Утвір 5

Опис: Раніше виставлений оригінал утвору на сайті
https://www.wattpad.com/1429441062-mundes-world-plexus-of-souls-%D1%83%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-5
Копія оригіналу утвору також присутня на сайті https://archiveofourown.org/works/55891582/chapters/141939400
(Посилання на п’ятий утвір)

Ранок розпочався звучанням тихих кроків. Зі спальної кімнати ледве чулося сопіння людини.

– Ох, ну і рань… Річі, що ж ти мене не будиш? Хіба ж ще немає восьмої? – втомлено й озлоблено говорила Еліс.

В дерев’яні двері кімнати постукав чоловік і мовив:

– Ви ще не прокинулися?

– Це ти Родан? Заходь,  допоможи розбудити цього сонька.

Власник будинку зайшов в кімнату і обережно, взявши Річі за плечі, почав його будити.

– Юначе, вже десята, час прокидатися! – сказав голосно чоловік.

– Що?! – викрикнула Еліс

– Га? Хто кричить? – відгукнувся Річі.

– Родан! Спускайтеся всі на сніданок! – кричав дідусь з першого поверху.

– Вже спускаємося!

– Річі! Ми проспали!!! – панікуючи кричала Еліс.

– Кого?

– Перенеску нашу!

– Кого? Яку перенеску, в нас ніколи не було перенески.

– Річі, ту на яку ми о восьмій мали сісти і їхати звідси.

– Стійте, Еліс, поясни, що у вас було на восьму годину? Я не дуже розумію що саме ви проспали.

– Ми домовилися з одним з власників перенески, щоб він відвіз нас до Вілтора.

– Вілтора? Але ж там немає сенші, хіба ні?

– Пане Родан, давайте краще я поясню. Ми їдемо до Вілтора, бо власник перенески, Кенні, зробив нам дуже гарну знижку. З того міста ми зможемо швидко дістатися до Гротниру.

– Мг, зрозумів. То ви планували виїхати сьогодні о восьмій?

– Саме так! Але ми проспали… – сумно відповіла дівчина.

– Якщо вже так сталося, гадаю що нічого вже поспішати. Краще поїжте, а потім всі разом підемо шукати іншу перенеску.

Річі та Еліс прислухалися до слів свого нового друга. Сумно вони сіли за стіл та почали їсти. Смачно поївши, двоє друзів вийшли з будинку. Ще через деякий час вийшов Родан з гігантським рюкзаком на спині.

– Сходимо поглянемо чи стоїть ще ваша перенеска?

– Так, звісно, але ж куди нам йти?

– Я також геть не пам’ятаю куди ми вчора ходили. Проте, пане Родан, ви знаєте де тут розташовані якісь стайні для коней?

– Ну звісно знаю, думаєш ваша перенеска була там?

– Гадаю що так, останнього разу ми були біля якихось конячих стаєнь.

– Ну що ж, тоді йдіть за мною.

Всі разом, найманці прийшли до того місця де стояв Кенні. Навіть зараз, здалеку, вони бачили його перенеску. Підійшовши трохи ближче Еліс мовила.

– Невже це перенеска Кенні?

– Так, моя! – гучно викрикнув торгівець, – Нарешті ви прийшли! Якого чорта ви так сильно спізнюєтеся?

– Вибачте нас пане Кенні, ми навіть уявлення не мали, що після стількох годин ви ще досі будете нас чекати.

– Добре, а це хто з вами?

– А, це Родан, наш новий товариш.

– Уф. Вам везе що місце в моїй перенесці звільнилося. Але задарма я його не візьму. З вас дві золоті монети.

– Дві? Так нещодавно була лиш одна? – незадоволено питала Еліс.

– Звісно таке було, проте зараз з вас ще по половинці за очікування. Мій бізнес чекати не буде, тому майте трохи поваги та щедрості за те що я кинув його, а не вас.

– Не переймайтеся друзі, я, заплачу дві золоті.

– Але Родан, ти не мусиш платити за нас…

– Тс-с, нехай ця невелика плата стане початком нашої міцної співпраці та незабутніх пригод.

– Дякую вам пане Родан, з вашим безмежним багатством ми точно станемо найкращими товаришами та друзями, – говорив Річі трохи при обіймаючи Родана.

– Що ж, гроші вже в мене. Ласкаво прошу до перенески. Я вмить перенесу нас до Вілтора!

Як тільки найманці почали заходити в середину перенески, вона ледь не почала перехилятися. Воїни були озброєні, в обладунках, так ще й з купою припасів на спинах. “Це найважчий захист який в мене був”, – пошепки говорив до себе Кенні.

