Вітер перший

Почніть писаРанок починається з кави? Здається крики та балачки з коридору було чути аж до Лондону. Ще не було й 6 коли вперше пролунав вереск “Принц Вільгельм вчитиметься з нами” , хтось радів, а хтось плакав. А для когось це не важило а ні граму їхньої уваги…для мене єдиної. Усвідомлення того що народ зациклився на молодому спадкоємцю дарувало мені приємне усвідомлення того що про мене забудуть…напевно, можливо.

Ще звечора мені принесли форму, вона не була нічим особливим просто форма. Та спершу мене чекає жах соціопата… сніданок за спільним столом. Снідати вперше за 3 роки…щось новеньке.

Кофтина світло небесного кольору та піжамі штани з зірочками…саме те в чому ходять на сніданки. Як тільки я увійшла до кімнати з столом де проводилися всі трапези я зловила на собі десятки очей. Тишина. Здається я чую як в іншому корпусі дзвинять вилки об тарілку. Згодом тихий шепіт, один, два…чотири. Пройшовши до столу я сіла між двома незнайомими мені дівчатами. Здається вони були не у захваті…згодом до нас прийшла наша наставниця та почалась трапеза…

…

У вільний час більшість учнів чиатають, малюються, проводять час один з одним. Чи повинна я також цим займатися аби стати не поміченою та не привертати уваги? Можливо й так та це не мої стандарти мамо. Я все ще люблю блукати лісами чи полями, наспівувати мелодії та…з роздумів мене вирвав чужий голос що вигукнув моє ім’я не подалік.

Я думала що на пірсі сьогодні я одна так як позашлільні заняття ще не розпочалися, та це було не так.

—Еденгарден, приємно бачити–це був Август як не дивно, поки уе єдина людина що знала мої ініціали- вже познайомилася з кимось з корпусу?

Закотивши очі я обернулася до води, тихий шелест листя, приємний вітер, чи не рай це на землі?

—Ні, Августе я б не воліла спілкуватися з ними раніше часу…надіюся ти розумієш це?-мій погляд підвівся до нього що вже стояв зовсім поруч. Він провів рукою по свому пальті та перевів погляд кудись за обрій.

—Ти просто ще не знаєш що тебе чекає тут в цих стінах… інколи необхідно мати хочаб когось близького-він цокнув язиком- ти не зможеш вибратися з кожного лайна так легко як думаєш Анна-Ліз.

—Не дооцінюй мене, я все ще єдина людина що знає правду про те що відбулося тоді- непориємне відчуття липкого неспокою накотилося на мене…

—Я цього не говорив, та ти не зможеш вічно спілкуватися тільки зі мною, скоро тут буде Вільгельм…повір все зміниться.

Як ж це ім’я мене дратує. Другий на черзі на трон, трагедія Швеції та не дуже рідний брат мого нового знайомого. Кожна дівчина в нашому кампусі мріє аби він був з нею, кожна має його фотографії.

—Нехай й так…та здається він просто зараз тут.

Декілька автівок проїхало по дорозі що вела до Гіллерська. З ними здається їхало й ще дещо не видиме та відчутне…щось що несло в собі велику бурю емоцій щось що має ім’я Вільгельм.

…