Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Фентезі
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ж

    Вона почула, як в замку запасних дверей в бібліотеку провертаєтся ключ. Бібліотека була ледь не найбільшою кімнатою в усій академії, звісно ж , після зали вітру, яка була плюс- мінус однаковою в обох корпусах- жіночому і чоловічому. Це була велика, заввишки з 20 метрів зала, освітлена з величезний вікон на стіні. Ряди книжок, столики , декорації тисячолітьньої давнини- видовище, що перехоплює дух.Перебуваючи на фермі Тімо Ґатеpáна та його чоловіка, які були для неї батьками та опікунами, Морай часто читала та ознайомлювалась з витворами літератури. Іноді Тімо привозив їй нові копії книжок з міста, а тому літературна освіта у неї була краща за будь-кого на її місцевості. По господарству вона теж допомагала.
    Пройшло 5 років з того часу, коли вона востаннє кинула погляд на щатишну ферму де вона жила своє найкраще життя. Де її всі цінували, від Ґатеранів до слуг та гостей, де ніхто її не принижував суто через її відхилення чи недолугий ондарійський акцент, коли вона говорила мовою сімплів-  її рідну, ондарійську , мову якою спілкуються маги, ніхто там не розумів.
    Коли Морай було 15, вона нарешті відкрила магію. Ніхто не знав, як це сталося. Її відправили до ондарійської академії, де навчався кожен Рендаа, але її реальне прізвище було таємницею, навіть від Ейвана Декрінея, найближчого друга Вільяма, вона це приховувала. Тут її всі знали як Морай Ґатеран, дочка селюків, яка будучи підлітком, була відправлена до семирічних першачків і змушена була вчитися з ними, яка не могла без акценту вимовити слово « Paint» і не знала правил Ґеєти. Її життя було суцільним приниженням. Єдина її радість- це були книжки. Вона знала на пам’ять вміст усієї велиої тридцятки- тридцяти найвідоміших та найкращих книжок в Ондарії. Вона могла відьно консультувати щодо художніх засобів та літературних образів навіть старших від себе учнів та учениць . Мабуть, саме тому її і призначили головною наглядачкою бібліотеки…

    Ключ повільно зробив три обороти в замку, після чого дерев’яні двері зі скрипом відчинилися. Морай навіть не обернулась, а залишилась на місці, за невеличним столиком прямо перед 20- метровим вікном, з якого вибирав срібний повний місяць.Неймовірна картина.

    – Я знала, що ти сюди прийдеш, Крісе!- спокійно привіталася Морай. Позаду неї стояв Крістіан Вайт, разом із нею, він був завідуючим бібліотеки.

    – І ти вирішила на мене почекати?

    – Я вирішила попрощатися!- Морай підвелась  з крісла і глибоко зітхнула, печально подивившись на свого друга.

    Той зробив крок назад:

    – Морай! Ти про що?
    – Я вирішила , що мені пора. Мені вже двадцять, а я маю ще вісім років тут провчитись, сидіти дорослою дамою з підлітками! Ще трохи, і вчителі для мене стануть друзями! Я цього не хочу! Я хочу збудувати мій власний шлях, власну долю, а не сидіти роками в академії! Але ти, певно, цього не розумієш, Крісе!

    Морай плавно попливла на повітрі до виходу.Перед тим як зачинити двері, вона простягла ключ Крісу, і він побачив маленьку блискучу сльозу в її сяючих срібних очах

    – Я не хочу більше нічого казати!У моєму житті було занадто багато гірких прощань. Я ненавиджу прощатись!
    Кріс обережно витер сльозу дівчини. Вона легко посміхнулась.
    – Морай,- заернувся він до неї востаннє – Незай буде з тобою Місяць!

     

    0 Коментарів