Перенеска повільно рухалася дорогою у бік Вілтора. На шляху були густі дерева, різноманітні кущі. Також доводилося проїжджати через міст над річкою Тихого Потоку. Дорога була такою довгою, що сидячі в перенесці люди почали засинати. “Тепер наліво”, – сказав до себе Кенні. Торгівець міцно тримався за повіддя коней. Він постійно озирався довкола. Перенеска рухалася у бік густого лісу, поступово атмосфера ставала темнішою та неспокійною. Заїхавши у глибину хащ, де була видна лише дорога, власник перенески викрикнув:

– Стоп! Шановні найманці, мені потрібна ваша допомога!

Першим на дорогу ступив Родан.

– Що сталося? Зламалося колесо?

– Ні, поглянь туди.

Кенні показав пальцем вдалину по дорозі. Десь там ледь виднілася зламана перенеска, а біля неї ходили ошемити. Ошемит – це високий демон, основною унікальністю якого є довгі, дуже міцні, вкриті кістками ноги. Ззовні ці потвори мають густе хутро довкола своєї голови та тулуба, а в центрі черепа видніється велике око, яке страхітливо дивиться на своїх жертв. Навколо голови чудовиська можна помітити тонкий розріз, лінію. Ця лінія є ротом демона, який відкриваючись відхиляє верхню половину істоти назад. Ці істоти обдаровані великими м’язами, силою, проте мають досить короткі руки, щоб щось хапати або битися ними, через це в бою використовують зброю. Зазвичай ошемити в якості зброї використовують великі гілки, а також стовбури дерев. В основному такі страхіття мають валити людей, нищити укриття та бути щитом для інших демонів. Аби зброя не сильно переважувала ошемитів, вони мають широкий, міцний хвіст. Також  хвіст рятує їх від падіння на спину. Цей вид демонів вважається досить великим, в їхню пащу легко змогла б поміститися людина. Слабким місцем у цих істот є: руки, око та потилиця.

– Он воно що, – відповів Родан.

– Що там таке? – спитала Еліс виходячи з перенески.

– Пару демонів на нашому шляху.

– Можливо мені тоді треба повернути назад?

– Що скажете Еліс, такій дівчині як ти не потрібно витрачати свою магію і не дай Боже життя на пару демонів, – говорив Річі висунувши ноги з перенески.

– У жодному разі, – промовив чоловік у важкому обладунку, – Це лишень два ошемита. Краще ви всі залишайтеся тут, а я розберуся.

– А ти точно впораєшся сам? Можливо тобі треба допомога?

– Ну, можете неподалік стояти, аби тільки вас не зачепило, – відповів воїн поклавши свій гігантський меч на плече.

– Еліс, тоді краще стій позаду мене і ходімо повільно за ним.

– Кенні, а ти йдеш?

– Що? Я ж не воїн, я торгівець і трактирщик, – промовив він, показово склавши руки та відвернувшись.

– Тоді ліпше сховайся, поблизу можуть бути трупоцупи.

– Слушна думка, – відповів трактирщик і виліз на дах своєї перенески.

Мужньо, впевнено крокував Родан у бік демонів. Ошемити спокійно займаються своїми справами, немов не бачать та не чують воїна. Крок за кроком вороги ставали все ближче, можна було навіть розгледіти зламану перенеску. Це точно була важка, лицарська бронеперенеска, яка повсякчас використовується при перевезенні важливих осіб. На погнутих, металевих пластинах виднілася емблема лицарського підрозділу. На емблемі був зображений чорний клинок, з якого стікає чорна рідина. Тільки-но Родан підійшов на необхідну дистанцію для удару, як щось ворухнулося під перенескою. “Дзинь” почувся глухий дзвін. Родан повис на гігантському чорному шипі, який миттєво висунувся з під зламаних решток і увіткнувся чоловіку в шолом.

– Родан… – тихо промовила Еліс, прикриваючи рот своєю рукою.

– Еліс! Стій позаду мене і не підходь! Тут є хтось окрім ошемитів, – сказав Річі піднявши щит попереду своєї подруги.

Чорний шип почав розпадатися, тіло воїна в кам’яній броні з важким звуком впало на землю. Ошемит який стояв поблизу повільно підходив до найманців. Будучи достатньо близько, демон, тримаючи велику гілку у своїх руках, почав махати нею, намагаючись вдарили людей перед собою. Річі почав блокувати удари чудовиська. Бачачи що Еліс готує атаку, ошемит повільно почав відходити назад.

– Еліс тікай! Ними хтось керує.

– Невже ви дійсно хочете залишити тут свого друга? – почувся голос під бронеперенескою.

 З під завалу почав вилазити людиноподібний демон. Він був одягнений у сорочку, старі штани та капці. Чоловік мав вродливе лице, каштанове, не дуже довге волосся, а також татуювання у вигляді рози на долоні.

