Вітер другий

ПочЯ люблю Осло та ще більше я люблю свій рідний Олесунн. Тихе морське містечко з невеликими горами що стало для мене домом яким ніколи не було. Кожен дощ та кожен туман приносив з собою в порт нові історії. Мені подобалися ранки та вечори , сльози та сміх, народження та горе цього місця воно було особливим…особливіштм за Б’єрстед.

Секунди мінялися на хвилини, а хвилини на годину. Ця церемонія відкриття навчального року з принцом і його сім’єю. Вистава для країни та народу. Така дешева картинка і нікраплі душевної чистої щирості. Скільки я про це думала…ніжний голос пролунав у костелі. Юнак з темними кучнрями та очима цуценяти…тихо та впевнено так звучав його голос. Хлопці що передували мені щось вигукували до нього та яке мені було діло до них. Я всього лиш для формпльності тут не більше. Моя роль сидіти тихо та не привертати зайвої уваги.

…

Зібрання в залі школи представило принца та його родичів до яких входив й Август. Фотографії, багато фотографій.

Слідом було оголошено деякі деталі що до навчання що розпочиналося вже завтра та перша пара…за дві години для ознайомлення груп. Це було дещо не очікувано. Для когось можливість висвітлити себе в новому світлі кольорів, а для когось… Не слід думати про це зараз.

…

Ніжно молочна спідниця до кісточок та светер темно синього кольору. Не особливо та просто, в міру вишукано.

Взявши книги я хотіла попрямувати до аудиторії та мене зупинив Август що виник нізвідки.

—Що ж Віл з тобою в групі…на привеликий жаль для тебе, можу побажати успіхів – він провів рукою по мому волоссю та пішов не дочекавшись відповіді, раптом я замітила того хлопчину що співав зранку він дещо розгублено глянув на нас та пішов. Можливо знайомий? Хто зна.

Як тільки я увійшла до класу мене зустріли звичайні розмови між учнями, декілька погялдів та при ємні звуки сміху. Можливо не все так погано як мені здавалось… можливо все минеться. Зразу за мною в клас увійшов викладач. Ми піднялися з-за парт.

—Що ж перед тим ніж ви сядете бачу тут багато нових лиць-він провів поглядом по класу- хто хотів б представити себе першим?

Не велика тиша застигла в класі на декілька секунд та згодом один за одним всі по черзі представлялися…

—Сімон Еріксон… виступаю в шкільному хорі- це був той юнак якого я замітила сьогодні на відкритті… здається він місцевий.. зрозуміло.

Вчитель окликнув мене:

—Міс в білій сукні ваша черга- дякувати господу він не назвав мене по прізвищу. Я піднялась та пройшла до середини класу. Безліч поглядів німа тишина.

—Вітаю, я Анна-Ліз Еденгарден мій дім у Норвегії тут як зрозуміло на навчанні…-я вперше почуваюся так розгублено, чим я займаюся що я люблю.

Клас миттю зашепотівся, я різне чула тому не звернула уваги і хотіла попрямувала до парти поки мене хтось не схопив за руку.

—Міс Еденгарден, на два слова- це був викладач, на щастя чи все ж на жаль?

…

Пара закінчилась не помітно. Решту дня була віддана для підготовки учнів до навчання. Я очікувала знову зустріти Августа біля пірсу та здається той возиться з крон принцом…як очевидно. Та все ж компанія в мене була.

Тихий шум води, інколи змінювався на голоси людей що ходили неподалік. Мені здавалося що це місце вміло причаровувати по своєму. Таке розслаблине таке затишне. Та згодом я почула як хтось крокує по пірсу…оу Сімон?

Хлопчина тихо підійшов до мене ставши поруч. Декілька хвилин в тишині і він присів звісивши ноги які ледве торкалися води.

—Ти знайома з Августом?- так різко і…не ввічливо. Хоча не кожен зобов’язаний починати розмову з чогось вихованого.

—Якщо можна так сказати, два дні тому на пробіжці зранку… а до чого ж питання?- мене ніби лоскотало в горлі від нетерпіння того що він відповість, знайомі? Друзі? Партнери?

—Та я так з чистої цікавості питаю…ти ж Анна-Ліз так? Про тебе часто говорять в школі. На рівні з принцом що приховувати- провокативно та спокійно мовив хлопчина.

—Хм, не знала що я така цікава особистість…думала що нікому й діла не буде.

—Знаєш я не письменник чи політик та повір “Тут є кому до тебе діло”