Лала

Приємна світловолоса дівчина сиділа й вдивлялась в обличчя навпроти.
“Молодий. Досить молодий. Не більше тридцяти п’яти” Лала навіть не задумувалась про його вік. Чомусь чоловік здавався їй старшим.
Вона знуджено підперла голову рукою, поставивши лікоть на хиткий старенький стіл. Дівчина продовжувала розглядати чоловіка напроти. Він явно хвилювався, краплина поту прокотилась скронею до підборіддя, а потім впала йому на футболку.
Її погляд зупинився на надписі “White wolf” і символі оскаленої вовчої морди, що яскраво вибивались білизною на фоні чорної тканини. “О! Це вже цікаво.” Дівчина нарешті оживилась:
– Фанат відьмака?! Хаахахаха! – Лала сміялась так голосно, що сміх луною відбивався від темних кам’яних стін та нерівної підлоги, яка більше нагадувала бруківку, може то вона й була.
– Сподіваюсь, ти фанат книг, а не тієї паршивої адаптації?
Чоловік кивнув у відповідь.
– Неймовірно! Навіть подумати не могла, що в нас знайдеться хоч щось спільне. – Дівчина підвелась зі стільця. Світло в кімнаті було слабким, невеличка лампа на акумуляторі з кожною хвилиною світила все слабше. Зараз вона освітлювала хіба те що було не далі як за тридцять сантиметрів від столу.
Фігура Лали з кожним кроком розчинялись в темряві, де світло ледь промальовувало обриси. Старезне залізне ліжко металічно застогнало. Судячи зі скрипучого уривчастого звуку, пружини в ньому всі поржавіли.
– Слухай, а ти грав у гру по цих книгах? Мені так подобається саундтрек до третьої частини. Як же його?… Ще на заставці грала, пам’ятаєш?
Чоловік замотав головою з боку в бік, вдивляючись туди, де мало бути обличчя співрозмовниці. Навколо було темно, а світло лампи, яка стояла прямо перед ним, засліплювала, не даючи зору призвичаїтись до цієї темряви. Він все ще не міг розгледіти що відбувалось на ліжку.
– Згадала! Колискова горя. Думаю їй вона теж сподобається.
Рука з довгими чорними нігтями, лягла на голову рудій дівчинці, яка спала так міцно, що й гарматою не збудеш. Пальці Лали тонули у м’якому волоссі, а кімнатою хлиуло тихе ніжне наспівування.
– В лісі сплять уже вовки,
Вітром вколисані кажани.
Лиш одна душа не спить,
Від думки про нечисть вона тремтить.

Лала продовжувала ласкаво гладити дитину по голові мугикаючи мелодію колискової.

Знову почувся скрип металу. Але він був вже інший, наче щось дістали із поміж пружин ліжка. Зблиснуло… Щось зблиснуло в потроху стихаючому світлі майже розрядженої лампи.
Ніж.
В її руках був велетенський кухонний ніж!
Чоловік засмикався на стільці, але пластикові стяжки боляче врізались в шкіру. Кров заледве прилинала до пальців, рухатись ставало тільки тяжче. Єдине що піддалось – це скотч, яким був заклеєний рот чоловіка.
– Ні! Не чіпай її! – Чоловік сам не розумів чи молить він, чи погрожує. – Моя доня… Ні! – Він продовжував смикатись, і то бурмотіти, то кричати. Здавалось, що від цих відчайдушних спроб вирватись, стілець під ним от-от розвалиться.
Вона все ще гладила дитину по голівці: – Нажаль, герої, що завжди вчасно з’являються й рятують від монстрів, існують тільки в книгах. – Голос дівчини прозвучав насмішливо й холодно.
Вона підняла на мить очі на зв’язаного чоловіка. Далі зблиск леза. Руде волосся, що спадало на шию дівчинці зафарбувалось в багряний.
Простір пронизав крик. Відчайдушний крик батька. Такий, який ніколи не почуєш ні у фільмі, ні в театрі. Такий крик врізається горем в шкіру й пробирає до мурах, скручуючи все нутро у вузол.
Лала продовжувала мугикати Колискову горя. – Допоможіть! Врятуйте її! Моя дівчинка…
– Ахахах! Ти справді забув це місце? – Вона здивовано всміхнулась, а потім обвела рукою із закривавленим ножем кімнату. – А якби пам’ятав, то знав би, що тут нема нікого в радіусі п’яти кілометрів. – Вона підійшла ближче до чоловіка, нагнулась і подивилась своїми ясними, як небо очима в очі згорьованого батька. – Я рота тобі заклеїла лише для того, щоб ти мене не бісив своїм паскудним виттям.
Дівчина випросталась, її моторошна посмішка сповзла з лиця. Одним швидким рухом вона зняла з себе простору білу футболку, оголовши верхню частину тіла. На животі у були величезні шрами, деякі були на грудях, деякі спускались вниз під джинси. Шрами були не звичайними, це були літери. Н. В., К. Р. та С. М. Крім літер там були хрести й інші дивакуваті неприродні форми.
– Впевнена, що ти забув і те, що я вам трьом казала, коли ви мене помічали, як місце в якому побували. Ніби мало було просто ґвалтувати.
Вона приставила ніж до підборіддя чоловіка, очі якого все ще були круглі від шоку й страху. Напів оголена дівчина нахились до його вуха і прошепотіла:
– Поки ти з друзями вирізав це на мені, я заприсяглась вирізати ваші сім’ї. – Ніж ввійшов в підборіддя з невеликим опором прорізавши сухожилля й дзенькнувши об кістку, коли кінчик ножа пригвоздив язик чоловіка до піднебіння. – Цей світ повен монстрів, тільки от відьмаків, які від них рятують не існує.
Ніж вийшов із підборіддя зачепивши шию. Навколо стільця розтікалась калюжа крові і сечі.

Нудило. ЇЇ нудило від металічного запаху крові, що застряг в носі. Лала вийшла на двір і впала на четвереньки. Біла футболка була просякнута кров’ю. Вона вбивця. Вбивця, що не жаліє нікого. Від цих думок її знудило, але крім води не вийшло нічого. Готуючи цю помсту вона забувала і про сон, і про їжу, і про час.
Вона зробила це… Вона… це… зробила! Думала, що буде відчувати провину, вона ж не монстр, переконувала себе дівчина. Але ні… Провини не було. Була порожнеча і полегшення. Неймовірне полегшення, від якого на обличчі заграла щира посмішка, коли вона впала на спину в росяну траву.

Якщо вчасно не врятувати дівчину в біді, то готуйся рятуватись від неї.

Кінець