– Річі, пильнуй за ним, він має бути дуже швидким, – пошепки сказала Еліс.

– Що сталося? Боїтеся мене? Хіба не ви полюєте на демонів? – насмішкувато говорив ворог.

Еліс що сили жбурнула спис у демона, той ледь встиг відхилитися. Піднявши руки і розставивши їх в різні боки, дерева довкола почали дивно шелестіти. Річі почав бігти вперед, його обвивала тонка блискавка. Багато колючих гілок полетіли у бік ошемитів, вони почали прикривати слабкі місця своїми палицями. Хлопчина зробив удар по людиноподібному демону. Створивши широкий шип зі своєї руки, недруг зміг заблокувати удар. Спис дівчини позаду демона почав ворушитися і різко полетів у спину нападника. В цей раз чоловік знову зміг ухилитися. Демон захотів розрізати воїна, перетворивши ногу на довге, чорне лезо.  Річі встиг присісти, удар пролетів над його головою. Лицар відчув сильний біль у його спині. Один з ошемитів вдарив його палицею, удар був настільки сильним що суха гілляка зламалася після цього. Повернувши голову у бік істоти, найманець побачив як з голови демона вилетів гострий камінь. Демон впав, частина чорної крові яка потрапила на сонце загорілася. Ноги другого ошемита обхопило товсте коріння, заважаючи тому підходити до хлопця. Нахиляючись до лицаря, людиноподібний демон відвернув від нього свою увагу і повільно перевів погляд на Еліс. Жінка-воїн почала бігти на демона з виставленим перед собою списом. Частина руки ворога покрилася чорною ридиною, різко ставши міцною немов сталь. З неймовірною легкістю демон відбив спис дівчини та вдарив її в живіт. Потім він вхопив її руку і жбурнув через себе якнайдалі у бік зламаної перенески.

– А з ним що робити? – про себе спитав нападник дивлячись на Річі.

Мовчки, демон замахнувся для удару, перетворивши руку на гострий шип. Користуючись моментом, хлопець штрикнув демона в живіт. Ворога обхопила блискавка, сильно вдаривши того струмом. Чоловік розізлився, сильно стиснув зуби, схопився за меч і почав бити лицаря по голові своїм шипом. БАМ! Не встиг демон зробити удар, як гігантський, чорний меч відправив його далеко у хащі.

– Родане, ти живий! – вигукнув Річі.

Лице Родана було відкрите, проте його рот був намертво закритий чорним каменем, тим з якого була створена його броня та меч. Неначе дика кішка людиноподібний демон вискочив з хащ і побіг у бік побитої жінки. Гігантський воїн почав бігти до нього. Позаду себе гігант почув гучний вереск ошемита, який замахнувся для удару. Впустивши меч на землю, Родан голими руками вхопився за істоту і нахилив створіння до свого рівня. Далі воїн ударив демона кулаком, пробивши своєю рукою око, моментально вбивши страхітливу погань. Обернувшись в бік Еліс, вже не було видно ані демона, ані дівчини.

Минуло трохи більше як годину.

– Фех, ехе-е, фу-у-уф. Наче відірвався. Той мудак дійсно сильний. Здається мені про когось такого вже розповідали, – говорив до себе втомлений демон.

Чоловік забіг дуже далеко у хащі лісу, в них він знайшов печеру. Це була геть невелика печера в якій ледве могло б сидіти четверо дорослих людей. Чоловік обережно поклав дівчину, прислонивши її до стіни.

– Чи ти виконав моє прохання Кейле? – почув важкий голос він у себе в голові.

– Да бос, не уявляєте який я щасливий нарешті спокійно поговорити з вами.

– Ти молодець, залишилося лише передати чаклунку до мене.

– А хіба обов’язково доставляти полонених живими? Не зрозумій мене неправильно Комета, але останні кілька людей були доставлені трупоцупами і все було нормально.

– Не забувай, що ми використовуємо полонених для різних цілей і цей випадок має бути одним з унікальних.

Важко видихаючи Кейл відповів:

– Добре, робимо як скажете бос, скільки в мене часу, щоб доставити чаклунку?

– В цей раз ти можеш перепочити. Очікуй поки Рікі не забере полоненого.

– Рікі? Серйозно? Він повернувся живим після останнього завдання?

– Тебе це так дивує?

– Та кончений цей Рікі. Ходити з ним, це немов кричати що ти демон усім підряд!

– Заспокойся Кейле, він лиш забере чаклунку.

– Я тебе зрозумів Комета. Я тоді залишуся чекати Рікі. Як тільки він забере чаклунку я повідомлю.

Після цього розмова завершилася. “Не те щоб я боявся жінок, але відпочивати поруч з нею я не збираюся”, – про себе сказав Кейл та пішов геть з печери.