Еденгарден від А до Л

Популярність. Втіха для одного і кара для іншого. Хтось молить про те аби його огорнув цей шовк емоцій і “визнання” хтось ж в сльозах благає позбутися цього. Інколи важко бути донькою відомих батьків. Це теж кара. Для мене.

Дорога до Б’єрстада здавалася для мене вічністю. Вперше за все життя я не хотіла так відвідувати школу. Я знала що це буде. Я знала все.

Автомобіль їхав по пустій трасі що пролягала повз безкраї поля, сонце ніжно огортало осінні крайовиди ніби говорючи що скоро прийдуть морози. Водій наспівував якусь мелодію, ніби ось ось приїде до свого дому. Та це буде моєю тюрмою. Невелике за обсягом місто Б’єрстад, декілька районів, одна станція та не багато шкіл. Проте одна з них відмітилася своєю…унікальністю. Гіллерська—школа в котрій вчаться покоління різного роду заможних родин. Монархи, арестократи, бізнесмени…всі вони мріють аби саме їхня дитина вчилася тут. Згодом асфальт змінився на каміння говорячи про близьке прибуття.

—Нільсе ми б могли домовитися…–та водій не дав змоги мені

—Анна-Ліз нажаль це не можливо…така вже воля пана Андерсона, та від щирого серця я вірю що тобі тут сподобається- старий провір рукою по глянцивому картузу та поглянув в дзеркало- ось побачиш. Дівчина важко зітхнула. Раптом машина зупинилася біля невеликого та дуже вишуканого будинку, біля дверей якого вже стояло двоє “Швейцарів”

Двері нової іномарки привідкрилися і звідти визирнула юначка. Темно русі кучері розвівав вітер вони легко лягали один на одного як праця великого художника.

—Вітаю в Гіллерська пані Еденгарден- мила пані старших лід протягнула руку в сторону дівчини.

—Спасибі міс Анетт– легка усмішка лягла на її вустах.

Тим часом її валізи та речі вже заносилися до її нового дому.

—Що ж Анна-Ліз ходімо я покажу тобі школу та твою кімнату.

Дівчина збиралася йти за нею та на мить обернулася назад. Її погляд впав на водія. Вона ніжно та трохи по дитячому посміхнулася йому, на що той відповів такою ж реакцією.

…

Як тільки вона переступила поріг кімнати здається час завмер. Вона очікувала на сусідок чи ще когось та кімната була доволі малою та одномісною.

—Що ж навчання почнеться вже після завтра то ж рекомендую ознайомитися з іншими частинами школи та її співмешканцями- міс Аннет тихо вийшла та закрила двері.

—… Нарешті-Анна гепнулася на ліжко вперше за 3 годинну дорогу. Їй не особливо вірилося що тут їй доведеться провести ближчих 3 роки життя та доля ніколи не питала.

…

Ранкова роса, така ніжна та тендітна. Вже практично голі дерева та туман що покривав озеро надаючи йому нової чарівності. Ранкові пробіжки були невід’ємною частиною життя для неї,терапія, рух, повітря…з кожним кроком обрій показував їй по свому чарівний вид.

Повертаючись до будівлі дівчина помітила хлопця що тренувався перед фонтаном школи. Вона зменшила хід. На що хлопець відволікся залишивши погляд на незнайомці.

—Ти щось хотіла?-голос був хриплим що свідчило про те що він не так давно тут стоїть. Вона раптом винирнула з туману думок звернувши на нього увагу:

—Ой красно вибачаюся…–вона хотіла продовжити свою дорогу та її окликнули.

—Я Авґуст…вибач якщо без формальностей–він провів рукою по темних як ніч кучерях.

—Оу хах та все гаразд…що ж я Анна-Ліз приємно бути знайомою– все ж їй довелося підійти до нього. Вона мило посміхнулася та махнула рукою.

—… Еденгарден?–його вираз обличчя дещо змінився та не можливо було сказати що саме за емоція окутувала його більше, здивування, ненависть, приємне та щире розчарування?

—Так, якщо для тебе це щось змінює.

—Можливо й так, а можливо й ні.

…