глава перша

– Я не можу повірити, що ми нарешті кудись вибралися, Бакі – промовила дівчина, заносячи невелику чорну валізку в квартиру, яка стане їх тимчасовим місцем проживання.

Вона складалася з двох поверхів. На першому розміщувалась невелика вітальня, обідній стіл і ванна кімната. На другий поверх вели дерев’яні сходинки. Білі стіни були прикрашені кам’яними кладками пастельного кольору, в тон була підібрана плитка на підлозі. Праворуч від вхідних дверей стояв диван, поруч круглий журнальний столик, яскравий лавандовий букетик на якому одразу кидався в очі.

– Нагадай-но, що заважало приїхати сюди ще минулого місяця? – заговорив чоловік з напускною задумливістю.

Він як раз закінчив заносити ще декілька сумок, і вже пройшов вглиб кімнати, у напрямку вікна. У цих краях клімат не дозволяв такого розкішного жесту, як не прикриті шторами або чимось іншим вікна, особливо влітку, коли середня температура сягала 29 градусів Цельсія, а іноді повітря взагалі прогрівалось до 40. Відкривши фіранки, Баки побачив чудовий краєвид: купа маленьких будиночків, набудованих впритул один до одного, тяглися, здавалося, на кілометри у всі сторони світу, до узбережжя, у центр міста, і за його околиці. Дахи хатинок пофарбовані в одній кольоровій гамі, наче митець не міг підібрати потрібний відтінок, і змішував фарбу на своїй палітрі, висвітлюючи і затемняючи початковий колір. Звідси можна було побачити навіть будівлі, які знаходилися далеко-далеко, і хоча вони сиділи на значній відстані, це не заважало роздивитись забарвлення фасадів. На тлі блакитного неба виділялися рожеві, сині, зелені, жовті та фіолетові квадратики, колись такі яскраві, але вже трохи вицвілі від часу.

– Ти добре знаєш, що я не могла пропустити операцію, присвячену цьому Мюллеру. За декілька років нашого з ним «співробітництва» він знищив будь-яку можливість відновлення моїх нервових клітин. Мені потрібно було подивитися йому в очі, – Лілі довелося трохи підвищити гучність свого голосу, аби Джеймс зміг почути її, адже вона відійшла у ванну кімнату. На вулиці було так жарко, що буквально кожну секунду вільного часу хотілося провести під потоком холодної води, але дівчина вирішила освіжити лице прохолодним потоком.

– Не можу повірити, що ти віддала перевагу йому, Лі. Невже йому є чим похвалитися, га? – Він відвернувся від вікна, зустрічаючи погляд карих очей.

– Хмм, що ж, давай подивимося, – вона зігнула руку в лікті, витягаючи кисть уперед, щоб Барнсу було краще видно, як вона загинатиме пальці, – він розумний, раз зміг стільки років морочити голову Щ.И.Т.у , – великий палець виявився притиснутим до долоні, – багатий, – вказівний, – а ще він по гороскопу Рак, значить, у нас з ним сумісність, – Адамс нахилила голову з навмисне гордим виразом обличчя убік.

– І це – все, що ти змогла дізнатись, працюючи на нього? Я був про тебе кращої думки, Лілі, – Барнс сперся на підвіконня і спробував приховати посмішку. Він любив ці жартівливі розмови, які навіть суперечками важко було назвати.

– Менше знаєш, міцніше спиш, дорогенький. Не можу ж я всі таємниці видати, – дівчина зручно вмостилася на дивані, витягаючи ноги вперед.

– Зате я тепер хоч знаю, що по гороскопу ми з тобою не сходимося, – багатозначно, як йому здавалося, підсумував чоловік.

Він ніби вирішив не надавати такій серйозній причині несумісності у стосунках, як гороскопи, багато уваги, тому вирушив в сторону сходинок, аби оцінити обстановку на другому поверсі. Гвинтові сходи вели нагору, проходячи повз маленького віконця. Навіть не подолавши їх повністю, можна було помітити контури дерев’яних дверей, за якими ховались дві спальні, а далі по коридору виднілась друга ванна кімната. Перша спальня – виконана в дусі оригінальної традиційної архітектури регіону – візуально поділялась на дві частини: двоспальне ліжко ліворуч безпосередньо, а різьблена антикварна шафа і крісло, направлене на велике вікно з виходом на терасу, у правій. Друга також налічувала двоспальне ліжко, над узголів’ям якого красувалася картина із зображенням тосканських лимонів; вихід на кований балкон, вид з якого відкривався просто чарівний, але не на італійські домівки, а на спокійне море з маленькими баранцями. Три стільця з м’якими подушками на сидіннях і дерев’яний круглий столик ніби запрошували довго сидіти і насолоджуватись морським пейзажом, попиваючи чашку ароматної кави, коли ще палюче сонце не повністю вилізло з-під лінії горизонту, а ніжний морський бриз мирно віє, колихаючи букетик сухоцвітів у прозорій тонкій вазі.

– Тут так спокійно, – він почув кроки ще перед тим, як помітив знайому фігуру периферійним зором, – після життя у Нью-Йорку це просто райський сад, – спершись на ковані елементи балкончику, Лілі промовила те, що крутилось у його голові увесь час перебування тут.

– Ми можемо залишитись тут настільки, наскільки забажаєш, – Бакі сів на стілець, очікуючи жарти про свій вік і замашки пенсіонера, але не почув їх у відповідь на жест.

