i wanna cry and i wanna love

— хьонджин, тобі треба йти. негайно, — фелікс дихає швидко, загнано. він очима бігає по чужому обличчю, ніжно стискаючи його в своїх руках.

— я не покину тебе. не покину, чуєш? — сльози невпинно течуть обличчям. останнє хьонджин задихаючись майже кричить.

хапається за комір феліксової сорочки: тканина забруднена багнюкою та кров’ю. вона сочиться із невеликих ран на його тілі, що з’явилися через колючі гілки, крізь які довелося пробиратися, тікаючи від підісланих охоронців його високості.

він хитає головою, відмовляючись від усвідомлення того, що зараз все може закінчитися.

хьонджин має на увазі навіть не їх до болю сумну історію, а власні життя.

хто ж знав, що звичайна зустріч перетвориться на переслідування королівськими гвардійцями, які намагатимуться вбити хьонджина будь якою ціною.

— я затримаю їх, все буде гаразд, обіцяю, — фелікс губиться у власних відчуттях, він не розуміє де реальність, а де страшний сон, нічне жахіття від якого хочеться негайно прокинутися. забути і продовжити жити далі.

щоки, вкриті ластовинням, що так любить хьонджин, поступово вкриваються солоними доріжками. фелікс, який майже весь час залишався спокійним, ламається прямо зараз, на очах у свого коханого.

ламається, бо розуміє: у повному порядку, обидва — вони звідси не виберуться. їм просто не дадуть цього зробити кляті ельфійські вояки.

зараз фелікс більше за все ненавидить батька-диктатора та правила, які вигадав він разом із усім своїм загадковим і нечуваним для звичайних людей народом.

від самого початку було ясно, що їх з хьонджином історія належить саме до переліку тих, де герої залишаються з розбитим серцем або поламаним життям. вони знали, вони намагалися запобігти всьому, але не змогли. припустили десь помилку, про яку зараз не час навіть думати.

погляд фелікса хапається за якесь копошіння у кущах зовсім поруч, за спиною хьонджина. його очі із жахом розкриваються, а зіниці звужуються.

чому, чому, чому. в голові лише одне, ось це питання.

чому світ настільки несправедливий до них?

— будь ласка, пам’ятай — я кохаю тебе, і завжди буду, — фелікс налякано дивиться хьонджину в очі, — неважливо де: у нашому світі на землі, чи в іншому місці.

хьонджин завмирає та намагається зрозуміти причину такого несподіваного зізнання і занадто швидкої зміни емоцій. у них же ще був час, так? начебто пазл у власній голові починає складатися, коли фелікс не дає йому озирнутися через плече. хлопець миттєво розвертає їх обох, міняючи місцями.

хьонджин лиш краєм ока помічає випущену стрілу, яку фелікс приймає власною спиною. він не встигає зробити нічого.

ні. благаю.

все відбувається занадто швидко. хьонджин кричить, притискаючи до себе знесилене через пронизливий біль тіло. фелікс шепоче на вуха якісь слова чи заклинання, невідомою йому, ельфійською мовою, яку тепер хьонджин буде ненавидіти понад усе в житті.

фелікс докладає усіх зусиль, всю свою магію, що плекає душа, дарує коханому, аби незважаючи ні на що захистити.

— тікай, прошу тебе, — фелікс востаннє посміхається, але цю посмішку із його вуст швидко стирає страшний кашель, та червона кров, стікаюча підборіддям.

хьонджин випускає все повітря із легень, сильно мружить очі і в останнє торкається губами світлої маківки. він обережно відпускає, вимовляє останнє «я люблю тебе» і біжить з усіх сил не обертаючись, розвиваючи власні, гіркі сльози повітрям. гучні ридання вириваються з грудей, а сам хьонджин не розуміє, як власні ноги зараз тримають тіло, не дозволяючи впасти. так само не розуміє, як у нього виходить покинути територію ельфів, не отримавши ушкоджень.

але згодом, вже вдома, коли нічого окрім нестерпного головного болю не лишилося, лежачи на ліжку (яке тепер назавжди стало холодним та порожнім) хьонджин згадує ті останні слова, чужою мовою, що шепотів фелікс. він наклав свій власний захист, витратив останні сили. врятував. але загинув сам.

порожнечу, що поглинула хьонджина із нечуваною швидкістю уже нічим не заповнити. єдині ліки, що залишилися — спогади.

спогади про дзвінкий сміх, тендітні, зовсім маленькі руки на своєму тілі, теплий погляд та солодкий, немов мед голос.

в останні хвилини життя фелікс був радий, що хьонджин не обернувся і не побачив його повних страждання та спокою за чуже життя очей.