіслао: Я вмію читати і писати. Цього достатньо.

Чепа: А рахувати?

Ладіслао, посміхнувся: Куди без цього. От я знаю що вже пройшло десять хвилин.

Регіна, подивилась на годинник: І правда. З тобою дуже цікаво.

Ладіслао: До зустрічі.

Чепа: Бувай.

 

В будинку Ернандес.

Передпокій.

Чепа: Сестричко?

Регіна, коло дзеркала: Ходімо до себе.

Чепа: А батьки?

Регіна, бере під руку: А цю маленьку дівчинку я проведу.

Чепа, виривається: Сама дорогу знайду.

 

Дівчата пройшли до себе.

У кімнаті.

Чепа: І завжди ти так.

Регіна: Хто з нас старша?

Чепа: Тато.

Регіна: Це зрозуміло.

Чепа, коло дверей: Я вийду на кухню.

Регіна, тихо сміється: Або підслуховувати.

Чепа, ображено: Я не така.

 

Вітальня.

Мігель: Проведемо цей день у моєї мами?

Мередіт, посміхнулась: Добре, коханий.

Мігель: Подаруємо радість дівчаткам.

Мередіт: А де вони?

Мігель: Пішли до себе.

Мередіт: Я чую кроки.

Мігель: То рипнула підлога.

 

Підійшла Чепа.

Мігель, посміхнувся: До бабусі хочеш?

Чепа: А як же ж, звичайно хочу.

Мередіт: Тоді чекаємо на старшу і йдемо.

Чепа: А Регіна зайнята.

Мередіт: Цікаво і чим?

Чепа: Перебирає книги.

Мігель: Я чую що навіть співає.

 

Тим часом у кімнаті дівчат.

Регіна, взяла книгу: Яка цікава. – розгорнула – А це що?

Мередіт, зайшовши до кімнати: Доню?

Регіна, роздивляючись тасьму: Яка гарна річ. Звідки вона тут?

Мередіт, посміхнулась: Колись вона належала мені. Напевно що Чепа взяла собі.

Регіна, роздивляючись виріб: Вона була в моїй книзі.

Мередіт: Ми на прогулянку. Потім на гостину. Ти з нами?

Регіна, закривши книгу: Так. Погода чудова, чом би й не пройтися.

Мередіт: Ти сумуєш?

Регіна, подивилась на світлину: Якщо трохи. А до кого на гостину?

Мередіт: Провідаємо дону Клару.

Регіна, посміхнулась: До бабусі.

Мередіт: Саме так.

 

На прогулянці.

Регіна: Ти весь час танцюєш. Хто так ходить?

Мігель, посміхнувся: Замріяні дівчатка.

Чепа: Коли я виросту, я станцюю свій найкращий танець.

Мігель, йшов попереду: Дівчатка, не відставати.

Регіна: Сестричко що з тобою?

Чепа: Я йду.

 

Спогади Хосефіни.

Три тижні тому.

Будинок Ернандес.

Вітальня.

Мередіт, роздивляється капелюх: Який він гарний.

Чепа: Ми сьогодні підемо?

Мередіт, кладе капелюх: Так.

Чепа: Ця стрічка дуже гарна.

Мередіт, посміхнулась: Перекриває деякі недоліки.

 

Будиночок доньї Клари.

Чепа, радісно: Бабусю!

Клара: Моя дівчинко.

Мередіт: Добридень, вам.

Чепа: Я принесла подарунок.

Клара: Потім покажеш. А зараз буде частування.

Чепа: Мої улюблені булочки.

Клара, ставить на стіл: Як твої успіхи, онучко?

Чепа, бере булочку: Як пахне. – відкушує шматочок – Все добре.

Мередіт: Дивлячись з яких предметів.

Клара: Вона у нас дівчинка здібна. А що ж старша? Де Регіна?

Чепа, п’є шоколад: Вона у подружки.

 

Після частування.

Чепа, з подарунком в руках: Я прийшла не з порожніми руками. – подає пакунок – Це для тебе. То як?

Клара, роздивляючись капелюх: Дуже гарно. Але куди я у ньому?

Чепа: Ну як куди? Зі мною на танці.

Мередіт, сміється: Доню.

Клара, одягла капелюх: Ти маєш рацію, онуко. То як?

Чепа: Дуже мило.

 

Повернення до реальності.

Мігель: Не довгим був шлях. А ось і сусід. Мої вітання!

Сеньйор Сорте, проходяти повз: Нехай щастить.

Регіна, трясе за рукав: Агов, з тобою все добре?

Чепа, оговталась: Дещо пригадала.

Регіна, посміхаючись: Знову свої танці.

Чепа: І зовсім ні.

 

Просторий ганок будинку доньї Клари.

Мігель, цілує руку матері: Мамо. Моя мамо.

Клара, посміхаючись: Синку.

Чепа, підбігаючи: Моя бабуся.

Регіна, підходить позаду: А також моя.

Клара, обіймає онучок: Мої дівчатка. З якими новинами? Що цікавого розповісте?

Чепа: У школі канікули і це добре.

Мігель: Залишок дня побудемо великою родиною.

Клара: Це велика радість для мене.

Мередіт, ставить кошика: Ми не з порожніми руками.

 

Минула одна година.

Батьки з бабусею сиділи за столом.

Пройшов сусід.

Фернандо, чути голос: Добридень, донья Клара.

Клара, посміхнулась: Добрий день, дон Фернандо.

Мігель, озираючись назад: І коли ви встигли познайомитися?

Клара: Синку, він хороший чоловік. Ми з ним спілкуємося на різні теми. Ходимо на прогулянки. – подивилась на онучок – Мої дівчатка.

Мігель, посміхнувся: Вже щось знайшли.

Мередіт, дивлячись на доньок: Або їдять солодощі таємно.

 

Тим часом дівчатка.

Регіна: Знаєш, я радію що знайшовся син хрещеної.

Чепа, їсть ягоди: Він на тебе так дивився.

Регіна: Він бачив світ. Ночував під відкритим небом. Бачив зірки. Він стільки всього знає.

Чепа, подає ягоди: Хочеш?

Регіна: Ні. Звідки вони?

Чепа, показує пальцями: З того куща що під вікном. І я бачу що ти закохалась.

Регіна, бере ягоду: Ожина. Спробуємо. – їсть ягоди – І не вигадуй, при батьках ні слова. Так, він гарний. Розумний…

Чепа, посміхнулась: Очка сяють.

Регіна: Ходімо до столу.

Чепа, дивиться на терасу: Їм і без нас добре.

Регіна: Ти не хочеш їсти?

Чепа: Ще як хочу.

 

За столом.

Клара: А залишайтеся дівчатка зі мною.

Чепа: Я не проти.

Мігель: Вже завтра декому до школи.

Регіна: А ми і звідси підемо.

Чепа: Тим більше що все у школі.

Регіна, посміхнувшись: І до школи не завтра.

Чепа: Можна і я?

Мередіт: Що доню?

Клара, посміхаючись: Можна, моя дівчинко.

Мігель: Ну як так все склалося. Я не проти.

Чепа, обіймає тата: Ти найкращий.

Мігель, посміхнувся: Не так сильно, маленька.

Мередіт: Весь вечір у нашому розпорядженні.

Мігель, тихо: І ми удвох.

Мередіт, тихо: Як це рідко буває.

Чепа: Яке все смачне.

Клара: Я тобі відкрию секрет приготування.

 

Святковий обід скінчився швидко. Непомітно за розмовами. Вечір у бабусі був дуже затишний і теплий.

Для юної Регіни відкривалися нові незвідані шляхи у світ мистецтва.