Поклик Сили

Чи є життя після смерті? – це питання рано чи пізно ставлять усі мислячі істоти в Галактиці, тому що помирати, ясна річ, нікому не хочеться. Тому і припущень різних багато. В принципі, скільки населених планет існує у Всесвіті, стільки і різних версій. У основній масі все сходиться до того, що поганих істот після смерті покарають, а хороших нагородять. І тільки джедаї, Світлі Воїни, точно знають, що після смерті підуть в Силу, яка їх оточує з народження.

Так, напевно, думав і Енакін Скайвокер у той момент, коли говорив передсмертні слова синові, якого деякий час назад намагався убити :

― Тепер йди, син мій. Залиш мене.
― Ні! Ти підеш зі мною. Я тебе не залишу, я врятую тебе.
― Ти вже врятував, Люк. Ти був правий. Ти був правий щодо мене. Скажи сестрі, що ти був правий.

І Енакін дійсно вірив в те, що казав. Люк його врятував, повернувши йому його. Повернувши того хлопчика, а потім юнака й молодого чоловіка, яких Скайуокер колись вбив у собі, як вважав до цього моменту, ставши тим, кого останні двадцять три роки називали Дартом Вейдером. АЛЕ тепер, завдяки синові, він згадав того Енакіна Скайвокера, яким колись був. Власне, їм народився, їм і помре. Помер. А чи дійсно помер?

***

Лісистий супутник Андора. Святкування повстанцями ще однієї маленької перемоги над імперцями. Після ритуалу похоронів джедая

– Енакіне Скайвокере…

Почувши своє ім’я, джедай розплющив очі, і перше, що він побачив, це була посмішка Обі-Вана Кенобі – його вчителя і друга в забутому їм житті, яке він згадав всього кілька годин тому, перш ніж злитися з Силою.

– Вчителю? – Енакін не стримався від посмішки у відповідь. – Ви мене звали?
– Я давно вже не твій вчитель, – помітив Кенобі, чия посмішка з радісної перетворилася на трохи сумну.
– Ти завжди ним будеш, Обі-Ване, – похитав головою Скайвокер, переходячи “на ти”. – Був, є і будеш. Не дивлячись ні на що. Ти не винен в тому, що сталося. Це цілком моя провина. Я піддався Темній Стороні. Я в якийсь момент перестав довіряти Раді Джедаїв. Я піддався умовлянням Канцлера. Я не ділився з тобою тим, що мене турбує. Врешті-решт, це саме Я порушив мало не увесь Кодекс!
– Ти і після смерті такий же емоційний, – похитав головою старший джедай, чиї очі світили теплом, добротою  та ніжністю.
– Даруйте, Майстре, – тяжко зітхнув Енакін. – Прижиттєві звички не так-то просто змінити. Та й чи не запізно вже? – знизав плечима він.

– Енакіне Скайвокере.

– Ви це чули? – Енакін озирнувся, неначе його хтось кликав.
– Що я повинен був почути, Енакіне? – трохи спохмурнівши, поцікавився у нього Обі-Ван, подивившись у тому напрямку, куди дивився його учень.
– Таке відчцття, що мене хтось зве, причому через Силу. – поділився Скайуокер, теж спохмурнівши.
– Поклик Сили, можливо, чуєш ти, – несподівано почули обидва джедаї, і різко обернулися на голос, притому обидва потягнулися до світлових мечів, які за життя висіли у них на поясі. Але їх руки зловили порожнечу.
– Магістре Йодо. – одночасно прозвучали два голоси, тільки один був радісним, а другий злегка докірливим.
– Радий бачити Вас, Магістре, – Обі-Ван трохи схилив голову на знак вітання, знову склавши руки так, як вони були складені до появи гранд-майстра.

– Енакіне… Скайвакере…

– Теж вирішили подивитися на Люка? – підняв ліву брову Енакін, уважно дивлячись на магістра Йоду, паралельно намагаючись зрозуміти, звідки йде поклик.
– Виконати волю Сили прийшов я. – не погодився із Скайвокером Йода, привітавшись.

Але на цьому їх розмова урвалася, оскільки усі троє відчули, що в їх сторону дивляться, і повернули голови у тому напрямку. Побачивши, хто на них дивиться, Енакін ледве-ледве посміхнувся, Обі-Ван, навпаки, став більш серйозним. Йода просто дивився на Люка Скайвокера.

– Він з кожним днем  він все більше стає схожим на тебе, – зауважив Кенобі, звертаючись до свого колишнього падавана.

– Але, на відміну від мене, він ніколи не переступить межу, – з гіркотою у голосі проказав Енакін,  хоча він і намагався не показувати, наскільки йому важко усвідомлювати, що син і дочка виросли без його і Падме участі. Але здавалося, що Обі-Ван зрозумів те, що Скайвокер не вимовив вголос.

– Енакіне. Скайвокере. Обраний. Лицаре-джедаю.

– Енакіне  Скайвокере, час вже тобі. – вимовив Йода, знову перебиваючи діалог Майстра і його колишнього Падавана, коли Люка відвернувся від них, коли його покликала Лея.

– Так, час тобі, мій падаване, – погодився з гранд-майстром Кенобі, в голосі якого Енакін вловив переплетення нотки веселості з ноткою якоїсь незрозумілої для нього емоції.

– Що…? – почав він, спохмурнівши, але не встиг задати  своє питання: Обі-Ван доторкнувся до його лоба долонею ще до закінчення фрази, після чого у Скайвокера закрутилася голова і перед очима почало темніти. Але перед тим, як втратити свідомість, Енакін ще встиг почути фразу Вчителя, сказану пошепки і з надією :

– Удачі, мій брате…