На її вустах заграла посмішка. У такі моменти щирої радості вона зовсім не була схожа на суворого агента антитерористичної і розвідувальної організації. На ту, кого вчили вбивчим бойовим навичкам, ту, хто настільки розуміється в IT сфері, що без перешкод може розібратись зі шкідливими кодами, які можуть знищити усю базу Щ.И.Т.а за лічені секунди. Ту, хто володіє мовами програмування, і з їх допомогою може контролювати будь-яке технічне обладнання дистанційно, а також іншими базовими навичками, які розвивають молоді люди на «курсі молодого бійця» при вступі у зазначену установу.

– Зараз все, чого я хочу – це скупатися у морі, Джеймсе, – почала дівчина, повертаючись до свого хлопця, – тому піднімай свою пенсіонерську дупку та йди збиратися, – Лілі підкріпила репліку гіперболічно-радісною посмішкою.

– А я вже зачекався цих коментарів, – Бакі потер долоні о свої незмінні чорні джинси, підводячись зі стільця. По дорозі до балконної двері він обернувся, – до речі, з нас двох я збираюся скоріше, – обернувся ще раз, – і ніхто не дізнається, якщо я закрию тебе на балконі, – він хитро посміхнувся.

Після цього вони вдвох бігли наввипередки, пхаючи один одного руками і ногами, а якщо б хтось з них пустив в хід свої професійні вміння, кований балкон можна було б опечатати, не впускаючи всередину молодих стажерів, яким би так кортіло подивитись на білі контури крейдою на підлозі. Галантно пропустивши дівчину вперед, Барнс лишився за протилежною стороною скла від своєї супутниці, і мав честь спостерігати її переможний вираз обличчя.

– Ще одне слово і ти залишишся там на всю ніч, милуючись тосканськими лимонами, хлопче. Я попереджаю, – погрозливо сказала брюнетка.

У відповідь він тільки підняв руки вгору у жесті «здаюся», приймаючи позицію програшу. Це ніяким чином не вразило дівчину, тому Бакі вирішив скористатись тузом у рукаві, а точніше кажучи, у кишені.

– Якщо я залишусь тут, ти будеш ночувати разом зі мною, люба, – тепер вже він посміхався сяючою усмішкою, попутно витягуючи ключик від квартири із заднього карману джинсів.

– Ладно, – невдоволено фиркнула Адамс, – 1:1, – вона повернула ручку дверей у вертикальне положення, і відійшла в сторону, даючи хлопцю змогу вийти.

– Наступного разу, – почав він, витримуючи невелику паузу. Рівно таку, щоб часу вистачило покинути стіни спальні, – будь ласка, – знову витримав паузу, – не ведись на такий простий прийом. – Він кинувся тікати вниз по сходах зі швидкістю звуку.

Після секундної затримки, яка була потрібна Лілі аби зрозуміти, що жоден з них не закривав вхідні двері на ключ, і її щойно надурили, як п’ятирічну дівчинку, якій сказали, що зайчик більше не буде передавати їй гостинці через маму, вона побігла за Барнсом, на сто відсотків готова до бійки.

* * *

Того самого вечора Джеймс та Лілі вийшли прогулятися нічним містом. Спека трохи втихла, тому знаходитись на вулиці було більш, ніж комфортно. Вітерець з моря все ще віяв, обдуваючи лице, розмірено граючись з каштановим волоссям і поділом легкої сукні. Гуляючи по освітленій ліхтарями вулиці, інколи беручись за руки, вони, нарешті, відчули ту бажану паузу в божевільному ритмі великого міста, коли кожен день розписується по секундах, а часу бракує не тільки на прання брудної форми після чергового завдання, а й на крихітний цілунок перед роботою,  на чашку чорної кави, і на дзвінок або смс посеред робочого дня.

– Може, зайдемо повечеряти в ресторан? – запитала дівчина, уповільнюючись, – Меган розповідала про якийсь, коли ми обговорювали її відпочинок у Флоренції, – вона дістала телефон і почала активно шукати назву закладу чи то у переписці з колегою, чи то у замітках. У відповідь Бакі лише кивнув, оглядаючись на всі боки. Здавалося, надмірна обережність іноді межувала із параноєю, але професіональний вишкіл не покидав його навіть на відпочинку.

– Агентів Гідри вишукуєш? – не підводячи очей, промовила Лілі, – так, вони напевно підглядають за нами з надувного матрацу посеред моря.

– Твій сарказм не завжди доречний, Лі, – фиркнув молодий, а за документами вже не дуже, чоловік, – я певен, що так і є.

– «Bianco&Nero», нарешті сказала шатенка, – пішли, судячи з мапи, це не дуже далеко, – і, підхопивши коханого під руку, повела за собою у потрібному напрямку.

Дійсно, йти довелось недалеко, що зрештою засмутило героїв, адже вільних місць у ресторані не лишилось, а насолодитись атмосферою вечірньої вулиці, освітленої світлом ліхтарів, повною мірою не вдалося.

Плани на кінець доби все-ж-таки не спаплюжились. І хоча фірмовий італійський десерт скуштувати не пощастило, Лілі швидко знайшла альтернативний варіант проведення часу. Куплені в найближчому магазині вино, фрукти, і сири виглядали доволі гармонійно на дерев’яному столику тераси, а хвилі приємно та заспокійливо шуміли, створюючи фон для нічних відвертих розмов. Але сидіти допізна сьогодні заборонено – вранці треба встигнути відвідати пляж до сильної спеки.